TNF (англ.Tumor necrosis factor) — білок, який кодується однойменним геном, розташованим у людей на короткому плечі 6-ї хромосоми.[4] Довжина поліпептидного ланцюга білка становить 233 амінокислоти, а молекулярна маса — 25 644[5].
Основна роль ФНП полягає в регуляції взаємодії імунних клітин. ФНП є ендогенним пірогеном (спричинює гарячку), запускає процес клітинного апоптозу, спричинює кахексію, запалення та пригнічення росту пухлини і реплікацію вірусів, при сепсисі регулює продукцію прозапальних інтерлейкінів IL1 та IL6. Порушення регуляції продукції ФНП спостерігається при різних захворювань, зокрема при хворобі Альцгеймера, злоякісних новоутвореннях, великій депресії, псоріазі, запальних захворюваннях кишки.
ФНП стимулює запальні реакції, що, своєю чергою, зумовлюєає багато клінічних проблем, пов'язаних з аутоімунними розладами. Зокрема, підвищення синтезу ФНП супроводжує ревматоїдний артрит, анкілозуючий спондиліт (хвороба Бехтерєва), запальні захворювання кишки (хвороба Крона, неспецифічний виразковий коліт), псоріаз, бронхіальну астму. У деяких випадках лікування, спрямоване на інгібування ФНП, дозволяє досягти клінічного ефекту. Гальмування ФНП може бути досягнуто за допомогою моноклональних антитіл, які безпосередньо зв'язуються з ФНП: інфліксимаб (Remicade), адалімумаб (лат.Humira), цертолізумаб-пегол (Cimzia). Іншим шляхом зниження активності ФНП є введення до організму штучного циркулюючого білка-рецептора, який зв'язує ФНП з більшою афінністю, ніж рецептор на клітинній мембрані. Препаратом такої дії є етанерцепт (Enbrel).
Анти-ФНП-терапія показала скромну ефективність при онкопатології. Лікування нирково-клітинної карциноми з інфліксимабом призвело до тривалої стабілізації хвороби лише у деяких пацієнтів. Етанерцепт був протестований для лікування хворих на рак молочної залози та раку яєчників і спричинив більш тривалу стабілізацію захворювання у деяких пацієнток шляхом зниження експресії IL-6 та CCL2. З іншого боку, додавання інфліксимабу або етанерцепту до гемцитабіну для лікування пацієнтів із запущеним раком підшлункової залози не підвищило ефективності лікування порівняно з плацебо.
Shirai T., Yamaguchi H., Ito H., Todd C.W., Wallace R.B. (1985). Cloning and expression in Escherichia coli of the gene for human tumour necrosis factor. Nature. 313: 803—806. PMID3883195DOI:10.1038/313803a0
The status, quality, and expansion of the NIH full-length cDNA project: the Mammalian Gene Collection (MGC). Genome Res. 14: 2121—2127. 2004. PMID15489334DOI:10.1101/gr.2596504
Takakura-Yamamoto R., Yamamoto S., Fukuda S., Kurimoto M. (1996). O-glycosylated species of natural human tumor-necrosis factor-alpha. Eur. J. Biochem. 235: 431—437. PMID8631363DOI:10.1111/j.1432-1033.1996.00431.x
Stevenson F.T., Bursten S.L., Locksley R.M., Lovett D.H. (1992). Myristyl acylation of the tumor necrosis factor alpha precursor on specific lysine residues. J. Exp. Med. 176: 1053—1062. PMID1402651DOI:10.1084/jem.176.4.1053
Jinesh G.G., Chunduru S., Kamat A.M. (2012). Smac mimetic enables the anticancer action of BCG-stimulated neutrophils through TNF-alpha but not through TRAIL and FasL. J. Leukoc. Biol. 92: 233—244. PMID22517918DOI:10.1189/jlb.1211623
Jones E.Y., Stuart D.I., Walker N.P. (1989). Structure of tumour necrosis factor. Nature. 338: 225—228. PMID2922050DOI:10.1038/338225a0