Мегмед IV

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мегмед IV
Мегмед IV
Мегмед IV
Османський султан
8 серпня 1648 — 8 листопада 1687
Попередник: Ібрагім I
Наступник: Сулейман II
 
Народження: 2 січня 1642(1642-01-02)
Стамбул, Османська імперія
Смерть: 6 січня 1693(1693-01-06) (51 рік)
Едірне, Османська імперія
Релігія: сунізм
Династія: Османи
Батько: Ібрагім I
Мати: Надія Турхан Хадіджа
Дружина: Еметуллах Рабія Гюльнуш-султан, Афіфе-султан, Гюльбеяз-султан, Гюльнар-султан, Гюнеш-султан, Хатідже-Султан, Гюльназ-султан
Діти:

сини: Мустафа ІІ, Ахмед III , шехзаде Баязид, шехзаде Сулейман

доньки: Хатідже-Султан, Уммюгюльсюм-султан, Фатьма-султан, Кючук-султан, Уммі-султан, Гевхер-султан
Автограф: Tughra of Mehmed IV.JPG

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Мегме́д IV (осман. محمد رابع, Meḥmed-i rābiʿ, тур. IV. Mehmet; 2 січня 1642(16420102)6 січня 1693) — османський султан (16481687). Єдиний син османського султана Ібрагіма I від султанши Хатідже Турхан, що була українського походження[1]. За спогадами очевидців був схожий лицем «на козака»[1]. Зійшов на престол у 7-річному віці завдяки змові матері з яничарами. Намагався розширити володіння Османів у Європі, воював із Святим Престолом, Річчю Посполитою, Московією, Венецією, Австрією, Угорщиною[1]. Від його імені управління імперією здійснювали великі візири з албанського роду Кьопрюлю: Мегмед-паша (16481661), Агмед-паша Фазил (16611676), Кара-Мустафа (16761683)[1]. На прохання гетьмана Богдана Хмельницького взяв під протекторат Військо Запорозьке (1650, 1653, 1655) [1]. Також — Мехмед IV, Махмед IV, Магомед IV. Прізвисько — Мисли́вець (тур. Avcı, Авджи)[1].

Життєпис[ред. | ред. код]

Мегмед IV був сином султана Ібрагіма I та Турхан султан, українки за походженням. Отримав прізвисько «Мисливець» через свою любов до спорту та полювання.

За правління Мегмед IV османський уряд проводив політику налагодження союзницьких зв'язків з Україною та надавав підтримку гетьманам Богданові Хмельницькому, Іванові Виговському, Юрію Хмельницькому, Павлові Тетері, Іванові Брюховецькому і Петрові Дорошенку. 1650 року османський уряд після тривалих двосторонніх переговорів, запропонував Богданові Хмельницькому прийняти протекторат над Україною, що мала стати васальною державою Османської імперії як Молдавія, Волощина, Трансільванія і Кримське ханство.

На думку деяких українських істориків (Михайло Грушевський, Олександр Оглоблин та інших) на початку 1651 року Богдан Хмельницький, незважаючи на опозицію частини української шляхти (Адам Кисіль) і вищого духовенства (Сильвестр Косів) підтримав пропозицію Мегмеда IV і визнав османський протекторат. Проте плани створення антипольської коаліції у складі України, Османської імперії, Кримського ханства, Молдавії, Волощини та Трансільванії не були реалізовані.

1667 року з ініціативи Петра Дорошенка розпочалися переговори з османським урядом про створення військово-політичного союзу України з Османської імперією. Мегмед IV дав згоду взяти Україну під османський протекторат, причому Україна зберігала повну автономію, право вільного вибору гетьмана, була б звільнена від данини і отримувала воєнну допомогу в боротьбі за об'єднання всіх українських земель під владою Війська Запорозького. Цей договір був ухвалений Корсунською Радою 1669 р.

1672 року очолював османську армію, що спільно з українськими військами під проводом Петра Дорошенка здобула Кам'янець та звільнила від військ Речі Посполитої значну частину Поділля та Галичини.

Через турецько-польської війни 1672—1676 років та умов Бучацького та Журавненського договорів, до Османської імперії відійшло Поділля, а під владою Петра Дорошенка залишалась тільки Брацлавщина та Південна Київщина, що було порушенням українсько-турецької угоди 1668 р. і стало початком краху зовнішньої політики гетьмана Петра Дорошенка.

1677-1681 роки уряд Мегмеда IV, підтримуючи Юрія Хмельницького, вів спільно з українськими військами війну проти Московського царства за Лівобережну Україну (див. Чигиринські походи 1677 і 1678 років), яка завершилась укладанням Бахчисарайського мирного договору 1681 р.

З Мегмедом IV у вересні 1683 османська армія під час облоги Відня зазнала поразки від військ Речі Посполитої під командуванням Яна III Собеського, у складі польських війск були і українські козаки.

1687 р. Мегмеда IV усунули від влади яничари.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е Чухліб Т.В. Мегмед IV // Енциклопедія історії України. 2009. Т. 6. С. 570.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Мегмед IV