Ісмаїл Гаспринський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ісмаїл Гаспринський
IGasprinskiy.jpg
Ісмаїл Гаспринський
Інші імена Літературне псевдо: Маленький Молла; Молла Аббас Франсові
Народився 8 (21) березня 1851(1851-03-21)
с. Улу-Сала, Ялтинський повіт, Таврійська губернія
Помер 11 (24) вересня 1914(1914-09-24) (63 роки)
Бахчисарай
хвороба
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність кримський татарин
Проживання Бахчисарай, квартал Салачик
Ім'я при народженні крим. Ісмаїл Гаспринський İsmail Gasprinskiy
Діяльність просвітитель, видавець, письменник, громадський діяч.
Відомий кримськотатарський просвітитель
Партія Бютюнрусіє іттіфак уль-муслімін. Союз 17 жовтня.
Головував 1 з'їзд Бутюнрусіє іттіфак уль-муслімін.
Конфесія мусульманин
Дружина Бібі Зегра (Акчуріна)
Діти Донька Хатідже (від 1 шлюбу); син Рефат (Абдул-Рефія), донька Шефіка (Насіпбейлі), донька Бегіє-Ханум (Нігяр), син Джевдет-Мансур, син Хайдер-Алі (від 2 шлюбу).
SignatureGaspr.jpg
Нагороди
Лева і Сонця 3 ступеня
Лева і Сонця 4 ступеня
Орден Меджида 4 ступеня

Ордени: бухарський «Золотий орден Зірки, що Сходить» (ІІІ ступеню); Медаль: «Санкт-Петербурзького російського імператорського Технічного товариства» (бронзова).

Ісмаї́л Гаспри́нський (крим. İsmail Gasprinskiy, اسماعيل گسپرينسكى); нар. 8 (21) березня 1851(18510321), Улу-Сала — † 11 вересня (24 вересня) 1914, Бахчисарай) — кримськотатарський просвітитель, письменник, педагог, культурний та громадсько-політичний діяч. Ісмаїл Гаспринський був відомий як пропагандист сучасних ідей серед кримських татар, модернізатор їх традиційної ісламської культури[1].

Біографія[ред.ред. код]

Походження[ред.ред. код]

Народився у селі Улу-Сала Ялтинського повіту Таврійської губернії у родині офіцера російської служби Мустафи Алі оглу Гаспринського. Мати — Фатма-Султан Темір-Гази кизи (дівоче призвище Кантакузова). Родину Гаспринських було затверджено 19 квітня 1854 р. у спадковому дворянському достоїнстві. За часів Східної (Кримської) війни родина переїхала до Бахчисараю.

Прізвище[ред.ред. код]

Багато хто вважає «правильним» використовувати форму «Гаспіралі», «Гаспрали» тощо. За життя самого І.Гаспринського жодного архівного, або його друкованого видання з такими, або подібними, формами прізвища віднайти не вдалося. Усе життя він користувався формою, яку зареєструвало при отриманні його батьком шляхетства Таврійське дворянське депутатське зібрання — «Гаспринский». Ось що писав про цю проблему він сам: "В Тюмени у важного местного капиталиста было собрание гостей и между прочим речь коснулась «Переводчика». Почтенные тобольцы были приведены в недоумение и некоторое сомнение по части благонадежности в правоверии г‹осподина› редактора ввиду того темного обстоятельства, что его зовут «Исмаилом» т‹о› е‹сть› именем несомненно мусульманским, но фамилия его «Гаспринский» звучит далеко не по мусульмански! Было высказано несколько соображений и предположений, довольно глубокомысленных… Но для надлежащего разъяснения этого «важного вопроса» мы взяли разрешение г‹осподина› редактора, а потому слушайте: предки нашего редактора были жителями дер‹евни› Гаспра в Крыму. Поэтому по-крымски их прозывали «Гаспрали»; а по-сибирски «Гаспранкы»; по-саратовски следовало бы прозывать «Гаспралык», а по-русски их прозвали «Гаспринский», хотя можно бы прозвать и «Гаспров». Так ли была объяснена в Тюмени эта смутившая кое-кого задача?.. (Кое о чем. Фельетон// Переводчик-Терджиман. — 1304 (1884), 8 шабана (21 мая). — № 19).

Освіта[ред.ред. код]

Першу освіту І.Гаспринський отримав вдома та у початковій етно-конфесійній школі (мектебе). Продовжив своє навчання у Сімферопольській казенній чоловічій гімназії (1861–1862), у воронезькому військовому навчальному закладі, а потім у 2 Московській військовій гімназії. Не закінчивши навчання, він повернувся до Криму, де склав відповідні іспити й став вчителем початкової міської школи.

З 1871 р. перебував у Франції. З 1874 по 1875 р. мешкав у Туреччині. Закордонні подорожі вплинули на формування світогляду І.Гаспринського. Після навчання у Росії та мандрів Європою у нього почала формуватися думка про нагальну необхідність термінових реформ духовного життя мусульман, які базувалися б на поєднанні досягнень науково-технічного прогресу християнських та збереженні оновлених релігійних принципів ісламських народів. Враження від мандрів стали основою сюжетів майбутніх художніх творів І.Гаспринського.

Служба в міському самоврядуванні[ред.ред. код]

Повернувшись до Криму, його було обрано гласним (депутатом) Бахчисарайської міської Думи, а з 13.02.1879 по 05.03.1884 р. він очолював органи місцевого самоврядування на посаді міського голови. Під час цієї роботи І.Гаспринський провів кілька масштабних реформ. Наприклад, йому вдалося майже втричі підвищити бюджет міста й розпочати суттєві перетворення у міському господарстві. Залишаючись у межах діючої юридичної бази, він добився від МВС Російської імперії підвищення квоти представництва бахчисарайських мусульман у органах міського самоврядування, яке було обмежено існуючими державними законами. І.Гаспринський піклувався про санітарний стан та розвиток народної освіти у Бахчисараї тощо.

Видавнича діяльність[ред.ред. код]

З 1879 р. І.Гаспринський розпочав неодноразові спроби створити власне видавництво для потреб одновірців Російської імперії. Відомі його пропозиції організувати випуск періодичних видань кримськотатарською мовою «Файдали еглєндже» (1879 — 1880), «Закон» (1881) тощо. Після тривалої боротьби, з 10.04.1883 р. І.Гаспринський почав видавати та редагувати першу національну газету кримськотатарською та російською мовами під назвою «Переводчик-Терджиман». В досить складних умовах видавництво розвивалося й намагалося стежити за новинками поліграфічної справи. Видання друкарні із провінційного міста Бахчисарая вигравало у конкурентній боротьбі з потужними поліграфічними підприємствами Великої Британії на Східному ринку розповсюдження Коранів різного формату. Газета «Терджиман» довгий час була єдиним тюркомовним періодичним виданням у Російській імперії, а на початок XX ст. найстарішою мусульманською газетою у світі. Газета «Терджиман» проіснувала майже 35 років і була закрита 23.02.1918 р.

Через газету його ідеї розповсюджувалися в багатьох країнах. Це насамперед стосується Росії (Татарстан, Башкортостан, Північний Кавказ, Сибір тощо), Білорусі, Казахстану, Киргізстану, Узбекистану, Туркменістану, Таджикистану, Азербайджану. Крім того, «Терджиман» був досить відомим у Персії, Китаї, Хівінському ханстві, Бухарському еміраті, Єгипті, Болгарії, Франції, Швейцарії, США. Сам І.Гаспринський вважав, що його газета популярніша серед іноземців, ніж серед співвітчизників. Газета «Терджиман» була відомим джерелом неупередженої інформації про стан тюрко-мусульманських народів на теренах Російської імперії для вчених, просвітян, духівництва, промисловців, підприємців країн Європи та Азії. Матеріалами видання І.Гаспринського користувалася преса мусульманських країн: «Ікдам», «Сєбах», «Гайрет», «Ватан», «Діккат», «Хідмєт», «Агонк», «Заман», «Каїр», «Ніл», «Ахтєр», «Наасурі».

На шпальтах газети «Терджиман» викристалізувався талант І.Гаспринського — редактора, публіциста, письменника. Видавець найпотужнішого кримськотатарського видавництва, він підтримував національний творчий потенціал, що народжувався. Серед талановитої молоді, що співпрацювала у редакції та видавництві «Терджиману» треба зазначити найвідоміших діячів кримськотатарської культури та просвіти, таких як Осман Акчокракли, Мємєт Нузєт, Якуп Шакір-Алі, Усеїн Шаміль Тохтаргази, Аблякім Ільмій, Асан Сабрі Айвазов, Ісмаїл Лятифзаде, Сеїт Абдулла Озенбашли та ін.

У 1886 р. він налагодив видання рекламного додатку до газети «Терджиман» під назвою «Листок объявлений». Наприкінці 1905 р. І.Гаспринський почав видавати перший кримськотатарський часопис для жіноцтва «Алємі нісван» («Жіночій світ»). Це була третя спроба (перші дві невдалі він спробував реалізувати у 1887 р. — журнал «Тербіє» («Виховання»), а у 1891 р. додаток до газети «Терджиман» — «Кадин» («Жінка»)). Взимку 1906 р. І.Гаспринський домігся дозволу на видання першого гумористичного часопису рідною мовою під назвою «Ха-ха-ха». Пізніше він створив новий тижневик — друкований орган мусульманської фракції Державної Думи Російської імперії газету «Міллєт» («Народ»). У 1907 — 1908 р. у Єгипті І.Гаспринський випустив кілька чисел арабомовної газети «Аль Нахда» («Відродження»). За успішну видавничу діяльність він не одноразово відзначався на державних поліграфічних виставках. У 1908 р. до 25-річного ювілею «Терджиману» у казанському видавництві І.Харитонова був виготовлений іменний типографський шрифт на честь І.Гаспринського.

Просвітянська діяльність[ред.ред. код]

З ім'ям І.Гаспринського пов'язано заснування та розвиток просвітянського руху народів ісламського Сходу — джадидизм (новий, звуковий спосіб навчання грамоті, у широкому розумінні — оновлення). Він радикально змінив сутність та структуру початкової освіти в багатьох мусульманських країнах. Навчанню кримськотатарських дітей було надано більш світського характеру. І.Гаспринським були розроблені основи реформування традиційної мусульманської етно-конфесійної системи народної просвіти. Його «нові методи навчання» з успіхом застосовувалися не тільки у Криму, а й у Татарстані, Казахстані, Башкортостані, Таджикістані, Туркменістані, Узбекистані, Азербайджані, Туреччині, Північній Персії та у Китайському Туркестані. І.Гаспринським була написана та видана серія навчальних посібників для національних новометодних шкіл. Найвідомішим серед них став підручник «Ходжа і суб'ян» («Вчитель дітей»), який вийшов друком у 4-х випусках. Вчителя новометодних шкіл, духовним проводирем та лідером яких був І.Гаспринський, стали пропагандистами його прогресивних ідей у широкі верства мусульманського населення. Тисячі джадидистських мектебе перетворилися на форпости реформування та оновлення всього духовного життя, повсякденного побуту багатьох тюркських народів Російської імперії межі XIX — XX ст. Багато з них добивалися присвоєння їм імені І.Гаспринського.

Джадидизм[ред.ред. код]

І.Гаспринський — організатор просвітянського руху, відомого, як джадидизм. Від «усуль джедід» («новий метод») навчання. При новому методі навчання грамоті застосовувася «усуль саутія» («звуковий метод»), коли окремій літері відповідали конкретні звуки. У ширшому розумінні джадидизм був громадсько-просвітянським рухом. Основні напрямки джадидизму: реформування та розповсюдження освіти; створення та розвиток національного друку; вирішення жіночого питання відповідно до розвитку сучасної цивілізації; створення єдиної тюркської мови, чи принаймні прийняття єдиної класичної; заснування політичних організацій; створення меценатських і філантропічних структур; зміцнення суспільних, культурних та економічних зв'язків між тюркськими народами; виховання прошарку національної інтелігенції; загальна модернізація мусульманського способу життя; налагодження співпраці з урядом держави, представниками культури, освіти, мистецтва тощо.

З 1887 р. І.Гаспринський був членом науково-краєзнавчої організації Криму — Таврійської губернської вченої архівної комісії.

Громадська діяльність[ред.ред. код]

У 1905 р. І.Гаспринський та його однодумці створили мусульманську ліберальну організацію «Іттіфак ель Муслімі» («Союз мусульман»). І.Гаспринський був членом ЦК та безпосередньо очолив Кримське відділення «Іттіфак ель муслімін». Восени 1905 р. він та очолюване ним відділення організації перейшли на позиції «Союза 17 октября». І.Гаспринський брав активну участь у всіх трьох з'їздах «Іттіфак ель муслімін» та головував на І установчому форумі. Серед кримськотатарських політичних однодумців І.Гаспринського треба зазначити відомих суспільних діячів таких як Мустафа Кіпчакський, Асан Сабрі Айвазов, Абдурахман Мємєт оглу, Асан Тарпієв, Сулейман Кримтаєв, Абдурєшит Мєдієв, Рустам Ахундов, Гурзуф Ібрагім, Алі Булгаков, Аббас Корбєк, Ісмаїл та Амєт Муфтізаде.

Гаспринський стояв біля витоків Всеросійської професійної спілки поліграфічних працівників. Він розповсюджував ідеї організації численних регіональних «Громад сприяння бідним мусульманам», «Бібліотечних спілок» й брав активну участь у роботі багатьох з них. У 1907 р. І.Гаспринський запропонував скликати у Каїрі Всесвітній Мусульманський Конгрес, який мав об'єднати прогресивні сили Сходу на шляху реформування та перетворень. Він мав розглянути оптимальні напрямки розвитку просвіти, культури та питання економічного підйому народів, які сповідували іслам.

Світогляд[ред.ред. код]

Світоглядні принципи та ідеї І.Гаспринського базувалися на основі ліберальної ідеології, прогресивного розвитку суспільства, дружби слов'янських та тюркських народів, конфесійної терпимості та співпраці християн та мусульман, неприйняття вимог соціалістичних угруповань. Ідеї І.Гаспринського надихали багатьох мислителів Сходу. Його погляди за суспільною значущістю стоять у одному ряду з ідеями видатних ісламських філософів та просвітителів Джамалютдіна аль Афгані, Шигабутдіна Марджані, Мухаммеда Абдо, Гасанбека Меліка Задарбі, Махмудходжи Бехбуді та ін.

Творчість[ред.ред. код]

Гаспринський був визнаним класиком й автором кількох художніх творів: роман «Листи молли Аббаса Франсові», розвернутим варіантом якого є утопічна повість «Дар уль Рахат мусульманлари»; дистопічна повість «Африканські листи»; історичне оповідання «Арслан киз»; містична новела — «Горе Сходу»; політичні есе «Русское мусульманство», «Русско-восточное соглашение» тощо. Він став засновником багатьох літературних та публіцистичних жанрів не тільки у кримських татар, а й серед інших тюркомовних народів.

Нагороди[ред.ред. код]

За багаторічну й плідну просвітянську та громадську діяльність Гаспринського нагороджений кількома орденами й медаллю. Серед них треба зазначити: бухарський «Золотий орден Зірки, що Сходить» (ІІІ ступеню) — 1893 р.; турецький «Меджидіє» (IV ступеню) — 1894 р.; російська «Медаль Санкт-Петербурзького російського імператорського Технічного товариства» (бронзова) — 1897 р.; перський «Лева та Сонця» (IV й III ступеню) останній — у 1904 р. І.Гаспринський похований на території Зинджерлі медресе у Бахчисараї. Знищену могилу поновлено.

Був номінантом на Нобелівської премії миру (1910), його кандидатуру висунув французький журнал «Pevue du monde musulman» за соціально-політичну та культурно-просвітницьку діяльність.[2]

Нащадки[ред.ред. код]

Діти: від першого шлюбу донька Хатідже; від другого шлюбу з Бібі-Зегра (дівоче прізвище Акчуріна) — син Абдул-Рефія (Рефат) нар. 17.06.1884 р.—пом. 09.12.1925 р.?, донька Шефіка нар. 14.10.1886 р.—пом.31.08.1975 р. (прізвище Насіпбейлі), донька Бегіє-Ханум (Нігяр) нар. 14.02.1896 р., син Джевдет-Мансур нар. 01.09.1897 р., син Хайдер-Алі нар. 20.09.1898 р.

Пам'ять[ред.ред. код]

Пам'ятники І.Гаспринському встановлені у Сімферополі та Бахчисараї. Його ім'ям названі республіканська кримськотатарська бібліотека (Сімферополь), вулиці, школа. В Бахчисараї функціонує музей І. Гаспринського.

Пам'ятник Ісмаїлу Гаспринському в Бахчисараї

Твори І. Гаспринського[ред.ред. код]

  • Гаспринский И. Французские письма.- Симферополь, 2003.
  • Гаспринский И. Русское мусульманство. Мысли, заметки и наблюдения.- Симферополь, 1881.
  • Гаспринский И. Русско-восточное соглашение. Мысли, заметки и пожелания.- Бахчисарай, 1896.

Періодичні видання І. Гаспринського[ред.ред. код]

  • «Переводчик-Терджиман» Бахчисарай (1883–1918).
  • «Листок объявлений» Сімферополь (1886).
  • «Алємі Нісван» («Жіночий Світ») Бахчисарай (1906 — 1910?)
  • «Аль-Нахда» («Відродження») Каїр (1907–1908).
  • «Ха-ха-ха» Бахчисарай (1906-?).
  • «Міллєт» Бахчисарай (1906).

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Державний архів Автономної республіки Крим, ф.64, оп. 1, спр. 267.- арк. 187 — 187 (зв.);

Ганкевич В. Ю. Кримськотатарське просвітительство і формування національної інтелектуальної еліти (межа XIX — XX ст.)// Амет Озенбашлы — видный общественно-политический деятель Крыма, писатель-публицист. Годы, люди, судьбы (Материалы международной научной конференции).- Симферополь, 1999;

Беннигсен А. А. Исмаил бей Гаспринский (Гаспрали) и возникновение джадидизма в России// Этнографическое обозрение.- 1992.- № 6;

Ганкевич В. Ю. Очерки истории крымскотатарского народного образования. Реформирование этноконфессиональных учебных заведений мусульман в Таврической губернии в XIX — начале ХХ в.- Симферополь, 1998;

Ганкевич В. Ю. Виникнення національно-ліберального суспільно-політичного руху кримських татар (початок XX ст.)// Південна Україна XX століття. (Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ).- Запоріжжя: РА «Тандем-У», 1998.- Випуск 1 (4).;

Кримський А. Ю. Література кримських татар// Студії з Криму.- 1930.- I–IX.; Валидов Дж. Очерк истории образованности и литературы татар (до революции 1917 г.).- М. — Пг.: ГИЗ, 1923.

Література[ред.ред. код]

  • Ганкевич В. Ю. На службе правде и просвещению. Краткий биографический очерк Исмаила Гаспринского (1851 — 1914).- Симферополь, 2000.
  • Ганкевич В. Ю., Гладун В. О. П. Адміністративно-політична діяльність та політико-правові погляди Ісмаїла Гаспринського. — Сімферополь, 2009.
  • Ганкевич В. Ю.   Ісмаїл Гаспринський — міський голова Бахчисараю. — Сімферополь, 2011.
  • Ганкевич В. Ю., Шендрикова С. П. П. Исмаил Гаспринский и возникновение либерально-мусульманского политического движения.- Симферополь, 2008.
  • Машкевич А. А. Выдающийся просветитель Исмаил Гаспринский и развитие прогрессивной педагогической мысли народов Востока во второй половине XIX века.- Алматы, 2002.
  • Fisher A. W. Ismail Gaspirali. Model Leader for Asia// Tatars of the Crimea.Their Struggle.- Durham-London, 1988.
  • Lazzerini E. J. Ismail Bey Gasprinskii (Gaspirali): the Discourse of Modernism and the Russians// Tatars of the Crimea. Their Struggle.- Durham-London, 1988.
  • Devlet N. Ismail Bey Gaspirali.- Ankara, 1988.

Див. також[ред.ред. код]