Францішек Клееберг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Францішек Клееберг
Franciszek Kleeberg
Kleeberg.jpg
Народження 1 лютого 1888(1888-02-01)
 Австро-Угорщина, Тернопіль
Смерть 5 квітня 1941(1941-04-05) (53 роки)
Третій Рейх Третій Рейх, Вайсер-Гірш
Приналежність Wappen Kaisertum Österreich 1815 (Klein).png Сухопутні війська Австро-Угорщини
Orzełek legionowy.svg Польська Сила Збройна Королівства Польща
Orzełek II RP.svg Військо Польське
Вид збройних сил сухопутні війська
Рід військ піхота
Освіта Q1718293?
Роки служби 19141941
Звання PL Epolet gen dyw.svg генерал бригади
Формування Окрема оперативна група «Полісся»
Командування командир
Війни / битви Перша світова війна,
Польсько-радянська війна,
Друга світова війна:
вереснева кампанія
  • битва під Коцьком 1939
    Нагороди
    Virtuti Militari (Командорський Хрест)
    Virtuti Militari (Лицарський Хрест)
    Virtuti Militari (Срібний Хрест)
    Орден Відродження Польщі (Великий Хрест)
    Орден Відродження Польщі (Командорський Хрест)
    Орден Відродження Польщі (Офіцерський Хрест)
    Хрест Хоробрих (Польща)
    Хрест Заслуги (Польща)
    Пам'ятна медаль за війну 1918—1921
    Залізний хрест 2-го класу
    Командор ордена Почесного легіону
    Кавалер ордена Почесного легіону
    Францішек Клееберг у Вікісховищі?

    Францішек Клееберг (пол. Franciszek Kleeberg; нар. 1 лютого 1888 — пом. 5 квітня 1941) — польський військовик, бригадний генерал збройних сил Другої Польської Республіки.

    Життєпис[ред. | ред. код]

    Дитинство і юність[ред. | ред. код]

    Був сином Еміліана, січневого повстанця і офіцера кавалерії австро-угорської армії, та Жозефіни Куше (нім. Kuschée, фр. Couschée), а також старшим братом бригадного генерала доби Другої Польської Республіки Юліуша Клееберга. За сімейною традицією Клееберги виводили свій рід від шведського солдата, який забрів у Польщу з ворожою армією в XVII столітті, потрапив у полон, спольщився і кінець кінцем став засновником лицарського роду.

    Після закінчення реальної школи в Границе і отримання атестату зрілості в 1905 році у Відні продовжив навчання у Військово-технічній академії у Медлінгу. 1911 року закінчив артилерійське училище в селі Гаймашкер (медьє Веспрем). Двома роками пізніше вступив до Школи Генерального штабу у Відні, яку не закінчив через початок Першої світової війни.

    Перша світова війна[ред. | ред. код]

    У травні 1915 його приділили у Польські легіони. У тому ж році призначили на посаду начальника штабу Другої бригади Польських легіонів, яку він займав місяць. Далі кілька місяців він був заступником начальника штабу, а тимчасово і начальником штабу командування Польських легіонів. У червні 1916 року обійняв посаду начальника штабу Третьої бригади Польських легіонів. У проміжку з лютого по липень 1917 року, під час вишколу Польських легіонів, який проводила Німецька імперія в Царстві Польському, був, зокрема, заступником командира Першого полку легкої артилерії Легіонів у Гурі-Кальварії і одночасно начальником Об'єднаних артилерійських шкіл, після чого до кінця 1917 року служив в Інспекції вишколу Польської Сили Збройної — військового формування Королівства Польща. До квітня 1918 року обіймав посаду начальника курсів підготовки артилеристів у Гарволіні. У зв'язку з проханням про зміну австрійського громадянства на польське покараний у червні 1918 переведенням в армію Австро-Угорщини і призначенням у штаб 54-ї піхотної бригади.

    Польсько-більшовицька війна[ред. | ред. код]

    У грудні 1918 року прийнятий до новоутвореного польського війська, діставши призначений у Генеральний штаб. Потім до березня 1919 року був начальником штабу очолюваного генералом Тадеушом Розвадовським Головного командування польських військ у Східній Галичині «Схід». У квітні 1919 обійняв посаду начальника організаційного відділу, два місяці потому — заступника начальника Першого (мобілізаційно-організаційного) департаменту Міністерства військових справ Другої Польської Республіки. 10 березня 1920, після реорганізації міністерства, дістав призначення помічником начальника Першого (мобілізаційно-організаційного) відділу штабу Міністерства військових справ[1]. У липні 1920 року став начальником штабу 1-ї армії збройних сил Польської Республіки, а 15 серпня — начальником штабу оперативної групи генерала Казімежа Рашевського.

    Міжвоєнне двадцятиріччя[ред. | ред. код]

    7 жовтня 1920 року Клееберга призначено на посаду начальника штабу генерального округу «Познань» у Познані[2] (пізніше Познанського округу корпусу № 7), яку займав до жовтня 1922. До травня 1924 виконував обов'язки командира 14-ї Великопольської піхотної дивізії. У той же час пройшов курси вищого командного складу. 6 жовтня 1922 призначається членом наглядової ради Оптової бази солдатських кооперативів Познанського округу корпусу № 7[3]. З червня 1924 року по жовтень 1925 перебував у Франції, де навчався у Вищій школі війни (фр. École Supérieure de Guerre) і центрі підготовки піхоти у Версалі та в центрі підготовки артилеристів у Меці. Після повернення на батьківщину був заступником директора з навчальної роботи Варшавської військової академії. Під час перевороту в травні 1926 року став на сторону законної влади[4]. 1927 року повернувся на дійсну службу, приймаючи командування 29-ї піхотної дивізії, що дислокувалася в Гродно.

    1 січня 1928 Президент Польської Республіки Ігнацій Мосцицький присвоїв йому чергове звання — бригадного генерала, піднявши його в ієрархії польських генералів на 12 місце[5]. Незважаючи на розлогі знання і досвід, це було його останнє підвищення по службі.

    Дружив із Владиславом Сікорським[6].

    У понеділок 3 серпня 1936 року Президент Польської Республіки призначив його командувачем Гродненського округу корпусу № 3[7]. Двома роками пізніше прийняв командування Берестейським округом корпусу № 9. Цю посаду займав до 8 вересня 1939 року[8].

    Вереснева кампанія[ред. | ред. код]

    9 вересня 1939 Клееберг заходився організовувати бойові загони з підлеглих йому центрів резерву. В офіційному листуванні як і раніше залишався командувачем Берестейським округом корпусу № 9. 27 вересня видав розпорядження про реорганізацію підлеглих йому військ і встановив у Влодаві цивільно-адміністративну владу. З того дня почав діяти як командир Окремої оперативної групи «Полісся».

    Під Яблонем і Мілянувом розбив передові колони частин Червоної Армії. 6 жовтня 1939 року, після чотириденних боїв із вермахтом під Коцьком, склав зброю як останній польський генерал. Залишився єдиним непереможеним командиром окремої оперативної групи — противника під Коцьком було розбито, а Клееберг був змушений підписати капітуляцію тільки через нестачу провізії і боєприпасів. Після битви захоплений німцями в полон. Перебував в «офлагу IV-B Кенігштайн» у фортеці Кенігштайн поблизу Дрездена. У неволі пробув півтора року. Серйозно захворів на серце[9] і 5 квітня 1941 року помер у військовому госпіталі у Вайсер-Гірш. Похований на кладовищі в Нойштадт.

    Президент Польської Республіки на прохання Верховного Головнокомандувача 1 січня 1943 посмертно підвищив Клееберга у званні до генерал-майора. 1969 року прах генерала перевезено на батьківщину і поховано 6 жовтня на Воєнному кладовищі у Коцьку між полеглими вояками керованої ним окремої оперативної групи «Полісся».

    Військові звання[ред. | ред. код]

    Особисте життя[ред. | ред. код]

    Був одруженим із Вандою Пашковською, мав сина Збігнєва Казімежа.

    Нагороди[ред. | ред. код]

    Нагороджений Командорським, Кавалерським і Срібним хрестами ордена «Virtuti Militari», Великим (посмертно), Командорським і Офіцерським хрестами ордена Відродження Польщі, Хрестом Хоробрих (чотириразово), Золотим Хрестом Заслуги, Пам'ятною медаллю за війну 1918—1921, Медаллю десятиріччя відновлення незалежності, австро-угорською військовою відзнакою «Signum Laudis», німецьким Залізним Хрестом другого класу, двічі (командор і кавалер) французьким орденом Почесного легіону, литовським орденом Лачплесіса та югославським орденом Білого орла.

    Увічнення пам'яті[ред. | ред. код]

    У 2007 році знято документальний фільм під назвою «Клееберг відійшов, клееберці залишились» режисера Мирослава Гроновського про бої генерала Клееберга та його окремої оперативної групи «Полісся» у вересневій кампанії[12].

    На його честь постало також багато пам'ятників, а його ім'я прикрашає вулиці різних міст, в тому числі Білостока, Щеціна, Любліна, Сосновця, Кракова, Живця, Ченстохови, Пекарів-Шльонських і Нового Сонча.

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. Dziennik Personalny M.S.Wojsk. Nr 11 z 27 marca 1920 r.
    2. Dziennik Personalny M.S.Wojsk. Nr 40 z 20 października 1920 r.
    3. Hurtownia Spółdzielni Żołnierskich O. K. VIII w Poznaniu. Żołnierz Wielkopolski: 55. Nr 26 z 28 listopada 1923. 
    4. Stanisław Haller, Wypadki warszawskie od 12 do 15 maja 1926 r., Kraków 1926, s. 23.
    5. Zarządzenie Prezydenta RP z dnia 1 stycznia 1928 r. w: Dziennik Personalny MSWojsk. Nr 1 z 2 stycznia 1928 r., s. 1
    6. Włodzimierz Wójcikowski: Śladami ostatniej bitwy gen. Kleeberga. Lublin: Krajowa Agencja Wydawnicza, 1985, s. 14. ISBN 83-03-01102-2. 
    7. «Polska Zbrojna» Nr 212 z 4 sierpnia 1936 roku, s. 1.
    8. Generałowie II Rzeczypospolitej s. 92
    9. Generałowie II Rzeczypospolitej s. 96
    10. а б в Generałowie II Rzeczypospolitej s. 91
    11. Dziennik Personalny Ministra Spraw Wojskowych nr 1 z 02.01.1928
    12. Kleeberg odszedł Kleberczycy zostali на сайті filmpolski.pl (пол.)

    Джерела[ред. | ред. код]