Київський собор 1628

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Київський собор 1628 — обласний помісний собор Православної церкви у Києві з 13 (23) серпня 1628 року по 15 (25) серпня 1628 року[1] (за іншими даними[2] — по 24 серпня (3 вересня) 1628 року). Через тиск на нього з боку козацтва набув гострого антиунійного (див. Берестейська церковна унія 1596) спрямування.[1]

Передісторія[ред.ред. код]

Після засідання Польського Сейму в Варшаві 1623 року, де римо-католики та уніати запропонували православним провести спільний собор для обговорення питання про способи замирення, на пропозицію яких митрополит Йов Борецький та архієпископ Мелетій Смотрицький не пристали, від'їхавши з Варшави, й спроби 1626 року Сигізмунда III Вази призначити на прохання унійного митрополита Йосифа Рутського спільний православно-уніатський собор у Кобрині, котрий православні також проігнорували (спочатку погодившись взяти участь в нарадах, а згодом не тільки не приїхавши до Кобриня, а й навіть не приславши якої-небудь звістки, хоч уніати декілька днів продовжували на них очікувати), спроби порозуміння продовжувались.[2] Ці спроби об'єднання православних і уніатів на території тогочасної Польщі в 1627—1629 роках нерозривно пов'язані з діяльністю архієпископа Полоцького Мелетія Смотрицького, з ініціативи котрого скликано собор 8 (18) вересня 1627 року в Києві[3], та, за умовою з ним архімандрита Петра Могили, (під час подорожі останнього до Перемишля на початку лютого 1628 року), на Волині, в маєтності Києво-Печерської лаври в Городку Рівненського повіту на шостому тижні Великого посту 1628 року.[2]

На цьому Городоцькому соборі 1628 року, крім архієпископа Мелетія Смотрицького та архімандрита Петра Могили, були також присутні митрополит Йов Борецький, єпископ Луцький Ісакій Борискович і єпископ Холмський Паїсій Іполитович.[2][3] Під час собору, по доповіді Мелетія Смотрицького, розглянуто різницю між західною церквою латинського обряду і східною церквою грецького обряду по таким шести пунктам[2]:

Крім того, Мелетій Смотрицький переконував учасників собору і у політичних вигодах, що прийдуть до українського народу разом з унією. Визнавши погляди Мелетія Смотрицького «не безпідставними», присутні вирішили для всестороннього обговорення цього питання скликати помісний собор,[3] запросивши до участі в ньому представників від усіх станів — і з духовного, і зі світського боку (шляхти та міщан).[2] А метою майбутнього собору проголосили[2]:

«знайти який-будь спосіб, щоб без порушення прав і привілеїв православної віри утворити єдність Руси з Русею, то єсть неуніятів з уніятами».

Для заохочення православного населення було пущено чутку, що, з одного боку, уніатська церква та її ієрархи хочуть вийти з-під влади Папи Римського, про що її митрополит Йосиф Рутський вже, буцімто, веде переговори з Йовом Борецьким.[3] З іншого боку, для внезалежнення від влади царгородського патріарха, православними Польщі, Литви та уніатами буде утворено свій, домашній, патріархат і обрано, за згодою з урядом Речі Посполитої, свого патріарха.[3] Як можливого претендента на цю посаду називалась кандидатура Петра Могили.[3] За словами Михайла Грушевського[3],

«Все це мало дати православним кругам приємне почуття, що цим разом нема мови про капітуляцію православних, навпаки — новий компроміс буде тріумфом і звеличенням „грецької релігії“.»

Підготовка до собору[ред.ред. код]

Собор Успіння Пресвятої Богородиці Києво-Печерської лаври

Скликати помісний собор було доручено Іову Борецькому.[2][4] Своєю грамотою від 26 травня 1628 року митрополит запросив «зо всіх побожностей вищих духовних і світських панів, шляхти і посполітих з братств і з повітів вибраних мужів» до Києва на Успіння[4] — храмове свято Києво-Печерської Лаври, 15 серпня.[2] Борецький запрошував не офіційно, а приватно, без дозволу Речі Посполитої, оскільки польська влада не визнавала православних ієрархів, висвячених Теофаном III в 1620 році.

Хоча для скликання собору з'явилась і формальна підстава — в «поборовому універсалі», виданому перед Польським Сеймом 1628 року, згадувано й «духовних неуніатів», котрі, разом з католиками та уніатами[4], мали також прийняти самооподаткування на військові потреби держави (ведення Шведської війни), дослівно «ведлуг здолности приложилися до ратунку Річипосполітої».[2] За твердженням Михайла Грушевського, видання цього універсалу показувало, що влада Речі Посполитої знала про майбутній собор та його справжні цілі. І, з одного боку, сприяла їм, видавши саме такий універсал, (оскільки польський уряд, що зазвичай дотримувався політики ігнорування неуніатської церкви, в жодному з наступних поборових універсалів до православних не звертався), будучи готовим прийняти корисні для держави результати собору.[4] З іншого боку, видання універсалу применшувало тривожну увагу суспільства до православного собору, котрий нібито мав відбутися лише для обговорення свого пайового внеску в порятування фінансових справ Речі Посполитої.[4] Польськмй уряд дав православним їєрархам формальний привід для проведення собору — і вони за нього ухопилися.[4]

Мелетію Смотрицькому було доручено написати записку про причини й цілі собору, що скликався в Києві, та трактат, в котрому пояснити відмінності східної та західної церков.[4][2] Записка та трактат мали бути видруковані та розповсюджені ще перед собором[4], таким чином підготувавши православних до соборного обговорення проекту угоди з уніатською церквою.[2] Натомість Смотрицький, підбадьорений прихильним ставленням до нього учасників собору в Городку, зайнявся закінченням написання трактату «Apologia peregrinatiey do Kraiow Wschodnych», («Апологія перегрінації (подорожі, мандрівки) до східніх країв, відбутої в роках 1623 і 1624, оббріханої фальшивою братією», повна назва польською мовою — пол. «Apologia peregrinatiey do Kraiow Wschodnych, Przez mię Meletiusza Smotrzyskiego, M.D. Archiepiskopa Polockiego, Episkopa Witepskiego y Mścisławskiego, Archimandrite. Wileńskiego y Dermańskiego, Roku P. 1623 y 1624 obchodzoney, przez fałszywą Bracią słownie y na piśmie spotwarzoney, do przezacnego Narodu Ruskiego oboiego stanu, Duchownego i Swietskiego sporządzona y podana. A. 1628, Augusti, Die 25, w Monasteru Dermaniu. We Lwowie, w Drukarni Jana Szeligi, Typographa, R. B. 1628»[3])[a].[2] Аргументуючи вигоди від переходу на унію, Мелетій писав[2][4]:

«Бог буде тоді з нами і подасть нам гойно всі духовні й світові благодаті, нами так давно втрачені: церкву піднесе з упадку, народу руському верне давні вільності; тобі, шляхетний стане, відкриє двері до урядів земських і сенату; міщан допустить до урядів мійських; побудує нам школи, церкви прикрасить, манастирі приведе до кращого порядку, пресвітерів увільнить від тягарів неволі. Нарешті всьому народові руському, бідному і замученому з сеї причини, по містах і селах утре його щоденні сльози. Ще на сїм світї дасть нам тїшити ся плодами небесними, а після сього минущого щастя удостоїть вічної утїхи в царстві небеснім.»

За словами Івана Власовського, «коли трактат його на тому (Городокському) соборі про шість пунктів догматичних і літургічних різниць між двома церквами був оправданням католицтва, то „Апологія“ була актом обвинувачування і взагалі Східньої Церкви, але найбільше своєї Української Православної Церкви, в „єресях“ різного роду…»[2]. Будучи архієпископом Полоцьким, чинним їєрархом українсько-білоруської православної церкви, Мелетій Смотрицький в своїй «Апології» звинувачував православну церкву в страшному упадку, оскільки «вона, противлячи ся унїї, прийнятій її єрархами, залїзла в безвихідну полєміку з католицтвом, в безрадности своїй почала шукати для сеї полєміки помочи у протестантів, напустила протестантських єресей до православної віри, так що зовсїм відбила ся від правдивої східньої віри.»[4] І, як вихід з ситуації, пропонував не повернення до витоків православ'я, а унію з католицькою церквою, «не зараженою ніякою єрессю».[4]

Будучи православним богословом, Мелетій Смотрицький в своємк трактаті звинувачував в єресях інших православних богословів.[4] Він звинувачував Стефана Зизанія-Тустановського, що той не приймає чистилища, він звинувачував Клирика Острозького, що той ганить Флорентійський собор.[4] Більше того, Мелетій Смотрицький звинувачував автора «Треноса» Теофіла Ортолога в тому, що той поборює примат Папи Римського, тобто, фактично, звинувачував самого себе.[4] Ці звинувачення у єресях лунали не з погляду православної науки, а з точки зору католицизму.[4] А щоб позбавитись цих єресей, руська церква і весь руський народ, що перебувають у складі католицької держави, повинні «скликати собор за королївським дозволом і на нїм вигладити ріжницї, які дїлять церкву східню і західню, то значить по мисли всього попереднього — прийняти науку католицької церкви.»[4]

Закінчивши текст «Апології» українською мовою, Мелетій Смотрицький на початок Петрівки переписав її в двох екземплярах, котрі відправив ло Києва відповідно Йову Борецькому та Петру Могилі, щоб ті спішно надрукували «Апології» одночасно на двох друкарських верстатах й розповсюдили перед початком собору.[2][4][5] З листа Мелетія Смотрицького до Йова Борецького[5]:

«То, що твоя велебність й інші браття мені наказати зволили: написати в побудку сплячому нечуло народові нашому, посилаю написане твоїй велебності, не мігши тут надрукувати, і сподіваюсь, що на двох прасах (машинах) це за три тижні може бути видрукуване і пущене в нарід. Аби кожен з нас перед майбутнім, дай, Боже, собором міг ясно побачити, чим ми всім народом хоруємо і як з тої хороби можна вилічитись.»

Короткі відомості[ред.ред. код]

У соборі взяли участь всі православні ієрархи (за винятком єпископа львівського), а також велика кількість нижчого духовенства. Представники Війська Запорозького, радикально налаштовані щодо церковної унії з католицькою церквою, рішуче виступили проти можливого релігійного компромісу між православними та унійцями.

На соборі гострих нападок від козаків і православних ортодоксів зазнав Мелетій (Смотрицький), який був запідозрений у переході до унійців. Напередодні собору православні богослови Лаврентій Зизаній та Андрій Мужиловський визнали його твір «Apologia peregrinatiey do Kraiow Wschodnych» («Апологія мандрівки до східних країв». Львів, 1628) єретичним і противним православній догматиці, а під час собору цей твір був підданий анафемі.

Через напружену атмосферу, що склалася на соборі, прихильники православно-унійного зближення не змогли публічно заявити про свої наміри.

Зауваги[ред.ред. код]

  1. За твердженням Михайла Грушевського, Смотрицький підготував два трактати, один — великий трактат про занепад православної церкви, на основі своєї подорожі на схід та другий, менший, в додатку до нього, про релігійні відмінності, котрий згодом і побачив світ польською мовою під назвою пол. «Apologia peregrinatioyi do kraiow wschodnych M. Smotrzyskiego»[4]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]