Каховський Михайло Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 10:57, 3 жовтня 2020, створена Andriy.vBot (обговорення | внесок) (заміна синтаксу відповідно до обговорення)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Каховський Михайло Васильович
рос. Михаил Васильевич Каховский
Каховський Михайло Васильович
Каховський Михайло Васильович
портрет XVIII ст.
Прапор
Прапор
Генерал-губернатор
1773 — 1778
Губернатор: Могильовської губернії
Попередник: губернія заснована
Наступник: губернія перетворена в намісництво
Прапор
Прапор
Правитель Могильовського намісництва
1778 — 1779
Попередник: намісництво засновано
Наступник: Пасек Петро Богданович
Прапор
Прапор
Генерал-губернатор
1792 — 1796
Губернатор: Нижньогородського намісництва
Попередник: Ребіндер Іван Михайлович
Наступник: Вяземський Андрій Іванович
Прапор
Прапор
Генерал-губернатор
1792 — 1796
Губернатор: Пензенського намісництва
Попередник: Ребіндер Іван Михайлович
Наступник: Вяземський Андрій Іванович
 
Народження: 1734(1734)
Смерть: 1800(1800)
Білогірськ
Поховання: Карасубазар
Країна: Російська імперія
Релігія: християнство
Освіта: Кадетський корпус
Рід: Каховські
Батько: Василій Каховський
Діти: Олександр, Олександра, Катерина
 
Військова служба
Рід військ: піхота
Звання: генерал від інфантерії
Командував: в російській імператорській армії
Битви: Семирічна війна
Рос.-турецька (1768—1774)
Рос.-турецька (1787—1792)
Рос.-польська (1792)
Нагороди:
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Олександра Невського
Орден Святого Олександра Невського
Орден Святої Анни 3 ступеня з мечами та бантом
Орден Святої Анни 3 ступеня з мечами та бантом

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Михайло Васильович Каховський (Коховський, рос. Каховский Михаил Васильевич; 1734(1734) — 1800) — російський генерал-аншеф катерининської епохи1784; 1796 — генерал від інфантерії). Перший могильовський губернатор (17731779). Командувач військами під час російсько-польської війни 1792 року. У 17911796 роках нижньогородський генерал-губернатор. Його брат Василь Васильович Каховський — генерал-майор, правитель Таврійської області і губернатор Катеринославської губернії.

Життєпис

Ранні роки

Представник дворянського роду Каховських. Виховувався в сухопутному шляхетськом корпусі. На військовій службі з 1752 року. Брав участь у Семирічній війні починаючи з 1758 року і був у битвах при Цорндорфі, при Пальцигу і Кунерсдорфі. У 1760 році підвищено в поручики; у тому ж році призначений бути при австрійському генералові Лаудоні, при якому і знаходився під час блокади Бреславля, в битві при Легниці[ru] і при відступі після битви, потім знаходився в корпусі графа Чернишова при узятті Берліна.

З 1761 року — капітан. У 1766 році Каховський був представлений у бригадири; у 1768 році призначений генералом-квартирмейстером в армію князя О. М. Голіцина[ru], з якою і взяв участь в кампанії 1769 року проти турок (Хотин); у 1770 році перейшов в армію П. І. Паніна (Бендери), а у 1771 — в армію князя Долгорукова-Кримського В. М., що діяла в Криму. У 1770 році був нагороджений орденом Святої Анни.

У Білорусі

Відмінні здібності Каховського як офіцера Генерального штабу і адміністратора висунули його з ряду інших; у 1771 році він був представлений у генерал-майори, і йому було надано командування над особливим загоном, призначеним тримати кордон по річках Західній Двіні і Дніпру, «для загородження прилеглого до Польської Литви кордону нашого» (рос. для заграждения прилегающей к Польской Литве границы нашей) і проведення «екзекуцій» в маєтках польських магнатів, відмічених у протидії діям російського уряду в Польщі.

У 1772 році Каховський був призначений губернатором Могильовської губернії, приєднаної до Росії після першого розділу Польщі. Згодом сенат ставив у приклад іншим намісникам заходи, прийняті Каховським з забезпечення населення губернії хлібом, будівництва шляхів сполучення, облаштування поштового зв'язку тощо.

У Криму

У 1779 р. Каховський призначений бути членом Воєнної колегії[ru], а в 1783 — командувачем окремим корпусом, брав участь в операціях в Криму, що закінчилися анексією його Росією. У 1784 р. представлений у генерал-аншефи.

У 1785 р. нагороджений орденом Святого Олександра Невського[1].

З початком другої турецької війни (1787) Каховський призначений бути командувачем 2-ою дивізією Катеринославської армії і управителем Таврійської області. Для протидії висадці турків в Криму він пропонував, не обороняючи узбережжя півострова, відступити вглиб оборони, зосередити весь Кримський корпус або велику його частину й атакувати.

У 1791 р. князь Потьомкін, котрий оцінив здібності Каховського в управлінні Кримом і таким, хто старанно рекомендував його з тих пір імператриці, викликав його з Криму в армію, де він взяв участь в облозі Анапи, а після від'їзду Потьомкіна з армії і швидкої його смерті вступив у командування армією і Чорноморським флотом.

Втім, вести військові дії як командувачу Каховському не довелося, бо в цей час вже велися мирні переговори, і йому випало лише вивести армію з театру ведення війни і розташувати в прикордонному районі.

В Речі Посполитій

Услід за тим почалися приготування до нової війни з Польщею, і Каховському було довірено командування над 65-тисячною Українською армією, призначеною для дій проти головних сил князя Юзефа Понятовського на Поділлі та Волині.

Каховський склав план, за яким головні сили армії (корпуси Голеніщева-Кутузова і Дуніна[ru]) повинні були вторгнутися до Польщі з боку Дністра і діяти в обхват правого флангу поляків; корпус Дерфельдена повинен був рушити через Ольвіополь проти лівого флангу противника, а корпус Леванідова — діяти з тилу.

Діючи згідно з цим планом, Каховський змусив ворожу для Росії армію після ряду дрібних боїв відступити за Буг, на берегах якого у с. Дубенки і завдав полякам настільки сильної поразки, що король Станіслав Август Понятовський визнав подальший опір неможливим, приєднався до Тарговицької конфедерації і послав своєму племінникові Йосипу наказ припинити військові дії.

Останній, проте, не відразу підкорився і спробував раптовим нападом біля Маркушева обернути військовий успіх на користь Польщі. Проте передбачливий і обережний Каховський не дав застати себе зненацька, відбив напад і, здолавши за 72 дні понад 700 верст від Дністра до Вісли, захопив Варшаву. Ця перемога спричинила другий розділ Польщі, а Каховський 28 червня 1792 був нагороджений орденом Святого Андрія Первозванного.

Останні роки

Через зіткнення з молодим графом Зубовим[ru], що мав широкі зв'язки при дворі, Каховський пішов з армії і був призначений пензенським і нижньогородським генерал-губернатором. У 1794 р. йому знову було надано командування над військами в Криму зі збереженням звання генерал-губернатора названих вище губерній.

Після вступу на престол імператор Павло I надав Каховському звання генерала від інфантерії, призначивши начальником Таврійської дивізії і (з 1798 р.) шефом Севастопольського мушкетерського полку. У 1797 році він подарував Каховському графську гідність, але благовоління російського імператора продовжувалося недовго. У лютому 1800 р. «за старістю років і непомірну його відставку нижніх чинів» (рос. за старостью лет и неумеренную им отставку нижних чинов) Каховський був відставлений від служби і в тому ж році помер.

Сім'я

Діти:

  • Олександр (1768—1827)
  • Олександра (?—1812), фрейліна; заміжня за Д. М. Арсеньєвим
  • Катерина (?—1832), заміжня за П. І. Арсеньєвим

Примітки

  1. (рос.) «Кавалеры императорского ордена Святого Александра Невского, 1725-1917». Биобиблиографический словарь в трёх томах. Т.1. - М., 2009. - С.426.

Джерела

  • Каховский, Михаил Васильевич, граф // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина[ru], 1911—1915. (рос.)
  • Каховский, Михаил Васильевич // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  • (рос.) «Губернии Российской империи. История и руководители. 1708—1917». М., 2003. — С.171, 185, 212.
  • (рос.) Отечественная история. Энциклопедия. Т.2. М., 1996. — С.206.
  • (рос.) Подмазо А. А., «Шефы и командиры регулярных полков русской армии. 1796—1815», М. — 1997.
  • (рос.) «Полководцы, военачальники и военные деятели России». Т.2. — СПб., 1996. — С.255-257.

Посилання