Бачвансько-русинська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бачвансько-русинська мова
руски язик, руска бешеда, бачвансько-руська бешеда
Поширена в Сербія, Хорватія
Регіон Бачка
Носії приблизно 20 тис.
Писемність кирилиця
Класифікація

Індоєвропейські мови

Балто-слов'янські мови
Слов'янська група
Східнослов'янська підгрупа
Староукраїнська мова
Українська мова
Південно-західне наріччя
Бачвансько-русинська мова
Офіційний статус
Офіційна Воєводина
Коди мови
ISO 639-2 rue
ISO 639-3 rsk
Див. також статті Бачванська говірка, Русинська мова.

Бачвансько-русинська (бачвансько-сримська, паннонська) мікромова (самоназва — бачваньско-руска бешеда та бачваньски руски яазик / язик, іноді науковцями кваліфікується як бачвансько-сримський варіант української літературної мови) — літературна мікромова 25 тисяч воєводинських руснаків, нащадків українських емігрантів з південно-західної Лемківщини, що мешкають у Воєводині з XVIII-XIX ст. (у містах Новий Сад, Вербас та у селах Руський Керестур, Коцур, Петрівці, Беркасово, Миклошевці та ін.)[1] (переселення здійснено з ініціативи імператриці Священної Римської імперії Марії-Терезії).

«Граматика бачваньско-рускей бешеди», Ґабор (Гавриїл) Костельник, 1923 р.

Бачвансько-русинська мікромова кодифікована на основі перехідних українсько-словацьких діалектів Південно-західної Лемківщини зі значними впливами сербської мови, а також угорської, польської та німецької мов. Мікромова відноситься як до західнослов'янських, так і до східнослов'янських мов.

Характерні риси

Характерними рисами мікромови є:

  • перехід праслов'янських *or, *ol, *еr, *el (метатеза плавних) у ра, ла, ре, лє (бразда «борозна», глава «голова», брег «берег, горбок», влєчиц ше «волочитися»), ро, ло (крочай «крок», млода «наречена»), оро, оло, ере (зноровиц ше «зноровитися» — про коня, черева «кишки»).
  • перехід звукосполук *dj, *tj, *kt’ (йотація) у дз, ц (єдзенє «їжа, страва», помоц «допомога») або у дж/ж, ч (меджа «межа», мачоха, унучка).
  • перехід *r в ар (барз «дуже»), ор (горди «гордий»), ер (змерка ше «смеркається»).
  • перехід праслов'янського *l в ов/ол (вовк, жовти, колбаса) та лу, ло (слунко «сонце», длобац «довбати»).
  • перехід в е (деска «дошка»), и (дижд «дощ»), о (молга «імла»);
  • перехід *rъ, *rь, *lъ, *lь в ир/ер, ри/ре, лу, ли/лї (кертица, кирвавиц, кресцини, хрибет, яблуко, блиха, глїбоки).
  • фіксований наголос на передостанньому складі.
  • іменники чоловічого роду у давальному відмінку множини мають закінчення -ом (слугом, хлопом), дієслова у 1-й особі однини теперішнього часу приймають закінчення (знам, робим).

Приклад мови

Кодифікація бачвансько-русинської мікромови

Офіс міського голови Нового Саду — напис сербською, угорською, словацькою мовами та бачвансько-русинською мікромовою.

Бачвансько-русинська мікромова — під назвою «руски яазик» — є однією з офіційних мов Воєводини[4]. Нею ведуть програми телебачення та радіо, здійснюють навчання в початкових школах, гімназії та на кафедрі русинської мови й літератури університету в Новому Саді. Протягом XX ст. у бачвансько-русинській мікромові сформувалися художній, публіцистичний, науковий та офіційно-діловий стилі. Видається періодична преса — тижневик «Руске слово», дитячий місячник «Заградка», молодіжний місячник «Мак», газета «Шветлосц», вісник «Studia Ruthenica».

Процес кодифікації місцевої бачвансько-сримської говірки та утворення специфічного варіанту української літературної мови було започатковано В. Гнатюком, який влітку 1897 р. провів тривалу фольклорну експедицію на Бачці, результатом якої стали записані та опубліковані тексти 430 народних пісень, 220 оповідань, численні анекдоти, а також народне весілля. У 1904 р. Г. Костельником рідною говіркою було опубліковано поетичну збірку «З мойого валала» («З мого села»).

У 1923 р. Г. Костельником було видано першу «Граматику бачванско-рускей бешеди», яка, за словами автора, трималася на двох постулатах[5] [1] [Архівовано 2 червня 2021 у Wayback Machine.]:

«

Я мерковал главно на 1) то, же би зме ше, дзе не мушиме, нє оддальовали од украинского; 2) же би правила писовнї були якнайпростейши.

«

Засновник літературної бачвансько-русинської мови Г. Костельник підкреслював, що бачвансько-сримські діалекти є говором української мови та закликав співвітчизників вивчати «кнїжкови язик» (тобто літературну українську мову), а також зближуватися з нею на письмі. У нарисах «Дзе спада наша бешеда» (1922 р.) і «Наша бешеда» (1937 р.) Г. Костельник порушує питання глотогенезу мови руснаків Югославії, доводить, що бачванська руска бешеда — це діалект української мови, який зазнав впливів з боку польської та словацької мов.

1974 р. вийшла граматика М. Кочиша (1974) на базі старішої граматики Г. Костельника, а також низка робіт Г. Надя. З кінця 1980-х офіційною кодифікацією бачвансько-русинської мови в Сербії займаються Юліан Рамач, Гелена Медьєши та Михайло Фейса[6], а на території Угорщини — Михайло Капраль та Віра Ґіріц. Випущено кілька підручників, словників і граматично-лексичних досліджень. Викладання бачвансько-русинською мовою здійснюється у гімназії імени Петра Кузмяка у с. Руський Крстур.

Алфавіт бачвансько-русинської мови

У граматиці Костельника ще була в ужитку літера «ять» (ѣ).

У сучасному стандарті для письма використовують кириличний алфавіт із 32 літер:

Аа Бб Вв Гг Ґґ Дд Ее Єє Жж Зз Ии Її Йй Кк Лл Мм Нн Оо Пп Рр Сс Тт Уу Фф Хх Цц Чч Шш Щщ Юю Яя ь

Апостроф пишуть зокрема тоді, коли дві букви позначають не одну фонему, а дві (пор.: над'звичайно, под'жемни, але порадзиц, джама), або якщо букви є, ї, ю, я не пом'якшують д, т, л, н (напр., Т'юдорово але Закарпатє)[7].

Правопис бачвансько-русинської мови, який розробляє група лінгвістів в Новосадському університеті, заснований на українській желехівці, як і правопис пряшівсько-русинського діалекту, але має певні відмінності від останнього.

Примітки

  1. Чучка П. П. Русинська мова в Югославії та Хорватії [Архівовано 17 червня 2008 у Wayback Machine.]. (укр.)
  2. Зі Статуту Автономної області Воєводина [Архівовано 23 квітня 2012 у Wayback Machine.].
  3. Гаврош Олександр. Блукаючий народ — К.: Нора-Друк, 2012 — С. 15
  4. Статут Автономної провінції Воєводина [Архівовано 3 березня 2012 у Wayback Machine.]. (англ.), (рум.), (серб.), (словен.), (угор.)
  5. Українці та українська мова на Балканах[недоступне посилання з травня 2019]. (укр.)
  6. М. Фейса. Тенденциі розвою нормованя…. Архів оригіналу за 27 грудня 2019. Процитовано 1 січня 2020. 
  7. Правопис руської мови. Архів оригіналу за 24 жовтня 2021. Процитовано 13 жовтня 2021. 

Література

Посилання