Соціалістична партія України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Соціалістична партія України
Логотип
Дата створення / заснування 26 жовтня 1991
Коротка назва СПУ
Засновник Мороз Олександр Олександрович
Голова Рудьковський Микола Миколайович і Кива Ілля Володимирович[1]
Держава Flag of Ukraine.svg Україна
Член у Соціалістичний інтернаціонал
Політична ідеологія соціал-демократія, євроскептицизм, демократичний соціалізм і лівий націоналізм
Розташування штаб-квартири Київ
Шістнадцятковий триплет кольору EE82EE
Час/дата припинення існування 15 червня 2022
Категорія членів Категорія:Члени Соціалістичної партії України
Офіційний сайт
CMNS: Соціалістична партія України у Вікісховищі

Соціалістична партія України (СПУ) — заборонена проросійська партія в Україні. Ставила за мету «розбудову соціалізму на засадах народовладдя»[2]. Молодіжне крило партії — Спілка молодих соціалістів (СМС). 20 березня 2022 РНБО призупинила діяльність партії,[3] а 14 червня Восьмий Апеляційний суд Львова остаточно заборонив її діяльність[4].

Історія партії[ред. | ред. код]

СПУ створено 26 жовтня 1991 року в Києві зусиллями колишніх членів забороненої КПУ (КПРС), які не погоджувалися з її забороною і прагнули продовжувати політичну діяльність. Лідером партії обрали колишнього керівника комуністичної більшості в Верховній Раді УРСР Олександра Мороза.

15 березня 1992 р. був заснований друкований орган СПУ — газета «Товариш». Її першим редактором став Адам Мартинюк.

У грудні 1993 партія оголосила себе опозиційною до влади, яку уособлювали президент Леонід Кравчук та прем'єр-міністр Леонід Кучма. Після віднови КПУ соцпартію покинуло чимало колишніх членів КПРС.

На парламентських виборах 1994 р. до Верховної Ради України обрано 14 представників СПУ (згодом за підтримки СПУ до парламенту дообрано ще й Наталію Вітренко). У травні 1994 р. Олександр Мороз став головою Верховної Ради. Його кандидатуру висунуто на президентських виборах того-таки року, у першому турі яких Мороз набрав 13.04 % голосів (3 місце).

У 1994 р. створено молодіжне крило партії — Соціалістичний конгрес молоді (СКМ).

Після обрання президентом Леоніда Кучми значна частина СПУ підтримала його доповідь-програму «На шляху радикальних реформ» (19 жовтня 1994 р.), але у квітні 1995 р., після невдалих спроб порозумітися через парламент з виконавчою владою, СПУ знову остаточно перейшла до опозиції. Але радикально настроєні соціалісти на чолі з Наталією Вітренко далі критикували керівництво партії за «угодовство із владою». Зрештою вони покинули партійні лави й у червні 1996 р. утворили Прогресивну соціалістичну партію України.

Ухвалення нової Конституції України (28 червня 1996 р.) відбулося під головуванням тодішнього лідера СПУ Олександра Мороза.

У 1997 р. партія розпочала реалізацію плану зі створення «загальнодемократичного фронту». У червні на спільному засіданні Політради СПУ та Вищої ради Селянської партії досягнуто згоди щодо створення єдиного передвиборчого блоку і прийнято Декларацію про його принципи. На парламентських виборах 1998 р. блок СПУ-СелПУ здобув 8,5 % (третє місце після КПУ і Руху) і отримав 29 місць за списком. Ще 6-х депутатів-соціалістів (серед яких — Олександр Мороз, Станіслав Ніколаєнко та Іван Чиж) обрано в одномандатних округах. Фракція СПУ і СелПУ дістала назву «Лівий центр». На Голову Верховної Ради обрано представника блоку — Олександра Ткаченка. Проте згодом союз із СелПУ розпався.

На президентських виборах 1999 року СПУ знову висунула кандидатуру Олександра Мороза. Ідея «загальнодемократичного фронту» отримала своє продовження в проекті «Канівської четвірки», утвореної 24 серпня 1999 р. Хоча мова йшла про персональний союз, уперше представник СПУ офіційно об'єднав зусилля з висуванцями не лише лівих, але й правих партій. Головним досягненням проекту самі соціалісти вважають «прорив інформаційної блокади». Але врешті-решт проект зазнав провалу, кожен із її учасників пішов своїм шляхом. Мороз, як кандидат від соціалістів, отримав 11.29 % голосів (3 місце).

Після президентських виборів у партії виникла криза, проявом якої стало створення «соціалістичної платформи» на чолі з Іваном Чижем та Валерієм Арестовим. 19 лютого 2000 р. Політрада СПУ після цілоденного обговорення виключила її організаторів із партії — за дії, що «ведуть до розколу партії, ослаблення її авторитету».

На VIII з'їзді СПУ, що відбувся 20 травня 2000 р. у Києві, головною програмною метою партія проголосила Демократичний соціалізм.

Важливою політичною перемогою СПУ є зрив спроби втілити в життя через парламент результати референдуму 16 квітня 2000 р..

28 листопада 2000 р. Олександр Мороз у виступі на сесії Верховної Ради оприлюднив «Плівки Мельниченка» та звинуватив Леоніда Кучму і його найближче оточення у причетності до зникнення журналіста Георгія Ґонґадзе. Соціалісти таким чином стали ініціатором «Касетного скандалу».

Підтримка СПУ у 2006 р.

Вже в грудні СПУ була головною рушійною силою акції «Україна без Кучми». Під час цієї акції вперше на рівні пересічних членів партій соціалісти об'єднали зусилля з представниками правих партій. Проте після поразки УБК на парламентські вибори опозиційні до Леоніда Кучми партії вирішили йти самостійно. Напередодні кампанії СПУ мало не втратила молодіжне крило. Соціалістичний конгрес молоді (СКМ) та його лідер Вадим Місюра вирішили підтримати СДПУ(О), на чолі з тодішнім головою адміністрації президента Кучми Віктором Медведчуком. Проте, більшість місцевих осередків молодих соціалістів не підтримали рішення керівництва СКМ. Силами тих молодих соціалістів, хто вирішив продовжити боротьбу, а не «лягати» під владу, в короткий термін організовано Спілку молодих соціалістів (СМС).

На виборах 2002 року СПУ здобула 6,87 % голосів (5 місце). Спроби створити в новому парламенті опозиційну більшість виявилися невдалими. Консолідувати єдиний фронт опозиційних сил (КПУ, СПУ, БЮТ, «Наша Україна») вдалося лише восени — 16 вересня 2002 року, під час акції «Повстань, Україно!».

Підтримка СПУ у 2007 р.

На посаду президента у 2004 році соціалісти знов висунули кандидатуру Олександра Мороза. Він набрав у першому турі 5,77 % голосів виборців (3 місце), після чого СПУ висловилася на користь Віктора Ющенка.

Соціалісти були активними учасниками Помаранчевої революції. І після інавгурації Віктора Ющенка вперше за історії партії офіційно отримали посади у виконавчій владі — портфелі трьох міністрів, голови Фонду держмайна і двох керівників обласних держадміністрацій. Посади в уряді представники СПУ зберегли й після зміни уряду Юлії Тимошенко на кабінет Юрія Єханурова у вересні 2005 року.

Протягом 2005 року лави СПУ поповнилися членами самоліквідованої партії «Українська партія справедливості — Союз ветеранів, інвалідів, чорнобильців, афганців».

На парламентських виборах 2006 року СПУ здобула 5,69 % голосів (4 місце). Брала участь у переговорах зі створення коаліції з БЮТ і «Нашою Україною», проте останні відмовилися підтримати кандидатуру Олександра Мороза на виборах голови Верховної Ради. Натомість Мороза підтримали КПУ та Партія регіонів, чиїх голосів вистачило для обрання спікера. Після цього СПУ створила коаліцію з комуністами і «регіоналами» і підтримала висунення кандидатом у прем'єри Віктора Януковича. У новому уряді соціалісти отримали посади двох міністрів і голови Фонду держмайна.

Новий політичний союз викликав неоднозначну реакцію в лавах соціалістів. Рішучий протест проти нового формату коаліції, зокрема, висловили Юрій Луценко, який заявив про розрив з СПУ, та Йосип Вінський, що відмовився від посади секретаря Політради СПУ. Новим секретарем і одночасно лідером фракції обраний Василь Цушко.

На позачергових парламентських виборах 2007 року отримала 2,86 % голосів (6 місце).

Перша п'ятірка мала такий вигляд:

  1. Мороз Олександр Олександрович
  2. Цушко Василь Петрович
  3. Бойко Володимир Семенович
  4. Семенюк Валентина Петрівна
  5. Ніколаєнко Станіслав Миколайович

24 липня 2010 року новим головою СПУ обрано Василя Цушка — на той час чинного міністра економіки.

На раді Соцінтерну, яка відбулась 1-2 липня 2011 року СПУ була виключена з лав Соціалістичного інтернаціоналу[5]. Цьому посприяла активна діяльність Партії Регіонів у своїй інтеграції в Європейський простір (бажання прибрати конкурента), внаслідок якої була підписана угода про співпрацю між ПР та Соцінтерном. Проте після скандалу довкола умов перебування екс-прем'єр-міністра Ю. Тимошенко за ґратами — Соцінтер розірвав угоду в односторонньому порядку.

18 грудня 2011 року Селянська партія України на чолі з Зиновієм Холоднюком, партія «Соціалістична Україна» на чолі з Володимиром Гошовським, Всеукраїнська партія «Дітей війни» на чолі з Валерієм Іващенком, «Діти війни» Народної партії України" на чолі з Василем Патлачуком, партія «Козацька слава» на чолі зі Станіславом Селивановим приєдналися до СПУ шляхом підписання Меморандуму про об'єднання лівих і лівоцентристських партій[6].

На парламентських виборах в 2012 році партія СПУ набрала 0.45 % голосів виборців (10 місце) на багатомандатному загальнодержавному виборчому округу і не потрапила до Верховної Ради, це найгірший результат в історії партії[7].

На ХХ з'їзді головою СПУ був обраний Рудьковський Микола Миколайович.

Скандали[ред. | ред. код]

Зміна керівника партії 2017 року викликала великий резонанс. За даними українські ЗМІ, проросійський політик Ілля Кива, колишній радник міністра МВС, заявив що очолив партію, посилаючись на рішення її з'їзду[8][9]. Делегував обов'язки глави партії Киві голова СПУ до 2017 року Петро Устенко, якого в жовтні 2013 року на XIX з'їзді зняли з посади голови партії та призначили замість нього нардепа Миколу Рудьковського, якого пізніше через судову тяганину з Устенком у серпні 2015 року на XX з'їзді відправили у відставку, призначивши головою Миколу Садового.

Хоча у реєстрі партійних та громадських формувань України до 2017 року головою партії зазначався Петро Устенко. Що підтверджує факт розламу всередині партії й плутанини серед найвищих партійних чинів. Пізніше, народний депутат України від Блоку Порошенка Сергій Каплін, оголошує себе главою Соціалістичної партії України, стверджуючи що його обрали на голову партії, на з'їзді з 5 осіб[10]. Але законного підтвердження цієї заяви немає.

Пізніше ухвалою з'їзду партії Петра Устенка виключено з лав СПУ. Внаслідок вступу в сепаратні переговори з представниками керівника апарату уряду Російської Федерації Владислава Суркова, на предмет продажу партії Російській стороні[11]. Потім у ЗМІ з'являється інформація про нібито виключення Киви ухвалою з'їзду партії та затвердження на посаді голови партії чинного депутата від БПП Сергія Капліна. Сам Ілля Кива спростував цю інформацію, заявивши що його виключення з СПУ нелегітимне[12][13].

У січні 2018 року громадськості остаточно стало ясно хто є чинним лідером Соціалістичної Партії України. Згідно з документами Міністерства юстиції України та записів у реєстрі партійних і громадських формувань України чинним головую є — Кива Ілля Володимирович[14][15][16].

Відродження партії та розрив стосунків із білоруськими соціалістами[ред. | ред. код]

З приходом Киви на посаду голови партії, ідеологія зазнала змін — ключовою доктриною стала «Соціалізм буде просякнутий патріотизмом». Склад партії оновили. Почалося відновлення осередків партії, що були в занедбаному стані[17].

14 лютого 2018 — партія розірвала стосунки з «Республіканською партією праці та справедливості Білорусі» після заяв її голови Василя Заднепряного про «Російській Крим»[18][19].

Партійний з'їзд та прийняття нової програми[ред. | ред. код]

У березні 2018 — партія декларує про відсутність ностальгії по СРСР і курс на інтеграцію з ЄС, вступ до НАТО.

25 березня 2018 — партія провела з'їзд, затвердили нову програму. Програму назвали «Сильна країна. Соціальна справедливість. Порядок і закон»[20][21][22][23][24][25][26].

Зміна логотипу, свій кандидат на вибори Президента (2019)[ред. | ред. код]

3 листопада 2018 — на з'їзді партія України затвердила зміну логотипу і висунула кандидата на президентські вибори 2019 року. Логотип з трояндою на рожевому фоні, змінив кулак на темному бордовому фоні. Кандидатом став керівник партії Ілля Кива[27][28][29][30].

У лютому 2019 року Міністерство юстиції зареєструвало нову символіку партії. Стара символіка залишається у власності партії.

Заборона[ред. | ред. код]

20 березня 2022 року, під час повномасштабного вторгнення військ РФ до України, РНБО призупинила діяльність партії[3]. 14 червня Восьмий Апеляційний суд Львова остаточно заборонив її діяльність[4]. Майно партії та всіх її організацій мало бути передано державі.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. https://www.unian.ua/m/politics/10324113-socialisti-zminili-simvoliku-i-visunuli-na-prezidentski-vibori-kivu.html
  2. Соціалістична партія України
  3. а б РНБО заборонила низку проросійських політичних партій — Президент
  4. а б Суд заборонив Соціалістичну партію України. РБК-Украина (рос.). Процитовано 15 червня 2022. 
  5. Партію Мороза виключили з Соцінтерну
  6. До СПУ приєднались 5 партій — Укрінформ[недоступне посилання з червня 2019]
  7. Дані ЦВК по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу. Архів оригіналу за 18 травня 2017. Процитовано 21 січня 2013. 
  8. Радник глави МВС Ілля Кива очолив Соціалістичну партію України. zik.ua (ua). Процитовано 18 лютого 2018. 
  9. Кива заявив, що очолив Соцпартію України. Українська правда. Процитовано 18 лютого 2018. 
  10. Каплін оголосив себе лідером Соціалістичної партії України. LB.ua. Процитовано 18 лютого 2018. 
  11. Ківа: СПУ викрила зрадників усередині партії, які намагалися продатися Кремлю (укр.). Процитовано 18 лютого 2018. 
  12. Кива каже, що його виключення з СПУ нелегітимне. Українська правда. Процитовано 18 лютого 2018. 
  13. Кива заперечує, що його виключили з Соціалістичної партії. Громадське радио (рос.). 27 січня 2018. Процитовано 18 лютого 2018. 
  14. "Єдиний легітимний": Ківа прокоментував повідомлення про своє виключення із Соцпартії (укр.). Процитовано 18 лютого 2018. 
  15. Я єдиний легітимний: Кива прокоментував виключення з Соцпартії (укр.). Процитовано 18 лютого 2018. 
  16. "Молоді приходять на зміну старим, сильні займають позиції", - Кива прокоментував процеси у Соцпартії. espreso.tv. Процитовано 18 лютого 2018. 
  17. Ілля Кива на Житомирщині зустрівся з однодумцями. sk1.tv (рос.). Процитовано 18 лютого 2018. 
  18. Белорусский политик и лидер партии "труда и справедливости" заявил, что Крым это Россия. ВЕДОМОСТИ - УКРАИНА. Процитовано 8 листопада 2018. 
  19. Украинские социалисты заявили о разрыве отношений с Республиканской партии труда и справедливости Белоруссии после высказываний о российском Крыме. ВЕДОМОСТИ - УКРАИНА. Процитовано 18 лютого 2018. 
  20. Націоналізація, зниження податків, змішана економічна модель — СПУ прийняла нову програму партії. Інтернет-видання «Полтавщина» (укр.). Процитовано 28 березня 2018. 
  21. Курс на Запад. Соцпартия утвердила новую программу (рос.). www.segodnya.ua. Процитовано 28 березня 2018. 
  22. UKR.NET: Всі новини України, останні новини дня в Україні та Світі. www.ukr.net. Процитовано 28 березня 2018. 
  23. Соціалістична партія України взяла курс на Європу*. Волинь24 (англ.). Процитовано 28 березня 2018. 
  24. Жорстка дисципліна і висока ефективність: українські соціалісти представили нову програму. Перший канал соціальних новин. Процитовано 28 березня 2018. 
  25. Соцпартія почала реформу лівого руху в Україні*. ВолиньPost (англ.). Процитовано 28 березня 2018. 
  26. Українські соціалісти представили нову програму.ВІДЕО. Перший канал соціальних новин. Процитовано 28 березня 2018. 
  27. Социалисты выдвинули Илью Киву на президентские выборы. Интерфакс-Украина (рос.). Процитовано 8 листопада 2018. 
  28. Кива заявив про рішення взяти участь у виборах президента. Процитовано 8 листопада 2018. 
  29. Соціалісти змінили символіку і висунули на президентські вибори Киву (укр.). Процитовано 8 листопада 2018. 
  30. Ілля Кива йде в Президенти від СПУ. Політека (uk-UA). 3 листопада 2018. Процитовано 8 листопада 2018. 

Посилання[ред. | ред. код]