Катлабуг
| Катлабуг | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| 45°25′50″ пн. ш. 28°59′32.7″ сх. д. / 45.43056° пн. ш. 28.99242° сх. д. | ||||
| Розташування | ||||
| Країна |
 Україна | |||
| Регіон | Одеська область | |||
| Розташування | Одеська область | |||
| Геологічні дані | ||||
| Тип | заплавне озеро | |||
| Частина від | Придунайські озера України | |||
| Розміри | ||||
| Площа поверхні | 67 км² | |||
| Глибина макс. | 4 м | |||
| Розмір | 21 x 11 км | |||
| Вода | ||||
| Басейн | ||||
| Вливаються | Великий Катлабуг, Малий Катлабуг, Ташбунар, Єника | |||
| Країни басейну |
Україна | |||
| Інше | ||||
| Міста та поселення | с-ще Катлабуг, с. Багате, с. Кислиця, с. Вишневе, с. Утконосівка, с. Стара Некрасівка | |||
| Geonames | 706619 | |||
  Катлабуг (Україна) | ||||
 Катлабуг (Одеська область) | ||||
| ||||
|
| ||||
 Катлабуг у Вікісховищі | ||||
Катла́буг[1], Катл́абух[2] — заплавне озеро лиманного типу у низов'ях Дунаю на його лівому березі, на відстані 10 км на північний схід від міста Ізмаїл (Одеська область, Україна)[3].
Належить до групи Придунайських озер.
Узбережжя озера Катлабуг було заселене людьми ще задовго до початку нашої ери. На берегах озера виявлені сліди племен гумельницької культури, які мешкали тут в VI тисячолітті до н. е.
До північних берегів озера підходить побудований римлянами Троянів вал[4].
Були часи коли озеро сильно засихало, але на щастя з Дунаю вперше за 20 років підкачали 60 тисяч м³.
Довжина озера становить 21 км, ширина — від 1 до 11 км, площа — 50-70 км², глибина — до 4 метрів (найбільша берегова лінія — у села Утконосівка — 2,22 км, найменша — у села Вишневе — 1,30 км [джерело?]). Катлабух відділений від річки дамбою та існує у режимі водосховища. Водообмін з Кислицьким гирлом Дунаю регулюється шлюзованим каналом[5].
Температура води влітку +24 — +26 °C, взимку озеро замерзає. Мінералізація води 1−1,6 г/л[6].
Південні береги озера низинні, заболочені. Північні береги підняті, місцями обривисті, розсічені балками, місцями їх висота сягає 8 — 10 м. Між обривом й урізу води є смуга узбережжя шириною 50 — 500 м. Місцями берег обривається до урізу води. Береги озера Катлабуг складені з третинних вапняків (розробляються каменоломнями у селі Ташбунар), прикритих пісками та глинами з гіпсом.
Дно озера поступово поглиблюється до центральної частини водоймища. У прибережній частині воно вкрите піском із домішкою глини або гальки, трохи глибше — змуленим піском, а у центральній частині — сірим мулом[6].
З півночі в озеро впадають річки Великий (довжина 48 км) та Малий Катлабуг. Від основної частини озера відходять дві затоки: Ташбунарский на заході та Гасанский на сході, куди впадає річка Єника (довжина — 26 км). Довжина Гасанскої затоки — 5 км, Ташбунарского — 4 км. Верхня частина Гасанского затоки зайнята рибоводні ставки.
Гасанська затока виникла на рубежі XIX — XX століть, як тимчасове паводкове явище, викликане зсувом ґрунтів, розмиванням та підтопленням території у цій місцевості. Після регулювання стоку озера й довгострокової підтримки його на 30 — 50 см вище рівня Дунаю (початок — наприкінці 50-х років XX століття), Гасанска затока стабілізувалася й стала постійно існуючої частиною акваторії водойми.
На берегах озера розташований ряд населених пунктів — Багате, Кислиця, Вишневе, Катлабуг, Утконосівка.
В озері присутня численна водна рослинність.
З рідкісних видів рослин зустрічається водяний горіх плаваючий (лат. Trapa natans L.).
Водиться така риба: сазан, щука, окунь, червонопірка, жерех, карась, лящ та сом. Іноді зустрічаються також язь, рибець, чехоня та бички. Рибоводні ставки використовують для розведення й зариблення озера молоддю товстолобика та білого амура. В озері є багато раків. За оцінками, їхня популяція в деякі роки досягає 15 млн штук.
З птахів гніздяться: білолоба та сіра гуска, лиска, озерна чайка, фазан, очеретянка велика, казарка червоновола.
Озеро має ключове значення для зрошувальної системи Ізмаїльського району. Використовується для розведення риби та промислу раків[5].
| Вилов (т) | 2010 рік | 2011 рік | 2012 рік | 2013 рік | 2014 рік |
|---|---|---|---|---|---|
| Ліміт | 453 | — | 511 | 283 | 348 |
| Фактичний | 302,7 | 345,6 | 173,267 | 226,857 | 195,023 |
На озері діє рибогосподарчий кооператив «Придунайська нива» (керівник — Федір Петрович Паюк).
Наразі озеро Катлабуг відрізане від Кислицького гирла Дунаю греблею, а частина плавнів з боку Дунаю перетворені в польдери та використовуються як риборозплідні ставки. У результаті цього відбулося порушення природного водообміну, що позначилося на погіршенні якості води в озері, зменшенні рибопродуктивності і біорізноманітності.
Пропозиції екологів зводяться до відтворення зв'язку між Катлабугом та Кислицьким гирлом, максимально наближеного до природного. На думку вчених, у результаті цього почнеться процес відродження заплави, збільшиться нерест риб, покращиться якість водопостачання озера.
Рівень води істотно знизився — озеру загрожує вимирання[5].
- О Куликов, И. Куликова, Е. Куликова. История и люди. Богатое. Харьков. 2016.
- ↑ Національний атлас України / НАН України, Інститут географії, Державна служба геодезії, картографії та кадастру ; голов. ред. Л. Г. Руденко ; голова ред. кол. Б. Є. Патон. — К. : ДНВП «Картографія», 2007. — 435 с. — 5 тис. прим. — ISBN 978-966-475-067-4.
- ↑ Катлабух [Архівовано 27 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- ↑ Катлабуг [Архівовано 1 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2012. — Т. 12 : Кал — Киї. — 711 с. — ISBN 978-966-02-6472-4.
- ↑ М.М. Фокеев, Н.Д. Русев (листопад —грудень 2001). Раскопки у озера Катлабух в 1995-1996 годах (ua) . «Восточноевропейский археологический журнал» 6 (13) Інститут археології НАН України, Державний Ермітаж. Архів оригіналу за 4 червня 2020. Процитовано 2020-6-04.
- ↑ а б в Ізмаїльське управління водного господарства. Інформація про озеро Катлабух. Архів оригіналу за 3 червня 2020. Процитовано 3 червня 2020.
- ↑ а б Ресурсы поверхностных вод СССР. Описание рек и озёр и расчёты основных характеристик их режима. — Т. 6. Украина и Молдавия. Вып. 1. Западная Украина и Молдавия (без бассейна р. Днестра). — Л., Гидрометеоиздат, 1978. — С. 488.
Водойми Одеської області | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| Зовнішні води |   | ||||
| Річки |
| ||||
| Гирла | |||||
| Озера | |||||
| Лимани |
| ||||
| Водосховища | |||||
|
Це незавершена стаття з географії Одеської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |