Мумійо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Муміє, Мумійо — природний продукт, органо-мінеральна речовина, яка має довгу історію використання в альтернативній медицині, здавна застосовується в народній медицині в країнах Середньої Азії та на Кавказі; є невід'ємною частиною в аюрведичній медицині. Більше 3000 років тому твори на санскриті описували мумійо як «руйнівника слабкості». Аристотель писав в 4-му столітті до нашої ери про цілющу силу муміє.

Іноді зустрічаються в горах Кавказу, Алтаю і Тибету і горах Гілгіт Балтистану в Пакистані і ін.

«Shilajit», Гімалаї.

Термінологія[ред.ред. код]

В різних краях цю речовину називають по-різному, але найбільш відомою в Радянському Союзі було як мумійо (слово грецького походження[1]).[2]

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Являє собою шматки різної форми і величини неоднорідної щільної, твердої маси з нерівною або зернистою, матовою або блискучою поверхнею, легко- або тугопластичної консистенції з включеннями рослинного, мінерального та тваринного походження в смолоподібній речовині, коричневого, темно-коричневого, чорного з блідо-сірими плямами кольору, специфічного запаху, в утворенні якого беруть участь гірські породи, ґрунт, рослини, тварини, мікроорганізми. Колірна гама може варіюватися від жовтувато-коричневого до чорного, залежно від складу. Темно-коричневе є більш поширеним. Для медичного застосування чорний варіант вважається найкращим, найпотужнішим.

Родовища[ред.ред. код]

Родовища муміє зустрічаються в багатьох регіонах світу: в Росії (Алтайські гори), Індії, Монголії, Ірані, Аравії, Індонезії, Австралії, М'янмі, Південній Америці, Китаї, Непалі, Афганістані Бутані, та країнах північно-східної частини Африки; в СНД основні родовища знаходяться в Казахстані, Узбекистані і Киргизстані. Родовища муміє при широкій географії їх розміщення дуже рідкісні, а запаси сировини в них обмежені. Оскільки мумійо розчиняється водою, то зрозуміло, що воно може зберегтись лише в сухому кліматі. Крім того, подібна речовина, знайдена в регіонах Антарктиди.[3] Для місць поширення мумійо характерно: нестача кисню, підвищена ультрафіолетова радіація, сильні вітри, різкі коливання добової температури; фауна і флора більш, ніж бідні: різнотрав'я, лишайники, декілька видів дерев. В таких умовах тваринний світ не вирізняється різноманіттям — гризуни, кози, птахи і комахи. Діяльність мікроорганізмів помітно ослаблена, це сприяє муміфікації, полімеризації, затвердінню і тривалому збереженню різних органічних речовин.[2]

Муміє має тенденцію до відновлення, проте тривалість його становить від 2 до 300 і більше років. Найстаріший вік мумійо, визначений радіовуглецевим методом — п'ятнадцять тисяч років.[2]

Первинне мумійо найчастіше залягає на південних схилах.[2] Тварини і птахи охоче поїдають мумійо. Пропущене через їх кишечник мумійо стає вторинним.[2]

Виникнення[ред.ред. код]

До цих пір не вивчений точно процес його утворення. До цих пір неясно, чи має мумійо геологічне чи то біологічне походження. Існує декілька геологічних гіпотез, серед яких і нафтогазова теорія. Згідно з геологічною гіпотезою, мають місце надзвичайно повільні процеси, і мінерально-органічна речовина поступає по розломах земної кори, яка на поверхні утворює порожнини типу вузьких і довгих тріщин, ніш, гротів, печер.[2] Різні типи мумійо вирізняються різним вмістом мінералів, що містяться в ньому. Згідно з біо-/зоологічною теорією мають місце виділення лишайників, рослинні соки, екскременти тварин і ін.[2] Гірські печери дають прихисток колоніям кажанів, що харчуються комахами гірських регіонів, які в свою чергу харчуються гірськими травами і / або нектаром їх квітів. Ймовірно, це поєднання ферментованої рослинності змішаної з мінералами. Органічна частина мумійо (80-85 %) визначається латексами і синтетичними смолами, як компоненти гумусу. Латекс, як основа мумійо-матриці, дуже схожий з інгредієнтами навколишньої флори. Муміє більше зустрічається де росте Euphorbia royleana або Trifolium repens. Інгредієнти сім'ї молочаєвих були виявлені в дещо зміненому вигляді в мумійо. Дослідницька група на чолі з професором Ghosal в університеті Бенареса (Індія) багато зробила, щоб вивчити складові мумійо, праці про що були опубліковані в авторитетних наукових журналах.

Різновиди муміє[ред.ред. код]

Склад муміє дуже непостійний. За місцем знаходження, а також зовнішнім виглядом розрізняються різновиди муміє:

  • Копролітове (муміє-саладжі, памірське і алтайське муміє, мумійо-асіль та ін.) — Скам'янілі фіто- і зооорганічні залишки в суміші з уламками і дресвою скельних порід і ґрунтових утворень. Вміст екстрактивних речовин в копролітовому муміє коливається від 10 до і більше 30 %.
  • Мумієносні брекчії — крупноуламкові гірські породи (частіше — тріщинуваті вапняки) зцементовані мумієносною глинистою масою. Вміст екстрактивних речовин — від 0,5 до 5,0 %.
  • Евапоритове муміє — утворення у вигляді натікань, бурульок і блискучих чорних або сірих тьмяних, тонких плівок, що плямами покривають покрівлю та стіни печер, ніш, гротів та інших великих порожнин. Видобуток його складний і нерентабельний.

Продукт[ред.ред. код]

  • Очищене від домішок і екстраговане муміє являє собою однорідну масу темно-коричневого або чорного кольору, еластичної консистенції, з блискучою поверхнею, своєрідним ароматичним запахом і гіркуватим смаком. Питома вага — 2-2,6 г/см³; температура плавлення — 81 °C; При зберіганні муміє поступово твердне за рахунок втрати вологи.

Фальсифікація мумійо[ред.ред. код]

Найбільш часто зустрічаються фальсифікати муміє: суміші обліпихової олії, м'ясних консервів, сироватки крові, прополісу, паленого цукру, гумусового шару ґрунту Нечорнозем'я, глини, піску, посліду дрібних гризунів.

Встановити хімічним шляхом справжність мумійо складно.[2]

За часів перського царя Фаридун справжність муміє визначалася біологічним шляхом: по швидкості загоєння перелому у дрібних тварин після змащування області перелому сумішшю мумійо з трояндовою олією. При якісному муміє перелом гоївся приблизно через добу. Аристотель лікував хворих муміє тільки після проби на його якість: розрізані частини печінки щойно зарізаного барана змащувалися муміє і з'єднувалися. Якщо муміє було чисте і якісне, то шматки печінки тут же злипалися.

При найпростішому способі експертизи розчиняють 0,1 г мумійо (речовину, яку вважають ним) в 5 мл води і додають розведений луг. Розчин повинен залишитися незмінним.[2] При додаванні кислот він повинен посвітліти і дати великий осад.[2]

Більш надійним способом експертизи є виявлення біологічної активності.[2]

Муміоїди[ред.ред. код]

Муміоїди — група природних утворень, що нагадують за зовнішнім виглядом муміє. Група включає в себе озокерит, селітру, фосилізованій рослинні смоли і камеді, гірський віск, біле, кам'яне і гірське масла, антарктичне муміє, лофор. Піддослідні щурі сліпнуть від мумілоїдів на десятий день, їх печінка збільшується при цьому в декілька разів.[2]

Фізичні властивості[ред.ред. код]

В поляризованому світлі дає склоподібно-раковинистий злам з численними гострокутними дрібними уламками, з характерним яскравим восковим (або смоляним) блиском.[2] В поляризованому світлі, при 50-кратному збільшенні можна побачити голчасті кристали, розділені смолоподібною речовиною. Питома вага коливається від 1,8 до 2,2.[2] На морозі, при −20 °C не замерзає, зберігаючи липкість і пластичність.[2] Плавиться в інтервалі 80-200 °C, при 150—200 °C виділяє воду і вуглекислий газ.[2] При 350—400 °C починається розпад і проходять складні хімічні перетворення.[2] Повний розпад проходить при 600—700 °C, при подальшому нагріванні руйнується і мінеральна складова.[2] На відкритому полум'ї мумійо згорає без кіптяви і залишає за собою попелясто-сірий попіл.[2] При тривалому зберіганні через втрату вологи мумійо твердне.[2]

Мумійо добре розчиняється у воді (в співвідношенні 1:8), значно гірше в спирті (1:4500) і в ефірі (1:7000), практично не розчиняється в хлороформі.[2] Водні і спиртові розчини піняться, але спиртові менше. Водні розчини — прозорі, бурого забарвлення. У водного розчину мумійо коричневий колір, з відтінком міцної кави або темного пива; має гіркий смак і сильний специфічний запах, в якому відразу змішані запахи шоколаду, бітуму і тваринної підсилки.[2] рН 0,5 % свіжоприготованого розчину від 6,7 до 7,0, а при тривалому зберіганні підвищується до 7,5. При зволожуванні мумійо розм'якшується і утворює тістоподібну масу. Добре змішується з вазеліном, свиним салом, ланоліном.

Хімічний склад[ред.ред. код]

У своєму складі має органічну і неорганічну частини і містить: водорозчинні форми макро- і мікроелементів калію, фосфору, кальцію, заліза і ін., органічні кислоти (глютамінова, гліцинова, петроселінова і багато інших).

Емпірична формула органічної складової С6Н6О8, і являє собою комплекс з'єднань з гідроксильними, карбонільними і альдегідними групами. Емпірична формула неорганічної частини така: CaSi (K, Na) 5C25H5O26. Але крім того, в мумійо можуть бути знайдені численні мікроелементи.

З фармакологічної точки зору мумійо містить вологу, мінеральну частину, білки, ліпіди, клітковину, воскові речовини, алкалоїди, амінокислоти і багато іншого.

Наука і медичне застосування[ред.ред. код]

В Радянському Союзі Фармкомітет в 1965, 1970 і 1980 роках (тричі) дозволяв його клінічні дослідження, але завжди ухилявся від затвердження його лікарським засобом.[2] Ташкентський хімфармзавод випустив лише двісті тисяч таблеток, виготовлених за народним способом переробки сировини: подрібнене мумійо заливають десятикратним об'ємом дистиляту, після багаторазового зціджування і фільтрування розчин відганяють в вакуумвипарному апараті і висушують утворений екстракт, отримуючи гігроскопічний порошок з характерним запахом і різко-пекучим смаком.[2]

В експериментальних і клінічних дослідженнях було показано його позитивну дію на відновлювальні процеси в тканинах, на роботу печінки і імунної системи, на процеси кровотворення.[2] Проте ці результати, більша іх кількість, отримані на одиничних взірцях з різних місць, на препаратах, приготованих різними способами.[2] Імуно-модулююча активність не витримала випробування і розглядається як недоведена.[4]

Вважається, що терапевтичний ефект мумійо визначається ауксинами, інгібіторами, хлорофілом, а також білками, стероїдами і жирними кислотами в пов'язці з іншими речовинами, органічними і мінеральними.[2] Не виключено, що дія мумійо зв'язана з полярними, добре розчинними в воді низькомолекулярними органічними з'єднаннями, які носять фізіологічно важливі елементи — кальцій, калій, магній.[2] Можна вважати доведеним, що мумійо відіграє роль біостимулятора, який ніби відновлює внутрішні сили організму, ослабленого в результаті інфаркту міокарда, порушення коронарного кровообігу, тромбофлебіту, шлунково-кишкових захворювань, анемії і інших захворювань.[2] Існують дані про успішне застосування препаратів мумійо в онкології.[2]

Достовірно відомо, що будь-які види мумійо мають ту чи іншу біологічну активність, що речовина не токсична, не мутагенна, не канцерогенна, і нешкідливими є дози набагато вищі від терапевтичних.[2]

В деяких випадках мумійо може викликати подразнення шкіри і слизової оболонки, а смертельна доза при прийомі всередину становить 6000 мг/кг.[2]

Мумійо стимулює активність лейкоцитів в людини і кролика, причому 10%-ий розчин стимулює слабо, а 0,1%-ий — сильно.[2]

5-10%-і розчини сибірського мумійо володіють чіткими антибактеріальними властивостями, і особливо активні вони по відношенню стафілококів.[2] Така дія розчину знижується при збільшенні мікробного навантаження стафілококами. Ці бактерицидні властивості з якими-небудь біологічними властивостями не зв'язані.[2]

Станом на 1990 рік в Радянському Союзі було знято фільм про мумійо, захищено двадцять дисертацій, в тому числі 5 докторських.[2]

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Прокуратура СРСР вела справу про спекуляції мумійо в Чорнобилі.[2]
  • Станом на 2015 рік мумійо у вигляді комерційного продукту (як «дієтична добавка») випускає ТОВ «Біовіт» (Киргизстан)

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Winston, David; Maimes, Steven (2007). «Shilajit». Adaptogens: Herbs for Strength, Stamina, and Stress Relief. Inner Traditions / Bear & Company. pp. 201—204. ISBN 978-1-59477-969-5. Retrieved November 29, 2010
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап Савиных М. И. Что мы знаем о мумие. / Научно-популярный журнал Академии Наук СССР «Химия и жизнь». — № 1, 1990 ISSN 0130-5972
  3. Mumijo Traditional Medicine: Fossil Deposits from Antarctica Anna Aiello, Ernesto Fattorusso, Marialuisa Menna, Rocco Vitalone, Heinz C. Schröder and Werner E. G. Müller http://www.oriveda.com/chaga/resources.php
  4. Wilson, Eugene; Rajamanickam, G. Victor; Dubey, G. Prasad; Klose, Petra; Musial, Frauke; Saha, F. Joyonto; Rampp, Thomas; Michalsen, Andreas та ін. (June 2011). Review on shilajit used in traditional Indian medicine. Journal of Ethnopharmacology 136 (1). с. 1–9. PMID 21530631. doi:10.1016/j.jep.2011.04.033. 

Література[ред.ред. код]

  • Мумие «архар-таш» и его физиологическая активность. — 1987, (Б. К. Карчубеков под общей редакцией академика АН Киргизской ССР А. А. Алтымышева)
  • Cristian Rätsch, Claudia Müller-Ebeling: Lexikon der Liebesmittel. — Aarau: AT Verlag, 2003. ISBN 3-85502-772-2
  • М. И. Савиных Все о мумиё. Кузнецкая крепость, Новокузнецк, 1999, 100 с.