Релігія Риму до християнства

Стародавній Рим
Періоди Римське царство 753–509 до н. е. Римська республіка 509–27 до н. е. Римська імперія 27 до н. е.–395 Західна 395–476 Східна 395–1453 Священна 800–1806
Історія Заснування Риму Царський період Республіка Рання Республіка Пунічні війни і експансія на Сході Союзницька війна Громадянська війна 83-82 до н. е. Змова Катіліни Перший тріумвірат Громадянська війна 49-45 до н. е. Другий тріумвірат Імперія Імператори Династія Юліїв-Клавдіїв Династія Флавіїв Династія Антонінів Династія Северів Принципат Криза III століття Західна Римська імперія Східна Римська імперія Домінат
Поняття SPQR Римський Форум Титули
Медицина Медицина Клавдій Гален Авл Корнелій Цельс
Культура Культура Освіта Шлюб Проституція Релігія Поховальна практика Християнство Театр Мова Література Архітектура Мода
Географія Географія Дороги Провінції
Політика та право Конституція Римської республіки Сенат Коміції Армія Легіони Магістратури Консул Військовий трибун з консульською владою Цензор Диктатор Начальник кінноти Едил Трибун Квестор Претор Префект Проконсул Царі стародавнього Риму Військовий трибун Тріумвірат Децемвіри Римське громадянство Cursus honorum Senatus consultum Senatus consultum ultimum Римське право Імперій Колегіальність
Люди Ромул і Рем Луцій Тарквіній Сципіон Гракхи Марій Сулла Цицерон Помпей Гай Юлій Цезар Марк Антоній Октавіан Нерон Веспасіан Траян Марк Аврелій Діоклетіан Костянтин І Ромул Август Горацій Вергілій Овідій

Територія Римської держави

   Римська республіка

   Римська імперія

   Західна Римська імперія

   Східна Римська імперія

Дохристиянська релігія стародавнього Риму — період в релігії, який був у Римі до І ст. н. е. Християнство виникло в І ст. н. е. в східних провінціях Римської імперії (Палестина, провінція Юдея).

Традиційні божества

Перші римляни в кожній речі й у кожній істоті вбачали присутність божественних сил. Ці сили управляли явищами природи і людськими долями. Поступово відбувалося їх розділення: джерела і річки відійшли до бога Фонса, Джерела. Були відомими Робіг, який захищав колосся від хвороб, Флора і Помона — богині квітів і плодів. У містах Римської імперії вшановували богині Палес і Фавна — охоронців стад, Свільвана, охоронця гаїв, і Терміна, межовий камінь. Деяких з цих богів виділяли особливо. Янус був богом входів і виходів, усіх просторових і часових начал, йому присвячували перші дні місяця, перший місяць року, міські ворота і двері осель. Веста — богиня вогню і домашнього вогнища, мала велике значення для життя в місті, і поклонялись у круглому храмі на кшталт примітивних римських жител. Сатурна вшановували на святі закінчення року. Під час свята стурналій, яке є прообразом карнавалів, слуги та вельможі обмінювались одягом і ролями. Марс був не тільки богом війни, як його величають, але й початку процвітання. До Гая Юлія Цезаря рік починався місяцем, який носив його ім'я (март — укр. березень), а в першу повню з Рима виганяли людину, одягнену в звірину шкуру, Мамурія Ветурія — старого Марса. Овідій про Флору:

«Першою посіяла я насіння нове людям: бо одноманітною була для мене земля.»

Родинні культи і ритуали

Як і греки, римляни вшановували богів-охоронців дому і сім'ї, вівтар яких знаходився поряд з вогнищем. Два пенати опікувалися коморою. Вони курили фіміам у свята і щоденно спалювали дещицю їжі. Лара, що жив у домашньому вогнищі, вшановували 1, 9, 15 числа щомісяця і в особливих випадках. Домашнє вогнище прикрашали квітами і гірляндами і молилися; якщо хтось помирав, для очищення дому ларам жертвували вівцю; наречена дарувала їм монету на честь свого одруження. Геній сприяв главі сімейства і був охоронцем шлюбного ложа. Його зображали зазвичай у вигляді змії, як Зевса на грецьких вогнищах або людини в тозі. Мани — добрі духи померлих предків — сприяли живим. Їм ушановували здебільшого в лютому. Лемури, або лаври були привидами злочинців і тих, хто не був належно похований. У свято лемурів у травні глава сімейства опівночі з покритою головою кидав їм чорні боби — символ відродження — і просив їх повернутися до своєї підземельної обителі. У дні весіль зверталися до Деверри й Інтерцідони, божеств мітли та сокири, і до Пікумна і Пілумна, духів товкача і ступки. Брати-близнята Пікумн і Пілумн оберігали немовля, Куба присипляла, Едука і Потіна — допомагали годувати, Фабулін — розмовляти, Абеона і Адеона — ходити.

Державні культи

Територія Рима — священна, якщо вірити легенді про його заснування. Усі засновані пізніше міста будували за таким самим зразком: місто оточували ровом і орієнтували по двох осях. У центрі була площа з храмами і адміністративними будівлями, колодязь (ворота Аїда), з якого у певні дні виходили душі померлих. Як і в кожному домі, було й загальноміське вогнище у храмі Вести: римський народ загалом, як і кожен громадянин, мав геніїв, ларів і пенатів. У період імперії (з середини I ст. до н. е.) Рим обожнювали: на його честь будували храми, як і на честь Фортуни — його долі. Покровителями Рима були могутні боги — Янус, Сатурн, Марс і Юпітер. Зі свого храму на Капітолійському пагорбі Юпітер керував небесними явищами, родючістю землі, оберігав місто і відповідав за оголошення війни та повернення полководців. Його дружину Юнону Називали Регіною, тобто царицею, а також Монетою, тобто порадницею (адже гуси, вирощенні на її честь, попередили Рим про напад галлів у 390 р. до н. е.) Фідес, доброчесність, опікувалася приватними і громадським життям римських громадян. Римські храми використовували і для державних справ: у храмі Сатурна зберігалася державна скарбниця, у храмі Януса оголошували війну або мир, у храмі Беллони, подруги Марса, приймали іноземних послів і полководців-переможців. У великі свята ніхто не працював. Римляни любили видовища, урочисті процесії, жертвоприношення на честь богів. Воєначальників-переможців очікувала найвища нагорода — тріумф: на один день такий воїн ставав утіленням Юпітера; у його одязі, в оточенні святкової процесії він вирушав до храму бога для жертвоприношень.

Запозичені божества

Римська релігія формувалась упродовж віків, запозичаючи щось у інших народів: етрусків, латинян і, найчастіше, греків. Навіть Горацій в своєму творі «Послання» звернув увагу на запозичення римлянами грецької культури: «Греція, скорена воїном диким, його ж підкорила». Під час війни римляни шляхом евокації зазивали ворожих богів на свою сторону, щоб збільшити шанси на перемогу. Поступово римських богів стали ототожнювати з новими, і їх зображали за взірцем грецьких скульпторів. Насправді відмінності полягали в самій природі божеств: Деметра була богинею підземного зародження зерна, її культ був овіяний таємницею, а Церера була богинею злаків і врожаю, дні свят на їх честь не співпадали за датами. Римська Венера, богиня чарівної вроди, стала богинею удачі і перемоги, як і Юпітер Оптімус Максимус (Найкращий Найвеличніший), вона відігравала велику роль. Можна порівняти римських та грецьких богів:

• Юпітер — Зевс
• Юнона — Гера
• Нептун — Посейдон
• Плутон, Орк — Аїд
• Венера — Афродіта
• Церера — Деметра
• Прозерпіна — Персефона
• Мінерва — Афіна
• Вулкан — Гефест
• Лібер, Бахус — Діоніс
• Сатурн — Кронос
• Веста — Гестія

Містичні релігії та культи

Поступово в ході завоювань мислення римлян змінювалось під впливом елліністичної культури і східних містичних релігій. Традиційні культи забувались, обряди втрачали сенс. Культи фригійської Кібели і єгипетської Ісіди — великих богинь родючості, — Діоніса чи Мітри, були дуже популярні, адже вони обіцяли воскресіння після смерті. Поширюючись серед принижених верств населення (рабів), вони утверджували рівність, відкинуту суспільством. Посвячених у культ Кібели і Мітри скроплювали кров'ю бика. Усі ці культи, й особливо культ Ісіди, були пишними і видовищними: екзотичний одяг, музика, й дійства пробуджували в людей містичні почуття. Іноді боги-мученики (Осіріс, Серапіс, Аттіс, Ваал, Мітра, Діоніс асоціювались з біблійним богом. Фреска з Вілли Таїнств, знайдена на початку 20 ст у Помпеях, на ній яскраво зображено обряди присвячені Діонісу та його матері Семелі.

Примітки

• 1. Римська релігія формувалась упродовж віків, запозичаючи щось у інших народів: етрусків, латинян і, найчастіше, греків. Під час війни римляни шляхом евокації зазивали ворожих богів на свою сторону, щоб збільшити шанси на перемогу.

Поступово римських богів стали ототожнювати з новими, і їх зображали за взірцем грецьких скульпторів. Насправді відмінності полягали в самій природі божеств: Деметра була богинею підземного зародження зерна, її культ був овіяний таємницею, а Церера була богинею злаків і врожаю, дні свят на їх честь не співпадали за датами. Римська Венера, богиня чарівної вроди, стала богинею удачі і перемоги, як і Юпітер Оптімус Максимус (Найкращий Найвеличніший), вона відігравала велику роль.

• 2. Навіть Горацій в своєму творі «Послання» звернув увагу на запозичення римлянами грецької культури: «Греція, скорена воїном диким, його ж підкорила»

Література

• Циркин Ю. Б. Мифы Древнего Рима. — М.: ООО «Издательство Астрель»: ООО «Издательство АСТ», 2000. — 560 с: ил.
• Элиаде, М. История веры и религиозных идей. В 3 т. Т. 2. От Гаутамы Будды до триумфа христианства. Москва: КРИТЕРИОН, 2002. — 512 с.
• Beard, M., North, J., Price, S., Religions of Rome, Volume I, illustrated, reprint, Cambridge University Press, 1998.

•Елен Лапорт, Колетт Естен. Антична Міфологія. ООО «Le livre da la mythologie grecque et romanie», 2000.

• MacMullen, R., Paganism in the Roman Empire, Yale University Press, 1984.