Петренко Михайло Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Михайло Миколайович Петренко
Реконструкція образу Михайла Петренка «Студент» роботи заслуженого художника України О. М. Чередниченка[1]

Реконструкція образу Михайла Петренка «Студент» роботи заслуженого художника України О. М. Чередниченка[1]
Дата народження 1817(1817)
Місце народження можливо, Слов'янськ
Дата смерті 25 грудня 1862(1862-12-25)
Місце смерті м. Лебедин, Харківська губернія (нині Сумська область, Україна)
Національність Українець
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Релігія Православ'я
Мова творів українська
Рід діяльності поет, драматург
Сайт: дивлюсьянанебо.com
S: Роботи у Вікіджерелах
Q: Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Миха́йло Микола́йович Петре́нко (*1817, ймовірно у Слов'янську, Ізюмського повіту — † 25 грудня 1862, Лебедин) — поет Харківської школи романтиків, автор віршів «Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…», «Взяв би я бандуру…», «Ходить хвиля по Осколу…», котрі стали народними піснями.

Дослідження біографії[ред.ред. код]

Основу наданої біографії становить «Формулярный списокъ о службѣ Лебединскаго Уѣзднаго Стряпчаго Титулярнаго Совѣтника Михаила Николаевича Петренка. За 1858 годъ». (Сумський обласний архів, ф. 523, оп. 1, спр. 158, арк. 11-14).

Спроби дослідження біографії Михайла Петренка робилися здавна, проте, ця тема вивчена мало. На жаль, інколи все зводилося до збирання різноманітних спогадів та чуток, що закінчувалося лише написанням розповідей, які мали дуже сумнівне ставлення до Михайла Петренка, та його батьків (про так званий Слов'янський період життя).[2]

Вперше аналітичний підхід у вивченні біографії Поета прослідковується у Г. Нудьги в статті «Два поети-романтики»[3], що вийшла в 1960. Автор пильно розглядає раніше згадані в літературі біографічні довідки М. Петренка, а також аналізує вірші Поета, виявляючи інформацію, пов'язану з його біографією.

В 1984 в газеті «Комуніст» була опублікована стаття І. Овчаренка, де розповідалося як студентський гурток книголюбів під керівництвом Н. М. Корнієнко збирав інформацію про Петренків, що проживали в Слов'янську. В цей час автор був вже знайомий з Наталією Борисівною (правнучка по сину Поета Миколи) та Костянтином Михайловичем (її чоловік) Шептіями, які проводили архівні пошуки, та повідомляли І. Овчаренка про знахідки. У статті також згадується й про місцевого археолога-краєзнавця А. Абрамова, що також, начебто, досліджував Петренків, що мешкали в м. Слов'янську в ХІХ та ХХ століттях.[4]

Прізвище Петренко найпоширеніше на теренах не лише України, а й за її межами. Та, на жаль, деякі сучасні дослідники біографії Михайла Петренка роблять ту саму помилку, що припускалися їхні попередники: у Слов'янську мешкало кілька родів Петренків, але не всі були родичами.[5] Через це з'явилися наповнені суперечливою інформацією й украй сумнівними припущеннями версії біографії Михайла Петренка від сучасних краєзнавців власне з Слов'янська. Ними на сумнівних спогадах вибудована хибна версія слов'янського періоду життя Михайла Петренка та його батьків.[6]

Не зважаючи на те, що результатом спроб вивчення біографії М. Петренка земляками-слов'янцями виявилися вельми сумнівні версії біографії Поета, після суттєвого доопрацювання ця інформація може бути використана, наприклад, щодо вивчення історії козацтва в регіоні.[7]

Останнім часом вперше за останні 150 років проведена велика дослідницька робота з аналізу літературних та архівних джерел інформації, де наводяться біографічні дані Михайла Петренка. Результатом пошуків є книга «Идентификация Петренко»[7], де поряд з дослідженнями роду Петренків, до якого належав Поет, доведена неспроможність біографічної версії М. Петренка, розробленої групою ентузіастів з м. Слов'янська.

У житті Михайла Петренка умовно можна розглядати наступні періоди:

  • Слов'янський (дитинство);
  • Харківський (юність, студентські роки, перші роки служби);
  • перебування за межами України (гіпотеза);
  • Харків і Вовчансько-Лебединський (служба).

Слов'янський період життя Михайла Петренка вимагає особливо пильної уваги і вивчення, позаяк упродовж багатьох десятиліть вивченням біографії Поета займалися місцеві краєзнавці різні за фахом своєї підготовки, що призвело в публікаціях величезну кількость помилок (на початкових етапах) та фальсифікацій (деякі роботи, що вийшли після 2000 року).

На сьогодні ще залишається багато невивчених сторінок з біографії Михайла Петренка:

  • документально не підтверджене місто й місце народження,[7]
  • не встановлено точну дату народження,
  • не з'ясовано місце проживання його батьків у місті Слов'янську,
  • невідомо де перебував і чим займався Михайло Петренко в період після закінчення університету та до вступу в службу в Харківську Палату кримінального суду (липень 1844),
  • ще невідоме місце його поховання в Лебедині,[7]
  • на жаль, ще не знайдено його світлину, чи портрет.

Щодо зображень, що інколи публікуються, то це є результатом художньої уяви деяких авторів.[8] У Вікіпедійній статті надається портрет Михайла Петренка роботи заслуженого художника України О. М. Чередниченка[1].

Біографія[ред.ред. код]

Ймовірно, що Михайло Петренко народився 1817 року в місті Слов'янську (нині Донецька область) Слобідсько-Української губернії Російської імперії, але документально ще не підтверджено.

Михайло народився в сім'ї губернського секретаря Миколи Дмитровича Петренка (1792 р. н.), що походив з дворян, хоча в дітей не було права на спадкоємність , проживав у Слов'янську і служив у Слов'янській городовій ратуші. Саме сукупність цих фактів дає підстави вважати, що Михайло народився в Слов'янську. У Формулярному списку М. Д. Петренка на вересневу третину 1828 згадується, що його дружина мала дерев'яний будинок в Слов'янську[9]. Далі, надається послужний список Миколи Петренка:

  • у службу вступив у Городову ратушу підканцеляристом — 22 серпня 1806
  • канцелярист — з 2 листопада 1807
  • губернський реєстратор — з 1 травня 1808
  • колезький реєстратор — з 31 грудня 1812
  • губернський секретар — з 31 грудня 1816
  • колезький секретар — з 31 грудня 1819
  • титулярний радник — з 31 грудня 1822
  • 22 червня 1822 указом Слобідсько-Українського губернського правління призначений в ратушу секретарем.[10]. Серед чиновників цієї установи служили також родичі Миколи Петренка.

З Формулярного списку також відомо, що в сім'ї Миколи Дмитровича та його дружини Марфи Андріївни народжувалося, принаймні, шестеро дітей[10][11]:

Ксенія — 1816, Михайло — 1817, Олексій — 1819, Настасія — 1821, Євграф — 1822 (Соборна Воскресенська церква м. Слов'янська, народився 9 грудня, охрещений 11 грудня; хрещені: колезький секретар Лаврентій Пилипович Корсунов та генерал-майорша Іуліанія Дмитрівна Тихоновська), Марія — 1827

Де й коли помер батько Михайла, а також місце поховання його, поки невідомо.

Дідом Михайла Миколайовича був Петренко Дмитро Іванович (1762 р. н.). Дмитро Петренко одружився 4-го лютого 1789 на дочці купця зі Слов'янська — Ксенії Борисівні П'ятирубльовій (1770 р. н.).

Можливо, дворянство роду Петренків, до якого належить і Михайло Миколайович, почалося саме з діда Поета, що служив квартальним поручиком (помічник квартального наглядача). У сім'ї Дмитра Івановича народжувалося, принаймні, четверо дітей[12].

Дмитро Іванович у 1800 служив реєстратором. З великою ймовірністю можна вважати, що знайдено записи також про прадіда Михайла Миколайовича Петренка. Ним міг бути військовий обиватель Іван Данилович Петренко (1722 р. н.). Деяка інформація про нього є в сповідних розписах Воскресенської церкви Тору за 1776. У нього і його дружини Зиновії Тимофіївни (1729 р. н.) було дев'ятеро дітей, серед них — Дмитро Іванович Петренко (вирахувано 1767 р. н.)[13].

З великою ймовірністю можемо розглядати Данилу Петровича Петренка (у 1732 йому було 45, орієнтовно 1687 р. н.), який був козаком Ізюмського слобідського козачого полку в сотні м. Тору (Слов'янська), як прапрадіда Михайла Миколайовича. Таке припущення можемо робити, бо в нього був син Іван Данилович (десь 1720 р. н.). Ця інформація відкривається з документу 1732-го року[13]:

Як і де проходили початкові етапи навчання юного Михайла невідомо, але лише з певною вірогідністю можна вважати, що початкову школу/училище він закінчував у місті Слов'янську. Принаймні з 1833, Михайло проживав і вчився в Харкові.

Після закінчення навчального закладу, в якому Михайло Петренко навчався до університету (це, мабуть, не була Харківська губернська гімназія, тому що його прізвище в списках поки ще не виявлене),[14] у 1837 Михайло вступив до Імператорського Харківського університету на юридичний факультет[15][16].

В списку серед студентів четвертого курсу юридичного факультету Михайло Петренко був під номером 25:

список студентів де згадано Михайла Петренка

У 1841 Михайло закінчив повний курс наук юридичного факультету Харківського університету зі статусом «действительнаго студента», що свідчило про закінчення закладу без відзнаки.

Невідомо де проживав і чим займався Михайло після закінчення університету, поки не вступив до служби в Харківську Палату кримінального суду канцелярським чиновником (13 липня 1844). Є деякі підстави припускати, що після закінчення університету Михайло деякий час мешкав у Харкові та Царстві Польському.

Документальні згадки про початок служби зустрічаються в Формулярних списках Михайла Петренка (зокрема в формулярному списку на 1850 рік).[17]

Далі, з документів відомо про наступне:

  • 14 серпня 1844 Урядовим Сенатом затверджений у чині губернського секретаря
  • 19 вересня 1844 призначений старшим помічником столоначальника
  • 6 червня 1845 призначений до виконання обов'язків столоначальника
  • 17 серпня 1846 затверджений столоначальником
  • за відмінну старанність до служби «по Высокому манифесту» 26 листопада 1846 Михайло Петренко нагороджений чином колезького секретаря
  • 16 серпня 1847 призначений у Вовчанський повітовий суд секретарем
  • 6 липня 1849 переведений у місто Лебедин повітовим стряпчим (прокурором)[18], де в Лебединському земському суді служив до кінця 1862. Приїхав у місто із дружиною дворянкою Ганною Миргородовою. Саме тут протягом 1849-1857 років у них народилося п'ятеро дітей - Микола, Марія, Євграф, Людмила, Варвара (але наприкінці 50-х документально зафіксовані лише троє - не зазначено Людмилу і Варвару).
  • Високим наказом, відданим по цивільному відомству 22 січня 1853 Михайла Миколайовича за вислугу років нагороджено чином титулярного радника. Про губернського секретаря Михайла Миколайовича Петренка згадано в «Списке личных дворян, проживающих в г. Харькове, служащих в Харьковской палате уголовного суда», який зберігається в «Деле о потомственных и личных дворянах Харьковской губернии за 1845 год». У цій самій справі, в «Списке личных дворян, проживающих в г. Славянске, не служащих» значиться рідний брат Миколи Дмитровича (дядько Михайла Миколайовича) — титулярний радник Григорій Дмитрович Петренко (1799 р. н.). Як і батько Михайла Миколайовича, Григорій служив в Слов'янській городовій ратуші, вступивши до служби в 1814 у п'ятнадцятирічному віці.

По Високому маніфесту, що відбувся 26 серпня 1856, нагороджений пам'ятною медаллю другого ступеня «В память войны 1853–1856 гг.» темної бронзи на Володимирській стрічці, але ж, участі у Кримській війні 1853–1856 не брав.[7] (с.153, 164).

Михайло Миколайович не брав участі в Кримській війні, про що в графі «Был ли в походах против неприятеля и в самих сражениях и когда именно» вказано «не был» (формулярний список 1858 року). У формулярних списках Михайла Петренка за різні роки, включаючи 1858, згадувалося, що в місті Слов'янську Харківської губернії він серед інших спадкоємців має два будинки і при них чотири душі селян.

Помер колезький асесор повітовий стряпчий Михайло Миколайович Петренко 25 грудня 1862 у віці 45 років від лихоманки в місті Лебедині Харківської губернії, про що зроблено відповідний запис у метричній книзі Миколаївської церкви міста за 1862[19].

Відспівували М. Петренка в Миколаївській церкви м. Лебедина, а поховали 27 грудня «на отведенном приходскомъ кладбыще», про що зроблено відповідні записи у метричній книзі цієї церкви[19].

Родина[ред.ред. код]

Михайло Петренко був одружений із дворянкою Анною Миргородовою (православного віросповідання).[20]

Про дітей подружжя відомо з формулярних списків та церковних метричних книг, які вдалося розшукати в архівах:

Микола народився 16 серпня 1849 року, Людмила — 23 серпня 1851 (померла в дитячому віці), Варвара — 16 січня 1853 (померла в дитячому віці), Марія — 23 січня 1855, Євграф — 20 квітня 1857 (помер 14 січня 1910-го й похований на кладовищі невеликого кримського села Таганаш, Єлисавета – 18 жовтня 1858, Любов – 26 січня 1860, Михайло – 23 серпня 1861.

Дітей Михайла Петренка хрестили в різних церквах міста Лебедин. Це може свідчити про те, що його родина кілька разів змінювала місце проживання[21].

Поки невідомо, як складалося подальше життя дружини Михайла Миколайовича — Анни Євграфівни та їхньої дочки Марії[22].

Творчість[ред.ред. код]

Вперше згадка про поета Михайла Петренка з'явилася в 1841 в поетичному альманасі «Сніпъ»[23], який видавався О. Корсуном. В збірці під загальним заголовком «Думки» було надруковано декілька віршів Поета: «Недоля» (Дивлюся на небо та й думку гадаю…), «Вечjрнjй дзвінъ» (Якъ всумерки вечjрнjй дзвjнъ…), «Смута» (Чого ты, козаче, чого ты, бурлаче…), «По небу блакитнjмъ очjма блукаю…», «Гей, Иване! Пора…» (два вірші), «Брови» (Ой, бjда менj, бjда…) та «Туди мои очj, туди моя думка…».

В 1843 вийшов український літературний збірник «Молодикъ», який видавав І. Бецький, де були надруковані два вірші М. Петренка: «Вечиръ» (Зхилившись на руку, дивлюся я…) та «Батькивска могила» (Покинувъ насъ и нашу матиръ…)[24].

Останнє відоме на сьогодні прижиттєве видання віршів М. Петренка відбулося в «Южном русском зборнике» (1848)[25], де вони були об'єднані в цикл «Думu та співu»: «Думu мои, думu мои…», «Небо» (Дuвлюся на небо, та й думку гадаю…) (під цією назвою об'єднані три вірші), «Весна» (Весна, весна, годuна мuла…), «Славьянск» (Ось, ось Славьянск! Моя родuна…)(під цією назвою об'єднані чотири вірші), «Тебе не стане в сuх мистах…», «Тудu мои очи, тудu моя думка…», «Як в сумеркu вечирний дзвин…», «Ой бида мени, бида…», «Мuнулuся мои ходu…», «Чого тu, козаче, чого тu, бурлаче…», «Іван кучерявuй» (У недиленьку раненько…) і «Недуг» (Ходе хвuля по Осколу…)[26].

Також перша, і мабуть єдина, прижиттєва опублікована біографічна довідка про Михайла Петренка вийшла в «Южном русском зборнике» (1848), тому А. Метлинського називають першим біографом поета.[27]

Були й інші твори у Михайла Петренка. В своєму листі до О. Корсуна Порфирій Кореницький пише:

…Петренковъ нашъ кончаетъ уже свою драмму подъ заглавіемъ Паньска любовь, очень хорошую и занимательную піэсу; также написалъ онъ еще Словьянски писни и Сауръ-могилу и самъ отъ себя хочетъ издать…[28]

Ще не знайдена «Паньска любовъ», але, нещодавно, дослідницею життя й творчості Михайла Петренка з м. Слов'янськ Валентиною Шабановою, зроблено дуже важливу знахідку. Мова йде про першу дію (перші дві яви) драматичної думи Михайла Петренка «Найда», про яку літератори та науковці ніколи не згадували[29].

Найвизначнішими виданнями XX століття, де були надруковані вірші М. Петренка, були:

  • Українська Муза. Поетична антологія[30], яка перевидавалася в 1973 та 1993;
  • Віктор Забіла, Михайло Петренко. Поезії[31];
  • Українські поети-романтики 20—40-х років ХІХ ст.[32];
  • Українські поети-романтики. Поетичні твори[33];
  • Михайло Петренко: Життя і творчість (Художні тексти, дослідження, документи)[34].

Дещо про Михайла Петренка з літератури[ред.ред. код]

До творчості Михайла Петренка критики і літератори по-різному ставилися в різні часи.

Поет і прозаїк Микола Тихорський написав критичну статтю на поетичний збірник «Снjпъ», де розповідає невеличку романтичну історію про поезію:

…То-то читаю и журналы и книги – стиховъ много – стиховъ звучныхъ, плавныхъ и даже трескучихъ, а все поэзіи нѣтъ, какъ нѣтъ! Да гдѣ она дѣвалась, наша собственная поэзія? А вотъ видите ли въ чемъ дѣло, я вамъ разскажу небольшую исторійку о похожденіи нашей поэзіи: …Лермонтовъ, уѣзжая на Кавказъ, увезъ съ собой и поэзію, онъ умеръ, поэзія осталась одна сироткой на чужой сторонѣ… Вотъ она думала передумала и рѣшилась наконецъ отправиться опять в Петербургъ; наняла извощика. – Петренко не промахъ, провѣдалъ какъ-то, что поэзія ѣдетъ на долгихъ въ Петербургъ и какъ нарочно черезъ Харьковъ; въ извѣстный день он и засѣлъ на Холодной горѣ, въ провальѣ. Была ночь, когда поэзія подъѣзжала къ Харькову, желая въ полнѣ насладиться Малороссійскою ночью, она вышла изъ повозки, и вперивъ глаза въ звѣздное небо, тихо брела по бульвару, извивавшемуся около дороги; г. Петренко не долго думалъ; схватилъ поэзію, и бѣегом съ нею домой. Съ тѣхъ поръ поэзія живетъ въ заперти у г. Петренки; онъ выучилъ ее Малороссійскому языку, и волею-неволею заставляетъ ее пѣть думки. Теперь не видать вамъ, господа, поэзіи въ Петербургѣ; г. Петренко до безумія влюбился въ Mademoiselle поэзію; M-lle поэзія очень неравнодушна къ M-r Петренко — слѣдственно они никогда не расстанутся… Думки поетъ не г. Петренко, а поэзія; что я васъ не обманываю, извольте посмотрѣть — вотъ, напримеръ Недоля…[35]

Так писав про Михайла Петренка український письменник і поет Іван Франко:

Останній томик Зборника Метлинського займає Квітчина драма «Щира любов», писана російською мовою з виїмком української ролї Галочки. Поміщені в першім томику вірші Михайла Петренка мають дуже малу поетичну, а ще меншу язикову вартість…[36]

Високо цінував творчість Михайла Петренка й український літературознавець, історик літератури Агапій Шамрай:

…невеличка його літературна продукція цікава для нас тим, що він чи не перший з харківських поетів перейшов від балядних і пісенних форм до рефлективної, психологічної лірики, що так розвинулась у романтичних традиціях інших літератур... »[37]

Цікавою є стаття історика української літератури Юрія Шереха присвячена аналізу творчих починань Михайла Петренка в порівнянні з творчістю Тараса Шевченка:

…У переборенні «котляревщини» Петренко був послідовнішим, ніж Шевченко. У створенні «чистої» дикції української поезії, не обтяженої реаліями побуту й подробицями щоденності, Петренко посів своє, окреме місце в історії літератури. В цьому велике принципове значення цього, зрештою малого, поета. Лексика і епітети його можуть нам видаватися малооригінальними. Для свого часу вони були революційні. Прийшов, щоб ще раз згадати слова Метлинського, п о е т.»[38]

В літературі інколи згадується про зустріч Михайла Петренка з Т. Шевченком в 1859, але ця подія ще документально не доведена.

Пам'ять[ред.ред. код]

Слов'янськ

У вересні 1987 при відзначення 170-ї річниці з дня народження М. Петренка на будівлі бібліотеки відкрито пам'ятну меморіальну дошку, на якій вказано: «У 1817 році в Слов'янську народився український поет-романтик XIX століття Михайло Миколайович Петренко». (Результатами досліджень, що тепер проводяться, можливо й буде підтверджено, що Поет народився у Слов'янську).

Ім'ям М. Петренка названо міську бібліотеку.

У педагогічному ліцеї є «кімната пам'яті» Поета. (Потребує суттєвого поновлення експозиції).

У липні 2012, ім'ям Михайла Петренка названа одна з вулиць нового житлового масиву Веселковий міста Слов'янська.

Краматорськ

В Краматорську існує вулиця Михайла Петренка[39].

Лебедин

В 1992 на будинку, де проживав Поет, відкрито пам'ятну дошку з написом: «У цьому будинку з 1849 по 1862 рр. жив видатний український поет-романтик Петренко Михайло Миколайович».

Одну з вулиць міста названо ім'ям Михайла Петренка.

Періодично, в містах, де проживав і похований Михайло Петренко, відбуваються літературні вечори присвячені його творчості.

Харків

Харківською міською радою у лютому 2016 р. одну з вулиць міста названо ім'ям Михайла Петренка (перейменована вул. Бауманська, Жовтневий район).

Ізюм

Ізюмською міською радою вул. Пархоменка перейменовано на вул. Михайла Петренка (постанова №126 від 19 лютого 2016 р.).

274843 Михайло Петренко — астероїд головного поясу.

Співробітниками Андрушівської астрономічної обсерваторії створено неперевершений пам`ятник поету-романтику Михайлу Петренку. Астероїду, який було відкрито в ніч з 24 на 25 серпня 2009 року к. ф.-м. н. Юрієм Іващенком та його соратником Петром Остафійчуком і зареєстрованого Міжнародним центром з малих планет при Міжнародній астрономічній спілці (МАС) під номером 274843, 8 жовтня 2014 було офіційно підтверджено надання назви Mykhailopetrenko (реєстраційний номер MPC 90380) [40][41]. Цій події було присвячено вечір поезії який невдовзі відбувся в Андрушівці [42]

Народне визнання[ред.ред. код]

Народне визнання поезій Михайла Петренка:

Галерея портретів[ред.ред. код]

Як було зазаначено вище, досі не знайдено портрета чи світлини з зображенням Михайла Петренка. У галереї наведено реконструкції образу, виконані заслуженим художником України О. М. Чередниченком на основі фотографій близьких нащадків поета[1].

Ідентифікація Петренків[ред.ред. код]

Проект «Ідентифікація Петренків» — необмежена в часі довгострокова програма документальних генеалогічних досліджень одного з родів Петренків, розпочату представником цього роду Олександром Євграфовичем Петренком в 2012. Генеалогія роду вибудовується на основі документів, або інформаційних джерел, що прирівнюються до документів.

У зв'язку з тим, що представником роду, що вивчається, є поет Харківської школи романтиків першої половини ХІХ століття Михайло Миколайович Петренко, значну частину досліджень в рамках проекту присвячено йому.

Результати досліджень, отриманих у межах проекту друкуються, наприклад, в газетах: «У пошуках істини»[43], «Нове зі спадщини Михайла Петренка»[44], в журнальних статтях «Михайло Миколайович Петренко. У пошуках біографічної істини»[45], «Слов'янці про слов'янський період життя Михайла Миколайовича Петренка або історія банальної помилки»[46], в таких книгах як «Идентификация Петренко»[7], «Михайло Петренко: Життя і творчість»[47], «Поет-романтик Михайло Миколайович Петренко (1817—1862): Твори. Критичні та історико-літературні матеріали»[48] та на сторінках сайту[49], присвяченого Михайлу Миколайовичу Петренку (1817—1862).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Михайло Петренко : Життя і творчість, 2013, с. 191-195
  2. Олександр Петренко. Слов'янці про Слов'янський період життя Михайла Миколайовича Петренка або історія банальної помилки. // Журнал «Краєзнавство», № 2(83). — К., 2013, с. 232–245.
  3. Г. Нудьга. Вступна стаття «Два поети-романтики» // «Віктор Забіла, Михайло Петренко. Поезії». — К., 1960.
  4. І. Овчаренко. «Поет цікавий, талановитий (До біографії М. Петренка).» // Газета «Комуніст», 15 серпня. — С., 1984.
  5. Олександр Петренко. У пошуках істини. // Щоденна всеукраїнська газета «День», 6-7 липня. — К., 2012, C. 11.
  6. Олександр Петренко. Михайло Миколайович Петренко. У пошуках біографічної істини. // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. Т. 34 (Історія. Філософія). «Східний видавничий дім». — Донецьк, 2012, с. 175.
  7. а б в г д е А. Е. Петренко. Идентификация Петренко. «Профі». — К., 2012.
  8. Українська література ХІХ століття. // Хрестоматія (попереднє слово Миколи Жулинського). «Либідь». — Київ, 2006, с. 169.
  9. Михайло Петренко : Життя і творчість, 2013, с. 200
  10. а б Формулярный списокъ о Службѣ Славенской Городовой ратуши Присудствующихъ и Секретарѣ за Сентябрскую треть 1828 Года.
  11. Михайло Петренко : Життя і творчість, 2013, с. 202
  12. Михайло Петренко : Життя і творчість, 2013, с. 203
  13. а б Михайло Петренко : Життя і творчість, 2013, с. 204
  14. Біографическій словарь бывшихъ питомцевъ Первой Харьковской гимназіи за истекшее столѣтіе съ 1805 по 1905 годъ. — Х., 1905
  15. Списокъ студентовъ Императорскаго Харьковскаго Университета на 1840/41 академическій годъ по юридическому факультету (IV курсъ).
  16. Михайло Петренко : Життя і творчість, 2013, с. 205
  17. Формулярный списокъ о службѣ Лебединскаго Уѣзднаго Стряпчаго Коллежскаго Секретаря Михаила Петренка. 1850 года Августа 25 дня.
  18. «Формулярный списокъ о службѣ Лебединскаго Уѣзднаго Стряпчаго, Титулярнаго Совѣтника Михаила Николаевича Петренка. За 1858 годъ»
  19. а б Михайло Петренко : Життя і творчість, 2013, с. 211
  20. Василь Пазинич. «Михайло Петренко: 150-річчя від початку безсмертя». Газета «Будьмо разом» от 3 января. — Лебедин, 2012.
  21. Михайло Петренко : Життя і творчість, 2013, с. 210
  22. Олександр Петренко. Михайло Петренко — поет і чиновник. // Газета «Будьмо разом», 16 серпня. — Лебедин, 2012, стор. 1, 3, 4.
  23. Сніпъ, украинскій новорочникъ. — Х., 1841.
  24. Молодикъ на 1843 годъ. Часть вторая. — Х., 1843.
  25. Южный русский зборник, 1848
  26. Южный русскій зборникъ. — Х.,1848.
  27. Олександр Петренко. Михайло Миколайович Петренко. У пошуках біографічної істини. // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. Т. 34 (Історія. Філософія). «Східний видавничий дім». — Донецьк, 2012, с. 164.
  28. І. Айзеншток. "Листи Порфирія Кореницького." // Науковий збірник за рік 1926. Т ХХІ. — К., 1926, с. 157—163.
  29. Михайло Петренко : Життя і творчість, 2013, с. 149—189
  30. Украінська Муза. Поетична антологія (під редакцією Олекси Коваленка). — К., 1908.
  31. Віктор Забіла, Михайло Петренко. Поезії. — К., 1960.
  32. Українські поети-романтики 20—40-х років ХІХ ст. — К., 1968.
  33. Українські поети-романтики. Поетичні твори. — К.,1987.
  34. Михайло Петренко: Життя і творчість (Художні тексти, дослідження, документи). — К., 2013.
  35. Николай Тихорскій. Рецензія на Украинскій новорочникъ Сніп Александра Корсуна. // Маякъ, журналъ современнаго просвѣщенія, искусства, и образованности. Том 5, кн. 9, глава 4. «В типографіи Конрада Вингебера». Санктпетербургъ, 1842, с. 1—21.
  36. Писання Івана Франка. І. Нарис історії українсько-руської лїтератури (до 1890 р.). — У Львові, 1910, с. 96—97.
  37. А. Шамрай. «Харківська школа романтиків». // Харківська школа романтиків. Т. 1. — Харків, 1930, с. 14
  38. Юрій Шерех. Інший романтик, інший романтизм. // Третя сторожа. — Київ, 1993, с. 32—47.
  39. Краматорська міська рада. Розпорядження міського голови № 34р від 19.02.2016
  40. 274843 Mykhailopetrenko (2009 QF30). NASA. 
  41. Петренко Олександр. Астероїд назвали ім’ям поета Михайла Петренка. // Щоденна всеукраїнська газета «День», 13 листопада (№213). — К., 2014, с. 11.
  42. vechir pamjati Mykhaila Petrenko Andrushivka
  43. Олександр Петренко. У пошуках істини. // Щоденна всеукраїнська газета «День», 6-7 липня. — К., 2012, с. 11.
  44. «Літературна Україна», № 31 (5510), 15 серпня 2013 р.
  45. Олександр Петренко. Михайло Миколайович Петренко. У пошуках біографічної істини. // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. Т. 34 (Історія. Філософія). «Східний видавничий дім». — Донецьк, 2012, с. 164.
  46. Олександр Петренко. Слов'янці про слов'янський період життя Михайла Миколайовича Петренка або історія банальної помилки.// Краєзнавство: науковий журнал. — 2013. — Ч. 2 (83), — с. 232—245.
  47. Михайло Петренко: Життя і творчість (Художні тексти, дослідження, документи). — К., 2013.
  48. Поет-романтик Михайло Миколайович Петренко (1817—1862): Твори. Критичні та історико-літературні матеріали. Упорядник О. Є. Петренко. — К.: «Профі», 2015—586 с.
  49. www.дивлюсьянанебо.com

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]