Володар Ростиславич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Володар Ростиславич
Володар Ростиславич
Володар Ростиславич
Прапор
Прапор
Князь звенигородський
1085 — 1124
Наступник: Ростислав Володаревич
Прапор
Прапор
Князь перемиський
1092 — 1124
Попередник: Рюрик Ростиславич
Наступник: Ростислав Володаревич
 
Народження: Не відомо
Смерть: 19 березня 1124
Поховання: Собор святого Івана Хрестителя, Перемишль, Польща
Рід: Ростиславичі
Батько: Ростислав Володимирович
Мати: Ланка Белеївна
Діти: Володимирко, Ростислав, Ірина

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Волода́р Ростиславич (? — 19 березня 1124) — князь звенигородський (10851124) та перемиський (10921124) з династії Рюриковичів. Разом з братами Рюриком та Васильком — один із засновників незалежного Галицького князівства.

З життєпису[ред. | ред. код]

Боротьба за владу[ред. | ред. код]

Син тмутараканського князя Ростислава Володимировича та його дружини Ланки (Ілони) з династії Арпадів.

По смерті батька в 1067 році разом з братами став ізгоєм. В 1082 році разом з іншим ізгоєм Давидом Ігоровичем зробив спробу захопити батьківський уділ в Тмуторокані. Проте з підримкою Візантії в Тмуторокані утвердився Олег Святославич. Після недовгого ув'язнення, Олег відпустив Володаря та Давида.

Тим часом в 1084 році в Перемишлі за підтримки місцевого населення утвердився старший брат Володаря Рюрик. Близько 1086 року Володар та молодший брат Василько приєдналися до Рюрика і осіли, відповідно, в Звенигороді та Теребовлі, поклавши початок галицькій державності.

По смерті Рюрика в 1092 році — князь перемиський.

Участь в усобицях[ред. | ред. код]

В 1097 році Василька, який повертався з Любецького з'їзду Рюриковичів, обманом заманив до себе київський князь, Святополк Ізяславич, що прагнув не допустити утворення незалежних князівств на теренах Галичини та побоювався зростання впливу Ростиславичів, спершу ув'язнив, а потім осліпив. Співучасником цього злочину був Давид Ігорович, колись князь-ізгой, з яким Володар намагався захопити Тмуторокань, а на той час — князь волинський.

Попри довгу традицію братовбивства та зради в ім'я влади серед руських князів, Володар швидко зібрав військо та визволив осліпленого Василька з полону. А через чверть століття прийде черга вже Васильку рятувати Володаря з польського полону.

Втім 1099 року Святополк II Ізяславич зібрав дружину, прогнав з Волині Давида Ігоровича і пішов війною на Галичину. Проте в битві на Рожному полі (поміж сучасними містами Золочів та Глиняни, на північ від села Велика Вільшаниця[1]) об'єднане військо Володаря та Василька завдало поразки Святополку, якому довелось рятуватися втечею.

Ось як описує ці події Повість минулих літ:

Святополк же, прогнавши Давида, почав замишляти проти Володаря і проти Василька, говорячи: «Адже се є волость отця мойого і брата». І пішов він на них, і коли почули це Володар і Василько, [то] пішли вони насупроти, взявши хреста, якого він цілував із ними на тім, що «на Давида я прийшов, а з вами обома хочу мати мир і любов». І переступив Святополк хреста 2, надіючись на множество воїв. І зступилися вони на полі на Рожні, коли приготувались до бою вони обидва, і Василько підніс хреста, говорячи: «Сього ти цілував єси. Спершу, коли взяв ти єси у мене зір очей моїх, а нині осе хочеш ти душу відняти мою. Тож хай межи нами буде хрест сей чесний». І рушили вони одні супроти одних до бою, і зступилися полки, і багато людей благочестивих бачили хреста над Васильковими воями, що піднісся вельми. І коли сталася велика битва і багато падало з обох військ, побачив Святополк, що битва люта, і побіг, і прибіг до Володимира. А Володар же і Василько, перемігши, стали тут, кажучи: «Доволі нам обом на межі своїй стати». І не пішли вони нікуди.

Святополк утік до Києва, проте продовжував шукати способу здобути владу над галицькими землями. На його прохання, того ж року проти Ростиславичів виступив угорський король Коломан I Книжник (син Святополка Ярослав був одружений з донькою Коломана). Битва відбулась на річці Вігор, неподалік від Перемишля. Вирішальну роль в ній відіграли дружини Давида Ігоровича та половецького хана Боняка, які підійшли на підмогу Володарю та Васильку і завдали несподіваного удару угорцям. Або довести щирість своїх намірів, Давид залишив свою сім'ю в заручниках у Ростиславичів. Цими двома перемогами Володар і Василько утвердили свою владу в Галичині та здобули забезпечили незалежність не лише від Києва, а й від угорських королів, які століттями претендували на галицький трон.

Розвиток галицької держави[ред. | ред. код]

Наступні 25 років, аж до смерті Володаря та Василька в 1124 році — час миру та розбудови галицьких земель. Саме в цей час закладені бази могутності Галицької держави за часів сина та внука Володаря Володимирка та Ярослава Осмомисла. Володар також поклав початок альянсу між Галичиною та Візантією, видавши в 1104 році свою доньку Ірину за Ісаака, сина візантійського імператора Олексія I Комніна. Син Ірини, Андронік І Комнін в 1183 році став візантійським імператором. Таким чином, наприкінці ХІІ стотіття двома наймогутнішими державами Східної Європи — Візантією та Галичиною — правили внуки Володаря. Завдяки союзу з Візантією, вплив Володаря сягнув Дунаю.

В 1113 році Володимир Мономах здобув владу в Києві та консолідував контроль на більшістю земель, що в свій час перебували під владою київських князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого, проте не над Галичиною де Ростиславичі продовжували незалежну від Києва політику. Status-quo був закріплений шлюбом в 1114 році доньки Володаря та Романа, сина Володимира Мономаха.

В 1122 році через підступ польського шляхтича Петра Властовича Володар потрапив в полон до польського князя Болеслава III Кривоустого. За колосальну на той час суму в 20 тисяч гривень Василько викупив Володаря з полону. Володар прагнув помститися, і в 1124 році пішов на Польщу, скориставшись з відсутності Болеслава, який в той час воював в Данії. Володар дійшов до Беча, проте в битві під Велихувом зазнав поразки.

Готуючи нове військо, Володар помер 19 березня 1124, на кілька тижнів переживши брата та вірного соратника Василька (помер 28 лютого 1124 року).

Був похований у збудованому ним кафедральному храмі св. Іоанна в Перемишлі.[2] У 1412 році король Владислав II Ягайло, вирушивши з Медики до Перемишля в супроводі, зокрема, естергомського єпископа, почув звинувачення від німців у покровительстві «схизматиків». У відповідь на закиди наказав передати латинникам руський кафедральний собор у центрі міста, збудований з тесаного каменю, викинути перед перехрещенням з крипт тіла похованих осіб, в тому числі фундатора храму.[3][4]

Після смерті Володаря, Перемишль відійшов старшому сину Ростиславу, а Звенигород — Володимиркові. Після смерті Ростислава в 1128 році Володимирко успадкував Перемишль, а по смерті в 1141 році Івана, сина Василька — Галич, об'єднавши таким чином в 1141 році усі галицькі землі в єдине Галицьке князівство.

Діти[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Віталій Ляска. Лиса гора на Голих Горах. Архів оригіналу за 26 грудня 2017. Процитовано 25 грудня 2017. 
  2. М. Грушевський. Історія України-Руси. — Т. VI. — С. 461.
  3. Бендза М. З історії православної культури Сяноцької землі // Український історичний журнал. — К., № 5 (482) за вересень-жовтень 2009. — С. 173. — ISSN 0130-5247.
  4. М. Грушевський. Історія України-Руси. — Т. VI. — С. 461—462.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник
Не було
Князь звенигородський
1085-1092
Наступник
Ростислав Володарович
Попередник
Рюрик Ростиславич
Князь перемиський
1092-1124
Наступник
Ростислав Володаревич