Зизаній Лаврентій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зизаній Лаврентій Іванович
Zizaniy Lavrrntiy.jpg
Народився 20 березня 1550[1]
Тустань, Троцьке воєводство, Велике князівство Литовське
Помер 1634
Корець, Волинське воєводство, Малопольська провінція, Корона Королівства Польського, Річ Посполита
Громадянство
(підданство)
Alex K Grundwald flags 1410-03.svg Велике князівство Литовське
Діяльність науковець, філолог
Посада протоієрей

Лаврентій Іванович[2] Зизаній (Зизаній-Тустановський) (справжнє прізвище — Кукіль, у перекладі грец. мовою — Зизаній) (60-і pp. XVI ст.[3][4], с. Тустань[4], тепер Галицького району Івано-Франківської області або с. Потелич[3][4], тепер Жовківського району Львівської області, або с. Тустановичі (тепер м. Борислав Львівської області), або походив з дрібної шляхти Троцького воєводства (тепер у Литві) — після лютого 1634, м. Корець[4], тепер Рівненської області) — український мовознавець, письменник, перекладач, педагог, богослов і церковний діяч, активний учасник братського руху в Україні. Брат Стефана Зизанія.

Біографія[ред. | ред. код]

Викладав церковнослов'янську й грецьку мови до 1592 — у Львівській, 15921596 — Берестейській, 15961597 — Віленській братських школах.[4]

15971600 — був домашнім учителем у родині князя Богдана Івановича Соломирецького в його маєтку біля Мінська, 16001602 — князя Олександра Острозького (м. Ярослав Галицький).

З 1612 по 1618 рік — священик соборної церкви у місті Корці.[3][4]

В 20-х pp. XVII ст. на запрошення архімандрита Києво-Печерської лаври Єлисея Плетенецького приїхав до Києва, брав участь у редагуванні лаврських видань, перекладав з грецької мови на церковнослов'янську, займався проповідницькою діяльністю.

Уклав староукраїнською мовою «Катехізис» (вид. 1627), полемічний трактат з критикою засад католицизму й протестантизму. Перед цим (1626) брав участь у місії митрополита Йова Борецького до Москви, де він надав рукопис трактату на виправлення до місцевої патріархії. Відносно спірних місць відбулася дискусія з богоявленським ігуменом Ілією та справщиком Григорієм Онисимовим, де Зизаній показово відмовився від всіх тих тверджень, що були запідозрені.

Тим не менш, московський патріарх Філарет не дозволив випустити твір «литовського протопопа» і постановив спалити друк. Випадково вціліло декілька примірників. В «Катехізисі» Зизаній маніфестував свої раціоналістичні та гуманістичні погляди, зокрема, пояснення багатьох явищ природними причинами та критику окультних наук, зокрема, астрології; ставив під сумнів догмат про єдиносущність Трійці й обґрунтував тезу про свободу волі людини, здатної «самовластно» робити вибір між добром та злом. Щодо походження душі, то Зизаній-Тустановський висловлює думку про створення душі Богом та її безсмертя і водночас передання її від батьків дітям через природне зачаття. Осмислення суспільно-політ. проблематики зводиться у Зизанія-Тустановського до обстоювання принципу рівності всіх людей перед Богом. Він дає неоднозначну оцінку багатству, вважаючи, що воно, залежно від використання, може бути добром або злом. Праці Зизанія-Тустановського стали внеском у розвиток української філософської термінології.

1627 повернувся до Києва, де разом з А. Мужиловським аналізував книгу М. Смотрицького «Apologia peregrinatiey do Kraiow Wschodnych» («Апологія мандрівки до східних країв»)[5]. 1628 висунув проти автора книги 105 пунктів звинувачень на Київському соборі.

1628 помер, ймовірно, у Корці.

Науковий доробок[ред. | ред. код]

Найголовніші праці: буквар «Наука ку читаню и розумѣню писма словенскаго…» (1596), «Лексис, Сирѣчь реченїя, Въкратъцѣ събран(ъ)ны и из слове(н)скаго языка на просты(й) рускі(й) діале(к)тъ истол(ъ)кованы», «Грамматіка словенска» (обидві надр. 1596 у Вільні).

Зизаній значно удосконалив і збагатив слов'янську лінгвістичну термінологію. Видав і відкоментував низку теологічних творів.

«Лексис»[ред. | ред. код]

«Лексис…» Зизанія — перший український друкований словник для шкільного навчання. Його реєстр організований за диференційним принципом (тобто подаються тільки ті церковнослов'янські слова, що відмінні від українських формою чи значенням), налічує 1061 вокабулу.

Зизаній перший в історії українського й східнослов'янського мовознавства розробив та застосував більшість основних лексикографічних методів упорядкування словника. Його «Лексис…» був зразком і основою «Лексикона» Памва Беринди, російських азбуковників.

«Грамматіка словенска»[ред. | ред. код]

«Грамматіка словенска», 1596

«Грамматіка словенска совершенного искусства осми частей слова» Зизанія (1596) — перший систематичний підручник церковнослов'янської мови, призначений для шкіл. Тут визначено чотири частини граматики: орфографію, просодію, етимологію, синтаксис, виділено 8 частин мови: различіє (артикль), ім'я, містоім'я, глагол, причастіє, предлог, нарічіє, союз. В творі Зизаній проводить античні й ренесансні ідеї про граматику як початок вивчення всіх наук, демонструє її зв'язок з риторикою, логікою та філософією, багато уваги приділяє філософії Арістотеля, Епікура та ін.

Зизаній увів орудний відмінок у слов'янську граматику. В імені виділив 10 відмін (8 іменникових і одна прикметникова, одна спільна для обох частин мови). Дав «канони орфографії» церковнослов'ян. мови східнослов'янсько-української редакції.

Як перша спроба опрацювання фонетичної й морфонологічної систем церковнослов'янської мови, виявлення її специфічних особливостей, «Грамматіка словенска» Зизанія була значним кроком у слов'янській філології.

Твори[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://old.zviazda.by/ru/archive/article.php?id=55517
  2. Педагогический энциклопедический словарь / Гл. ред. Б. М. Бим-Бад. — М: Большая Российская энциклопедия, 2002. — 528 с. — С. 359. — 6000 экз. — ISBN 5-85270-230-7, ББК 74я2, ГРНТИ 14.01.33
  3. а б в Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 81-82
  4. а б в г д е Лаврентій Зизаній. Українська мова. Енциклопедія.
  5. Сас П. М.  Київський православний церковний собор 1628 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 264—265. — ISBN 978-966-00-0692-8.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Зизаній-Тустановський // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  • Заседание в книжной палате 18 февраля 1607 г. по поводу исправления «Катехизиса» Лаврентия Зизания — СПб., 1878 .
  • Голубев С. Южнорусскій православный катехизис 1600 года // ЧИОНЛ. — 1890 . — Кн. 14.
  • Ильинский Ф. М. Большой Катехизис Лаврентия Зизания // ТКДА. — 1898 . — № 2.
  • Харлампович К. Западнорусск. православные школы XVI и нач. XVII в., отношение их к инословным, религиозное обучение в них и заслуги их в деле защиты православной веры и церкви. — Казань, 1899 .
  • Возняк М. Граматика Лаврентія Зизанія з 1596 р. // ЗНТШ. — 1911 . — Т. 102 . — Кн. 1.
  • Ботвинник М. Лаврентий Зизаний. — М., 1973 .
  • Німчук В. В. Систематичний підручник церковнослов'янської мови «Грамматіка словенска» Л.Зизанія / Зизаній Л. Граматика словенська. К., 1980.
  • Німчук В. В. Мовознавство в Україні в XIV—XVII ст. К., 1985.
  • Ісаєвич Я. Д. Новые материалы об укр. и белорусских книгопечатниках первой пол. XVII в. // Книга. — М., 1977 . — Сб. 34.
  • Мицько І. З. Острозька слов'яно-греко-латинська академія. — К., 1990 .
  • Нічик В. М. Гуманістичні тенденції в творах членів вченого гуртка друкарні Києво-Печерської лаври // Нічик В. М., Литвинов В. Д., Стратій Я. М. Гуманістичні та реформаційні ідеї в Україні. — К., 1991 .

Посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]