Тустань

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Тустань
Тустань, вхід до заповідника.jpg
Біля входу на територію заповідника

49°10′55″ пн. ш. 23°24′20″ сх. д. / 49.18194° пн. ш. 23.40556° сх. д. / 49.18194; 23.40556
Статус Пам'ятка археології національного значення, охоронний номер 130024-Н ; пам'ятка природи місцевого значення
Країна

Україна Україна

Розташування Львівська область
Сколівський район
біля с. Урич за 1,5 км на північний схід від с. Урич
Матеріал камінь, дерево
Перша згадка ІХ ст.
Стан руїни
Тустань. Карта розташування: Львівська область
Тустань
Тустань (Львівська область)

Тустань у Вікісховищі?

Ту́стань — середньовічна наскельна фортеця-град і митниця ІХ—ХVІ століть, давньоруський наскельний оборонний комплекс, залишки якого розташовані в Українських Карпатах (Східних Бескидах), у Сколівському районі Львівської області, поблизу с. Урич, що на південь від міста Борислава та південний схід від селища Східниця[1]. Унікальна пам'ятка історії, археології, архітектури та природи розташована серед лісового масиву Підгородцівського лісництва і входить до складу Державного історико-культурного заповідника «Тустань».

Тустань була оборонним та адміністративним центром, а також митним пунктом на важливому соляному шляху, що вів з Дрогобича на Закарпаття та до Західної Європи.[2]

Геологія і геоморфологія[ред. | ред. код]

Скельний комплекс Тустані — це ерозійні останці субвертикально залягаючих шарів пісковика ямненської світи палеогену. Характеризуються майже вертикальним заляганням верств осадових відкладів з їх екзотичною матрацоподібною та кулястою текстурами. Форма і характер скель сформувалися внаслідок вивітрювання і залежать від літологічного складу пісковика. У мезозої та палеогеновому періоді кайнозою, за часів існування прадавнього океану Тетісб тут нагромадилися потужні товщі намулу. Близько 25 мільйонів років тому, в неогеновий період кайнозою, разом з утворенням нинішніх Карпат були вже сформовані камені-пісковики, деякі з них у процесі гороутворення піднялись на поверхню землі. В геологічній науці вони відомі як ямненські (назва походить від колишнього села Ямна). У комплексі урицьких скель виділяють окремі останці: Камінь, Острий Камінь, Мала Скеля, Жолоб (Орел).

В одних місцях пісковики виступають у формі великих монолітів, в інших — у формі безладно нагромаджених брил. Є багато тріщин, ніш, невеликих печер, у тому числі рукотворних.

Походження назви[ред. | ред. код]

Осіння Тустань

Назва Тустань має праслов'янське походження і належить до типу присвійних, тобто походить від імені власника або засновника поселення чи місцевості. Ім'я особи можна реконструювати як Тустан зі значенням «сильний, міцний, відважний, завзятий»[3].

Народна етимологія (зафіксована ще польським істориком Станіславом Сарницьким 1585 р.) виводить назву від словосполучення «тут стати»[4].

Існує припущення[5], що слово тин («огорожа, паркан; стіна») запозичене з давньослов'янської мови, в якій праслов'янське tynъ пов'язане з tyti «густо рости» (пор. з Тустань) і первісно означало «густі зарості».[6] Назва може бути утворена від tyti «густо рости» і стан (латинського «status»; в сучасній англійській мові — «statе»).

Історія[ред. | ред. код]

У ІХ ст. територію сучасної Тустані заселяли племена хорватів.

Наприкінці Х ст. хорватські князівства, які утворилися у Посянні та в басейні Верхнього і Середнього Дністра та Верхнього Пруту були завойовані великим князем київським Володимиром Святославичем і приєднані до Київської Русі[7].

В середині XII ст. Тустань поряд з такими містами як Перемишль, Звенигород, Сянок, Удеч, Городок, Ярослав, Вишня, Гологори, Синевидсько, Спас, Сіль, Львів, Дроговиж, Самбір, Тухля  входила до Перемиського князівства[8]. Згодом фортеця була головним (в цьому регіоні Карпат) прикордонним центром між Галицько-Волинським князівством та Угорщиною, а після входження першого до складу Польського королівства — між Польським королівством та Угорщиною.

Найдавніша писемна згадка про Тустань походить з 1340 р. і знаходиться у праці польського хроніста Янка з Чарнкова який був підканцлером польського короля Казимира ІІІ. У своїй хроніці, яка охоплює події протягом 1363—1384 рр.б серед міст і градів Руської землі, які наново укріпив король він згадує «Лямбург або Львів, місто Перемишль, місто і град Сянок, місто Коросно, гради Любачів, Теребовля, Галич, Тустань». Якщо Янко з Чарнкова нічого не згадує про захоплення Тустані, то інший польський хроніст Ян Длугош (1415—1480), прямо вказує на те, що у 1340 р. «Король Казимир протягом одного літа захоплює під свою владу всю Русь»: «Казимир… в день народження Іоанна Хрестителя рушив до Руської землі і там опанував міста і замки Перемишль, Галич, Луцьк, Володимир, Сянок, Любачів, Теребовлю, Тустань, інші руські міста і кріпості»[9]. Згадки цих двох хроністів вказують на те, що Тустань як оборонна фортеця вже існувала до її захоплення польським королем у XIV ст. Про це свідчать і дані археологічних досліджень. 

Найстаріша документальна згадка про Тустань міститься в буллі папи римського Боніфація ІХ від 15 травня 1390 р. В ній йдеться про передачу Владиславом Опольським міста Рогатина, замків в Олеську та Тустані, з округами, хуторами, майном і всіма угіддями, а також десятини солі у Дрогобичі та Жидачеві для новозаснованої Галицької католицької дієцезії.

Окрім оборонної Тустань виконувала і адміністративну функцію і була центром волості. Про це свідчить королівська дарча грамота на село Крушельницю від 4 листопада 1395 р. У ній вказується, що село Крушельниця Тустанської волості надається в дар вірним слугам Івану та Даміану і їхнім синам з усім добром… з лісами, полонинами, нивами, сіножатями[10].

Згодом фортеця переходить під владу польських магнатів та шляхти. Доказом цього є дарча королівська грамота від 1539 р. Король на прохання Яна з Тарнова дарує Миколаєві Блізінському та його спадкоємцям «фортецю Тустань, а власне лише скелю у стрийських горах поблизу кордону з Угорщиною». Вони зобов'язувались «власним коштом і заходами цей замок на згаданій скелі обороняти, відновити, укріпити і підтримувати в належному стані». Невідомо, чи була фортеця Тустань відремонтована та укріплена, проте 1541 р. Блізинський дарує село «Підгородці і фортецю Тустань» Янові з Тарнова[11].

Тустань була митницею. Через неї проходив торговий шлях, яким купці возили сіль. Шлях йшов з Дрогобича через теперішнє село Тустановичі, потім через Тустань і село Підгородці, яке було передмістям фортеці, і далі долинами рік Стрий та Опір виходив до карпатських перевалів. Звідти шлях йшов до країн Західної Європи. На існування торгового шляху вказують топоніми Підгостинець, Гостинець, а також гора Товар[12]. З купців залога Тустані брала мито та забезпечувала їм охорону під час перевезення їхніх товарів.

Те, що фортеця Тустань існувала включно до XVI ст., підтверджують матеріали археологічних досліджень та документи: остання відома письмова згадка про фортецю датована 1565 р. Вона подана у Люстрації Дрогобицької соляної жупи. Там вказується: «…у Тустані беруть мито від купців, котрі йдуть горами, минаючи Дрогобич. Оренда мита… чинить 14 злотих».

Поступовий занепад фортеці спричинили декілька чинників:

  • 1) економічний: у XVI ст. країни Центральної Європи розробляють власні поклади солі, а тому відпадає потреба її вивозу з Галичини. Тустань втрачає роль митниці;
  • 2) політичний: у зв'язку зі стабілізацією політичних взаємин Польщі та Угорщини і просуванням польських кордонів на схід, Тустань перестає відігравати роль прикордонної оборонної фортеці;
  • 3) військовий: зміни у військовій техніці і, відповідно, у військовій тактиці, призвели до втрати оборонного значення замку.

Архітектура[ред. | ред. код]

3D рекострукція фортеці

Наскельне місто-фортеця Тустань посідає особливе місце у дерев'яному будівництві середньовіччя.

Скельні утворення, які самі по собі є потужними оборонними стінами, були дуже вдало використані будівничими. Проміжки між скелями були перегороджені дерев'яними стінами, що закривали можливі підступи до замку. Там, де дерев'яні конструкції прилягали до скель, у камені видовбували спеціальні заглиблення — пази та вруби, щоб закріпити колоди у скелі. Ці сліди дозволяють відтворити зовнішній вигляд фортеці IX—XVI ст., незважаючи на те, що самих дерев'яних конструкцій уже давно не існує. Лише на комплексі Камінь наскельного міста-фортеці Тустань таких слідів наскельної забудови досліджено понад 4000.

Проаналізувавши всі сліди, головний дослідник Тустані Михайло Рожко прийшов до висновку, що фортеця будувалася в декілька етапів, постійно розбудовувалась, збільшувалась у висоті і освоювала вищі майданчики скельного комплексу. У ХІІІ ст., в період її найбільшого розквіту, фортеця охоплювала всі можливі галереї та тераси від підніжжя до вершини. Висота суцільної забудови у внутрішньому дворику сягала у п'ять поверхів, кожен висотою у 3,5-4 м, що є ознакою дуже високого рівня будівельної культури[13].

Для забезпечення водою під час облоги фортеця мала криницю та дві цистерни. До сьогодні збереглись рештки кам'яної стіни. Михайло Рожко датував зведення стіни другою половиною ХІІІ ст[14]. Вона мала товщину 2,5 м і перекрила пази, вирубані на скелях для дерев'яних стін[15].

Археологія[ред. | ред. код]

Під час археологічних досліджень фортеці Тустань було зібрано понад 25 тисяч археологічних знахідок[16]. Серед них дерев'яні елементи забудови, металеві вироби, кераміка, скло, шкіряні вироби.

Найцікавішими серед металевих виробів є хрестик-енколпіон, щиток перстня з гравірованим рисунком птаха, бронзова булава, кувалда, сокира, наконечники арбалетних стріл, втульчасті та черешкові наконечники лучних стріл, наконечники списів, кресала, шпори, сердечники дзвоників, різці по дереву, голки, застібки до книжок.

Дерев'яні знахідки представлені значною кількістю дерев'яних конструкцій, серед яких фрагменти шести одвірків, стовпові конструкції галереї, фрагменти брусів, кілків-тиблів, дощок із врубками «ластівчин хвіст», драниці, ґонти, а також дерев'яні ложки та лопата[17].

Виявлені в часі археологічних розкопок фрагменти керамічного посуду датуються дослідниками ІX–XVІІ ст. Також було знайдено кахлі, зокрема виділяються елементи із рельєфним зображенням Юрія Змієборця, який убиває дракона[18].

Петрогліфи[ред. | ред. код]

Зображення рівнораменного хреста

Наскельні зображення (петрогліфи) є особливою ділянкою пам'яток давньої культури людства і його первісного мистецтва. В основному в Тустані петрогліфи розміщені на центральній і найбільшій групі — Камінь, і знаходяться в важкодоступних місцях.

Серед усіх петрогліфів Тустані увагу науковця Миколи Бандрівського привернула група зображень, які мають вигляд кола, диска або ж схематичних округлих фігур. Такі знаки прийнято називати солярними (сонячними). Дослідник проаналізував розміщення цих солярних знаків і вважає, що існувала певна система розміщення знаків, які наносили на скелі за наперед розробленим планом. Проте не всі дослідники погоджуються з думкою про рукотворне походження «солярних знаків». Зокрема, доктор геологічних наук Богдан Рідуш довів, що це природні рельєфи закам'янілих морських губок, які утворилися в процесі вивітрювання скельної породи.

Збереглись в Тустані і петрогліфи рукотворного походження. Особливий інтерес становлять поодинокі зображення тварин: вовка, що наздоганяє лося, коня та вершника. Під час розкопок під керівництвом М. Рожка на схилах Великого Крила була виявлена група наскельних зображень, яка складається із восьми фігур: п'яти сокир, двох хрестів і однієї свастики-чотиринога.

Велика частина петрогліфів могла бути створеною у XVІІІ–ХХ ст., коли скелі Тустані були вже відомим об'єктом для мандрівників. Значну групу виявлених пам'яток презентують геральдичні знаки. В основному це тризуби, а також символи різних організацій.

Дослідження Тустані[ред. | ред. код]

Науковий інтерес до скель в Уричі виник на початку XIX ст. і був пов'язаний з краєзнавчими студіями.

У ХХ ст. розвідувальні дослідження про Тустань підготували Я. Пастернак, О. Ратич, П. Рапопорт, Р. Багрій.

Протягом  1971—1978 рр. Михайло Рожко разом із групою ентузіастів здійснив систематичні обміри наявних слідів забудови та склав перші реконструкції фортеці. Від 1978 року розпочався якісно новий етап досліджень Тустані, коли на пам'ятці розпочала роботу експедиція Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, яка у 1979—1991 рр. була трансформована у Карпатську архітектурно-археологічну експедицію Інституту суспільних наук АН УРСР під керівництвом Михайла Рожка. Послідовне системне вивчення Михайлом Рожком скельних утворів Тустані дозволило досліднику виконати планувально-просторову та об'ємну реконструкцію фортечного комплексу Тустані із центральним ядром на скельній групі Камінь та окремими оборонно-сторожовими пунктами на Острому Камені та Малій Скелі. На підставі аналізу результатів археологічних розкопок, архітектурно-археологічних обмірів скель зі слідами влаштування дерев'яних конструкцій та залишків мурованих стін була виконана реконструкція п'яти будівельних періодів дерев'яної забудови фортеці. Обстеження подібних ландшафтно-архітектурних об'єктів зі слідами від дерев'яних конструкцій, розташованих у Бубнищі, Розгірчому та Підкамені, інших укріплених місць близького оточення Тустані дозволили також зробити висновок про характер будівництва та архітектуру фортифікацій княжої доби, розташованих у гірських, скелястих місцях, та визначити місце пам'ятки у комплексі тогочасних оборонних об'єктів Східних Карпат. Проведені археологічні дослідження дозволили досліднику дійти висновку, що численні сліди від прилягання дерев'яних споруд до скель, які були відкриті в процесі розкопок, підтвердили наявність кількаетапної дерев'яної забудови фортеці.

Історико-культурний заповідник «Тустань»[ред. | ред. код]

1994 року Постановою Кабінету Міністрів України створено Державний історико-культурний заповідник «Тустань». Функції його дирекції було покладено на Львівський історичний музей.

Втім, 2005 року створено окрему дирекцію ДІКЗ «Тустань».

З вересня 2016 року перейменовано на Комунальний заклад Львівської обласної ради "Адміністрація державного історико-культурного заповідника «Тустань», скорочена назва — КЗ ЛОР АДІКЗ «Тустань».

Додаток[ред. | ред. код]

Взимку 2018 року було створено мобільний додаток, що дозволяє туристам ознайомитись зі старовинною оборонною спорудою. В передмові до програми Tustan AR говориться про те, що користувачі можуть вмикати анімацію та фотографувати. Додатком можна скористатись тільки в місцях, де розташовані залишки фортеці. На даний момент існує 5 точок, на котрих встановлені спеціальні таблички. Щоб побачити віртуальну історичну ретроспекцію, потрібно просто навести телефон на табличку.[19]

Див. також[ред. | ред. код]


Примітки[ред. | ред. код]

  1. Щур Р.; Коханець М./ Тустань (Державний історико-культурний заповідник). Історія. Фольклор / Роман Щур; Сколівські Бескиди (Національний природний парк) / Михайло Коханець.—Львів: Новий час.2002.—72с.:іл. ISBN 966-95279-2-9
  2. В. П. Кучерявий, Г. Шнайдер, Л. В. Пархуць, З. Ю. Шеремета, Х. Л. Пархуць Ландшафтне планування в умовах гірських населених місць Українських Карпат і Австрійських Альп // Науковий вісник НЛТУ України. Збірник науково-технічних праць. — 2011. — Вип. 21.16. — 360 с.
  3. Рожко, Михайло (2016). Архітектура та система оборони українських Карпат у княжу добу. Львів. с. 112—113
  4. Рожко, Михайло (1996). Тустань — давньоруська наскельна фортеця. Київ: наукова думка. с. 26–27. 
  5. (Мартынов Сл.-герм. взаимод. 145—153)
  6. Етимологічний словник української мови: В. 7 т./ Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін.— К.: Наук. думка, 1983 — (Словники України). ISBN 966-00-0816-3 Т.5: Р-Т Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін. — 2006. — 704с. — ISBN 966-00-0785-X (сторінки: 568—569)
  7. Войтович, Леонтій (2011). Галицькько-волинські етюди. Біла Церква. с. 41. 
  8. Войтович, Леонтій (2011). Границы Галицко-Волынского государства. Кишинев: Русин. Международный исторический журнал. с. 14. 
  9. Рожко, Михайло (1996). Тустань – давньоруська наскельна фортеця. Київ. с. 27. 
  10. Рожко, Михайло (1996). Тустань – давньоруська наскельна фортеця. Київ. с. 30. 
  11. Рожкл, Михайло (1996). Тустань – давньоруська наскельна фортеця. Київ. с. 31. 
  12. Пархуць, Любомир (2012). Шляхи сполучення Тустанні//Фортеця: збірник заповідника "Тустань", кн.2. Львів. с. 42. 
  13. Рожко, Василь (2011). Тустань - унікальне місто-фортеця//Галицька Брама. №1-2. с. 2–3. 
  14. Рожко, Михайло (1996). Тустань – давньоруська наскельна фортеця. Київ. с. 196. 
  15. Рожко, Михайло (1996). Тустань – давньоруська наскельна фортеця. Київ. с. 109. 
  16. Рожко, Михайло (2016). Архітектура та система оборони українських Карпат у княжу добу. Львів. с. 199. 
  17. Миська, Роман (2012). Нові дані до історії наскельної фортеці Тустань//Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Вип. 16. с. 332–333. 
  18. Рожко, Михайло (1996). Тустань – давньоруська наскельна фортеця. Київ. с. 104. 
  19. Фортецю Тустань перенесли у додаток доповненої реальністі. Tokar.ua (uk-UA). 2018-02-12. Процитовано 2018-09-21. 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]