Пазарджик

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пазарджик
болг. Пазарджик

Герб
Герб Пазарджика
Пазарджик
Област Пазарджик.png
Основні дані
42°12′00″ пн. ш. 24°20′00″ сх. д. / 42.20000° пн. ш. 24.33333° сх. д. / 42.20000; 24.33333Координати: 42°12′00″ пн. ш. 24°20′00″ сх. д. / 42.20000° пн. ш. 24.33333° сх. д. / 42.20000; 24.33333
Країна Болгарія
Регіон Пазарджицька
Столиця для Пазарджицька область (область Болгарії)

Межує з

— сусідні нас. пункти
Пештера ?
Засновано 1485
Площа 37,382 км²
Населення 79 654 (2008)
Висота НРМ 205  м
Міста-побратими див. тут
Телефонний код (+359) 34
Часовий пояс +2
Номери автомобілів РА (Пз)
Код LAU (NUTS) BG55155
GeoNames 728378
Поштові індекси 4400
Міська влада
Адреса бул. "България" №2
Мер міста Тодор Димитров Попов
Веб-сторінка www.pazardjik.bg
Мапа
Пазарджик. Карта розташування: Болгарія
Пазарджик
Пазарджик
Пазарджик (Болгарія)


CMNS: Пазарджик на Вікісховищі

Па́зарджик (болг. Пазарджик) — місто на півдні Болгарії, в центральній частині Горнофракійської низовини, північніше Родоп, на річці Мариця, за 110 км від Софії і 36 км від другого за величиною міста країни — Пловдива. Пазарджик заснований у 1485 році.

Географія[ред. | ред. код]

Розташування[ред. | ред. код]

Центральна міська частина

Пазарджик розташований у західній частині Верхньофракійської низовини, частині загальної Пазарджик-Пловдивсько рівнини, на висоті 205 м. Спочатку місто розташовувалося на лівому березі Мариці. Після звільнення від турецького ярма воно почало рости і на правому березі річки. Пазарджик - рівнинне місто. Рівнина Пазарджика оточена Середньою горою на півночі і Родопами на півдні.

Відстань від Софії до Пазарджика становить 112 км, по шосе Фракія і 37 км до Пловдіва. Важливе значення має дорога до Панагюриште — 43 км, до - Стрелчи 40 км, до Печери і Батака — 35 км, до Велинграда і Ракитово — 41 км.

Рельєф[ред. | ред. код]

Стара пошта і годинникова вежа

Пазарджик є одним з небагатьох міст Болгарії, яке є з абсолютно рівним рельєфом без будь-яких перепадів на висоті 205 м на всій території населеного пункту, з дуже незначним зменшенням відмітки русла річки Мариця в південній частині міста. Поруч знаходиться Бесапарський кряж, де виявлені родовища вапняку. Недалеко від села Мокриште є багато курганів з часів фракійців. Найближчі гірські висоти знаходяться в Західних Родопах - близько 15 км на південь, на Рілах - близько 30 км на південний захід і на Середній Горі - близько 40 км на північ від міста. Пазарджик є частиною морфоструктури верхньофракійської низовини, яка є грабеновидною формою і має тенденцію опускатися - близько 2 мм / рік. Район заповнений алювіальними відкладеннями з затоплених терас Мариці та її приток.

Води[ред. | ред. код]

На південному кінці Пазарджика - один з головних водних шляхів Болгарії - ріка Мариця.

Клімат[ред. | ред. код]

Алея в парку "Свобода" (до реконструкції)

Клімат міста перехідний між помірним і середземноморським кліматом. Він характеризується теплим і майже сухим літом і вологими і помірно холодною зимою. Середньорічна температура повітря 12,5 °С. Найтепліші місяці - липень і серпень із середньомісячною температурою 23-24 °C, а найхолодніші — січень і лютий при середньомісячній температурі 1 - 2 °C. Дні з температурою вище 32 °С становять близько 35 на рік.

Історія[ред. | ред. код]

Назва[ред. | ред. код]

Тут мешканці навколишніх сіл періодично обмінювалися своїми товарами — "пазарували". Першими постійними мешканцями Пазарджика була група татар, адміністраторів і опікунів ринку, частина торговців-татар з Акерману, надіслана султаном Баязидом II (1481-1512) під керівництвом Сарахана в селі Саранбей (стара назва міста Септемврі) Так з'явилася первісна назва міста - Татар Пазарджик. Пазарджик - тюрко-перське слово. Суфікс "jikk" показує, що місто було невеликим ринком.

Мис Пазарджик на острові Сноу, Південних Шетландських островів називається на честь міста.[1]

Історія міста[ред. | ред. код]

Заснування під османським правлінням[ред. | ред. код]

Найперша згадка про місто в історичних джерелах міститься в докладному реєстрі муфасала аканджита записані з 2 по 11 грудня 1472 р. У ньому місто описується під назвами Базар Йенидже-і-Татар та Базар Татар Йенидже, і був названий містом, що належить нахияту Филибе (Пловдив). Згідно з даними 1472 р. Пазарджик у рік свого будівництва був цілком мусульманським містом, в якому існувало близько 105 домогосподарств.

Пазарджик був заснований у 1485 році, як важлива станція на головній дорозі через Балканський півострівВіа Мілітаріс, від Белграда через Ворота Траяна до Константинополя. Ця станція в Османській імперії була пов'язана з Боснійським або Адріатичним шляхом, що йшов із заходу, по маршруту - північ Македонії - Кюстенділ - Самоков - Момин прохід. З Пазарджика починався марицький водний шлях. Таким чином, місто було важливим перехрестям у найзахідній частині Верхньо-фракійської рівнини.

Спочатку Пазарджик розвивався на північі, де в 1540 році була побудована мечеть Ескі (тобто стара мечеть). Потім було побудовано ще 18 мечетей. Їх мінарети характерні для силуету плоского міста. З усіх мечетей сьогодні вижила лише мечеть Куршум та його найвищий мінарет.

У 1574 році великий візир Ібрагім Паша Дамат побудував найбільший турецький пам'ятник в Пазарджику - Куршум-хан(караван-сарай), розташований на головній дорозі міста (сьогодні вул. Костянтина Величкова). В ньому були склади, магазини, а також майстерні ремісників. Це один з найбільших караван-сараїв на Балканському півострові. Представляє собою двоповерховий кам'яний корпус (зроблений з каменю) з олов`яним куполом, що займає площу 11 570 м 2 . Турецький мандрівник Евлія Челебі свідчить, що він не ще бачив такої великої стайні на 2000 верблюдів, та стайні на 3000 жеребців, 70-80 будинків з гаремами. Цей будинок існував аж до визвольної російсько-турецької війни 1877-1878 рр., коли він був спалений. Після звільнення він був остаточно зруйнований.

Водопостачання було розпочато в 1748 р. за рахунок джерел в селі Івайло, в 5 км на північ від міста, Умісті було 43 фонтанів. Трубопровід і труби використовувалися до 1930 року.

Після у Пазарджику турецьке населення зросло, що поступово асимілювало татар. Пізніше приїхали ще юруки та інші тюркські племена скотарів. Тваринництво забезпечує багату сировину для виробництва хутра та шкіри. З другої половини XVII століття, коли почалося падіння османської влади, кількість турецького населення скоротилася. Багато османів загинули у війнах зі своїми європейськими ворогами, інші - жертвами таких хвороб, як чума та холера.

З середини XVI століття в місті почали поселятися болгарські християни з навколишніх сіл, які раніше відвідували місто лише заради ринку. У другій половині XVI століття, коли болгарське населення постійно заселялося в Пазарджику, місто розвивалося в західному напрямку, навколо церкви християнської церкви.

У другій половині XVII століття Пазарджик продовжував розвиватися на півночі; болгарська околиця Чиксалан, де була побудована церква "Святий Архангел".

Пазарджицькі торговці та ремісники беруть участь у багатьох ярмарках, особливо в Узунджові. Цікаво, що Пазарджик бере участь у міжнародній виставці в Парижі в 1855 році.

Пазарджик є одним з міст, які беруть найактивнішу участь у Відродженні Болгарії. Відродження міста почалося на початку останньої чверті XVIII століття, коли болгарин Дионісій Агатоникийський, народжений в селі Малкаданово біля Пазарджику, став єпископом Пазарджика. Разом з грецькою він ввів у церкву й болгарську мову. У школах також, крім грецької, викладають на болгарській мові.

Громадський будинок "Виделина"

Церковна боротьба в Пазарджику завершилася перемогою 19 жовтня 1859 року, коли грецькі священнослужителі були вигнані з костелу Діви Марії, а літургія почала читатися тільки на болгарській мові.

У 1862 році було заснована громадська читальня "Виделина" ("видело" - архаїчна форма "світла"), а 1870 - жіноче товариство "Просвета".

14 січня 1878 року Пазарджик був звільнений загоном командувача генерал-лейтенантом Йозефа Гурко. Завдяки Ованесу Соваджяну турецьке командування не виконало свого підступного і жахливого плану — обстріляти місто і знищити болгарське населення.

Після звільнення[ред. | ред. код]

Турки покидають Пазарджик назавжди, залишаючи після себе напівзруйноване місто, бідність і голод серед населення.

20 січня 1878 за наказом російського командувача вибори проводяться таємним голосуванням для тимчасового міського управління. Першим тимчасовим мером Пазарджика і почесним громадянином міста стає Ованес Соваджян. Головою був обраний місцевий вчитель Іван Чунчев. Костянтин Величков стає головою адміністративної ради. У місті створено російсько-болгарський клуб, який займається освітньою діяльністю.

Після звільнення Пазарджик залишається містом виробництва рису, вина, конопель, тютюну та городини. Родючі крейдяні землі в долині річки Мариця і Топольница, якими колись володіли турецькі фермери, стали власністью багатіїв міста.

Залізнична станція в 1928 році

Населення[ред. | ред. код]

Кількість населення за переписами деяких років:

  • 1887 - 15 659 чоловік
  • 1910 - 18 098 осіб

Згідно з першим переписом, проведеним в Болгарії після вступу Болгарії до ЄС у 2011 році, респонденти вперше мали можливість добровільно відповісти на питання етнічної та релігійної приналежності, а також щодо рідної мови. Так, у Пазарджику на запитання про етнічну приналежність відповіли лише 66 397 осіб, з них 57 342 - як болгари, 4822 - як турки, 3423 - роми, 325 - що вони мають іншу етнічну приналежність ( вірмени та інші).

Релігія[ред. | ред. код]

"Свято-Успенська Богородська церква" (1837)

У місті переважає християнське населення східної православної групи. Соборною церквою міста є Успенська Богородська, побудована в 1836 - 1837 роках Цікаво, що це найбільша болгарська церква відродження.

Деякі з циган є християнами та інші - мусульмани, багато з яких змінюють свою конфесію та ідентичність протягом багатьох років.

Інші християнські храми:

  • "Св. Петка" 1852 року
  • "Св. Архангела Михаїла", збудований в 1860 році і освяченого в 2003 році.
  • "Св. Преображенський", побудований в 1862 році
  • "Св. Кирила і Мефодія", побудований в 1872 році
  • ""Св. Костянтин і Олена" , побудований в 1873 році
  • "Св. Георгій Побідоносець" , найновіший храм, другий за величиною храм у місті, освячений у 2003 році.

Не так мало інших типів християнства - це п'ятидесятницька церква - оплот серед циганського населення та адвентистська церква, а також громада Вірменської Апостольської Церкви, євангельська церка, була створена в 1886 році.

У Пазарджику є також мусульмани і євреї, які мають храми — "Куршум мечеть", маленьку і велику синагогу.

Політика[ред. | ред. код]

Мер[ред. | ред. код]

Ратуша

Виконуючим обов'язки мера міста Пазарджика є Тодор Попов, обраний у 2007 році і переобраний відповідно на другий та третій терміни у 2011 та 2015 роках.

Міська рада[ред. | ред. код]

Міська рада Пазарджика на мандат 2015-2019 років включає 17 представників Коаліції "Тодор Попов для Пазарджика", 8 - ГЕРБ, 5 - БСП, 4 - коаліція "Союз Пазарджика" і "Національний фронт порятунку Болгарії", "Народний Союз".

Економіка та інфраструктура[ред. | ред. код]

Торгівля[ред. | ред. код]

Місто має філії багатьох торгових мереж:

  • спортивних товарів - Adidas, Bulldozer, Monica Sport
  • техніки - Технополіс, Техномаркет, Зоря.
  • продуктів - Кауфланд, Білла, Ліддел, Таріта, Ідея.
  • дитячих товарів - Hypoland.
  • меблів - Явор, Діамант, Івелі.

У центрі міста побудований торговий центр Central Mall (колишній ГУМ), а в промисловій зоні розташовані багато складів для оптової торгівлі.

Транспорт[ред. | ред. код]

Автобусні та залізничні станції розташовані на південній околиці міста. Міська транспортна мережа в Пазарджику складається з 16 автобусних ліній (1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 13А, 14, 14А) і 6 тролейбусів (1, 1E, 2, 2E, 4, 5), що охоплюють найважливіші райони міста. Новий тролейбусний маршрут буде побудований на сході міста, лікарні та промисловій зоні. У 2014 році була побудована і відкрита нова автобусна станція на місці колишніх казарм, на південь від центрального мосту через річку Марицю і в 1 км на північ від залізничного вокзалу.

Освіта та наука[ред. | ред. код]

У місті два вищі навчальні заклади (ВНЗ сільськогосподарський коледж, початковий колежд та філія Пловдивського університету „Паісій Хилендарський“, 4 початкові школи, 7 загальних шкіл, 4 середні загальноосвітні школи, 10 спеціалізованих гімназій, 1 міжшкільний центр професійної підготовки після 6-го і 7-го класів і єдиний дитячий комплекс для позакласних форм.

Культура та пам'ятки[ред. | ред. код]

Стара пошта та годинникова вежа
Друга годинникова башта в місті, колишня римська церква
  • Соборна церква "Свято-Успенська"
  • Історичний музей - Пазарджик та Художня галерея ім. Станіслава Доспевського
  • Будинок-музей Станіслава Доспевського
  • Стара пошта з годинниковою вежею
  • Драматично-ляльковий театр "Костянтин Величков"
  • Етнографічна експозиція Регіонального історичного музею
  • Будинок-музей Костянтина Величкова
  • Парк-острів "Свобода" (відомий як "Острів")
  • Башта з годинником
  • Бібліотека "Никола Фурнаджиєв"
  • Громадський будинок "Виделина"
  • Громадський будинок "Христо Ботев"

Драматично-ляльковий театр "Костянтин Величков"[ред. | ред. код]

Драматично-ляльковий театр "Костянтин Величков"

Місто є домом для одного з найстаріших театрів в країні, побудований за рахунок коштів, які добровільно збиралися громадянами. Сьогодні театр об'єднаний з ляльковим театром під назвою Драматично-ляльковий театр Костянтина Величкова.

Регіональний історичний музей[ред. | ред. код]

Експозиція в музеї

Музей історії Пазарджика - один з провідних і найстаріших музеїв Болгарії. Він був заснований в 1911 році. У 2000 році він був перетворений в Обласний (регіональний) історичний музей. Згідно профілю, музей має такі основні відділи: археологія; історія Болгарії 15 - 19 ст.; етнографія; нова історія; новітня історія; фонди та наукові архіви; зв'язки з громадськістю. Історичні експозиції знаходяться в спеціально побудованому будинку площею 1200 м 2. Музей має власну спеціалізовану бібліотеку, реставраційну майстерню і фотолабораторію, має стенд для продажу рекламних матеріалів і сувенірів, кафе.

Художня галерея "Станіслав Доспевський"[ред. | ред. код]

Будинок-музей Станіслава Доспевського

Художня галерея Станіслава Доспевського була заснована в 1966 році. Вона носить ім'я ренесансного художника і громадського діяча Станіслава Доспевського (1823 - 1878), який працював у сфері портретного жанру. Нинішня будівля галереї була відкрита в 1980 році. Пізніше (1911 р) тут розташувався обласний історичний музей. Загальна площа виставки - 800 м 2. Художній фонд галереї перевищує 10 000 робіт.

Будинок-музей "Костянтин Величков"[ред. | ред. код]

Будинок Костянтина Величкова ( 1855 - 1907) - видатного діяча національного відродження, активного учасника національно-визвольної боротьби, політика у пост-визвольній Болгарії, поета, письменника, перекладача і художника.


Відомі уродженці[ред. | ред. код]

  • Борис Ґоджунов — популярний естрадний співак 1960-тих років
  • Артур Артінян  — американський літературний критик
  • Асен Красновський (1891—пом. невідомо) — болгарський військовий
  • Юсов Федір Сергійович (1980) — український художник
  • Стефан Захарієв (1810 - 1871) - Відродження, освічений актор
  • Костянтин Велічков (1855 - 1905) - Відродження, поет, політик
  • Іван Батаклиєв (1891 - 1973) - географ, історик
  • Нікола Фурнаджиєв (1903 - 1968) - поет
  • Вірджинія Здравкова (1971) - модельєрка
  • Димитр Байнінкін (1962) - актор

Міста-побратими[ред. | ред. код]

Пазарджик, як і багато сучасних міст має економічні, культурні та інші зв'язки з містами-побратимами. На сьогодні містами-побратимами Пазарджика є:

Країна Місто
Flag of the United States.svg США Вест-Бенд
Росія Росія Ставрополь
Росія Росія Чехов
Росія Росія Москва
Білорусь Білорусь Борисов

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. СКАР Композитний вісник Антарктики : пункт Пазарджик

Посилання[ред. | ред. код]



Міста Болгарії