Соціалістична партія України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Соціалістична партія України
логотип
Заснована/зареєстрована 1991
Штаб-квартира Київ
Політична ідеологія Соціал-демократія,
Союзники, блоки Соціалістичний інтернаціонал (2004-2011)
Кольори
Кількість членів 240 000 (2012)[1]
Кількість депутатів у ВР
0 / 450
Веб-сторінка http://socpartia.com
Політика України
Політичні партії
Вибори
Емблема молодіжного крила партії — ВМГО «Спілка молодих соціалістів»

Соціалістична партія України (СПУ) — українська політична партія. Соціалістична партія є лівоцентристською організацією соціал-демократичного спрямування. Як офіційно зареєстрована ліва партія ставить за мету розбудову в Україні демократичного соціалізму на засадах народовладдя[2]. Молодіжне крило партії — Спілка молодих соціалістів (СМС).

Історія партії[ред. | ред. код]

СПУ створено 26 жовтня 1991 року в Києві зусиллями колишніх членів забороненої КПУ (КПРС), які не погоджувалися з її забороною і прагнули продовжувати політичну діяльність. Лідером партії обрали колишнього керівника комуністичної більшості в Верховній Раді УРСР Олександра Мороза.

15 березня 1992 р. був заснований друкований орган СПУ — газета «Товариш». Її першим редактором став Адам Мартинюк.

У грудні 1993 партія оголосила себе опозиційною до влади, яку уособлювали президент Леонід Кравчук та прем'єр-міністр Леонід Кучма. Після віднови КПУ лави Соціалістичної партії покинуло чимало колишніх членів КПРС.

На парламентських виборах 1994 р. до Верховної Ради України обрано 14 представників СПУ (згодом за підтримки СПУ до парламенту дообрано ще й Наталію Вітренко). У травні 1994 р. Олександр Мороз став головою Верховної Ради. Його кандидатуру висунуто на президентських виборах того-таки року, у першому турі яких Мороз набрав 13.04 % голосів (3 місце).

У 1994 р. створено молодіжне крило партії — Соціалістичний конгрес молоді (СКМ).

Після обрання президентом Леоніда Кучми значна частина СПУ підтримала його доповідь-програму «На шляху радикальних реформ» (19 жовтня 1994 р.), але у квітні 1995 р., після невдалих спроб порозумітися через парламент з виконавчою владою, СПУ знову остаточно перейшла до опозиції. Але радикально настроєні соціалісти на чолі з Наталією Вітренко далі критикували керівництво партії за «угодовство із владою». Зрештою вони покинули партійні лави й у червні 1996 р. утворили Прогресивну соціалістичну партію України.

Ухвалення нової Конституції України (28 червня 1996 р.) відбулося під головуванням тодішнього лідера СПУ Олександра Мороза.

У 1997 р. партія розпочала реалізацію плану зі створення «загальнодемократичного фронту». У червні на спільному засіданні Політради СПУ та Вищої ради Селянської партії досягнуто згоди щодо створення єдиного передвиборчого блоку і прийнято Декларацію про його принципи. На парламентських виборах 1998 р. блок СПУ-СелПУ здобув 8,5 % (третє місце після КПУ і Руху) і отримав 29 місць за списком. Ще 6-х депутатів-соціалістів (серед яких — Олександр Мороз, Станіслав Ніколаєнко та Іван Чиж) обрано в одномандатних округах. Фракція СПУ і СелПУ дістала назву «Лівий центр». На Голову Верховної Ради обрано представника блоку — Олександра Ткаченка. Проте згодом союз із СелПУ розпався.

На президентських виборах 1999 року СПУ знову висунула кандидатуру Олександра Мороза. Ідея «загальнодемократичного фронту» отримала своє продовження в проекті «Канівської четвірки», утвореної 24 серпня 1999 р. Хоча мова йшла про персональний союз, уперше представник СПУ офіційно об'єднав зусилля з висуванцями не лише лівих, але й правих партій. Головним досягненням проекту самі соціалісти вважають «прорив інформаційної блокади». Але врешті-решт проект зазнав провалу, кожен із її учасників пішов своїм шляхом. Мороз, як кандидат від соціалістів, отримав 11.29 % голосів (3 місце).

Після президентських виборів у партії виникла криза, проявом якої стало створення «соціалістичної платформи» на чолі з Іваном Чижем та Валерієм Арестовим. 19 лютого 2000 р. Політрада СПУ після цілоденного обговорення виключила її організаторів із партії — за дії, що «ведуть до розколу партії, ослаблення її авторитету».

На VIII з'їзді СПУ, що відбувся 20 травня 2000 р. у Києві, головною програмною метою партія проголосила Демократичний соціалізм.

Важливою політичною перемогою СПУ є зрив спроби втілити в життя через парламент результати референдуму 16 квітня 2000 р..

28 листопада 2000 р. Олександр Мороз у виступі на сесії Верховної Ради оприлюднив «Плівки Мельниченка» та звинуватив Леоніда Кучму і його найближче оточення у причетності до зникнення журналіста Георгія Ґонґадзе. Соціалісти таким чином стали ініціатором «Касетного скандалу».

Електоральна підтримка СПУ у 2006 р.

Вже в грудні СПУ була головною рушійною силою акції «Україна без Кучми». Під час цієї акції вперше на рівні пересічних членів партій соціалісти об'єднали зусилля з представниками правих партій. Проте після поразки УБК на парламентські вибори опозиційні до Леоніда Кучми партії вирішили йти самостійно. Напередодні кампанії СПУ мало не втратила молодіжне крило. Соціалістичний конгрес молоді (СКМ) та його лідер Вадим Місюра вирішили підтримати СДПУ(О), на чолі з тодішнім головою адміністрації президента Кучми Віктором Медведчуком. Проте, більшість місцевих осередків молодих соціалістів не підтримали рішення керівництва СКМ. Силами тих молодих соціалістів, хто вирішив продовжити боротьбу, а не «лягати» під владу, в короткий термін організовано Спілку молодих соціалістів (СМС).

На виборах 2002 року СПУ здобула 6,87 % голосів (5 місце). Спроби створити в новому парламенті опозиційну більшість виявилися невдалими. Консолідувати єдиний фронт опозиційних сил (КПУ, СПУ, БЮТ, «Наша Україна») вдалося лише восени — 16 вересня 2002 року, під час акції «Повстань, Україно!».

Електоральна підтримка СПУ у 2007 р.

На посаду президента у 2004 році соціалісти знов висунули кандидатуру Олександра Мороза. Він набрав у першому турі 5,77 % голосів виборців (3 місце), після чого СПУ висловилася на користь Віктора Ющенка.

Соціалісти були активними учасниками Помаранчевої революції. І після інавгурації Віктора Ющенка вперше за історії партії офіційно отримали посади у виконавчій владі — портфелі трьох міністрів, голови Фонду держмайна і двох керівників обласних держадміністрацій. Посади в уряді представники СПУ зберегли й після зміни уряду Юлії Тимошенко на кабінет Юрія Єханурова у вересні 2005 року.

Протягом 2005 року лави СПУ поповнилися членами самоліквідованої партії «Українська партія справедливості — Союз ветеранів, інвалідів, чорнобильців, афганців».

На парламентських виборах 2006 року СПУ здобула 5,69 % голосів (4 місце). Брала участь у переговорах зі створення коаліції з БЮТ і «Нашою Україною», проте останні відмовилися підтримати кандидатуру Олександра Мороза на виборах голови Верховної Ради. Натомість Мороза підтримали КПУ та Партія регіонів, чиїх голосів вистачило для обрання спікера. Після цього СПУ створила коаліцію з комуністами і «регіоналами» і підтримала висунення кандидатом у прем'єри Віктора Януковича. У новому уряді соціалісти отримали посади двох міністрів і голови Фонду держмайна.

Новий політичний союз викликав неоднозначну реакцію в лавах соціалістів. Рішучий протест проти нового формату коаліції, зокрема, висловили Юрій Луценко, який заявив про розрив з СПУ, та Йосип Вінський, що відмовився від посади секретаря Політради СПУ. Новим секретарем і одночасно лідером фракції обраний Василь Цушко.

На позачергових парламентських виборах 2007 року отримала 2,86 % голосів (6 місце).

Перша п'ятірка мала такий вигляд

  1. Мороз Олександр Олександрович
  2. Цушко Василь Петрович
  3. Бойко Володимир Семенович
  4. Семенюк Валентина Петрівна
  5. Ніколаєнко Станіслав Миколайович

24 липня 2010 року новим головою СПУ обрано Василя Цушка — на той час чинного міністра економіки.

На раді Соцінтерну, яка відбулась 1-2 липня 2011 року СПУ була виключена з лав Соціалістичного інтернаціоналу.[3]. Цьому посприяла активна діяльність Партії Регіонів у своїй інтеграції в Європейський простір (бажання прибрати конкурента), в наслідок якої була підписана угода про співпрацю між ПР та Соцінтерном. Проте після скандалу довкола умов перебування екс-прем'єр-міністра Ю. Тимошенко за ґратами — Соцінтер розірвав угоду в односторонньому порядку.

18 грудня 2011 року Селянська партія України на чолі з Зиновієм Холоднюком, партія «Соціалістична Україна» на чолі з Володимиром Гошовським, Всеукраїнська партія «Дітей війни» на чолі з Валерієм Іващенком, «Діти війни» Народної партії України" на чолі з Василем Патлачуком, партія «Козацька слава» на чолі зі Станіславом Селивановим приєдналися до СПУ шляхом підписання Меморандуму про об'єднання лівих і лівоцентристських партій[4].

На парламентських виборах в 2012 році партія СПУ набрала 0.45 % голосів виборців (10 місце) на багатомандатному загальнодержавному виборчому округу і не потрапила до Верховної Ради, це найгірший результат в історії партії[5].

На ХХ з'їзді головою СПУ був обраний Рудьковський Микола Миколайович.

Скандали[ред. | ред. код]

Зміна лідера партії 2017 року викликала великий резонанс у політичному середовищі й розлам у соціалістичному. Як стверджували Українські ЗМІ Ілля Кива, колишній радник Міністра Внутрішніх Справ України, заявив що очолив Соціалістичну партію України посилаючись на відповідне рішення з'їзду партії. Він прийняв таке рішення через його переконання що саме політичними засобами можна поліпшити й реформувати державний апарат і країну в цілому.[6][7] Делегував обов'язки глави Соціалістичної партії України Іллі Киві, чинний глава СПУ до 2017 року Петро Устенко, якого за версією деяких ЗМІ та його опонентів, у жовтні 2013 року на XIX партійному з'їзді зняли з посади голови партії та призначили народного депутата Миколу Рудьковського, якого пізніше через судову тяганину з Устенком у серпні 2015 року на XX з'їзді відправили у відставку, призначивши головою Миколу Садового. Хоча у реєстрі партійних та громадських формувань України до 2017 року головою партії зазначався Петро Устенко. Що підтверджує факт розламу всередині партії й плутанини серед найвищих партійних чинів. Пізніше, народний депутат України від Блоку Петра Порошенка «Солідарність» Сергій Каплін, оголошує себе главою Соціалістичної партії України, стверджуючи що його обрали на голову партії, на з'їзді з 5 осіб.[8] Але законного підтвердження цієї заяви немає.

Пізніше ухвалою з'їзду партії Петра Устенка виключено з лав СПУ. Унаслідок вступу в сепаратні переговори з представниками керівника апарату уряду Російської Федерації Владислава Суркова, на предмет продажу партії Російській стороні[9]. Потім у ЗМІ з'являється інформація про нібито виключення Киви ухвалою з'їзду партії та затвердження на посаді голови партії чинного депутата від БПП Сергія Капліна. Сам Ілля Кива спростував цю інформацію, заявивши що його виключення з СПУ нелегітимне[10][11].

У січні 2018 року громадськості остаточно стало ясно хто є чинним лідером Соціалістичної Партії України. Згідно з документами Міністерства юстиції України та записів у реєстрі партійних і громадських формувань України чинним головую є - Кива Ілля Володимирович.[12][13][14]

Відродження партії з руїни та розрив відносин із білоруськими соціалістами[ред. | ред. код]

З приходом Іллі Киви на посаду голови Соціалістичної партії України, ідеологія партії зазнала змін, а саме ключовою доктриною партії стала догма - "Соціалізм буде просякнутий патріотизмом". Структура та склад партії пройшов процедуру очищення від зрадників, поновлення, зміцнення а також наповнення її патріотами, що вміють захищати свою націю. Разом з тим почалося повномасштабне відновлення первинних осередків партії, які за попередні роки були в занедбаному стані, й створення нових по всій території України[15]. 14 лютого 2018 року Соціалістична партія України розірвала відносини з білоруськими соціалістами в особі Республіканської Партії Праці та Справедливості Білорусі, після заяв голови Республіканської партії Праці Василя Заднепряного про "Російській Крим". Адже Соціалістична партія України сприймає всіх, хто розглядає Крим російською територією, виключно ворогами України і її народу.[16]

Партійний зїзд та прийняття нової программи[ред. | ред. код]

У березні 2018 року Cоциалістічеськая партія України декларує про відсутність ностальгії по Радянському Союзу. А також про узяття курсу на інтеграцію з Європейським Союзом і вступ в НАТО. В рамках своєї нової програми партії.

25 березня 2018 року Соціалістична партія провела з'їзд, в якому взяли участь більше 1000 делегатів зі всієї України. На з'їзді Соціалістичної партії України затвердили нову програму партії. Вперше в історії СПУ проголосила курс на європейську і евроатлантичну інтеграцію України. Програму Соцпартії, названу «Сильна країна. Соціальна справедливість. Порядок і закон», делегати підтримали одноголосно. Сама програма складається з декількох галузевих блоків, серед яких економічна політика, обороноздатність країни, місцева самоврядність, молодіжна політика, боротьба з корупцією і соціальний захист громадян[17] [18][19][20][21][22][23][24][25][26][27][28][29] .

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. (рос.) СМИ: Мороз решил уйти с поста главы СПУ
  2. Соціалістична партія України
  3. Партію Мороза виключили з Соцінтерну
  4. До СПУ приєднались 5 партій — Укрінформ
  5. Дані ЦВК по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу
  6. Радник глави МВС Ілля Кива очолив Соціалістичну партію України. zik.ua (ua). Процитовано 2018-02-18. 
  7. Кива заявив, що очолив Соцпартію України. Українська правда. Процитовано 2018-02-18. 
  8. Каплін оголосив себе лідером Соціалістичної партії України. LB.ua. Процитовано 2018-02-18. 
  9. Ківа: СПУ викрила зрадників усередині партії, які намагалися продатися Кремлю (uk). Процитовано 2018-02-18. 
  10. Кива каже, що його виключення з СПУ нелегітимне. Українська правда. Процитовано 2018-02-18. 
  11. Кива заперечує, що його виключили з Соціалістичної партії. Громадське радио (ru). 2018-01-27. Процитовано 2018-02-18. 
  12. "Єдиний легітимний": Ківа прокоментував повідомлення про своє виключення із Соцпартії (uk). Процитовано 2018-02-18. 
  13. Я єдиний легітимний: Кива прокоментував виключення з Соцпартії (uk). Процитовано 2018-02-18. 
  14. "Молоді приходять на зміну старим, сильні займають позиції", - Кива прокоментував процеси у Соцпартії. espreso.tv. Процитовано 2018-02-18. 
  15. Ілля Кива на Житомирщині зустрівся з однодумцями. sk1.tv (ru). Процитовано 2018-02-18. 
  16. Украинские социалисты заявили о разрыве отношений с Республиканской партии труда и справедливости Белоруссии после высказываний о российском Крыме. ВЕДОМОСТИ - УКРАИНА. Процитовано 2018-02-18. 
  17. Націоналізація, зниження податків, змішана економічна модель — СПУ прийняла нову програму партії. Інтернет-видання «Полтавщина» (uk). Процитовано 2018-03-28. 
  18. Focus on West. Socialist Party of Ukraine approves new program (en). Процитовано 2018-03-28. 
  19. Korrespondent.net. Соцпартия объявила о курсе на Евросоюз и НАТО (ru). Процитовано 2018-03-28. 
  20. Соцпартия Кивы объявила курс на евроинтеграцию. Процитовано 2018-03-28. 
  21. Курс на Запад. Соцпартия утвердила новую программу (ru). www.segodnya.ua. Процитовано 2018-03-28. 
  22. Курс на Захід. Соцпартія затвердила нову програму (uk). Процитовано 2018-03-28. 
  23. Курс на Захід: Соцпартія затвердила нову програму. Политика (ru). Процитовано 2018-03-28. 
  24. UKR.NET: Всі новини України, останні новини дня в Україні та Світі. www.ukr.net. Процитовано 2018-03-28. 
  25. Korrespondent.net. Промова голови Соціалістичної партії України на черговому зїзді (ru). Процитовано 2018-03-28. 
  26. Соціалістична партія України взяла курс на Європу*. Волинь24 (en). Процитовано 2018-03-28. 
  27. Жорстка дисципліна і висока ефективність: українські соціалісти представили нову програму. Перший канал соціальних новин. Процитовано 2018-03-28. 
  28. Соцпартія почала реформу лівого руху в Україні*. ВолиньPost (en). Процитовано 2018-03-28. 
  29. Українські соціалісти представили нову програму.ВІДЕО. Перший канал соціальних новин. Процитовано 2018-03-28. 

Посилання[ред. | ред. код]