Підсоколик малий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Підсоколик малий
Європейський підвид aeasalon Дорослий самець (спереду) і самка (ззаду)
Європейський підвид aeasalon
Дорослий самець (спереду) і самка (ззаду)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Соколоподібні (Falconiformes)
Родина: Соколові (Falconidae)
Рід: Сокіл (Falco)
Вид: Підсоколик малий
3-9 підвидів (див. текст)
Falco columbarius
Linnaeus, 1758
Ареал поширення малого підсоколика      Гніздування     Осіле проживання     Зимування
Ареал поширення малого підсоколика      Гніздування     Осіле проживання     Зимування
Синоніми
Aesalon columbarius (Linnaeus, 1758)

Falco aesalon Tunstall, 1771 (але див. текст)

Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Falco columbarius
ITIS logo.svg ITIS: 175613
IUCN logo.svg МСОП: 22696453
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 8953
Fossilworks: 369249

Підсоколик малий[1] або дербник (Falco columbarius) хижий птах роду Сокіл (Falco) родини Соколові (Falconidae). На території України пролітний та зимуючий птах.

Зовнішній вигляд[ред. | ред. код]

Самець

Невеликий за розміром сокіл, (розміром з голуба) з відносно короткими загостреними крилами і довгим хвостом. Маса тіла 170—230 г, довжина тіла 25—30 см, розмах крил 60—65 см. Спостерігається статевий диморфізм. Самки в середньому на третину більші від самців — їх маса становить 160—311 г, тоді як у самців тільки 125—235 г. У забарвленні також є відмінності. Верх самців сизий, інколи з фіолетовим або бурим відтінком, з чорними довгими плямами на голові, потилиці і на плечах. Низ від кремового до рудого з великими довгими буро-чорними штрихами. На шиї штрихи виражені слабко, від чого складається враження, що птаха має світлий нашийник. Характерні для соколів «вуса» виражені слабо. Хвіст смугастий з темною широкою смугою на кінці.

Самки зовні схожі на балабана, але значно менші за розміром — темно-бурі зверху і більш сірі знизу. Хвіст смугастий з чергуванням бурих і кремових смуг і зі світлим закінченням. У обох статей дзьоб буро-сірий, райдужна оболонка темно-кара, ноги жовті. Молоді птахи схожі на самок.

Підвиди[ред. | ред. код]

Американські підвиди

  • Falco columbarius columbarius Linnaeus, 1758
  • Falco columbarius richardsoni Ridgway, 1871
  • Falco columbarius suckleyi Ridgway, 1873

Євразійські підвиди

  • Falco columbarius/aeasalon aeasalon Tunstall, 1771
  • Falco columbarius/aeasalon subaesalon C.L. Brehm, 1827
  • Falco columbarius/aeasalon pallidus (Sushkin, 1900)
  • Falco columbarius/aeasalon insignis (Clark, 1907)
  • Falco columbarius/aeasalon lymani Bangs, 1913
  • Falco columbarius/aeasalon pacificus (Stegmann, 1929)

Ареал[ред. | ред. код]

У континентальній Євразії гніздиться на схід від Скандинавії, Латвії і Білорусі. На півночі Європи піднімається до арктичного узбережжя, в долині Печори до 65° пн. ш., на Ямалі до 66° пн. ш., в басейні Обі до 68° пн. ш., на Таймирі до 72° пн. ш., гирлі Лени, в долині Яни до 71° пн. ш., в басейні Колими до 68° пн. ш., до басейну Анадиру. Південна границя гніздового ареалу пролягає через Смоленську, Московську, Рязанську області Росії, Татарстан, центральний Казахстан, Джунгарський Алатау, східний Тянь-Шань, Алтай, Хангай, південне Забайкалля і, можливо, пониззя Амуру. За межами материка зустрічаються на Британських, Фарерських, Шантарських, можливо Курильських островах, на острові Колгуєв, Сахаліні і в Ісландії.

У Північній Америці заселяє північну частину континенту до півночі від Нью-Йорку, Мічигану, Айови, Північної Дакоти, Монтани, Айдахо, північної частини Каліфорнії. Піднімається до Лабрадора, північної частини Онтаріо, північної Манітоби, північного Саскачевану, північної частини Альберти, північної частини Маккензі, хребта Брукса на півночі Аляски.

Спосіб життя[ред. | ред. код]

Мешкає у різних відкритих ландшафтах − у чагарниковій тундрі, по окраїнах торфових боліт, вздовж річкових долин, в рідколіссі, в степах, серед гірського чагарника, в піщаних дюнах. Найбільш часто зустрічаються в лісотундрі і північному поясі тайги, де досягає максимальної чисельності. Суцільного темного лісу уникає. У місцях гніздування піднімається в гори до 2000 м, в місцях міграції до 3000 м над рівнем моря.

Переважно перелітний птах. На Британських островах, частково в Ісландії, гірських районах Центральної Азії, вздовж північно-західного узбережжя Америки і в канадських преріях живе осіло або здійснює незначні кочівлі. У теплі зими частина птахів південної частини ареалу також залишається на місцях. Зимує південніше гніздового ареалу, в східній півкулі досягаючи країн Середземномор’я, Північної Африки, Близького Сходу, Іраку, Ірану, Китаю, Кореї і Японії. В Америці переміщується на південь до Венесуели, Еквадору і північного Перу.

Гніздова біологія[ред. | ред. код]

Гніздові пташенята
Falco columbarius

Місце розташування гнізда різне, залежить від місця гніздування. В степах підсоколик малий гніздиться просто на землі під покровом високої трави чи чагарників. У лісовій смузі займає старі гнізда ворон на ялинах, соснах, а у випадку відсутності останніх розташовується практично відкрито на болотних мохових пагорбах. У тундрі, де деревна рослинність відсутня, займає скелясті виступи. При влаштуванні на землі будівельний матеріал не використовує, однак викопує невелику ямку — лоток діаметром 14—16 см і глибиною 2—3 см. У місцях масового скупчення відстань між сусідніми гніздами звичайно не перевищує 1,5 км, хоча в цей період птахи проявляють агресію до інших птахів-хижаків.

У кладці підсоколика малого 3—5 (найчастіше 4) яєць, відкладених з інтервалом у дві доби. Яйця вохристого або бурого кольору з численними більшими чи меншими червонувато-бурими плямами.

Період інкубації — 25—32 дні. Пташенята вилуплюються асинхронно, в порядку відкладання яєць. При народженні вони покриті ріденьким білим пухом, який через декілька днів змінюється на інший, густіший сірувато-білий. Самець і самка разом годують і доглядають пташенят — зігрівають, годують попередньо общипаною здобиччю і чистять гніздо.

Через два тижні у пташенят починають відростати перші пір'їни і вони уже самостійно покидають гніздо, хоча ще не здатні літати. Приблизно через 18 днів пух повністю замінюється першим, гніздовим оперенням, а через 25—30 днів молоді птахи піднімаються в повітря, хоча спочатку літають мало і неохоче. У віці 6-ти тижнів птахи вже самостійно полюють, після чого мігрують на зимівлю. Пік осінньої міграції припадає на кінець серпня — вересень.

Живлення[ред. | ред. код]

Типовий орнітофаг. Полює підсоколик малий переважно на дрібних птахів — горобців, жайворонків, ластівок, куликів, плисок, дроздів. Рідше живиться гризунами, ящірками, невеликими зміями, комахами. Під час полювання літає низько над землею, видивляючись здобич в повітрі, на землі чи серед низькорослої рослинності.

Значення у житті людини[ред. | ред. код]

У давнину підсоколик малий цінився серед соколярів як фахівець з полювання на жайворонків.

Нині через невисоку чисельність потребує охорони.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.

Посилання[ред. | ред. код]

  • * Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-Х.

Джерела[ред. | ред. код]

Підсоколик малий на сайті raptor.in.ua Архівовано 7 лютого 2010 у Wayback Machine.

Література[ред. | ред. код]