Піренейська війна: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
категоризація |
|||
Рядок 57: | Рядок 57: | ||
Роки боїв в Іспанії поступово виснажили Наполеона та його [[Велика армія|Велику Армію]]. Хоча французькі війська нерідко перемагали у бою, їхні лінії сполучення були часто перерізані партизанськими загонами, що ускладнювало бойові дії. Хоч французи й розбили іспанську армію та відсунули її до кордонів, вона не була знищена й продовжувала битись. У [[1812]] році, коли Франція серйозно послабшала під час [[Російсько-французька війна 1812|вторгнення Наполеона до Росії]], об'єднані союзні армії під командуванням [[Артур Веллслі|Артура Веллслі]] почали просуватись углиб Іспанії. Звільнивши [[Мадрид]], вони переслідували маршала [[Сульт]]а з його деморалізованою армією під час його відходу через [[Піренеї]] до Франції упродовж зими [[1813]] року. |
Роки боїв в Іспанії поступово виснажили Наполеона та його [[Велика армія|Велику Армію]]. Хоча французькі війська нерідко перемагали у бою, їхні лінії сполучення були часто перерізані партизанськими загонами, що ускладнювало бойові дії. Хоч французи й розбили іспанську армію та відсунули її до кордонів, вона не була знищена й продовжувала битись. У [[1812]] році, коли Франція серйозно послабшала під час [[Російсько-французька війна 1812|вторгнення Наполеона до Росії]], об'єднані союзні армії під командуванням [[Артур Веллслі|Артура Веллслі]] почали просуватись углиб Іспанії. Звільнивши [[Мадрид]], вони переслідували маршала [[Сульт]]а з його деморалізованою армією під час його відходу через [[Піренеї]] до Франції упродовж зими [[1813]] року. |
||
Війна та революція проти окупантів призвела до прийняття [[ |
Війна та революція проти окупантів призвела до прийняття [[Кадісська конституція|Конституції Іспанії 1812 року]], яка у подальшому стала наріжним каменем європейського [[лібералізм]]у. Тягар війни знищив соціальну та економічну базу Іспанії й Португалії, відкривши шлях до епохи соціального безладдя, політичної нестабільності й економічного застою. Спустошувальні [[Громадянська війна|громадянські війни]] між ліберальними й [[Абсолютна монархія|абсолютистськими]] [[Фракція (політика)|фракціями]], початок яким поклали загони, що пройшли підготовку на цій війні, тривали в [[Піренейський півострів|Іберії]] аж до [[1850-ті роки|1850-их років]]. Криза, спричинена потрясіннями від вторгнення й революції, сприяла набуттю незалежності більшістю [[Колонії Іспанії|колоній Іспанії в Америці]] та відокремленню [[Бразилія|Бразилії]] від Португалії. |
||
== Примітки == |
== Примітки == |
Версія за 09:47, 6 березня 2016
Іспансько-французька війна | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
Наполеонівські війни | |||||||
2 травня 1808 року, битва з Мамелюками, Гойя (1814). | |||||||
| |||||||
Сторони | |||||||
Іспанія Португалія Велика Британія |
Франція Польські легіони |
Іспансько-французька війна (війна на Піренейському півострові) була головним конфліктом на території Іберійського півострова в ході Наполеонівських війн. Союз Іспанії, Португалії та Англії бився проти Наполеонівської Французької імперії.
Іноді вживається й інша назва цієї війни — війна за незалежність Іспанії (Guerra de la Independencia Española). У радянській історіографії війну іноді називають Іспанською революцією 1808–1814.
Війна тривала з 1808 року, з моменту зайняття французами Іспанії й до 1814 року — поразки Франції.
Статистика Війни на Піренейському півострові
Країни | Населення 1808 | Військ | Солдати вбиті, померлі від поранень, зниклі без вісти | Солдати, що померли від хвороб | Поранені |
---|---|---|---|---|---|
Велика Британія | 11 600 000 | 61 511 | 8 889 | 24 930 | 19 300 |
Іспанія | 11 800 000 | 192 000[3] | 62 000 | 238 000 | |
Португалія | 2 960 000 | 200 000 | 10 000 | 40 000 | |
Разом | 26 360 000 | 453 511 | 80 889 | 302 930 | |
Франція | 29 150 000 | 162 200[4] | 76 800 | 250 000 | 195 700 |
Союзники Франції (в основному поляки) | 14 300 | 50 000 | 41 500 | ||
Разом | 29 150 000 | 162 200 | 91 100 | 300 000 | 237 200 |
Разом | 55 510 000 | 615 711 | 171 989 | 602 930 |
Результати протистояння
Визвольна боротьба в Іспанії стала однією з перших національних війн й однією з перших появ великих партизанських рухів. Хоч за часів французької окупації французи знищили іспанську адміністрацію, яка розкололась на провінційні хунти (у 1810 році відроджений національний уряд закріпився в Кадісі) та виявилась нездатною набирати, навчати, чи забезпечувати функціональну армію, однак нездатність Наполеона заспокоїти народ Іспанії дозволила іспанським, британським і португальським силам залишатись у Португалії та набридати французьким військам на кордонах, а іспанським партизанам знищувати окупантів у самій Іспанії. Діючи узгоджено, регулярні й нерегулярні сили союзників попередили підкорення повсталих іспанських провінцій.
Роки боїв в Іспанії поступово виснажили Наполеона та його Велику Армію. Хоча французькі війська нерідко перемагали у бою, їхні лінії сполучення були часто перерізані партизанськими загонами, що ускладнювало бойові дії. Хоч французи й розбили іспанську армію та відсунули її до кордонів, вона не була знищена й продовжувала битись. У 1812 році, коли Франція серйозно послабшала під час вторгнення Наполеона до Росії, об'єднані союзні армії під командуванням Артура Веллслі почали просуватись углиб Іспанії. Звільнивши Мадрид, вони переслідували маршала Сульта з його деморалізованою армією під час його відходу через Піренеї до Франції упродовж зими 1813 року.
Війна та революція проти окупантів призвела до прийняття Конституції Іспанії 1812 року, яка у подальшому стала наріжним каменем європейського лібералізму. Тягар війни знищив соціальну та економічну базу Іспанії й Португалії, відкривши шлях до епохи соціального безладдя, політичної нестабільності й економічного застою. Спустошувальні громадянські війни між ліберальними й абсолютистськими фракціями, початок яким поклали загони, що пройшли підготовку на цій війні, тривали в Іберії аж до 1850-их років. Криза, спричинена потрясіннями від вторгнення й революції, сприяла набуттю незалежності більшістю колоній Іспанії в Америці та відокремленню Бразилії від Португалії.
Примітки
- ↑ Glover, p. 45. Деякі історики вважають франко-іспанське вторгнення до Португалії початком війни.
- ↑ Glover, p 335. Перемир’я між Францією та Шостою коаліцією.
- ↑ Тут вказано чисельність іспанської армії на момент вторгнення до Іспанії французьких військ. Чисельність іспанських військ до завершення війни зросла до 300 000 солдат.
- ↑ Тут вказано чисельність французької армії на момент вторгнення до Іспанії. Число французьких солдат в Іспанії весь час зростало. Так у 1810 році було 325 000, а у липні 1811 року в Іспанії було 355 000 французьких солдат. Три чверті усіх наполеонівських військ в Іспанії було спрямовано на боротьбу з партизанами й лише одна чверть — на війну з регулярною іспансько-англійською армією. На момент вторгнення до Російської імперії Наполеон був змушений тримати в Іспанії 400 000 своїх солдат, що дуже полегшило долю російських військ.