Список матерів султанів Османської імперії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Список матерів султанів Османської імперії — хронологічний перелік матерів верховних правителів з династії Османів, яка правила в 1299—1924 роках.

Реконструкція однієї з кімнат гарему палацу Топкапи, в які селили валіде-султан — матерів султанів, які дожили до їх правління

Зі смертю султана або його усуненням з трону весь його гарем вирушав до Старого палацу, звідки після сходження на трон його наступника викликалася мати останнього, яка під час пишної церемонії валіде алайї отримувала титул «валіде-султан», очолювала гарем сина і шанувалася як «перша жінка держави»[1]. До введення титулу валіде-султан за сельджукською традицією використовувався титул валіде-хатун. Пізніше поряд з титулом валіде-султан використовувалися титули мехд-і ульа-йи салтанат[2] - «колиска великого султана»[3], валіде-і падишах[2] - «мати правителя»[4] та валіде-і саадетпенах[2] - "мати щасливого притулку"[5].

Протягом усього правління сина мати султана була найвпливовішою фігурою у гаремі. Вона користувалася великою повагою та впливом як у палаці, так і за його межами, часто активно втручаючись у державні справи. Що стосується того, якщо мати не доживала до правління сина чи помирала під час нього, частина її привілеїв, обов'язків, а іноді і титул валіде, покладалися на няню султана, хазнедар-уста (керуюча гаремом) чи прийомну мати правителя[1]. Найбільшого впливу у політиці матері султанів досягли в XVI-XVII століттях - в епоху «Жіночого султанату». Найважливішими фігурами цього періоду були Хасекі Хюррем Султан мати Селіма ІІ, хоча валіде не була, Нурбану-султан (мати Мурада III), Сафіє-султан (мати Мехмеда III), Кесем-султан (мати Мурада IV та Ібрагіма I) та Турхан-султан (мати Мехмеда IV).

Історія Османської імперії налічує тридцять шість султанів та одного халіфа. Відомо про двадцять трьох матерів султанів, які дожили до їх правління[2]. У двох випадках султанами ставали повнорідні брати (Мурад IV та Ібрагім I/Мустафа II та Ахмед III), а їх матері, Махпейкер Кесем-султан та Еметуллах Рабія Гюльнуш-султан, двічі отримували титул валіде[1]. У разі її смерті обов'язки матері султана при дворі виконувала його мачуха — Пірісту Кадин-ефенді[6][7].

Матері правителів Османського бейліка[ред. | ред. код]

У перші роки існування Османської держави його правителі Осман I та Орхан I носили титул бей або емір, пізніше син Орхана Мурад I прийняв титул султан[8][9] і перетворив Османський бейлік на Османську імперію.

№ Ім'я
(роки життя) 		Син-бей
(роки правління) 		Походження Примітка
1. Халіме-хатун[10] Осман I
(1281—1326) 		Можливо, туркеня[11]
2. Мал-хатун[11]
(померла після 1324 року[12]) 		Орхан I
(1326—1359) 		Туркеня[11][13], донька Омер-бея[12][14]. Носила титул, рівний пізніше з'явившомуся валіде-султан[2].

Матері султанів Османської імперії[ред. | ред. код]

Ім'я (роки життя) Походження Монарх (роки правління) Примітка
Нілюфер-хатун[11][15][16] Грекиня[11], ймовірно донька текфура Ярхісара[17][13] Мурад I
(1359—1389)		 Носила титул рівний пізніше з'явившомуся валіде-султан [2][16]
Гюльчічек-хатун[11][18] Грекиня[11][13] Баязид I Блискавичний
(1389—1402)		 Померла до сходження сина на престол[19]
Девлет-хатун[20][18][13] Рабиня або місцева християнка, яка перейшла в ісламську віру[13] Мехмед I
(1413—1421)		 Ймовірно, померла до сходження сина на престол[2]
Еміне-хатун[11] Дочка правителя бейліка Зулькадар Сулі Шабан-бега або, що менш імовірно, його батька Мухаммада Насіра ад-діна[21] Мурад II
(1421—1444
1446—1451)		 Ймовірно, померла до сходження сина на престол[19]
Хюма-хатун[11][18]
(пом. у вересні 1449[22])		 Ймовірно, рабиня грецького або слов'янського походження[13] Мехмед II
(1444—1446
1451—1481)		 Носила титул рівний пізніше з'явившомуся валіде-султан[2]
Еміне Гюльбахар-хатун[11][18]
(пом. до 1492[23])		 Албанка[24], понтійська грекиня[25], туркеня[11] або слов'янка[26] Баязид II
(1481—1512)		 Носила титул рівний пізніше з'явившомуся валіде-султан[27][28][2]
Гюльбахар-хатун[29][30][31] або Айше-хатун[11][32]
(пом. після 1512[33])		 ? / Айше — донька правителя бейлика Зулькадар Алауддевле Бозкурта[33] Селім I
(1512—1520)		 ? / Ймовірно, Айше померла до сходження сина на престол[19]
Айше[34] Хафса-султан[11][35][18]
(прибл. 1478/1479 — 19 березня 1534[36]/1539[34])		 Європейка[37], черкеска або туркеня[38] Сулейман І
(1520—1566)		 Валіде-султан[19][28][34][2]
Хюррем-султан[11][18]
(прибл. 1500 — 15 квітня 1558[28][39]) 		Ймовірно, слов'янського походження [28][39] Селім ІІ
(1566—1574) 		Померла до сходження сина на престол [19]
Нурбану-султан[11][16]
(прибл. 1525[40]/прибл. 1530 — 6 грудня 1583[16])		 Венеційка[41][42], грекиня з Корфу[43] або єврейка[44][45][46] Мурад III
(1574—1595)		 Валіде-султан[19][16][2]
Сафіє-султан[11][47]
(1550 — 10 листопада 1605[48][47]/кінець 1618 — початок 1619[49])		 Албанка з села Рези в Дукагінському нагір'ї[en][50][51] Мехмед III
(1595—1603)		 Мехд-і улья (валіде-султан)[19][47][2]
Хандан-султан[11][52]
(прибл. 1574[53] — 12[54]/26 листопада 1605[55][52])		 Ймовірно, боснійка[56] або грекиня[54] Ахмед I
(1603—1617)		 Валіде-султан[19][52][2]
Халіме-султан[57]
(прибл. 1571[53] — після 10 вересня 1623)		 Абхазка[58] Мустафа I
(1617—1618
1622—1623)		 Валіде-султан[59][60][2]
Махфіруз Хадідже-султан[11][61]
(прибл. 1590 — до 1614[62] або 1620[63][64]/1621[65])		 Існують версії про грецьке[66][67] та сербське[68][69] походження Осман II
(1618—1622)		 Згідно з версією сучасних істориків до моменту сходження Османа II на трон в 1618 Махфіруз була жива, проте всупереч традиціям вона не була переведена зі Старого палацу до палацу Топкапи і не отримала титул валіде[70][64]. Обов'язки матері султана при дворі виконувала няня Османа II [71]. За іншою версією, Махфіруз померла до сходження на престол сина[62][19]
Махпейкер Кесем-султан[11][72]
(померла 2 вересня 1651[65][72])		 Грекиня[73] Мурад IV
(1623—1640)
Ібрагім I
(1640—1648)		 Валіде-султан при обох синах[19][65][72][2], регент Османської імперії у перші роки правління Мурада IV. Після повалення і смерті Ібрагіма I усунула від влади Турхан-султан - мати султана Мехмеда IV [74]. Задушена прихильниками Турхан[75]
Хатідже Турхан-султан[11][76]
(1627[77]/1628[78] — 5 липня 1682[79]/1683[76])		 Росіянка[77][80][81][82][83][11] Мехмед IV
(1648—1687)		 Валіде-султан[19][76][2]
Саліха Ділашуб-султан[11][47]
(пом. 5 листопада 1689[79][47])		 Сулейман II
(1687—1691)		 Валіде-султан[19][47][2]
Хатідже Муаззез-султан[84][11][52]
(пом. 12 вересня 1687[79])		 Невідомо[85] Ахмед ІІ
(1691—1695)		 Померла до сходження сина на престол[19][52]
Еметуллах Рабіа Гюльнуш-султан[11][31]
(1642[86] — 5[86]/6 листопада 1715[31])		 Походила з грецької[87] або венеційської[88] сім'ї Верціцці[88][89][87][90] з острова Крит Мустафа II
(1695—1703)
Ахмед III
(1703—1730)		 Валіде-султан при обох синах[19][31][2]
Саліха Себкаті-султан[11][91]
(1680[92] — 21 вересня 1739[93][91]) 		Грекиня[92] Махмуд I
(1730—1754) 		Мехд-і улья (валіде-султан)[19][93][91][2]
Шехсувар-султан[11][94]
(після 1676 — 27 квітня 1756[93][94]) 		Росіянка[11] Осман III
(1754—1757) 		Мехд-і улья (валіде-султан)[19][93][94][2]
Міхрішах Кадин-ефенді[11][95]
(пом. 1731[95]/1732[93]) 		Невідомо Мустафа ІІІ
(1757—1774) 		Померла до сходження сина на престол[19][95]
Рабіа Шермі-султан[11][96]
(пом. 1722/1723)[96] 		Невідомо[97] Абдул-Хамід І
(1774—1789) 		Померла до сходження сина на престол[19][96]
Міхрішах-султан[11][95]
(пом. 16 жовтня 1805[98][95]) 		Грузинка[99] Селім III
(1789—1807) 		Валіде-султан[19][95][2]
Айше Сінепервер-султан[11][34]
(пом. 11 грудня 1828[100][34]) 		Ймовірно, грузинка або черкеска[101] Мустафа IV
(1807—1808) 		Валіде-султан[19][102][34][2]
Накшиділь-султан[11][103][104]
(1766 — 22 серпня 1817[100][104]) 		Ймовірно, грузинка або черкеска[105] Махмуд II
(1808—1839) 		Валіде-султан[19][104][2]
Безміалем-султан[11]
(1808 — 2 травня 1853[106][107]) 		Грузинка[108][109] Абдул-Меджид I
(1839—1861) 		Валіде-султан[19][110][2]
Пертевніял-султан[11][96]
(1810 — 5 лютого 1883[106][96]) 		Черкеска[111] Абдул-Азіз
(1861—1876) 		Валіде-султан[19][112][2]
Шевкефза-султан[11]
(12 грудня 1820 — 20 вересня 1889[113]) 		Черкеска[11][7] Мурад V
(1876) 		Валіде-султан[19][2]
Тірімюжган Кадин-ефенді[11][114][115]
(16 серпня 1819 — 26 квітня 1853[113][115]) 		Черкеска[11] із субетносу шапсугів[116] Абдул-Хамід ІІ
(1876—1909) 		Померла до сходження сина на престол[19][115]. Обов'язки матері султана виконувала черкеска із убихів[117] Пірісту Кадин-ефенді, яка виховувала Абдул-Хаміда після смерті Тірімюжган[6][7]. Пірісту офіційно носила титул матері султана[118][2] і стала останньою валіде-султан Османської імперії [2]
Гюльджемаль Кадин-ефенді[11][119][31]
(1826 — 29 листопада 1851[113][31]) 		Боснійка[120] Мехмед V
(1909—1918) 		Померла до сходження сина на престол[19]. Після смерті Гюльджемаль її сина виховувала Серветсеза Кадин-ефенді, але і вона померла до сходження Мехмеда V на престол[121]
Гюлюсту Кадин-ефенді[11]
(пом. в травні 1861[113]) 		Черкеска[122] Мехмед VI
(1918—1922) 		Померла до сходження сина на престол[19]. Після смерті Гюлюсту її сина виховувала Шаесте Ханим-ефенді, але і вона померла до сходження Мехмеда VI на престол[123]
Хайраниділь Кадин-ефенді[11]
(2 листопада 1846 — 9 вересня 1898[113]) 		Черкеска[124][125] Абдул-Меджид ІІ
Останній халіф з династії Османів (1922[126]—1924) 		Син Хайраниділь не був султаном і носив тільки титул халіфа Османської держави[126]. Сама Хайраниділь до моменту отримання сином титулу не дожила[127]

Список матерів правителів Османського міжправління (1402—1413)[ред. | ред. код]

Після полону і смерті султана Баязида I в 1402 році троє його синів розділили уламки імперії: в Едірне проголосив себе султаном Румелії старший син Сулейман-челебі[128], який захопив владу над турецькими володіннями на Балканському півострові, в Бурсі(західна Анатолія) Іса-челебі[129], у східній Анатолії - молодший син Мехмед. Мехмед у 1405—1406 роках вів війну проти Іси, розбив брата і об'єднав під своєю владою Анатолію, після чого відправив старшого брата Мусу до Румелії боротися із Сулейманом. Муса досяг успіху, але сам оголосив себе султаном і захопив європейські володіння османів[130]. В 1411 Мехмед включився в боротьбу за Румелію і в 1413 розбив армію Муси, який утік у Валахію і незабаром загинув. Усі османські володіння знову об'єдналися під владою султана — Мехмеда I[131].

№ Ім'я
(роки життя) 		Син-султан
(роки правління) 		Походження Примітка
— Девлетшах-хатун[132]
(ум. 1411[130]) 		Іса-челебі
Султан (західної) Анатолії.
(1403—1406) 		Дочка правителя Герміяна Сулеймана-шаха[tr] і Абіде Мутаххара-хатун, онуки Джалаладдіна Румі[133].
— Фюлане-хатун[135][136] Сулейман-челебі
Перший султан Румелії.
(1402—1411) 		Дочка Константина Драгаша, правителя Кюстенділа[136].
— Девлет-хатун[20][18][13] Мехмед I
Султан (східної) Анатолії.
(1403—1406)
Султан Анатолії.
(1406—1413)
Султан Османської імперії.
(1413—1421) 		Рабиня або місцева християнка, яка перейшла в іслам[13]. Носила титул, рівний пізніше з'явившомуся валіде-султан [2].
— Можливо[137]
Девлетшах-хатун[136] 		Муса-челебі
Другий султан Румелії .
(1411—1413) 		Дочка правителя Герміяна Сулейман-шаха і Мутаххари-хатун, онуки Джалаладдіна Румі[133].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Alderson, 1956, с. 81.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад Akyıldız, 2012, с. 494.
  3. ↑ Alderson, 1956, с. 117.
  4. ↑ Alderson, 1956, с. 118—119.
  5. ↑ Alderson, 1956, с. 119.
  6. ↑ а б Bahadıroğlu, 2007, с. 519.
  7. ↑ а б в Brookes, 2010, с. 128.
  8. ↑ Тверитинова, 1953, с. 13.
  9. ↑ Lowry, 2012, с. 37.
  10. ↑ Söğüt, 1988, с. 130.
  11. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау Alderson, 1956, с. 83.
  12. ↑ а б Alderson, 1956, с. 163.
  13. ↑ а б в г д е ж и Lowry, 2012, с. 153.
  14. ↑ Sakaoğlu, 2008, с. 34.
  15. ↑ Peirce, 1993, с. 51.
  16. ↑ а б в г д Süreyya, 1 Cild, 1996, с. 32.
  17. ↑ Alderson, 1956, с. 165.
  18. ↑ а б в г д е ж Peirce, 1993, с. 52.
  19. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав Alderson, 1956, с. 83 (прим.).
  20. ↑ а б Alderson, 1956, XXIV (прим. 9).
  21. ↑ Alderson, 1956, table XXV (прим. 4).
  22. ↑ Alderson, 1956, table XXVI.
  23. ↑ Alderson, 1956, table XXVII.
  24. ↑ Lyigun, Murat (2015). War, Peace, and Prosperity in the Name of God: The Ottoman Role in Europe's Socioeconomic Evolution. London: University of Chicago Press. с. 119. ISBN 9780226388434. Beyazit II... Gülbahar Hatun... Albanian...
  25. ↑ Ostovich, Helen; Silcox, Mary V.; Roebuck, Graham (2008). The Mysterious and the Foreign in Early Modern England (англ.). Associated University Presse. с. 60. ISBN 978-0-87413-954-9. Mehmed's eldest son was Bayezid or Beyazid II, whose mother, Gülbahar, was probably a Greek concubine.
  26. ↑ Alderson, 1956, table XXVII (прим. 9).
  27. ↑ Bahadıroğlu, 2007, с. 129.
  28. ↑ а б в г Alderson, 1956, table XXX.
  29. ↑ Uluçay, 2011, с. 45.
  30. ↑ Bahadıroğlu, 2007, с. 157.
  31. ↑ а б в г д е Süreyya, 1 Cild, 1996, с. 15.
  32. ↑ Emecen, 2009, с. 407.
  33. ↑ а б Alderson, 1956, table XXVIII.
  34. ↑ а б в г д е Süreyya, 1 Cild, 1996, с. 7.
  35. ↑ Bahadıroğlu, 2007, с. 186.
  36. ↑ Alderson, 1956, table XXIX.
  37. ↑ Sakaoğlu, 2008, с. 148.
  38. ↑ Sakaoğlu, 2015, с. 199.
  39. ↑ а б Süreyya, 1 Cild, 1996, с. 18.
  40. ↑ Goodwin, 2006, с. 128.
  41. ↑ Alderson, 1956, table XXXI.
  42. ↑ Peirce, 1993, с. 92.
  43. ↑ Arbel, Benjamin. Nur Banu (c. 1530—1583): A Venetian Sultana? (англ.) // Turcica. — 1992. — Vol. 24. — P. 241—259. Архівовано 23 червня 2020 року.
  44. ↑ Shaw & Shaw, 1976, с. 178.
  45. ↑ Altınay, 2013, с. 95.
  46. ↑ Uluçay, 2011, с. 68.
  47. ↑ а б в г д е Süreyya, 1 Cild, 1996, с. 37.
  48. ↑ Alderson, 1956, table XXXII.
  49. ↑ Peirce, 1993, с. 127.
  50. ↑ Peirce, 1993, с. 94.
  51. ↑ Lisa Jardine. Gloriana Rules the Waves: Or, the Advantage of Being Excommunicated (And a Woman). — Transactions of the Royal Historical Society, 2004. — Vol. 14, no. 6 (December). — P. 218. — ISSN 0080-4401. — DOI:10.1017/S0080440104000234.
  52. ↑ а б в г д Süreyya, 1 Cild, 1996, с. 17.
  53. ↑ а б Öztuna, 2005, с. 176.
  54. ↑ а б Sakaoğlu, 2008, с. 219.
  55. ↑ Alderson, 1956, table XXXIII.
  56. ↑ Börekçi, Günhan. Factions and favorites at the courts of sultan Ahmed I (r. 1603—17) and his immidiate predessors. — P. 92. Архівовано з джерела 15 березня 2018.
  57. ↑ Börekçi, Günhan. Factions and favorites at the courts of sultan Ahmed I (r. 1603—17) and his immidiate predessors. — P. 65. Архівовано з джерела 15 березня 2018.
  58. ↑ Börekçi, 2009, с. 409.
  59. ↑ Bahadıroğlu, 2007, с. 245.
  60. ↑ Süreyya, 1 Cild, 1996, с. 45.
  61. ↑ Süreyya, 1 Cild, 1996, с. 20.
  62. ↑ а б Della Valle, 1843, с. 53—54.
  63. ↑ Peirce, 1993, с. 233.
  64. ↑ а б Piterberg, 2003, с. 15.
  65. ↑ а б в Alderson, 1956, table XXXIV.
  66. ↑ Meram, 1977, с. 279.
  67. ↑ Metin, 2010, с. 179.
  68. ↑ İnal, 2005, с. 27.
  69. ↑ Iyigun, 2015, с. 119.
  70. ↑ Peirce, 1993, с. 232-233.
  71. ↑ Piterberg, 2003, с. 18.
  72. ↑ а б в Süreyya, 1 Cild, 1996, с. 22.
  73. ↑ İlgürel 2002; Tezcan 2008; Britannica.
  74. ↑ Peirce, 1993, с. 250.
  75. ↑ Peirce, 1993, с. 252.
  76. ↑ а б в Süreyya, 1 Cild, 1996, с. 44.
  77. ↑ а б Sakaoğlu, 2008, с. 245.
  78. ↑ Adıvar, Hasan, 2009, с. 227.
  79. ↑ а б в Alderson, 1956, table XXXVII.
  80. ↑ Barzilai-Lumbroso, 2008, с. 206.
  81. ↑ Baer, 2011, с. 35.
  82. ↑ Cooke, Göknar, Parker, 2008, с. 214.
  83. ↑ Carsten, 1961, с. 505.
  84. ↑ Bahadıroğlu, 2007, с. 307.
  85. ↑ A.D. Alderson, The Structure of the Ottoman Dynasty, Clarendon Press, Oxford, 1955, p.83
  86. ↑ а б Alderson, 1956, table XXXVIII.
  87. ↑ а б Sakaoğlu, 2015, с. 367.
  88. ↑ а б İpşirli, 1996, с. 248.
  89. ↑ Uluçay, 2011, с. 105.
  90. ↑ Alderson, 1956, table XXXVIII (note 2).
  91. ↑ а б в Süreyya, 1 Cild, 1996, с. 38.
  92. ↑ а б Akyıldız, 2009, с. 45.
  93. ↑ а б в г д Alderson, 1956, table XL.
  94. ↑ а б в Süreyya, 1 Cild, 1996, с. 43.
  95. ↑ а б в г д е Süreyya, 1 Cild, 1996, с. 26.
  96. ↑ а б в г д Süreyya, 1 Cild, 1996, с. 35.
  97. ↑ Sakaoğlu, 2015, с. 419.
  98. ↑ Alderson, 1956, table XLIII.
  99. ↑ Ágoston, Gábor,; Masters, Bruce Alan, 1950- (2009). Encyclopedia of the Ottoman Empire. New York, NY: Facts On File. ISBN 978-1-4381-1025-7. OCLC 435911915. Архів оригіналу за 29 травня 2020. Процитовано 1 листопада 2020.
  100. ↑ а б Alderson, 1956, table XLIV.
  101. ↑ Sakaoğlu, 2008, с. 354.
  102. ↑ Alderson, 1956, table XLIV (прим. 2).
  103. ↑ Bahadıroğlu, 2007, с. 410.
  104. ↑ а б в Süreyya, 1 Cild, 1996, с. 31.
  105. ↑ Sakaoğlu, 2008, с. 255—356.
  106. ↑ а б Alderson, 1956, table XLVI.
  107. ↑ Süreyya, 1 Cild, 1996, с. 9.
  108. ↑ Bezmi Alem Valide Sultan, Gürcistan Dostluk Derneği. Архів оригіналу за 2 листопада 2013. Процитовано 17 лютого 2013.
  109. ↑ Bezmiâlem Valide Sultan, Bezmiâlem Vakıf Üniversitesi Tıp Fakültesi Hastanesi [Архівовано 2012-06-06 у Wayback Machine.]
  110. ↑ Süreyya,1 Cild, 1996, с. 9.
  111. ↑ Akyıldız, 2007, с. 239.
  112. ↑ Süreyya,1 Cild, 1996, с. 35.
  113. ↑ а б в г д Alderson, 1956, table XLVII.
  114. ↑ Bahadıroğlu, 2007, с. 505.
  115. ↑ а б в Süreyya, 1 Cild, 1996, с. 43—44.
  116. ↑ Brookes, 2010, с. 127.
  117. ↑ Brookes, 2010, с. 128, 130.
  118. ↑ Davis, 1986, с. 6.
  119. ↑ Bahadıroğlu, 2007, с. 535.
  120. ↑ Açba, 2007, с. 36.
  121. ↑ Uluçay, 2011, с. 139.
  122. ↑ Sakaoğlu, 2015, с. 602.
  123. ↑ Uluçay, 2011, с. 150.
  124. ↑ Sakaoğlu, 2015, с. 641.
  125. ↑ Alderson, 1956, table XLVIII.
  126. ↑ а б Alderson, 1956, с. 116.
  127. ↑ Uluçay, 2011, с. 159.
  128. ↑ Süreyya, 1 Cild, 1996, с. 42.
  129. ↑ Süreyya, 1 Cild, 1996, с. 19.
  130. ↑ а б в г Alderson, 1956, table XXIV.
  131. ↑ Alderson, 1956, table XXV.
  132. ↑ Sakaoğlu, 2008, с. 63.
  133. ↑ а б Alderson, 1956, table XXIV (прим. 8).
  134. ↑ Gül, 2010, с. 226.
  135. ↑ Ім'я Фюлане використовувалося в якості екземпліфікатива для позначення жінок, чиє ім'я невідомо[134]. Справжнє ім'я Фюлане невідомо[130].
  136. ↑ а б в Öztuna, 2005, с. 114.
  137. ↑ У султана Баязида I було двоє синів з іменем Муса[130], матір'ю одного з них була Девлетшах, але невідомо якого.

Література[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Список_матерів_султанів_Османської_імперії&oldid=42185499