Координати: 50°27′51.26000009999″ пн. ш. 30°30′46.270000099997″ сх. д. / 50.46424° пн. ш. 30.51285° сх. д. / 50.46424; 30.51285

Хорива, 2

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хорива, 2

50°27′51.26000009999″ пн. ш. 30°30′46.270000099997″ сх. д. / 50.46424° пн. ш. 30.51285° сх. д. / 50.46424; 30.51285
Статуспам'ятка архітектури (охоронний номер 955/1-Кв і № 955/2-Кв)
Статус спадщинипам'ятка архітектури місцевого значення України і пам'ятка історії місцевого значення України
Країна Україна
РозташуванняКиїв
Архітектурний стильцегляний стиль
АрхітекторКривошеєв Олександр Степанович і Володимир Ніколаєв
Будівництво1830 — 1910-і
Адресавулиця Хорива, 2
Хорива, 2. Карта розташування: Київ
Хорива, 2
Хорива, 2 (Київ)
Мапа

CMNS: Хорива, 2 у Вікісховищі

Сади́ба на Хори́ва — комплекс ХІХ сторіччя, який складається із двох житлових будинків й одного флігеля на Подолі. Розташована на вулиці Хорива, 2-А, 2-Б, 2-Д поруч із церквою Миколи Притиска, позаду Житнього ринку.

Наказом Міністерства культури України № 869 від 15 жовтня 2014 року будівлі внесені до обліку пам'яток архітектури місцевого значення (охоронний номер № 955/1-Кв і № 955/2-Кв)[1].

Будинок № 2-Б (1830) — одна з небагатьох споруд в Києві доби класицизму. Прибутковий будинок (№ 2-А) — характерний зразок житлово-торговельної споруди Подолу межі ХІХ-ХХ сторіч[2].

Станом на 2020 рік, садиба перебуває на межі знищення.

Історія ділянки

Церква Миколи Притиска (зліва), будинки № 2-А і 2-Б (справа). Фото 1940-х

З 1660 року в садибі, яка об'єднувала тоді ділянки № 2 і 4, стояла кам'яниця Сави Туптала, соратника Богдана Хмельницького. Після великої пожежі 1811 року виокремлену ділянку № 2 надали купцю першої гільдії Павлові Лобкові і його дружині Дар'ї. У 1831—1832 роках купець третьої гільдії Федір Курлюков викупив ділянки за борги власників і знову об'єднав в одну. Близько 1836 року він розібрав значно пошкоджений пожежею будинок Туптала і спорудив новий.

1867 року частину садиби, а саме ділянку № 2, викупив В. Барщевський. На цьому місці розташовувались одноповерховий цегляні будинок і крамниці. 1874 року купець Псахій Поляков орендував будинки за умови їх відновлення. Згодом він придбав їх. 1886 року наступний власник міщанин В. Кадацький продав ділянку І. Дмитрієву. У цей час велись будівельні роботи за проєктом архітектора Володимира Ніколаєва.

1895 року у подвір'ї за проєктом архітектора Олександра Кривошеєва звели двоповерховий флігель у цегляному стилі[3].

1898 року садибу заклали у заставу банку. 1905 року її викупив Бася Янкович Покрас. 1916 року його син продав Л. Буху. Останньою власницею була дружина васильківського купця Б.-Е. Лишак[4].

1922 року більшовики остаточно націоналізували садибу. Розташовані поруч із Житнім ринком будинки у різні роки займали бакалійна, бублична крамниця, олійня зі складом, слюсарна майстерня, майстерня ремонту взуття, перукарня, а флігель — кондитерська фабрика.

У 1991 році в чотириповерховому будинку № 2-А провели ремонтні роботи[2].

Архітектура

Головний будинок № 2-Б

Будинок № 2-Б

Двоповерхову, цегляну, прямокутну в плані будівлю спорудили за зразковим проєктом у 1830-х роках і перебудували 1875 року. 1897 року надбудували поверх.

Композиція ритмічна. Вікна підкреслені клинчастими сандриками і фланковані лізенами. Фільонки та фриз орнаментовані поребриком.

Зліва — в'їзд на подвір'я. Дворовий фасад акцентовано ризалітом з горищем[2].

Прибутковий будинок № 2-А

Будинок № 2-А. Фото 1935

Чотириповерхову цегляну, тиньковану, пофарбовану споруду з підвалом і бляшаним дахом збудували 1897 року.

Симетрична композиція фасаду акцентована двома ризалітами. Чоловий і бічний (орієнтований на будинок № 4/9) фасади оформлені у цегляному стилі. Із цегли сформовано декоративні елементи: зубчики, модульйони, рустування.

Вікна мають прямокутні й півциркульні прорізи. Первісно на першому поверсі планувались великі вітрини. Простір міжвіконня на рівні другого—третього поверхів декорований здвоєними пілястрами. Підвіконня і фриз під карнизом орнаментовані поребриком[2].

Флігель (№ 2-Д)

1895 року в глибині садиби спорудили двоповерхову цегляну, Г-подібну будівлю. Флігель — елемент традиційної подільської садиби[2].

Знищення пам'ятки

Восени 2010 року Подільська районна рада залучила приватне підприємство «Конвалія-Нерухомість» до реконструкції непридатних для проживання будівель на вулиці Хорива, 2, загальною площею 3109,7 квадратних метра.

Цю фірму заснувала у серпні 2010 року юристка Вікторія Рогач. Керівником став Роман Шингур. Реєстрацію більшості договорів фірми щодо купівлі-продажу квартир здійснювала нотаріус Катерина Охендовська, дружина колишнього глави Центральної виборчої комісії України Михайла Охендовського. Шингур мав спільний бізнес з Охендовським, а також з Олегом Шевчуком, керівником юридичної фірми «Проксен», яка 1990 року отримала від Міністерства юстиції ліцензію № 1 на здійснення юридичної практики. З її діяльністю окрім Шингура, Рогач й Охендовського пов'язані також голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів і співзасновник цієї фірми Сергій Козьяков, колишній заступник глави адміністрації президента Олексій Філатов і радник мера Києва Віталія Кличка Сергій Левада[5].

15 жовтня 2014 року Міністерство культури України внесло будинки комплексу до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як пам'ятки архітектури місцевого значення (охоронний № 955/1-Кв і № 955/2-Кв)[1].

У січні 2015 року фірма отримала від департаменту земельних ресурсів міської державної адміністрації дозвіл реконструювати будинки під офісно-торговельний комплекс з підземним паркінгом, щоб згодом взяти їх в оренду на 25 років. Забудовник відселив мешканців і викупив нежитлові приміщення.

Водночас «Конвалія-Нерухомість» оскаржила в суді рішення про внесення будинків до обліку пам'яток архітектури. 15 травня 2015 року Окружний адміністративний суд міста Києва скасував наказ Міністерство культури України, щоб дозволити знищити пам'ятку і звести комерційний об'єкт. Оскільки міністерство не зняло будівлі з обліку, 9 липня 2019 року суд повторно задовольнив позов забудовника[6].

Історики і громадськість міста наголошують, що незалежно від рішення суду вулиця Хорива — заповідна зона, об'єкти якої перебувають під суворою охороною. На ній дозволяються лише «виявлення та підсилення історичної складової, з дозволу відповідних уповноважених органів охорони культурної спадщини».

До того ж, поруч розташований Флорівський монастир, пам'ятка архітектури національного значення. Його статус вимагає зберегти територію від «дисгармонійних втручань» з боку забудовників[7][8].

Галерея

Див. також

Примітки

Джерела