Су-2

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Су-2
Poklonnaya Gora-2007-7.JPG
Макет Су-2 в парку Перемоги
Призначення: ближній розвідник і легкий бомбардувальник
Перший політ: 25 серпня, 1937
Прийнятий на озброєння: 1941
Знятий з озброєння: початок 1944
Період використання: Січень 1941 — початок 1944
На озброєнні у: Колишній СРСР
Розробник: Сухой (компанія), Taganrog aviationd, Dolgoprudnenskoe Scientific Production Plantd і Харківське державне авіаційне виробниче підприємство
Виробник: ДКБ Сухого
заводи № 31 (Таганрог), № 135 (Харків) та № 207 (Долгопрудний).
Всього збудовано: 893
Екіпаж: 2 особи
Максимальна швидкість (МШ): 486 км/год
МШ біля землі: 430 км/год
МШ на висоті: 486 км/год
Дальність польоту: 910 км
Практична стеля: 8400 м
Довжина: 10,46 м
Висота: 3,94 м
Розмах крила: 14,3 м
Площа крила: 29 м²
Споряджений: 4700 кг
Двигуни: М-82
Гарматне озброєння: 4 × ШКАС нерухомих і 2 × ШКАС рухомих
Боєзапас: 3400 на нерухомі кулемети і 1500 на рухомі
Підвісне озброєння: 8 НУРС РС-82 або РС-132

Су-2 (ББ-1) — радянський бомбардувальник часів німецько-радянської війни конструкції П. О. Сухого. Від інших радянських літаків цього класу відрізнявся передовою технологією виготовлення та гарним оглядом з кабіни. Остання риса дала змогу успішно використовувати машину як корегувальника артилерії у другій половині війни.

Розробка[ред. | ред. код]

У 1936 в СРСР був оголошений конкурс на розробку багатоцільового літака «Іва́нов»[1]. Ініціатором його проведення був І. В. Сталін, який мав замінити застарілі біплани Р-5. Кодова назва, присвоєна новій машині, відповідала телеграфній адресі генсека; інші вважали, що назва свідчила про масовість випуску майбутніх літаків — «їх слід побудувати стільки, скільки людей у нас в країні носить прізвище Іванов».[2]. Новий літак мав бути багатофункціональним — використовуватись в ролі штурмовика, легкого бомбардувальника, швидкісного розвідника і навіть винищувача супроводу.

В конкурсі взяли участь всі основні конструкторські бюро, зокрема ДКБ Сухого, яке запропонувало варіант суцільнометалевого двомісного низькоплана. Умовами конкурсу було передбачено використання двигуна водяного охолодження М-62, і перші два прототипа СЗ-1 і СЗ-2 були оснащені саме ним. 25 серпня 1937 Михайло Громов вперше підняв у повітря СЗ-1, в грудні в повітря піднявся і другий прототип. На третьому прототипі СЗ-3 було встановлено двигун М-88Б потужністю в 1000 к.с., який значно покращив характеристики літака. Саме третій прототип було вибрано для серійного виробництва. Серійні літаки позначались ББ-1 — (з грудня 1940 року — Су-2) і відрізнялись змішаною дерев'яно-металевою конструкцією.

Серійне виробництво почалось в 1940 на заводі № 135 в Харкові, де до 1942 року було виготовлено 785 літаків (пару десятків останніх виготовляли вже після евакуації заводу в Молотов). Окрім харківського заводу невеликі серії Су-2 виготовляв московський завод № 207 (92 літаки) і таганрозький завод № 31 (20 літаків). Виробництво Су-2 було припинено на початку 1942.[3]

Конструкція[ред. | ред. код]

Су-2 — вільнонесучий одномоторний однокільовий низькоплан змішаної конструкції[4].

  • Фюзеляж типу монокок — складався з 20 шпангоутів, пов'язаних між собою чотирма лонжеронами і декількома стрингерами, зашитими фанерною обшивкою — «шкаралупою». Перші 19 шпангоутів — суцільнодерев'яні, 20-й складався з верхньої фанерної та нижньої дюралевої частин. Обшивка фюзеляжу виконувалася з березового шпону товщиною 0,5 мм, яку виклеювали на спеціальній формі, що повторювала фюзеляж. Шпон клеївся під кутом 45° до осі літака. Стик центроплану крила і фюзеляжу закривався залізом.
  • Кабіна льотчика закривалася опуклим обтічним козирком з оргскла та високим зсувним ліхтарем, що забезпечував круговий огляд на всі боки. За косим заднім зрізом ліхтаря кабіни льотчика закріплювався обтічник турелі штурмана, який складався з нерухомо закріпленої і відкидної частини. Обидві кабіни опалювалися.
  • Каркас центроплана крила складався з двох лонжеронів, шести нервюр і двох поздовжніх стінок. Каркас кожної консолі включав два лонжерони, 17 нервюр, задню стінку, стрингери та додаткову балку в кулеметному відсіку. Обшивка і практично всі силові елементи крила дюралеві. Для спрощення монтажу паливних баків на нижній поверхні кожної консолі робився великий люк, що закривався кришкою у вигляді панелі.
  • Механізація крила складалася з посадкових щитків та елеронів. Дюралеві щитки розташовувалися як на консолях, так і на центроплані частини крила (в щитках під фюзеляжем були вікна для огляду вниз з кабіни штурмана). Елерони мали дюралевий каркас і полотняну обшивку, забезпечувалися ваговими компенсаторами. На лівому елероні кріпився керований тример.
  • Кіль складався з дюралевого каркаса і фанерної обшивки. Кермо напряму руху оснащувалось керованим тримером.
  • Стабілізатор суцільно дюралевий. Стики між оперенням і фюзеляжем прикриті зализані металом. Кермо висоти складалось з металевих силових елементів, в носовій частині обшивалося дюралю і повністю обтягувалося полотном. Мало вагову компенсацію і по тримеру на кожній половині.
  • Керування літаком подвійне змішане.
  • Шасі з хвостовим колесом, забиралося за допомогою електрогідравлічного приводу: головні опори — назустріч один одному в фюзеляж, хвостова — назад в хвостовий кок.
  • Силова установка — дворядний зіркоподібний 14-циліндровий мотор М-88 (М-88Б) повітряного охолодження номінальною потужністю у землі 950 к. с. Гвинт — трилопатевий, змінюваного в польоті кроку, ВІШ-23 діаметром 3,25 м. Капот двигуна мав зовнішню, внутрішню частини і спідницю. Зовнішня складалася з трьох знімних кришок. Спідниця ділилася на 2 бічних і нижній сектори. У правому секторі мався виріз під вихлопний патрубок. Зверху за капотами між лонжеронами закріплювалася знімна панель для підходу до фюзеляжного паливного бака.
  • Стрілецьке озброєння — 5 кулемета ШКАС калібру 7,62 мм. Чотири нерухомо закріплювалися в консолях поза зоною метання гвинта. П'ятим була укомплектована МВ-5 — екранована турель штурмана.
  • Бомбове озброєння розміщувалося в бомбовому відсіку (Калібр 8-100 кг, сумарно не більше 400 кг) і на зовнішніх бомботримачах (бомби по 100 і 250 кг). Нормальне навантаження 400 кг, максимальне — 600 кг.
  • Як засіб зв'язку використовувалася радіостанція РСБ «Двіна», розміщена в кабіні штурмана.

Основні модифікації[ред. | ред. код]

  • Су-2 М-87 — оснащувався двигуном М-87Б потужністю 950 к.с. Являв собою передсерійний випуск (~6 екз.)
  • Су-2 М-88 — оснащувався двигуном М-88 або М-88Б потужністю 1100 к.с. (більше 800 екз.)
  • Су-2 М-82 — оснащувався двигуном М-82 потужністю 1400 к.с. Додана нижня люкова установка з одним 7,62-мм кулеметом ШКАС (58 екз.)

Бойове застосування[ред. | ред. код]

Су-2 на прифронтовому аеродромі

Першим Су-2 отримав 135-й БАП розміщений в Харкові. До 22 червня 1941 в ВПС РСЧА тільки він був повністю оснащений цими літаками, ще сім авіаполків були недоукомплектовані. Першими в бойових діях взяли участь полки розташовані поблизу Одеси — 200-й і 211-й. Вечором 22 червня вони бомбили переправи через Прут. На Західному фронті діяли 97-й і 43-й БАП, які вступили в бій 24 червня, але до 7 липня втратили всі свої літаки і були відведені. В кінці червня до цього фронту було перекинуто 103-й і 135-й полки з-під Харкова, літаки яких підтримували радянський контрнаступ під Жлобином, в ході якого вдалось тимчасово відбити місто. На Південно-західному фронті було два полки з Су-2 — 226-й і 227-й, але їх екіпажі ще не завершили освоювання літака і тому в бій їх було послано тільки 28 червня, коли вони намагались зупинити просування 1-ї танкової групи.

До серпня 1941 року кількість Су-2 на фронті суттєво зменшилась через втрати, але екіпажі вцілілих літаків отримали необхідний досвід, зокрема в нічних польотах, і відносні втрати почали падати. Зокрема 30 серпня 14 Су-2 з 227-го БАП змогли непомітно, прикриваючись хмарами, долетіти до аеродрому біля Білої Церкви і пошкодити 10 Bf-109. Також в серпні на фронт прибув новостворений 289-й БАП, основною задачею якого стало знищення переправ через Дніпро.

На початку осені на Північно-західному фронті було 6 полків з Су-2, загалом 116 літаків (77 боєготових), що при загальній кількості ВПС в 474 літаки робило їх наймасовішим типом авіації. Не зважаючи на обережну тактику використання — малими групами з винищувальним прикриттям, втрати були серйозними і до 25 листопада в складі ВПС фронту було 93 Су-2, з яких тільки 37 боєздатних.

Зробивши в 1941 приблизно 5000 вильотів на Су-2, радянські ВПС втратили в бою і зниклими безвісти загалом 222 цих літаків, ще близько 200 літаків довелось списати через пошкодження[2], тобто, одна втрата припадала на 22,5 вильоти. При цьому середні бойові безповоротні втрати інших радянських бомбардувальників у 1941-му становили 1 літак на 14 вильотів, тобто були приблизно в 1,6 рази більшими. У частинах, що мали на озброєнні одночасно Пе-2 і Су-2, також відзначалися значно менші втрати останніх, незважаючи на формально кращі ТТХ машин Петлякова: в підсумковому зведенні 66-ї авіадивізії за 1941 рік бойові втрати Пе-2 визначаються в 1 втрату на 32 вильоти, а в Су-2 на 1 втрату припадав 71 виліт[2].

До весни 1942 року більшість частин, які мали Су-2 було переозброєно на Іл-2, і останньою операцією з порівняно широким використанням Су-2, була Харківська операція в травні 1942 року. В ній взяли участь п'ять полків з Су-2, але через недоукомплектовування це було тільки 40 літаків. На початку Сталінградської битви вже було залучено тільки три полки Су-2, а до осені 1942 року на цілому фронті залишилось тільки два полки — 288-й на Південному фронті і 52-й під Сталінградом. Кількість боєздатних Су-2 в останньому часто зменшувалась до 2-4 літаків, при цьому за кожним було закріплено декілька екіпажів. Через порівняно погану погоду і відсутність великої кількості літаків, Су-2 використовувались для «вільного полювання» — одиничні літаки, маскуючись за хмарами, хаотично бомбили колони техніки, поїзди і аеродроми.

Останнім полком, який воював на Су-2 став 650-й НБАП, який отримав літаки в серпні 1943 року. В вересні він успішно діяв над Кубанню, пізніше підтримував Керченсько-Ельтигенську операцію, а останні Су-2 були виключені з його складу в січні 1944 року. [3]

Ефективне застосування літаків подібної конструкції було можливим при повному пануванні своїх ВПС в повітрі. Літаки призначалися для масового нанесення бомбових ударів по наземним цілям, що було можливо на початку війни з боку сторони, яка нападає. В оборонній війні без панування в повітрі Су-2 був значно менш ефективним, хоча втрати їх в бою були співрозмірні до втрат інших літаків подібного класу.

Технічні характеристики[ред. | ред. код]

Дані з Су-2 М-82 № 15116 серійний, квітень 1942[5], Ударная авиация Второй Мировой — штурмовики, бомбардировщики, торпедоносцы[3]

Су-2
М-88Б
Су-2
М-82
Довжина 10,25 м 10,46 м
Висота 3,94 м
Розмах крил 14,3 м
Площа крил 29,0 м²
Маса пустого 2790 кг 3273 кг
спорядженого 4375 кг 4700 кг
Двигун М-88Б М-82
Потужність 1100 к. с. 1400 к. с.
Максимальна швидкість на висоті 455 км/год 486 км/год (5850 м)
біля землі 430 км/год
Дальність польоту 890 км 910 км
Практична стеля 8900 м 8400 м
Час набору висоти 5000 м. 12,6 хв 9,8 хв
Довжина розбігу 380 м
Довжина пробігу 290 м

Озброєння[ред. | ред. код]

  • Стрілецьке озброєння:
    • курсове — 4 × 7,62-мм кулемети ШКАС (по 3400 патронів)
    • захисне — 1 × 7,62-мм кулемет ШКАС в кабіні штурмана, пізніше доданий ще один в нижній люкові установці (по 1500 патронів)
  • Бомбове навантаження:
    • стандартне — 400 кг
    • максимальне — 600 кг
  • Підвісне озброєння:

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • Саме Су-2 (зі складу 211 БАП) виявився першим літаком на рахунку майбутнього радянського аса і маршала авіації О. І. Покришкіна — він збив його (помилково) в перший день війни, 22 червня 1941[7][2]
  • На Су-2 був здійснений єдиний відомий випадок повітряного тарана, вчиненого жінкою, — 12 вересня 1941 р. льотчиця К.Зеленко на своєму Су-2 збила тараном один німецький винищувач Me-109 (другий Me-109 підбив її літак, який вона намагалася після тарану приземлити, льотчиця при цьому загинула).[джерело?]
  • Павло Сухий особисто розпорядився про спорудження повнорозмірного металевого макета Су-2 за оригінальними кресленнями для установки в музейній експозиції «Оборона Сталінграда» у місті Волгограді. У 2010 році цей макет був відреставрований фахівцями компанії «Сухой».[8]

Подальші розробки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Харук А.И. Ударная авиация Второй Мировой - штурмовики, бомбардировщики, торпедоносцы. — Москва : Яуза::ЭКСМО, 2012. — 400 с. — ISBN 978-5699595877. (рос.)

Джерела[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Су-2

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Конкурс «Іванов»
  2. а б в г Дмитрий Хазанов, Николай Гордюков. Су-2 на фронтах Великой Отечественной. Архів оригіналу за 2012-03-01. Процитовано 2012-10-10. (рос.)
  3. а б в Харук, 2012, с. 212-214
  4. Дмитро Хазанов, Микола Гордюков. Близький бомбардувальник Су-2. Стор. 78-80
  5. Су-2 М-82 № 15116 серійний квітня 1942
  6. Саме ці снаряди, коли було доведено неефективність Су-2 (Іванов) без панування в повітрі, переорієнтувалися на запуск з БМ-13, Катюша
  7. Покришкін. Перші перемоги, перші невдачі // Пізнати себе в бою.. Збитий спостерігач летів в тій же групі Су-2 І. І. Пстиго (також майбутній маршал авіації, а після війни — однокурсник Покришкіна на навчанні в Вищих офіцерських курсах ВВС в Липецьку).
  8. відреставрований «Сухий»