Стодола

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Стодола з села Ящев. Музей народної архітектури, Сянік, Польща
Клуня.JPG

Стодо́ла[1] або клу́ня[2] — будова для зберігання снопів, сіна, полови тощо, а також для молотьби, віяння. Стодола могла бути одною зі споруд гумна.

У західних областях України стодоли могли звати «пелевнями»[3], також так звався сарай для сіна, полови й соломи[4] (варіант — «половня»)[5].

Назва[ред. | ред. код]

В. І. Даль в «Тлумачному словнику живої великоросійської мови» наводить слово «стодола» з позначкою «западнорусское» (тобто білоруське або українське)[6].

Відповідно до «Етимологічного словника української мови» слово стодола, ймовірно, є давнім запозиченням із польської або чеської мови, де пов'язане з дієсловом «стояти»[7]. Слово «клуня» є запозиченням із балтійських мов: пор. лит. kluonas («тік», «стодола», «клуня»), утворене від слова kloti — «слати», «простилати», «класти»[8].

Слово пелевня («пелевень», «пелевник»), утворене від назасвідченого *пелева («полова») < прасл. *peleva, *pelva[9].

У господарстві[ред. | ред. код]

Стодолу будували осторонь від хати та інших господарських будов, забезпечуючи легкий доступ до неї транспорту. Ворота робили широкими, щоб всередину міг заїхати віз, а для зручності стодолу споряджали двома воротами: в одні заїздив вантажений віз, у другі виїздив порожній[10].

У стодолу складали зжаті снопи. У північних місцевостях, з браком сонячного світла й погожих днів, стодоли використовували для сушіння хліба, для чого в них влаштовували спеціальні снопосушарки (у деяких місцевостях така сушарка називалася «о́сить»)[11]. Вона являла собою вимощену цеглою яму, у якій розкладали вогонь, з навісом чи зрубом, де зверху укладали снопи. Окрім того, снопи могли розвішувати й на вішалах — конструкціях з жердин. У разі дощовитої осені у стодолах проводили й обмолот хліба — на майданчику, який звався тік.

У самій стодолі або прибудовах до неї також могли зберігати солому й полову, яка йшла на корм худобі («токові корми»).

У культурі[ред. | ред. код]

Коли закладали клуню, то під перший стовп сипали тридев'ять усяких зернин, щоб із клуні збіжжя не виводилося[12].

Згідно з народними віруваннями східних слов'ян, стодола була місцем проживання стодольника (огуменника), одного зі злих духів, найлютішого помічника «дворового». У Росії він був відомий як овинник (від овин — «стодола»), у Білорусі — ёўнік (від ёўня — «стодола») чи асетнік (від асець — «осить»).

Прислів'я[ред. | ред. код]

  • В пустій стодолі й горобці не тримаються
  • В порожню клуню й миша не забіжить
  • Добрий квітень, мокрий май в клуні в серпні зроблять рай, (варіант із записів М. Номиса: Мокрий апріль, а сухий май, то буде в клунях рай)
  • Якщо в стодолі колотиться, то в хаті веселиться, а коли тихо, то гостює лихо
  • Обдирає стодоли, а покриває косцьоли
  • Радій хлібові не в полі, а в стодолі
  • Поки їде до клуні — дня половина, поки їде до току вечеряти пора
  • Багато я маю — тільки три клуні хліба: в одній — вітер, в другій — мак, а третя стоїть так
  • Як у клуні не молотять, то у хаті колотять
  • Клуня палає, а підкласти соломи немає
  • Порожня клуня й без покрівлі обійдеться
  • В багатого кишеня, як у бідного клуня
  • Стодола гори, а молотників годуй — треба зробити за будь-яку ціну (російська приказка)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Стодола // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Клуня // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Музей Лемківська садиба. Тури Закарпаттям
  4. Пелевня // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  5. Половня // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  6. Стодола // Словарь В. І. Даля
  7. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
  8. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — 572 с.
  9. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
  10. М. Русовъ. Очеркъ поселеній и построекъ Полтавской губерніи // Сборник Харьковского историко-филологического общества, ч. 1 и 2. — 1902. — Т. 13. — С. 118.
  11. Осить // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909. — Т. 3. — С. 66.
  12. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К. : Довіра, 2006. — С. 291-292.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]