Правова система Великої Британії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

У Сполученому Королівстві наявні три основні правові системи[1]:

  • Англійська правова система, що функціонує в Англії та Уельсі
  • Правова система Північної Ірландії, яка існує в Північній Ірландії, заснована на принципах загального права
  • Шотландська правова система використовується в Шотландії, є плюралістичною системою, заснованою на континентальних принципах, з елементами загального права, що датуються пізнім Середньовіччям.

Незважаючи на те, що Англія й Уельс, Північна Ірландія і Шотландія розійшлися в більш детальних правилах загального права і права справедливості, а також, що певні законодавчі правомочності передані до Північної Ірландії, Шотландії, Уельсу та Лондона, існують основні сфери права, спільні в усьому Сполученому Королівстві.

Сполучене Королівство не має єдиної правової системи, так як вона була створена політичною унією незалежних держав. Стаття 19 Договору про Союз, введена в дію Актом про Унію 1707 р., створила Сполучене Королівство, яке гарантувало подальше існування правової системи Шотландії.[2] У 1800 р. Унія об'єднала Велику Британію та Ірландію в Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії. Це об'єднання не містило еквівалентних положень, але зберігало принцип окремих судів, які будуть функціонувати в Ірландії, частина якої, під назвою Північна Ірландія залишаться частиною Сполученого Королівства.

Верховний Суд Сполученого Королівства є вищою судовою інстанцією для всіх кримінальних і цивільних справ в Англії, Уельсі та Північній Ірландії і для всіх цивільних справ у Шотландії.[3] Він розпочав свою роботу в жовтні 2009 р. Верховний Суд замінив апеляційну комісію Палати лордів.[4][5] В Англії та Уельсі судову систему очолюють Вищі Суди Англії та Уельсу, що складаються з Апеляційного Суду, Вищого Суду (з розгляду цивільних справ) і Суду Корони (з розгляду кримінальних справ). Суди Північної Ірландії організовані за такою ж схемою. У Шотландії головним є Сесійний Суд, для цивільних справ, і Суд Корони, для кримінальних справ. Суди шерифів мають справу і з цивільними і з кримінальними справами та не мають аналогів за межами Шотландії.

Судовий комітет Таємної Ради є найвищим апеляційним судом для кількох незалежних держав Співдружності, для британських заморських територій та британських коронних володінь. У Сполученому Королівстві також є міграційні суди, юрисдикція яких поширюється на все Королівство: Спеціальна апеляційна імміграційна комісія, Суд у справах імміграції та надання притулку. Юрисдикція Трибуналів по зайнятості та Апеляційних Трибуналів по зайнятості поширюється на всю територію Сполученого Королівства, окрім Північної Ірландії.

Правові системи, що входять до складу[ред. | ред. код]

У Великій Британії: Англії та Уельсі, Північній Ірландії та Шотландії, — є три правові юрисдикції,[6] кожна з яких має власну правову систему, відмінну за історією та походженням.

Англійська правова система[ред. | ред. код]

Англійська правова система (іноді спрощено «англійське право») охоплює правової системи, підтримувані судами Англії та Уельсу, які розглядають цивільні та кримінальні справи. Вона відома як засновник загального права, а саме, його основних принципів. Має власну правову доктрину, відмінну від цивільно — правових юридичних систем з 1189 р. Також для неї характерна відсутність великих кодифікацій права, яке, підлягаючи статуту, розвивається суддями у судах, які застосовують до представлених їм фактів статути, прецеденти та здоровий глузд, формулюючи рішення, які пояснюють відповідні правові принципи, які систематизуються та є обов'язковими у майбутніх подібних справах (stare decisis). У ранній період історії в компетенції суддів було пристосування системи приписів (Writ) для задоволення повсякденних потреб. Судді застосовували суміш прецедентів і здорового глузду для створення внутрішньо узгодженого права (наприклад, торгове право бере початок у ярмаркових судах). По мірі зміцнення позицій Парламенту, відповідно до доктрини поділу влади, законодавство поступово випередило судову законотворчість, тому тепер судді можуть лише оновлювати право в деяких вузьких сферах. У 1276 р. було визнано 1189 р. межею незапам'ятних часів.

Суди Англії й Уельсу очолює Головний Суд Англії та Уельсу, що складається з Апеляційного Суду, Високого Суду Правосуддя (для цивільних справ) і Суду Корони (для кримінальних справ). Верховний суд є останньою інстанцією і для цивільних, і для кримінальних апеляційних справ в Англії, Уельсі та Північній Ірландії, і будь-яке прийняте ним рішення є прикладом для будь-якого іншого суду в цих юрисдикціях, а також часто має переконливий характер і в інших юрисдикціях. При апеляціях суд може скасувати рішення нижчестоящих судів (таких, як суди графства (цивільних) і судів магістратів (кримінальних)). Верховний суд також може скасувати як адміністративні рішення уряду, так і делеговане законодавство. Кінцевим апеляційним органом для всіх кримінальних та цивільних справ в Англії та Уельсі (і Північній Ірландії, для всіх цивільних справ у Шотландії), є Верховний суд Сполученого Королівства, який перебрав на себе цю функцію від Апеляційного комітету Палати лордів (який, як правило, називають просто «Палатою Лордів») в жовтні 2009 р.

Після Акту про Унію в 1707 р. англійське право стало однією з двох правових систем Королівства, і зазнало впливу шотландського права (особливо, в розробці та інтеграції торгового права лордом Менсфілдом (Mansfield) та в період розвитку права щодо недбалості). Шотландський вплив міг зумовити скасування деяких форм позовів у 19 ст. і обширне реформування процесуальних норм у 20ст.


Правова система Північної Ірландії[ред. | ред. код]

Правова система Північної Ірландії належить до англо-саксонської правової сім'ї. У ній функціонує судова система Північної Ірландії з кінцевою апеляційною інстанцією у цивільних та кримінальних справах — Верховним Судом Сполученого Королівства. Право Північної Ірландії схоже з англійським правом, норми загального права були імпортовані в Королівство Ірландії за англійського панування. Тим не менш, збереглися важливі відмінності.

Джерелами права Північної Ірландії є ірландське загальне право і статутне право. Останнє джерело — це чинні статути парламентів Ірландії, Сполученого Королівства, Північної Ірландії, а останнім часом це статути Асамблеї в рамках переданих їх повноважень. Суди Північної Ірландії очолює Суд Правосуддя Північної Ірландії, що складається з Апеляційного суду, Вищого Суду Справедливості та Суду Корони. Нижче розташовані суди графств та суди магістратів.

Шотландська правова система[ред. | ред. код]

Шотландське право є унікальною правовою системою, яка виникла на основі римського права. Засноване на не кодифікованій континентальній традиції, що йде від Corpus Juris Civilis, вона також має елементи традиції загального права, пов'язані з середньовічними джерелами. Таким чином, Шотландія має плюралістичну, або «змішану» правову систему, яку можна порівняти з Південною Африкою, і, меншою мірою, з частково кодифікованими плюралістичними системами Луїзіани і Квебеку. Від часу Акту про Унію 1707 р. вона має спільну законодавчу владу з рештою Сполученого Королівства. Шотландія, з одного боку, Англія та Уельс, з іншого, — кожна з цих країн зберегла принципово різні правові системи, але Унія зумовила англійський вплив на право Шотландії і навпаки. В останні роки право Шотландії зазнало впливу європейського права відповідно до Римського договору та установлень шотландського парламенту, який може видавати закони в межах своїх законодавчих повноважень, передбачених Актом про Шотландію 1998 р. Головними судами є Сесійний Суд для цивільних справ[7] і Вищий Суд Правосуддя для кримінальних справ[8] (його рішення остаточні). Верховний суд Сполученого Королівства є найвищою апеляційною інстанцією для цивільних справ у шотландській юрисдикції, дозвіл на апеляцію від Сесійного суду, як правило, не потрібен.[9] Суди шерифів мають справу з більшістю цивільних та кримінальних справ, включаючи проведення кримінальних справ за участю присяжних, відоме як шерифський суд повного провадження, або з шерифом, без присяжних, відоме як шерифський суд спрощеного провадження. Суди шерифів є місцевими судовими органами, що налічують 49 таких судів, організованих у 6 округів (шерифств).[10] Шотландська правова система є унікальною в тому, що вона має три різновиди вироків у кримінальному процесі: «винен», «не винен» і «не доведено» («не винен» і «не доведено», — це виправдальні вироки без можливості повторного розгляду).[11] Секретар Кабінету в питаннях юстиції є членом шотландського уряду, відповідальним за поліцію, суди, кримінальне правосуддям і пенітенціарну службу, яка керує в'язницями Шотландії.[12] Хоча, зареєстрований рівень злочинності 2007/2008 впав до найнижчого за останні 25 років,[13] але в'язниці містять більше 8000 осіб,[14] що б'є рекордні рівні та значно перевищує передбачені потужності.[15]

Правова система Мену[ред. | ред. код]

Законодавство Сполученого Королівства[ред. | ред. код]

Парламент Сполученого Королівства[ред. | ред. код]

Парламент двопалатний, включає в себе верхню палату, що називається Палата лордів, і нижню палату, що називається Палата громад. Палата лордів не обирається, вона включає до свого складу лордів духовних (вище духовенство англіканської церкви) й лордів світських (членів перства). Палата громад, навпаки, — палата, що обирається демократично. Дві палати засідають в окремих приміщеннях Вестмінстерського палацу (широко відомого як «Будинок парламенту») в Лондоні. За конституційною конвенцією всі міністри, включаючи прем'єр-міністра, обираються виключно зі складу парламенту. Парламент еволюціонував з ранньосередньовічної ради, яка консультувала правителів Англії та Шотландії. У теорії влада належить не парламенту, а «Королеві-в-Парламенті» (або «Королю-в-Парламенті»). Королева в парламенті, згідно з вченнями про парламентський суверенітет, повністю суверенна з повноваженнями створювати чи скасовувати будь-які закони, окрім тих, які зобов'язують її. У наш час реальна влада належить Палаті громад, тоді як суверен діє суто як номінальний голова держави, а повноваження Палати лордів суттєво обмежені.

Асамблея Північної Ірландії[ред. | ред. код]

Асамблеї Північної Ірландії (Irish: Tionól Thuaisceart Éireann,[16] Ulster Scots: Norlin Airlann Semmlie[17]) передані законодавчі повноваження Північної Ірландії. Вона має право видавати нормативні акти у широкій сфері, яка прямо не закріплена за парламентом Сполученого Королівства, і призначати виконавчу гілку влади Північної Ірландії. Асамблея засідає в будівлі парламенту в Стормоні у Белфасті. Остання Асамблея була створена за Угодою Страсної п'ятниці 1998 р., домовленості, яка спрямована покласти край 30-річному етнічно-політичному конфлікту («The Troubles») у Північній Ірландії. Вона заснована на принципах поділу влади за методом Д'ондта, що має на меті забезпечення участі в управлінні регіоном найбільших політичних спільнот Північної Ірландії — юніоністів та націоналістів. Асамблея є однопалатним, демократично обраним органом у складі 108 членів, відомих як члени Законодавчої Асамблеї. Члени вибираються відповідно до голосування за пропорційною системою в формі системи єдиного перехідного голосу.

Шотландський парламент[ред. | ред. код]

Шотландський парламент (Scottish Gaelic: Pàrlamaid na h-Alba; Scots: Scots Pairlament) розташований в районі Холіруд столиці Единбурга. Парламент, який неофіційно називають «Холіруд»[18] є демократично обраним органом, що складається з 129 членів, які називаються членами шотландського парламенту. Члени вибираються на 4 річний термін за змішаною системою у формі системи т. зв. додаткового членства (Additional Member System). В результаті 73 парламентарі представляють індивідуальні виборчі округи та обираються більшістю голосів (відносною/простою більшістю), а решта 56 приходять з 8 округів «додаткового членства», кожен з яких обирає 7 парламентарів.[19] Початково Парламент Шотландії (або «Estates of Scotland») був національним законодавчим органом незалежного Королівства Шотландії, та існував з початку 13 ст. до об'єднання з Королівством Англії за Актом про Унію 1707 р..[20] Як наслідок, парламент Шотландії об'єднався з парламентом Англії, сформувавши парламент Великої Британії, який засідав у лондонському Вестмінстері.[20]

Національна Асамблея Уельсу[ред. | ред. код]

З 2012 р. Національна Асамблея Уельсу (Welsh: Cynulliad Cenedlaethol Cymru) була наділена обмеженими законодавчими повноваженнями. Розташована вона в Кардіффі. Національна Асамблея, вперше обрана в 1999 р., є демократично обраним органом, що складається з 60 членів Асамблеї. Останні обираються на 4-річний строк за змішаною системою у формі системи т. зв. додаткового членства (Additional Member System). Як наслідок, 40 членів Асамблеї представляють індивідуальні географічні виборчі округи та обираються більшістю голосів (відносною/простою більшістю), а решта 20 — у 5 округах, кожен з яких обирає 4 членів.[21]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. «The UK has three legal systems, operating in England and Wales, Scotland and Northern Ireland», direct.gov.uk, accessed 12 March 2007
  2. The Treaty (act) of the Union of Parliament 1706. Scottish History Online. Процитовано 5 October 2008. 
  3. Constitutional reform: A Supreme Court for the United KingdomPDF (252 KiB), Department for Constitutional Affairs; accessed 22 May 2006.
  4. UK Supreme Court judges sworn in BBC News, 1 October 2009
  5. Constitutional reform: A Supreme Court for the United KingdomPDF (252 KB), Department for Constitutional Affairs. Retrieved on 22 May 2006
  6. pdf filePDF (64.6 KiB) «For the purposes of the English conflict of laws, every country in the world which is not part of England and Wales is a foreign country and its laws foreign. This means that not only totally foreign independent countries such as France or Russia… are foreign countries but also British Colonies such as the Falkland Islands. Moreover, the other parts of the United Kingdom — Scotland and Northern Ireland — are foreign countries for present purposes, as are the other British Islands, the Isle of Man, Jersey and GuernseyConflict of Laws, J. G. Collier, Fellow of Trinity Hall and lecturer in Law, University of Cambridge
  7. Court of Session - Introduction. Scottish Courts. Процитовано 5 October 2008. 
  8. High Court of Justiciary - Introduction. Scottish Courts. Процитовано 5 October 2008. 
  9. House of Lords - Practice Directions on Permission to Appeal. UK Parliament. Процитовано 22 June 2009. 
  10. Introduction. Scottish Courts. Процитовано 5 October 2008. 
  11. The case for keeping 'not proven' verdict. London: Times Online. 20 March 2005. Процитовано 5 October 2008. 
  12. Scottish Cabinet and Ministers. Scottish Executive. Процитовано 5 October 2008. 
  13. Scottish crime 'lowest since 80s'. BBC News. 30 September 2008. Процитовано 21 October 2008. 
  14. Prisoner Population at Friday 22 August 2008. Scottish Prison Service. Процитовано 28 August 2008. 
  15. Scots jail numbers at record high. BBC News. 29 August 2008. Процитовано 21 October 2008. 
  16. Comhaontú idir Rialtas na hÉireann agus Rialtas Ríocht Aontaithe na Breataine Móire agus Thuaisceart Éireann ag Bunú Comhlachtaí Forfheidhmithe (Irish). Oireachtas. Процитовано 2008-06-08. 
  17. Tha Boord o Ulstèr-Scotch - Tha Boord (Scots). Ulster-Scots Agency. Архів оригіналу за 2006-11-26. Процитовано 2007-05-08. 
  18. Scottish Parliament Word Bank. Scottish Parliament. Процитовано 14 November 2006. 
  19. Scottish Parliament MSPs. Scottish Parliament. Процитовано 14 November 2006. 
  20. а б The First Scottish Parliament: the Middle Ages – 1707. Scottish Parliament. Процитовано 14 November 2006. 
  21. Відповідна стаття в англійській Вікіпедії