Середнє (смт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
смт Середнє
Gerb Szerednye.png
Герб
Середнянський замок
Середнянський замок
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Ужгородський район
Рада Середнянська селищна рада
Код КОАТУУ: 2124855500
Облікова картка Облікова картка 
Основні дані
Засноване XIV століття
Статус з 1971 року
Площа  км²
Населення 4138 (01.01.2017)[1]
Поштовий індекс 89452
Телефонний код +380 312
Географічні координати 48°32′21″ пн. ш. 22°30′44″ сх. д. / 48.53917° пн. ш. 22.51222° сх. д. / 48.53917; 22.51222Координати: 48°32′21″ пн. ш. 22°30′44″ сх. д. / 48.53917° пн. ш. 22.51222° сх. д. / 48.53917; 22.51222
Висота над рівнем моря 119 м[2]
Водойма Річка Віолла
Відстань
Найближча залізнична станція: Ужгород
До станції: 20 км
До райцентру:
 - фізична: 20 км
 - автошляхами: 22 км
До обл. центру:
 - фізична: 20 км
 - автошляхами: 22 км
Селищна влада
Адреса смт Середнє, вул. Закарпатська, 63
Голова селищної ради Крицкій Емеріх Титусович
Карта
Середнє. Карта розташування: Україна
Середнє
Середнє
Середнє. Карта розташування: Закарпатська область
Середнє
Середнє

Commons-logo.svg Середнє у Вікісховищі

Сере́днє (угор. Szerednye, чеськ. Serednе, словацьк. Serednе/Serednovo, нім. Serednje, польськ. Serednie) — селище міського типу, лежить на підгір'ї Вулканічних Карпат (Маковиці) між Ужгородом і Мукачевом на річці В'єла, за адміністративним поділом відноситься до Ужгородського району, Закарпатської області. Розташоване воно на трасі М06E50 за 22 кілометри від обласного центру. Біля села проходить вузькоколійна залізниця Ужгород-Антонівка. Село міського типу Середнє центр Середнянський селищної ради, в який, крім того, входить село Вовкове.

Назва[ред. | ред. код]

Назва села відповідає розташуванню села відносно двох найкрупніших міст Закарпаття Ужгородом і Мукачевом. Багато хто з місцевих жителів і дослідників пов'язує його назву з таким місцезнаходженням. Щоправда дехто резонно звертає увагу, що в назві поселення відображене «середнє» розташування Середнього могло бути не відносно міст, а відносно центру долини в якій розташоване село.

А ще існує давній переказ, що жителі тричі переселялися з місця на місце поки не осіли там де й зараз живуть їх нащадки.

Історія[ред. | ред. код]

Місцевість, де нині Середнє, була заселена ще в давнину. Під час археологічних досліджень були виявлені предмети доби неоліту (IV тисячоліття до н. е.) та доби бронзи (ІІ тисячоліття до н. е.).

Перша письмова згадка про Середнє, за «Історією міст та сіл Закарпатської області УРСР», відноситься до XIV століття.

Однак Замок у Середньому був побудований тамплієрами (і це єдиний такий замок на території сучасної України) ще в XII столітті. Напівзруйнований, він зберігся до наших часів і поправу вважається однією з головних пам'яток Закарпаття.

Завдяки благодатному клімату тут великого розвитку набуло виноградарство. Про це є письмова згадка датована 1417 роком. Кількість населення зростала, адже через Середнє проходив ще й торговий шлях ЛьвівУжгород.

У середині XIV століття Середньому надаються міські привілеї, а король Карл І Роберт дарує містечко магнатам Другетам. Основну масу жителів складали кріпаки які протягом XIV—XV ст утратили свою незалежність а в подальшому були повністю закабалині феодалами . Закабалення набуло особливо жорсткий характер після поразки в повстанні 1514 року .Зпользувавшись цим, магнати і дворяни домоглися державою повної влади поміщиків-кріпостнеків над закрепощонними, возложив на них непосильну панщину. Палочі, після довготривалого протистояння на початку XV століття закріплюють Середнє за своїм родом.

Карта Szerednue 1782

1526 року після Битви під Могачем замок перейшов під владу дворянського роду Добо. Починається нова доба в історії села, пов'язана з родом Добо. Нові володарі зміцнюють замок і розвивають виноробство в Середньому.

У XVIIXVIII ст.ст. — багаторазова зміна господарів Середнянського замку. А в 1703-11 роках замку було завдано великої шкоди під час національно-визвольного повстання під керівництвом Ференца ІІ Ракоці.

Після придушення повстання Ракоці, габсбургські війська влаштовували терор в Закарпатських селах, так як багато українських селян брало активну участь у тому повстанні на боці мадяр. Наслідком терору стало масове знелюднення сіл та містечок Закарпаття. В 1720 році в Середньому проживало лише 2 корінні родини, 19 родин переселенців та 11 родин дворян. У 1805 році війська наполеонівської Франції зайняли столицю Австрії — Відень, виникла загроза окупації території Угорщини. Політичне керівництво, усвідомлюючи небезпеку,  яка нависла над державою, приймає рішення заздалегідь вивезти з палацу графа Бутлера національні символи угорського народу у безпечне місце. Найбільше підходив  тоді для цього Мукачівський замок, розташований далеко від військових дій. Угорська національна рада намісництва у рішеннях від 19 та 30 листопада 1805 року вимагала від керівництва Ужанської жупи забезпечити  перевезення коронаційних реліквій та Святої  корони через їх терени. Святу корону Іштвана планувалося доставити у Мукачівський замок, зокрема й Середнє. 25 листопада 1805 року адміністратор комітату Унг барон Перені написав з Ужгорода листа віце-ішпану комітату Берег Паулу Морваї, в якому говорилось, що «на кордоні комітату у Середньому Свята Корона буде передана вершникам з комітату Берег». 1 грудня 1805 року група дворян під керівництвом барона Йожефа Шплені виїхала з королівського замку в Буді з реліквіями угорського народу. Корону Св. Іштвана  перевозили в ящику, обв'язаному міцними ременями і опломбованому 13-ма печатками.

Поступово Середнє поверталося до життя. В 1839 році в селі проживало вже 1578 чоловік. На той час стан кріпаків ще більше погіршилося, про що говорять численні скарги на свавілля поміщиків, адресування всудебние органи Ужанського комітату. Офіційно кожен кріпак повинен відпрацювати в господарстві поміщика 104 дня без тягла або 52 дня з волами, але поміщики прибігали до різних хитрощів, щоб збільшити кількість панщинних людей. В жалобі 14 січня 1839 крепостні писали що за кожні отработані ними 20 днів помещик И. Палфи защитував им еще по 5 — 6 днів, а якщо хто то осмеливался виразити свое недовольство, тот подвергался жестокому ізбеттю .Все це посилювало зростання невдоволення з боку поневолених селянських мас. Хвиля революційної боротьби спалахнула 1848—1849 років в Угорщині, охопила і Середнє. У загонах революцеонной борьби Кошута боролися десятки жителів села. Сім'я Бордаш до наших днів зберегла свідоцтва про участь одного з їхніх предків у революції. Угорськи правителі формальний повинні були скасувати кріпосне право, але селяни, як і раніше залишалися в економічній залежності від поміщиків і церкви, які під час комасацію навіть збільшили свої володіння. Тільки сільський священик отримав за рахунок селян 32 Хольда орної землі. Становище селян особливо безземельних, було надзвичайно важким, вони часто голодували. Їм припадала харчуватися Вівсяні коржі і картоплею якої теж бракувало.

Відтиск печатки Середнього 1860 року
Відтиск печатки Середнього 1860 року

У XIX столітті Середнє мало статус «торгового містечка» і печатку з гербом: на срібному щиті — Божий Агнець із червоною корогвою, що стоїть на зеленій землі. 1904 року цей герб з незначною зміною (колір тла став блакитним) було підтверджено Міністерством внутрішніх справ Королівства Угорщини. В 1906 році населення досягло 1729 чоловік.

Середнянський повіт у складі Ужанського комітату

В кінці XIX ст більшість селян мали борги або великі недоїмки. На початку XX століття було утворено Середнянський повіт (округ) у складі Ужанського комітату. Коли в Росії 1917 року перемогла Велика Жовтнева соціалістична революція, селяни активізували боротьбу проти влади. Так А. І. Ясенівський вступив в загін червоної армії, і воював проти білогвардійців Врангеля. У рідне село він повернувся тільки в 1922 році. 7 квітня 1919 року в селі були проведені вибори сільської ради. Але радянська влада проіснувала в селі недовго. В кінці квітня 1919 року війська Чехословаччини повернули свої землі. Почалися масові арешти, багато активістів і ініціатори радянської влади були заариштовані. У роки існування Чехословаччини в Закарпатті основна маса селян залишилася безземельним. У 1924 року комуністи Середнього організовали в окрузі велику змову виноградних робочих, підтримавши тим самим змову в Мукачеві та Берегові. Страйкуючі вимагали підвищення щоденної заробітної плати з 10 крон до 15 (16 квітня 1924). 15 березня 1939 року в Середнє вступила армія Угорщини. В часи угорської окупації жителі села були позбавлені елементарних політичних прав і свобод. Особливо посилився терор тоді коли радянці почала наближатися до Карпат. За роки окупації було вбито 560 людей. 26 жовтня 1944 року Середнє було звільнено від окупантів. В перші роки ралянської влади в селі почалося відновлення зруйнованих громадських будівлей. Коомуністи масово почали забирати землю, худобу, зерно та різні сільскогоподарські речі в заможних і середніх селян. В квітні 1947 року був створений колгосп . Першим представником колгоспу був Ф. І. Шингляк. У 1952—1953 роках був переданий на баланс радгоспу колишній завод з виробництва шампанських вин і перебудований в винний завод. Середнянський колгосп посівши перше місце зі збору врожаю, а по валовому збору друге в Закарпатті. В Наприкінці 1959 до колгоспу «Середнянський» був приєднаний колгосп «Україна» (село Ірлява) з розвитку животноводством. В 1963 обща сума доходів колгоспу досягла 1050 руб .

Вже на весні 1949 року більшість селян Середнього вступили до колгоспів. В кінці того ж року парторганізація рапортувала про завершення суцільної колективізації села. В 1950 році обидва колгоспи об'єдналися в сільськогосподарську артіль ім. Кірова, до якої трохи згодом приєднався невеликий колгосп ім. Щорса с. Вовнового. Укрупнений колгосп мав у своєму розпорядженні 659 га орної землі, 100 коней, 427 голів великої рогатої худоби, 210 свиней, 300 овець.

1959 року з колгоспом ім. Кірова з'єдналися ще дві невеликі артілі: ім. Кутузова с. Чертежа і «30 років Радянської Армії» с. Дубрівки. Колгосп став великим, багатогалузевим господарством, у розпорядженні якого знаходиться 4372 га землі й міцна матеріальна база. В 1968 році тут нараховувалося 21 трактор, 15 вантажних автомашин, 8 комбайнів та багато іншої техніки.

Артіль має допоміжні промислові підприємства (два млини, лісопилку, каменоломню), займається виноробством. Парторганізація і правління колгоспу велику увагу звернули на розстановку кадрів. Тепер основна частина комуністів зайнята безпосередньо в сфері матеріального виробництва: на тваринницькій фермі працюють 25, у рільництві — 6, механізаторами і трактористами — 14 комуністів.

Артіль рік у рік зростала. В 1964 році у колгоспі зібрано по 17 цнт зернових з га, 120 цнт картоплі, 45 цнт кукурудзи, 17 цнт тютюну, 45 цнт винограду. В колгоспі є 428 га виноградників. Новим п'ятирічним планом намічено боло довести їх загальну площу в 1970 році до 700 га.

Підвищувалося і грошова оплата праці. Якщо в 1965 році колгосп виплатив на трудодні 290,6 тис. крб., то в 1966 році — 308 тис. карбованців.

Заслуженою пошаною в Середньому користувався колишній батрак, а потім кращий їздовий В. А. Біланич, знатний виноградар Ю. К. Мучичко, І. Й. Бакош, В. М. Олеан та інші. Всі вони занесені в районну Книгу пошани ветеранів праці. В 1967 році загальні збори колгоспу присвоїли їм звання почесного колгоспника. Орденом Трудового Червоного Прапора було нагороджено О. Федорняка, К. Ваша, В. Шпонтак, Р. Шпонтак, Є. Андрейчик.

У Середньому був також садовинрадгосп — велике спеціалізоване господарство, утворене в 1946 році на базі 28 га поміщицьких виноградників та 33 га виноградників підсобного господарства в с. Геївцях.

У 1947 році радгосп мав лише одну автомашину, 2 пари волів і 1 пару коней. Всього в радгоспі працювало 55 робітників.

В наступні роки радгосп розширив своє господарство. В 1950 році він мав уже 98 га плодоносних виноградників, на яких зібрав по 41,3 цнт винограду з кожного га. За високі врожаї 12 кращих робітників радгоспу дістали урядові нагороди: О. В. Онуфер була удостоєна ордена Леніна, М. І. Бобок, А. І. Са-бовчик, І. Ю. Сембер — ордена Трудового Червоного Прапора.


На кінець п'ятої п'ятирічки Середнянський винрадгосп зайняв перше місце по врожайності, а по валовому збору — друге у Закарпатському винтресті. Особливо відзначилася бригада І. Ю. Сембер, яка виростила по 80 цнт виногра

В наступні роки винрадгосп швидкими темпами розширював площі виноградників, і тепер став провідним господарством у районі. Площа виноградників і садів перевершує тут 1000 гектарів.

Винрадгосп має свій завод первинної переробки вин, кілька виноробок та підвали для доведення до кондицій і зберігання витриманих вин. В урожайні роки завод переробляє по 3,5 тис. тонн винограду.

З 1991 року Закарпаття вступило — у склад України.

Нині (2010) у селищі є храм, чоловічий францисканський монастир, монастир сестер Згромадження Ісуса, пекарня.

Сучасність[ред. | ред. код]

Виробництво[ред. | ред. код]

Леанка[ред. | ред. код]

Леанка (угорською — «дівчинка») — підприємство з виноробства, виробництва та переробки сільськогосподарської продукції (винограду, зерна, молока, фруктів).

Середнє й за СРСР було відоме своїми винами, виробленими на місцевому заводі «Леанка». Так, 1966 року на міжнародній виставці в Софії середнянські вина «Троянда Закарпаття» (найвідоміше й найкоштовніше) та «Рислінг Закарпатський» були удостоєні золотих медалей, вино «Променисте» — срібної. Однак виновиробництво припинилось з початком горбачовської антиалкогольної компанії й переживало не найкращі часи на початку 1990-х років. Згодом вдалося відновити безперебійну роботу підприємства, а вже 2005 нроку з налагодженням постачання всіх необхідних складових «Троянди Закарпаття», з успіхом було відновлено вироблення цього вина.

Дивіться основну статтю: Леанка

Туристична марка історичних винних підвалів

Туризм[ред. | ред. код]

Середнє має вже 2 туристичні марки:

Конфесії[ред. | ред. код]

Ікона мироточить
Ікона мироточить

У Середньому є 3 храми. Перший храм — греко-католицький, розташований у центральній частині селища. Також є 2 храм православний(Успіння Пресвятої Богородиці). Біля православного храму розташований також третій храм римо-католицький. У ніч з п'ятниці на суботу (20.05.2016) у греко-католицькому храмі Успіння Пресвятої Богородиці замироточила ікона Пресвятої Богородиці з маленьким Ісусом на руках.[3]

Школа[ред. | ред. код]

Зараз на території селища Середнє працює загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, в якій працює 70 вчителів і навчається 885 учнів. В школі є 2 спортзали — для учнів початкових класів та учнів 5-11-х класів, а також спортивний майданчики та футбольний майданчик зі штучним покриттям. Обладнано 2 комп'ютерні класи, кабінети початкового навчання, англійської мови, фізики, хімії, математики, української мови. В нашій школі є великий актовий зал, шкільна бібліотека, майстерні з технічної та обслуговуючої праці. Учні старшої школи (10 — 11 класи) навчаються за двома профілями: фізико-математичним та історичним.  При школі працюють спортивні секції, хорові, танцювальні, образотворчо-мистецькі та туристично-краєзнавчі гуртки. Проводяться факультативні та індивідуальні заняття, учні вивчають словацьку мову.

Окрім цього діє дитяча школа мистецтв, в якій займається близько 200 дітей з Середнього та, навколишніх сіл. Дошкільним вихованням займаються вихователі дитячого садка, який було збудовано в 1988 році.

Культура[ред. | ред. код]

При греко-католицькому храмі створено Молодіжний центр у 2007 році. Перші основи центру заклав парох храму о. Іван Ісайович. За його ініціативи було залучено перших членів центру, організовано перші спільні акції, поїздки, катехитичний гурток, церковний хор. З 2012 року носить назву МО «Голос Серця». 2010 року вихованці центру зайняли друге місце у районних змаганнях з футболу; 2012 року — перше місце у районних змаганнях та Кубок з футболу імені Теодора Ромжі. 2012 року МО «Голос Серця» зайняв перше місце на Фестивалі духовної пісні. Початок 2013 року — виступ МО «Голос Серця» у філармонії м. Ужгород.[4]

В 2012 році МО «Голос Серця» перемогла у пісенному конкурсі «Духовна Пісня». За правилами конкурсу переможець організовує наступний фестиваль. Тому з 26.07.2013 по 28.07.2013 року «Духовна Пісня» пройшла в смт. Середнє.[5]

Відомі особистості[ред. | ред. код]

Добо Іштван — угорський національний герой.(Походив з роду руських Дубів, в подальшому прізвище мадяризоване).

Скакандій Василь Юлійович — закарпатський живописець, графік, ілюстратор. Заслужений художник Української РСР .

Тівадар Чонтварі Костка — угорський художник-самоук словацько-русинського походження.

Перевузник Юрій Юрійович — закарпатський громадський і політичний діяч, міністр внутрішніх справ Карпатської України.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

  • Середнянський замок  
  • Винні підвали
  • Успіння Пресвятої Богородиці
  • Храм Св. Луки, євангеліста
  • Палац барона Гіланьї Шандора
  • Каплиця Всіх Святих

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. weather.in.ua
  3. UA-Reporter"
  4. Офіційний сайт МО «Голос Серця».
  5. Сторінка фестивалю «Духовна Пісня»

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Середнє. РКЦ. Парафія св. Луки. Орден Братів Менших - Францисканці в Україні.. www.serednie.ofm.org.ua (uk-UA). Процитовано 2018-04-28.