Припливні сили

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Припливна сила)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рис. 1. Тіло в полі тяжіння маси (розташована праворуч за межами малюнка).
Вгорі: Сили тяжіння більші для частин тіла, які перебувають ближче до маси, і менші для віддалених частин.
Внизу: Припливні сили як різниця сил, що діють на крайні точки та на центр тіла
Рис. 2. Поле припливних прискорень в околицях сферичного тіла. Пряма, що з'єднує m і M, вертикальна. (Тобто тіло, що викликає припливи, розташоване внизу, або вгорі, за межами малюнка)

Припливні силисили, що виникають у протяжних тілах, які вільно рухаються в неоднорідному силовому полі та зумовлюють їх деформацію. Найвідомішим прикладом дії припливних сил є припливи і відпливи на Землі[1], звідки й пішла їх назва.

В узагальненому випадку припливні сили інтерпретують як вплив неоднорідного силового поля на протяжний об'єкт, незалежно від того, як такий об'єкт рухається і чим поле викликано. Силове поле може мати гравітаційну або електромагнітну природу (якщо протяжне тіло має електричний заряд).

Так, у гравітаційному полі зростаючої інтенсивності (тобто, з постійним градієнтом модуля сили тяжіння) спіральна пружина (як ціле) вільно падатиме по прямій зі зростаючим прискоренням; водночас вона буде розтягуватися в напрямку падіння настільки, щоб сили пружності врівноважили градієнт поля.

Фізична природа припливних сил в полі гравітації[ред. | ред. код]

Для протяжного тіла, що перебуває в гравітаційному полі маси, сили гравітації відрізняються для ближнього й дальнього боку. Різниця цих сил призводить до деформації тіла в напрямку градієнта поля. Істотно, що напруженість цього поля в разі, якщо воно створено точковими масами, зменшується обернено пропорційно квадрату віддалення від цих мас. Таке ізотропне в просторі поле є центральним полем. Мірилом напруженості гравітаційного поля є прискорення вільного падіння.

Завдяки тому, що в широкому діапазоні значень напруженості є справедливим принцип суперпозиції полів, напруженість поля завжди може бути знайдена шляхом векторного додавання полів, створених окремими частинами джерела поля, якщо його не можна вважати точковим. У разі однорідного по щільності протяжного кулястого тіла утворене ним поле можна уявити як поле точкового джерела, яке має масу, що дорівнює масі протяжного тіла, і зосереджена в його геометричному центрі.

У найпростішому випадку, для точкової маси на відстані прискорення вільного падіння (тобто, напруженість спільно створюваними цими тілами гравітаційного поля)

де G — гравітаційна стала. Зміна прискорення da (припливне прискорення at) при зміні відстані :

Переходячи від прискорень до сил, для частини тіла масою μ, яка перебуває на відстані r від центру свого тіла та на відстані R від іншої маси M, що лежить на прямій, яка з'єднує маси μ і M, припливна сила становитиме:

Можна також наочно уявити фізичну сутність припливних сил через третій закон Кеплера, який описує рух тіл в неоднорідному полі тяжіння. Цей закон говорить, що періоди обертання тіла в центральному полі тяжіння співвідносяться, як куби великих півосей їх орбіт; таким чином, тіло (або його частина), яка перебуває ближче до джерела силового поля, буде рухатися по своїй орбіті з більшою швидкістю, ніж та, що розташована далі. Наприклад, Земля рухається навколо Сонця зі швидкістю близько 29 км/с, Марс - 24 км/с, а Юпітер - 13 км/с. Якщо ми подумки з'єднаємо Марс із Землею та Юпітером канатом, то на поверхні Марса в точках приєднання каната утворюються два припливних горби, і незабаром Марс буде розірваний цими, фактично припливними силами. У системі Земля — Місяць таким джерелом припливних сил можна уявити рух Землі по орбіті навколо спільного центру мас системи Земля — Місяць. Частина Землі, розташована ближче до цього центру мас, буде прагнути рухатися швидше, ніж розташована далі, формуючи таким чином припливи, особливо добре помітні в гідросфері.

Згідно принципу суперпозиції полів тяжіння в системі двох тіл припливні сили можна інтерпретувати як відхилення поля тяжіння в околицях тіла під впливом гравітації іншої маси, таке відхилення для будь-якої точки околиці тіла маси може бути отримано відніманням векторів дійсного прискорення вільного падіння в цій точці і вектора прискорення вільного падіння, викликаного масою (Див. Рис. 2).

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Припливні явища // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 380—381. — ISBN 966-613-263-X.