Правова допомога

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Правова́ (юриди́чна) допомо́га — це професійна діяльність юристів, спрямована на сприяння громадянам та юридичним особам у вирішенні питань, пов'язаних із реалізацією норм права, що виявляється у наданні правових (юридичних) послуг.

Згідно з Законом України «Про безоплатну правову допомогу», правова допомога — надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення[1].

Відповідно до статті 59 Конституції України,

Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Правовими (юридичними) послугами є:

Види правової допомоги[ред.ред. код]

Правова допомога може бути платною і безоплатною; первинною і вторинною; судовою і позасудовою; розподілятися за галузями (у кримінальних, цивільних, сімейних, адміністративних справах…), за стадіями (на етапі дізнання, досудового слідства, розгляду справи судом), суб'єктом надання (адвокат / інший фахівець у галузі права / законний представник / державний орган…), суб'єктом права на правову допомогу тощо.

Принципи правової допомоги[ред.ред. код]

Принципами правової допомоги, спільними для всі її видів, можна вважати:

  1. верховенство права
  2. законність
  3. доступність
  4. якісність
  5. конфіденційність
  6. уникнення конфлікту інтересів
  7. гарантоване державне фінансування безоплатної правової допомоги.

Безоплатна правова допомога[ред.ред. код]

Безоплатна правова допомога — правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел.

Зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги визначаються Законом України «Про безоплатну правову допомогу»[3].

Безоплатна первинна правова допомога включає такі види правових послуг:

  1. надання правової інформації;
  2. надання консультацій і роз'яснень з правових питань;
  3. складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру);
  4. надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.

Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг:

  1. захист від обвинувачення;
  2. здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами;
  3. складення документів процесуального характеру.

Міністерство юстиції України утворило центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі[4].

Урядом затверджені Порядок і умови проведення конкурсу з відбору адвокатів, які залучаються до надання безоплатної вторинної правової допомоги[5].

Оплатна правова допомога[ред.ред. код]

«У Швейцарії... в адвокатській конторі можна побачити картину-алегорію: двоє клієнтів тягнуть кожен до себе за налигача спірну корову, в той час як адвокат, ігноруючи їхні марні зусилля, сидить і цю корову доїть»
— Настільна книга адвоката у кримінальній справі (КПК 2012). К., 2013. С. 25

Адвокатська діяльність за своїм змістом є незалежною професійною діяльністю адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту[6] переважно на оплатній основі.

Докладніше у статті Адвокат

Конституційний Суд України у справі про право вільного вибору захисника[7] роз'яснив, що поряд із адвокатурою і визначеними процесуальним законом особами правову допомогу можуть надавати також суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, визначеному законодавством України; об'єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод; «інші фахівці у галузі права» які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи[8].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Стаття 1 Закону України «Про безоплатну правову допомогу»
  2. Стаття 1 Закону України «Про безоплатну правову допомогу»
  3. Про безоплатну правову допомогу: Верховна Рада України; Закон від 02.06.2011 № 3460-VI
  4. Про утворення центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги: Мін'юст України; Наказ від 02.07.2012 № 968/5
  5. Про затвердження Порядку і умов проведення конкурсу з відбору адвокатів, які залучаються до надання безоплатної вторинної правової допомоги: Кабінет Міністрів України; Постанова, Порядок, Умови від 28.12.2011 № 1362
  6. Стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»
  7. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника): Конституційний Суд; Рішення від 16.11.2000 № 13-рп/2000. Справа N 1-17/2000
  8. Див. також Європейський суд з прав людини: Справа «Загородній проти України» (Заява № 27004/06)(англ.) (переклад українською)

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Словарь основных уголовно-процессуальных понятий и терминов // А. М. Баранов, П. Г. Марфицин.
  • Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Конституційне право України. Академічний курс. Підруч.: У 2 т. / За ред. В. Ф. Погорілка. — К.: ТОВ "Ви-давництво «Юридична думка», 2006. — 544 с., 800 с.