Право громадян зберігати і носити зброю

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Право громадян зберігати і носити зброю (часто згадується як право носити зброю або мати зброю) — це право народу мати зброю задля власного захисту, яке описане в філософських і політичних працях Арістотеля, Цицерона, Джона Лока, Макіявеллі, Англійських Вігів та інших.[1]

Включення цього права в письмовій конституції є незвичайним. У 1875 році, 17 відсотків конституцій включало право на носіння зброї, однак, від початку XX століття "відношення було меньшим за 10 відсотків та продовжувало падати".[2] У своєму історичному огляді і порівняльному аналізі конституцій, починаючи з 1789 року,[2] Том Гінзбург[en] зі своїми колегами "виявили лише 15 конституцій (у дев'яти країнах) що коли-небудь включати в себе явне право на носіння зброї. Майже всі ці конституції були в Латинській Америці, і більшість з них були з XIX століття".[3]

Як правило, де сучасні конституції відносяться до зброї взагалі, метою цього є "дозволити уряду регулювати її використання або контролювати військову службу, а не надати право носити її".[2] Крім Сполучених Штатах Америки інші конституції, які історично гарантували право носити зброю можна перелічити ще Болівію, Колумбію, Коста-Рику, Гватемалу, Гондурас, Ліберію, Мексику та Нікарагуа.[4] Майже всі вони були виписані за зразком Сполучених Штатів.[3] На сьогоднішній день, з-поміж приблизно 200 конституцій, що діють у світі, три досі включають право носити зброю: Гватемала, Мексика та Сполучені Штати; з цих трьох, тільки остання не включає в себе явні обмежувальні умови.[2]

Передісторія[ред. | ред. код]

Білль про права 1689 року дозволив протестантським громадянам Англії "мати зброю для їх оборони, відповідну для їх умов і, як це передбачено законом" і обмежив здатність Англійської Корони мати постійну армію або втручатися в права протестантів носити зброю "коли папісти були одразу і озброєні і використовувані всупереч закону" і встановив, що парламент, а не Корона, може регулювати право на носіння зброї.[5][6]

Сер Вільям Блекстон записав у XVIII столітті, що право мати зброю було допоміжним до "природного права опору і самозбереження" за умови придатності та дозволеності законом.[7]

Використання цих термінів щодо права на зберігання і носіння зброї ґрунтується на уявленнях про право на самооборону, захист власності[en] та захист держави.

З першого використання цього терміна в 1300-х роках, зброя розвивалися і прогресувала.[8] У XVII столітті вогнепальна зброя була відносно новим пристроєм для війни або практичного застосування, наприклад, як полювання, і мечі, списи та інша ручна зброя була більш поширеною до XVIII століття.[8] У XIX та XX століттях вогнепальна зброя вийшла на перший план коцепції права на зберігання та носіння зброї.[9]

Америка[ред. | ред. код]

Гватемала[ред. | ред. код]

Збройне законодавство Гватемали змінювалося із плином часу. У нинішній конституції, громадяни мають право володіти і використовувати вогнепальну зброю в своїх будинках, які можуть бути конфісковані тільки в судовому порядку.[10]

Мексика[ред. | ред. код]

10 стаття Конституції Мексики 1917 року заявляє наступне:

У мешканців Сполучених Штатів Мексики є правоволодіти зброєю в межах їх місця проживання, для їх безпеки і законного захисту, за винятком тієї, яка заборонена Федеральним законом, і тієї, яка зарезервована для виняткового використання армії, ополчення, повітряних сил і національної гвардії. Федеральний закон передбачає в яких випадках, за яких умов, за якими вимогами і в яких місцях жителі матимуть право носити зброю.[11]

Сполучені Штати[ред. | ред. код]

У Сполучених Штатах, які мають Англійську загальну правову традицію, давнє право на зберігання і носіння зброї було визнано до створення письмового національної конституції.[12] На сьогоднішній день це право окремо охороняється конституцією США та багатьма конституціями штатів[en],[13] які надають право на володіння зброєю для індивідуального використання і носити ту ж зброю, як для особистого захисту, так і для використання в ополченні.[14] У Другій поправці до Конституції США записано:

« Добре організоване ополчення необхідне для безпеки вільної держави, права народу зберігати і носити зброю, не повинні бути порушені.[15] »

Судимим кримінальникам, особам визнаним[en] психічно хворими та деяким іншим групам людей заборонено володіти вогнепальною зброєю та боєприпасами в США. У більшості штатів, жителі можуть носити пістолет або іншу зброю в громадських місцях у прихованій або відкритій формі на свою людину, або в безпосередній близькості, але це обмежено деякими штатами і багатьма містами. У деяких юрисдикціях вимагається дозвіл на приховане носіння[en], але більшість юрисдикцій не вимагають дозволу на відкрите носіння[en], якщо воно дозволене. У деяких штатах і населених пунктах вимагають ліцензії на володіння або придбання зброї і боєприпасів, як детально описано в підсумку збройному законодавстві Сполучених Штатів[en]. Інші штати не вимагають таких формальностей або навіть дозволити володіння і використання зброї, яка оподатковується за Національним актом про вогнепальну зброю[en].

Рання юридичне формулювання може бути знайдене у Конституції Пенсильванії 1776 року[en]. Після Американської революції одним з перших законодавчих актів, прийнятим кожним з нових незалежних штатів було прийняття прийомний статут[en] що дало юридичну силу існуючого порядку англійського загального права в тій мірі, що американське законодавство або Конституція явно не відкидали його.[16] Багато традицій англійського загального права, такі як право зберігати і носити зброю, habeas corpus, суд присяжних та інші різні громадянські свободи були перераховані в Конституції США. Істотні принципи англійського загального права до початку 1776 залишаються в силі в багатьох юрисдикціях у Сполучених Штатах. Загальне право Англії як і раніше є правилом рішення, за винятком випадків, якщо це суперечить Конституції США, конституціям штатів, або актам Конгресу або законодавчим органам штатів, в кожному штаті, крім Луїзіани.[17]

Європа[ред. | ред. код]

Сполучене Королівство[ред. | ред. код]

Право на зберігання і носіння зброї більше не є юридично і конституційно захищеним у Сполученому Королівстві.[18] Право зберігати і носити зброю для самозахисту було включене в англійське загальне право, але сьогодні більшість пістолетів, автоматичної та самозарядної зброї є незаконними для володіння без особливого положення.[18][19]

Право на носіння зброї не було особливо захищеним у Сполученому Королівстві до Білля про права 1689 року, і потім це діяло лише для протестантів. Після цього не було ніякого серйозного контролю щодо вогнепальної зброї до прийняття Акту про вогнепальну зброю 1920 року[en], що відбулося більш ніж на 200 років пізніше.[20]

Якщо нести ніж або будь-яку інше зброю в громадському місці без дозволу компетентних органів або законних підстав, це стало кримінальним злочином в Сполученому Королівстві від 1953 року.[21]

Швейцарія[ред. | ред. код]

Швейцарці мають законне право на носіння зброї відповідно до статті 3 Закону про зброю 1997 року.[22][23][24] Швейцарія практикує загальний призов, який вимагає, щоб всі працездатні громадяни чоловічої статі тримали повністю автоматичну вогнепальну зброю в домашніх умовах на випадок призову. Кожен чоловік у віці від 20 до 34 років вважається кандидатом на призов на військову службу, і після короткого періоду активної служби зазвичай буде реєструватися в ополченні до звільнення за віком або нездатності служити, через яке він закінчує своє зобов'язання.[25] До грудня 2009 року ці люди не були зобов'язані тримати їхню видану державним органом бойові гвинтівки селективного вогню та напівавтоматичні пістолети в своїх будинках до тих пір, поки вони не будуть зараховані в збройні сили.[26] З січня 2010 року вони мали можливість здачі на зберігання їх особистої вогнепальної зброї в урядові арсенали.[27] До вересня 2007 солдати отримували 50 набоїв випущених урядом боєприпасів в опломбованому ящику для зберігання в домашніх умовах.[28]

Швейцарія, за оцінками, має один з найвищих рівнів володіння особистою зброєю у світі.[29] У той час як вона має низький загальний рівень злочинності за європейськими стандартами, вона має один з найвищих показників вогнепальних вбивств і найвищий рівень вогнепальних самогубств в Європі.[30][31] Тим не менш, вона також має один з найнижчих в світі в цілому рівень вбивств, значно нижчий, ніж в середньому по Європі.[32]

Швейцарські закони про носіння зброї вважаються обмежувальними.[33] Власники несуть юридичну відповідальність за доступ третіх сторін до використання їх зброї. Процедури отримання дозволів аналогічні тим, які є в інших німецькомовних країнах.[34] На референдумі у лютому 2011 року[en], виборці відхилили ініціативи громадян, які б зобов'язали членів збройних сил зберігати свої рушниці і пістолети на військових об'єктах і вимагали, щоб вогнепальна зброя в приватному володінні реєструвалася.[31]

Див. також[ред. | ред. код]

Виноски та посилання[ред. | ред. код]

  1. Halbrook, Stephen P. (1994). That Every Man Be Armed: The Evolution of a Constitutional Right (Independent Studies in Political Economy). Oakland, CA: The Independent Institute. с. 8. ISBN 0-945999-38-0. OCLC 30659789. 
  2. а б в г Ginsburg, Tom; Elkins, Zachary; Melton, James (7 Mar 2013). U.S. Gun Rights Are Truly American Exceptionalism. Bloomberg. Процитовано 25 Mar 2016. 
  3. а б Elkins, Zachary (4 Apr 2013). Rewrite the Second Amendment. New York Times. Процитовано 29 Mar 2016. 
  4. Ginsburg, Tom; Elkins, Zachary; Melton, James (2016). Data Visualizations—Right to Bear Arms. CCP: Comparative Constitutions Project. Процитовано 2016. 
  5. 1688 c.2 1 Will. and Mar. Sess. 2. The National Archives (UK). Процитовано July 2, 2014. 
  6. BBC: Bill of Rights Act, 1689 - The Glorious Revolution. bbc.co.uk. BBC. 2002. Процитовано July 2, 2014. 
  7. Blackstone's Commentaries on the Laws of England. Avalon.law.yale.edu. Процитовано 2012-05-22. 
  8. а б Marshall, Michael. Timeline: Weapons technology. New Scientist. Процитовано 11 May 2014. 
  9. Spitzer, Robert J. (2012). Policy Definition and Gun Control. The Politics of Gun Control. Boulder, Colorado: Paradigm. ISBN 9781594519871. OCLC 714715262. 
  10. http://www.bloombergview.com/articles/2013-03-07/u-s-gun-rights-truly-are-american-exceptionalism
  11. Mexican Constitution (As amended). с. Article 10. Процитовано 2009-07-30. 
  12. McAffee, Thomas B.; Quinlan, Michael J. (1997). Bringing Forward The Right To Keep And Bear Arms: Do Text, History, or Precedent Stand In The Way?. Scholarly Works. Paper 512. 
  13. Volokh, Eugene (2008). State Constitutional Right to Keep and Bear Arms Provisions. law.ucla.edu. 
  14. Wills, Garry (September 21, 1995). To Keep and Bear Arms. The New York Review of Books (Book review) (NYREV). Процитовано 3 July 2014. 
  15. US Constitution at Cornell Law School Legal Information Institute
  16. Lammi, Glenn G.; Chang, James (December 17, 2004). Michigan High Court Ruling Offers Positive Guidance on Challenges to Tort Reform Laws. Legal Backgrounder (Washington Legal Foundation) 19 (46). Unknown ID:10563059. 
  17. Milestones! 200 Years of American Law: Milestones in Our Legal History.
  18. а б Alpers, Philip, Marcus Wilson, Amélie Rossetti and Daniel Salinas (2015-04-29). United Kingdom — Gun Facts, Figures and the Law — Gun regulation, Right to Possess Firearms. Sydney School of Public Health, The University of Sydney. Процитовано 2015-05-13. 
  19. Kopel, David (1995). It isn't about duck hunting: The British origins of the right to arms. Michigan Law Review (Michigan Law Review Association) (93): 1333–1362. Процитовано 7 April 2013. 
  20. John Pate (1903-08-11). Dunblane Massacre Resource Page — Pistols Act, 1903. Dvc.org.uk. Процитовано 2012-05-22. 
  21. Knife legislation § United_Kingdom
  22. http://www.loc.gov/law/help/firearms-control/switzerland.php#f3
  23. http://www.poa-iss.org/CASACountryProfile/NationalLegislation/1@Swiss-Weapons-Act-.fr.pdf
  24. http://www.gunpolicy.org/firearms/citation/quotes/1535
  25. The Swiss Army at Europeforvisitors.com.
  26. Lott, John R. (October 2, 2003). Swiss Miss. National Review. Процитовано March 17, 2010. 
  27. Hinterlegung der persönlichen Waffe. Logistikbasis der Armee, Eidgenössisches Departement für Verteidigung, Bevölkerungsschutz und Sport. Процитовано 4 May 2013. 
  28. Gun laws under fire after latest shooting. Swissinfo. 27 November 2007. 
  29. Small Arms Survey (September 2011). "Estimating Civilian Owned Firearms". Прес-реліз. Переглянутий January 27, 2013.
  30. De-Quilling the Porcupine: Swiss Mull Tighter Gun Laws. Процитовано 2008-01-22. 
  31. а б Switzerland rejects tighter gun controls. BBC News Online. 13 February 2011. 
  32. http://data.un.org/Data.aspx?d=UNODC&f=tableCode%3a1%3bCountryUNNumCode%3a756&c=2,3,5,6,8,10&s=countryName:asc,yr:desc&v=1
  33. Switzerland — Gun Facts, Figures and the Law. International Firearms Injury Prevention & Policy. 27 June 2012. Процитовано 15 January 2013. 
  34. Bundesgesetz vom 20. Juni 1997 über Waffen, Waffenzubehör und Munition (Waffengesetz, WG). Swissinfo. 20 June 1997. Процитовано 17 March 2010. 

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Baker, Dennis (2009). Collective Criminalization and the Constitutional Right to Endanger Others. Criminal Justice Ethics. 
  • Cramer, Clayton E. (1994). For the Defense of Themselves and the State: The Original Intent and Judicial Interpretation of the Right to Keep and Bear Arms. Praeger Publishers. ISBN 0-275-94913-3. 
  • Dizard, Jan E.; Muth, Robert Merrill; Andrews, Stephen P., Jr. (1999). Guns in America: A Reader. New York University Press. ISBN 0-8147-1878-7. 
  • Halbrook, Stephan P. (1989). A Right to Bear Arms: State and Federal Bills of Rights and Constitutional Guarantees. Greenwood Press. ISBN 0-313-26539-9. 
  • Malcolm, Joyce (1996). To Keep and Bear Arms: The Origins of an Anglo-American Right. Harvard University Press. ISBN 978-0674893078. 
  • Malcolm, Joyce (2004). Guns and Violence: The English Experience. Harvard University Press. ISBN 978-0674016088. 
  • Spitzer, Robert J. (1998). The Politics of Gun Control. Chatham House Publishers. ISBN 1-56643-021-6. 
  • Uviller, H. Richard; William G. Merkel (2002). The Militia and the Right to Arms. Duke University Press. ISBN 0-8223-3017-2.