Ополонка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ополонка для купання.
Природна ополонка.
Природна ополонка на Дніпрі в Києві.

Ополо́нка, розм. поло́нка[1] (прасл. *poln-, від *polъ — «порожній, відкритий»)[2] — простір чистої (відкритої) води в крижаному покриві річки чи в плавучих льодових полях моря і озера. Ополонки розрізняють штучні (прорубані отвори у кризі) та природні. При сильних морозах поверхня води в ополонці зазвичай заповнюється крижаною кашею.

Штучні ополонки[ред. | ред. код]

Штучна ополонка — отвір, прорубаний у кризі замерзлої водойми[3]. Використовуються такі ополонки для зимової риболовлі, полоскання білизни, зимового плавання.

Для пророблення ополонок використовують сокири і спеціальні ломи — плішні.

Штучну ополонку також називають про́рубом[4], про́рубкою[5], про́рубнею[6], історично — продухо́виною[7]. Ополонку для ловлі риби, присипану купою снігу, називали дух[8].

Ополонка, зроблена для водосвяття на Водохреще, називається йорда́нь[9] — у пам'ять про хрещення Ісуса Христа Іоанном Хрестителем у річці Йордан у Палестині.

Природні ополонки[ред. | ред. код]

Природна ополонка — незамерзлий отвір або ділянка крижаного поля водойми, вкрита водою[3]. Для них існують і інші назви: о́пар[10][11], про́лиз[12][13], про́лизень[14], пролизина[15], проми́вина[16], теплина, теплиця[17][18]. Природні ополонки утворюються на річках у місцях зі швидкою течією, в зонах виходу ґрунтових вод, у нижніх б'єфах гребель водосховищ, у місцях скидання теплих вод промислових підприємств, у витоках річок із озер при розходженні льодів від їхнього руху. Останнє характерне для морів, де ополонки створюються, головним чином, вітрами.

Морські ополонки[ред. | ред. код]

Ополонка в гляціології — вільна від льоду ділянка морського простору в арктичних і антарктичних водах[19].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Полонка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
  3. а б Ополонка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  4. Проруб // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  5. Прорубка // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  6. Прорубня // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  7. Продуховина // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  8. Дух // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  9. Йордань // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  10. Опар // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  11. Опарь // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  12. Пролиз // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  13. Пролиз // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  14. Пролизень // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  15. Пролизина // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  16. Промивина // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  17. Теплина // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  18. Теплиця // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  19. Межгодовая изменчивость теплообмена океана и атмосферы в Антарктике / В. Н. Еремеев, А. Е. Букатов, А. А. Букатов, М. В. Бабий // Доповіді Національної академії наук України. — 2013. — № 1. — С. 96-104.

Джерела[ред. | ред. код]