Урич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Урич
Панорама села і довколишніх гір (вигляд зі скель Тустань)
Панорама села і довколишніх гір (вигляд зі скель Тустань)
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Стрийський район
Громада Сколівська міська громада
Основні дані
Перша згадка 1369 (653 роки)
Населення 289[1]
Площа 1,55 км²
Густота населення 186,45 осіб/км²
Поштовий індекс 82612[2]
Телефонний код +380 32251[3]
Географічні дані
Географічні координати 49°10′55″ пн. ш. 23°24′20″ сх. д. / 49.18194° пн. ш. 23.40556° сх. д. / 49.18194; 23.40556Координати: 49°10′55″ пн. ш. 23°24′20″ сх. д. / 49.18194° пн. ш. 23.40556° сх. д. / 49.18194; 23.40556
Середня висота
над рівнем моря
497 м[4]
Водойми р. Уричанка
Відстань до
обласного центру
118 км[5]
Відстань до
районного центру
29 км[5]
Найближча залізнична станція Верхнє Синьовидне
Відстань до
залізничної станції
19 км
Місцева влада
Адреса ради 82600, Львівська обл., Стрийський р-н, м. Сколе
Карта
Урич. Карта розташування: Україна
Урич
Урич
Урич. Карта розташування: Львівська область
Урич
Урич
Мапа

CMNS: Урич у Вікісховищі

У́рич — село в Україні, у Сколівській міській громаді Стрийського району Львівської області. Населення становить 289 осіб[1].

Географія[ред. | ред. код]

Через село тече річка Уричанка, ліва притока Стрию.

Поблизу села розташований давньоруський наскельний оборонний комплекс Тустань, який став основою для створення Державного історико-культурного заповідника «Тустань».

Історія[ред. | ред. код]

Станом на початок XIX століття село Урич перебувало у власності Казимира Петруського. Згідно з переписом 1870 року, в Уричі мешкало 604 особи. Селянам належало 879 моргів орних ґрунтів, 1031 морг лук та 463 моргів пасовиськ і лише 62 морги лісів. Натомість 1458 моргів урицьких лісів належало дідичеві, який мав також незначну частку лук і пасовиськ. Як свідчать шематизми Львівської архиєпархії та польських переписів населення, протягом XIX століття чисельність греко-католицької парафії святого Миколая становила близько 500 вірних, і лише на зламі століть кількість населення почала зростати. Тоді ж спостерігається великий приплив поляків та євреїв до Урича. Якщо у 1880 році на 614 мешканців було 585 греко-католиків, 16 римо-католиків, 13 юдеїв, то у 1900 році з 1239 осіб 830 були греко-католиками, 326 римо-католиками, 83 юдеями. Це пов'язано з розвитком нафтового промислу в Уричі. У 18961906 роках кількість діючих свердловин та видобутої в Уричі нафти постійно зростала, але після 1909 року через вичерпаність запасів промисел поволі занепав[6].

Станом на 1 січня 1939 року в Уричі мешкало 1530 осіб, з них 1270 — українців, 100 — поляків, 160 — юдеїв[6].

Наприкінці серпня 1942 року під керівництвом гауптшарфюрера СС Пітера Ментена за допомоги українських поліцаїв стався масовий розстріл мешканців села. Після війни був встановлений обеліск загиблим односельцям. У роки незалежності селяни цей обеліск знищили. Жителі села у 1970-х роках побували на суді в Амстердамі над українським поліцаєм Ментоном, як свідки.[джерело?]

У 1970 році мешканці Урича брали участь у зйомках художнього кінофільму «Захар Беркут».

До 17 липня 2020 року село перебувало в складі Сколівського району, який ліквідований Постановою Верховної Ради України № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»[7].

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 361 особа, з яких 146 чоловіків та 215 жінок[8].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 289 осіб[1].

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[9]

Мова Відсоток
українська 99,67 %
російська 0,33 %

Пам'ятки[ред. | ред. код]

  • Музей історії міста-фортеці Тустань, відкритий 18 травня 1997 року в приміщенні давньої церковної плебанії. Входить до складу Державного історико-культурного заповідника «Тустань». Неподалік від музею історії міста-фортеці Тустань розташований культурний центр «Хата у Глубокім», або «Бойківська хата» являє собою музейну експозицію, розташовану в дерев'яній карпатській оселі. Ідеєю створення центру є прагнення передати колорит національного карпатського будинку періоду 19201930-х років. У хаті регулярно проходять етно-зустрічі та покази тематичних фільмів[10].
  • Дерев'яна церква святого Миколая, збудована на невисокому підвищенні, у північній частині Урича, за проєктом відомого архітектора Василя Нагірного у 1910 році (рік будівництва вирізьблений на надпоріжнику вхідних дверей до церкви) біля старої дерев'яної церкви, яку пізніше розібрали. Над ним є пам'ятна таблиця: «Будова церкви 1908 за ц. Франца Іосифа, за м. Андрея Шептицкого, за от. Гната Калінского, отца пароха Р. Охремовича. Укінчена Р. 1911». Тризрубна хрестова у плані одноверха церква орієнтована вівтарем гранчастої форми на північний-схід. До нього з обидвох сторін прибудовані ризниці. Крім головного входу до бабинця існує бічний у східному крилі нави. Святиня традиційно оточена піддашшям. Стіни під ним з фарбованих брусів зрубу, над піддашшям повністю оббиті фарбованою бляхою. На середхресті нави на четверику влаштований світловий восьмерик, завершений банею з ліхтарем і маківкою. Зі східної сторони від церкви стоїть дерев'яна приземиста двоярусна (нижній ярус квадратний у плані, верхній — восьмибічний з великими голосниковими арочними отворами) дзвіниця, на надпоріжнику дверей до якої вирізьблена дата «1910»[11]. Церква внесена до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення Львівської області[12].
  • Давній сільський цвинтар, розташований навколо церкви святого Миколая. Більшість оригінальних надгробків не збереглося, бо були зроблені з дерева. Кам'яні надгробки могли собі дозволити лише найзаможніші селяни, бо художня обробка каменю в околицях Урича не була розвинена. Зберігся лише один кам'яний хрест на цвинтарі та ще один — на могилі сільського пароха[13] о. Ігнатія Калінського та його дружини Павліни з Лопушинських Калінської[11], що розташована на захід від церкви. Переважна більшість збережених надгробків — це металеві хрести на кам'яних п'єдесталах. Від 2015 року триває їх відновлення[13].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Львівська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. 
  2. Знайти поштовий індекс. ukrposhta.ua. Укрпошта. Процитовано 29 травня 2022. 
  3. Коди автоматичного мiжмiського зв'язку: Львівська область. ukrtelecom.ua. Укртелеком. Архів оригіналу за 3 грудня 2007. Процитовано 29 травня 2022. 
  4. Прогноз погоди в с. Урич. weather.in.ua. Погода в Україні. Процитовано 29 травня 2022. 
  5. а б Відстань від села Урич. della.com.ua. Процитовано 29 травня 2022. 
  6. а б Ольга Свідзинська Урич у XIX — першій половині XX століття: статистична довідка // Тустань. Вісник. — № 1 (18). — 2015. — 15 жовтня. — С. 1.
  7. Постанова Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів». https://zakon.rada.gov.ua. 17 липня 2020. Архів оригіналу за 21 липня 2020. Процитовано 27 листопада 2020. 
  8. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Львівська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. 
  9. Розподіл населення за рідною мовою, Львівська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. 
  10. Урич — що подивитися?. tur365.com.ua. Відпочинок 365. 13 серпня 2020. Процитовано 16 липня 2022. 
  11. а б В. Слободян. Церква Св. Миколи (1910). decerkva.org.ua. Дерев'яні Церкви Західної України. Процитовано 29 травня 2022. 
  12. Пам'ятки культурної спадщини Сколівщини. skole-rda.gov.ua. Сколівська районна державна адміністрація. Процитовано 29 травня 2022. 
  13. а б Андрій Котлярчук Про що говорить давній цвинтар // Тустань. Вісник. — № 1 (18). — 2015. — 15 жовтня. — С. 2.

Джерела[ред. | ред. код]

  • В. Слободян. Церкви України. Перемиська єпархія. — Львів, 1998. — 864 с.

Посилання[ред. | ред. код]