Принцип верифікації

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

При́нцип верифіка́ції (від лат. verus — істинний і facio — роблю) — принцип встановлення осмисленості висловлювань, висунутий логічним позитивізмом (див. Неопозитивізм). Сформульований Морітцом Шліком та Ллюдвігом Вітґенштайном і розвинутий у працях Віденського гуртка. За принципом верифікації, висловлювання вважається осмисленим, якщо можна встановити його істинність або хибність.

Критерії[ред.ред. код]

Істинність або хибність висловлювань встановлюється лише тоді, коли дані відчуттів підтверджують або заперечують їхній зміст, причому, якщо не можна встановити відповідність чи невідповідність змісту висловлювань і даних чуттєвих спостережень, принцип верифікації припускає можливість гіпотетико-логічної перевірки (див. Гіпотетико-дедуктивний метод).

Обмеження[ред.ред. код]

Принцип верифікації, через його суб'єктивно-ідеалістичну сутність, неприйнятний для науки. Визнанням наукової неспроможності принципу верифікації є й той факт, що його не раз модифікували навіть представники логічного позитивізму, зокрема, принцип верифікації вони модифікували у принцип фальсифікації.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]