Айкідо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Айкідо
Тренування. Наґе зберігає рівновагу та збирається кинути уке, коли той виконує переверт уперед
Тренування. Наґе зберігає рівновагу та збирається кинути уке, коли той виконує переверт уперед
Спеціалізація Захоплення/кидки
Контакт Справжній дотик з переважним уникненням силової взаємодії
Походження Flag of Japan (bordered).svg Японія
Заснування Офіційно 1942 р., технічні основи закладено у 1930-х роках
Засновники Уесіба Моріхей
Попередники айкідзюдзюцу, дзюдо, дзюдзюцу, кендзюцу, содзюцу
Майстри Відомі айкідоки, Уесіба Кіссьомару, Уесіба Морітеру, Стівен Сіґал, Вільямс Кеннет
Сайт Японска федерація Айкідо-Айкікай

Айкідо́ (яп. 合気道 — «шлях гармонійного розвитку» ) — японське бойове мистецтво, створене Уесіба Моріхеєм. Людину, яка займається айкідо, називають айкідока.

Середовище виникнення Айкідо[ред.ред. код]

Уесіба Моріхей — засновник айкідо

В давні часи досконале володіння прийомами нападу і захисту, як зі зброєю так і без неї, було життєво необхідне кожному японському воїну. Тому бійці тренували різні види бойових мистецтв, передаючи секрети технік від батька до сина, від майстра до учня. Такі знання було важко отримати і береглися вони, як великий скарб від сторонніх очей. Поступово, з появою прошарку самураїв — елітних військових, з'явився культ меча і на передній план вийшло мистецтво володіння ним — тобто кендзюцу. Але в сутичці завжди був ризик втратити меч, і тому кожен самурай також володів дзюдзюцу — мистецтвом бою без зброї. Поступово з настанням нових часів, відходом у минуле доби міжусобних війн, приходом панування вогнепальної зброї старі бойові мистецтва почали втрачати своє значення. Тоді знайшлись люди, які змогли переосмислити давні традиції і додавши до них філософію самовдосконалення людини і гармонії її зі всесвітом розробили новий підхід до бойових мистецтв, як до засобів становлення і розвитку особистості. Так з'явилися кендо, дзюдо, кюдо та інші. В цих назвах До (яп. ) — це шлях розвитку і вдосконалення. Одним з таких шляхів і є мистецтво айкідо, що було створено Уесіба Моріхеєм, якого айкідістии називають Осенсей («Великий вчитель»). Технічни основи айкідо Уесіба заклав у середині 1930х років на базі інших бойових мистецтв, що тренував засновник. Ґрунтом стала школа Дайто-рю Айкідзюдзюцу, методи якої Уесіба вивчав під керівництвом Такеда Сокаку. Вона мала в своєму арсеналі більш ніж дві тисячі прийомів, і вважалась однією з найефективніших серед шкіл дзюдзюцу. Крім того, він вивчав Тендзін Сінйо-рю у Токусабуро Тозава в Токіо в 1901 році, Готоха Йагю Сінган-рю у Масакатсу Накаі в Сакаі з 1903 по 1908 рік та дзюдо у Такагі Кійоіті в Танабе в 1911 році. Також мали вплив на формування технік айкідо, прийоми роботи зі списом — ярі, шестом — дзьо і, можливо, багнетом — дзюкен. Все ж, зі збройних технік найбільший вплив безперечно мало мистецтво володіння мечем — кендзюцу. Духовні і філософські принципи айкідо Уесіба частково запозичив з дзен буддизму та релігії сінто. Також значний вплив на Уесібу і його філософію мав Дегуті Онісабуро — голова Омото-кьо. Треба зазначити, що айкідо розвивалось і вдосконалювалось засновником протягом усього життя. Мистецтво поступово змінювалось від жорсткіших формальних вправ, притаманних дзюдзюцу і скерованих на знищення супротивника, до більш м'яких форм, що мають на меті зупинити та не нашкодити. Серед учнів Уесіби можна знайти прихильників обох підходів, тому айкідо і зараз може досить суттєво різнитись від школи до школи, від майстра до майстра; тому воно й досі розвивається і вдосконалюється послідовниками Осенсея Уесіба.

Філософія Айкідо[ред.ред. код]

Кандзі написання айкідо
Ай рівновага, гармонія
Кі життєва сила
До філософський принцип

Якби айкідо складалось лише з технічних прийомів, то воно не дуже б відрізнялось від інших напрямків дзюдзюцу. Але засновник створив філософію своєї школи, як складову, що визначає спосіб виконання прийомів, послідовність дій і ефективність айкідо.

Філософія айкідо виникла у середовищі філософії сходу. Так термін «кі» (китайске «чі») позначає процеси, що відбуваються у тілі людини. «Кі» повинно неперевно текти. Якщо з якихось причин відбувається затримка потоку «кі» у котромусь з органів, то у ньому починається хвороба. Однак «кі» — це не лише позаматеріальна сутність, що циркулює виключно у тілі людини — поняття «кі» може бути поширене на будь-який процес.

Філософія айкідо не концентрується на природі чи функції «кі». Основне завдання айкідо — вміти підтримувати рівномірний розвиток, осягати рівновагу в плавному русі (принцип айкі). Саме вивчення і практика даного вміння і є завданням айкідоки. «До» якраз вказує, що айкідо не є набором прийомів, які повинен застосовувати «позитивний герой» супроти «хуліганів», натомість, — це спосіб мислення який не припускає виникнення ситуацій, коли необхідно застосовувати фізичні вміння. Зупинка «кі» — це конфлікт, який необхідно розв'язати для відновлення внутрішньої рівноваги.

Конфлікт — це зіткнення двох сил, боротьба інтересів, коли жодна сторона не бажає поступитися, щоб не втратити свого обличчя. Переможе сильніший, але якщо сили приблизно рівні, то боротьба буде тривати довго та виснажувати обидві сторони. Енергія витрачається без змісту і користі. Розвиток припиняється та у найгіршому випадку починається занепад. Айкідо не концентрується на природі чи причині виникнення конфлікту, але на способі, у який його можна розв'язати. Техніка айкідо показує як розблоковувати зіткнення сил, оскільки той хто блокує, насправді блокує себе: сила і час іде на підтримання блокування, унеможливлюється розвиток, самореалізація. Кожен має власні інтереси, та завданням айкідоки є їх узгодження для загальної користі, оскільки агресія — це реалізація власних інтересів коштом інших. Розблокування не є тотожнім поразці. Рух дозволяє розвиватися, реалізувати свій потенціал, осягати нові вміння. Стиль дій майстра айкідо — рухатися для відкриття нових можливостей. Розв'язання конфлікту унеможливлює ситуації, у яких перемагає груба сила, — при плавному русі вона не має жодного значення. Наскільки б слабкою сила не була, її буде достатньо, щоб підтримувати розвиток.

Технічний арсенал Айкідо[ред.ред. код]

Обеззброювання нападника прийомом «забирання меча»

Технічний арсенал айкідо складається з кількох складових: стійок, пересувань, страховок, та безпосередньо прийомів. В свою чергу арсенал останніх логічно ділиться на два великі розділи: тайдзюцу (робота без зброї) та буківаза (робота зі зброєю). Тайдзюцу складається з таких понять, як захвати (торі), атаки (уті, цукі), та прийомів від захватів спереду, ззаду, удушаючих захватів та атак. Буківаза ділиться на роботу з мечем (айкікен), дзьо (айкідзьо) та ножем і складається з формалізованих вправ для одиночного виконання (субурі) та парного виконання (авасса, кумі тачі). Існують прийоми, які поєднують обидва підрозділи між собою (наприклад коли один з айкідок без зброї, а інший озброєний і т.і.). Докладніше про технічний арсенал айкідо дивись Технічний арсенал айкідо

Аспекти практичних тренувань[ред.ред. код]

Практика айкідо призводить між іншим і до фізичного розвитку айкідок. А саме значно поліпшуються гнучкість, витривалість, фізична міць (але з поміркованим акцентом на силі), крім того тренування призводять до покращення зосередженості, керованого розслаблення, врівноваженості. В техніках айкідо в порівнянні з іншими видами бойових мистецтв частіше застосовується тиск та продовження руху партнера ніж витягування, жорсткий контакт, силове протиборство. Ця різниця дозволяє займатися айкідо значно ширшому колу практикуючих. В айкідо головний акцент робиться на координації рухів тіла, та рівновазі. В багатьох додзьо кожне тренування починається з розминки до якої входить розтяжка та відпрацювання самостраховки (кувирки, падіння і т.і.).

Хоча за часів О-сенсея була більше поширена практика вільного стилю. Сучасне айкідо базується на формалізованих формах («ката»), що виконуються двома айкідоками разом. В основі тренування лежить поділ пари тренуючих на «уке» (той що нападає) і «наге» (також може називатись «торі» в залежності від стиля), що нейтралізує напад використовуючи техніку айкідо. Треба усвідомити, що «уке» і «наге» це не конкуренти, які повинні перемогти противника за любу ціну, а партнери, що допомогають один одному краще засвоїти техніку.

Тренування у додзьо Maisons-Alfort

Обидві ролі є необхідними для вивчення айкідо, бо дозволяють «наге» вчитись контролювати і використовувати енергію нападу, розвивати відчуття свого центру, в то час як «уке» вчиться, контролювати своє положення в невигідних, неврівноваженних позиціях в які він може потрапити при виконанні «наге» захисних дій, а також вчиться бачити можливість протидії у разі недосконалого виконання техніки партнером.«Уке» постійно намагається відновити рівновагу і зменшити свою зону ураження, тоді як «наге» намагається залишити «уке» в неврівноваженому стані і зберегти можливість для успішних дій. В більш просунутому тренуванні, «уке» може використовувати методи анулювання («каеши-ваза») для того щоб перехопити ініціативу і знов перейти до атакуючих дій (наприклад кинути «наге»). «Уке» означає «отримувач». Добрий «уке» завжди повинен слідкувати за діями партнера, та виконувати страховку щоб уникнути значного болю чи пошкоджень. В свою чергу «наге» відповідає за те, щоб запобігти травмам «уке», контролюючи свою швидкість і силу в залежності від майстерності його партнера.

Під час тренувань з тайджицу прийнято, що кожен з пари айкідок почерзі виконує роль «уке» і «наге». Крім того заохочується практика, коли кожен наступний прийом айкідока повинен відпрацьовувати з іншим партнером. Це дозволяє кожному оволодіти технікою як наступу, так і захисту та відпрацювати це вміння з різними партнерами (за вагою, зростом, швидкістю тощо).

Критика айкідо[ред.ред. код]

Айкідо критикують як навколоспортивне шахрайство, тому що у обмін на гроші людина не отримає практично нічого з того, що декларується майстрами айкідо.

У класичному вигляді айкідо непридатне як тренування з метою отримання навичок самозахисту:

  • Люди "тренуються" захищатись від ударів, яких ніколи не зустрінуть у реальному житті.
  • Тренування зводяться до того, що "нападник" і той, хто "захищається" виконують ритуальні рухи, які вони вивчили. Тобто "нападник" має напасти саме так, як навчив сенсей, той, хто захищається має виконати "правильний" захист, на який "нападник" має відреагувати "правильним" чином. Тобто класичне тренування айкідо має більше спільного з навчанням якихось повільних танців, де кожен виконує свою партію, аніж з відпрацюванням сценаріїв реальних конфліктних ситуацій фізичного протистояння.
  • Рівень загальної фізичної підготовки дуже низький, разом, у одному темпі, тренуються і чоловіки і тендітні дівчата, які до цього не мали жодної фізичної підготовки, а також неповнолітні діти і люди похилого віку.

Не зважаючи на очевидну невідповідність тренувань задекларованим завданням (отримання навичок самооборони), айкідо має стабільну популярність. Секрет успіху айкідо, мабуть, криється у тому, що його адепти обіцяють зробити непереможного бійця з кого завгодно, у той час, як зайняття айкідо не потребує жодних особливих зусиль.

Айкідо усе ж містить у собі прийоми, які дійсно можна використати для реальної самооборони, однак самі майстри айкідо визнають, що для того, щоб використати щось з арсеналу айкідо, потрібно мати досвід зайняття реальними єдиноборствами. Існують також намагання зробити з айкідо щось практично корисне під назвами реальне айкідо, "життєве айкідо" тощо. [1][2][3]

Ступені айкідо[ред.ред. код]

У айкідо використовується система ступенів, яка є спільною для бойових мистецтв Японії (карате, кендо, дзюдо), спочатку ідуть учнівські ступені (кю) після чого присвоюються ступені майстра (дан). Найнижчий ступінь у айкідо — шостий кю (хоча у деяких федераціях ступені можуть починатись і з десятого). Найвищий учнівський ступінь — перший. Для здобуття п'ятого кю повинно минути щонайменше півроку тренувань, поступово проміжок між черговими ступенями збільшується. Для здобуття першого ступеня майстра (першого дану) кандидат повинен відповідати певним вимогам: після здобуття першого кю повинно минути щонайменше рік тренувань, брати участь у семінарах, що провадяться видатними майстрами, у деяких федераціях є ще віковий ценз — 16 чи 18 чи 20 років (але зазвичай дана вимога виконується автоматично). Найвищий ступінь у айкідо — восьмий дан. Десятий дан тепер надає тільки федерація за особливі заслуги та внесок у айкідо і тільки після смерті. Слід зауважити, що рівень майстерності відображається нижніми майстерськими ступенями, ступені вище четвертого присуджуються за розвиток чи популяризацію айкідо. Але без сумніву майстер восьмого дану розуміє айкідо значно краще ніж власник дану третього.

Дан

Умови отримання

1-й Треба вивчати айкідо не менш 2ох років та мати вік більше двадцяти років
2-й Щонайменше через 2 роки після отримання 1-го дана
3-й Щонайменше через 3 роки після отримання 2-го дана
4-й Щонайменше через 4 роки після отримання 3-го дана
5-й Щонайменше через 5 років після отримання 4-го дана
6-й Щонайменше через 6 років після отримання 5-го дана та мати вік більше 33 років
7-й Щонайменше через 12 років після отримання 6-го дана та мати вік понад 45 років
8-й Щонайменше через 15 років після отримання 7-го дана та мати вік понад 60 років

Із ростом майстерності тренуючий отримує пояси певного кольору. В більшості шкіл айкідо є лише два типи поясів — білий, що вказує на учнівський рівень, і чорний, для майстрів. Але застосовуються і інші кольори в залежності від традицій конкретної школи. Певним додатковим елементом, що вказує на досвід тренуючого є хакама — тренуючий має право носити хакаму починаючи з певного рівня (в залежності від федерації з другого кю або з першого дану). Це правило має раціональні причини — початкуючому важко переміщуватись з цим додатковим елементом однострою.

Спорядження[ред.ред. код]

Однострій[ред.ред. код]

Складена хакама

Однострій практикуючого айкідо, або айкідогі (яп. 合気道着) складається з:

  • Біла куртка і штани.
  • Білий або чорний пас.
  • Чорні хакама.

Зброя[ред.ред. код]

Арсенал зброї складається з:

Додзьо[ред.ред. код]

Айкікай додзьо у Японії

Зал де відбуваються заняття називається «додзьо», підлога покрита матами. У додзьо вирізняється одна сторона — «сьомен» (на стіні вішається портрет Моріхея Уесіби, або зображення напису «айкідо»), по цій стороні сидить «сенсей» (вчитель), учні сідають («сейдза») лицем до сьомен. У додзьо кожен повинен дотримуватись певних чітких правил поведінки, особливо після виходу на татамі. Перед початком занять, та після них зазвичай виконується певний ритуал, що символізує вдячність О-сенсею, подяку викладачу, та повагу один до одного практикуючих айкідо.

Школи айкідо[ред.ред. код]

Айкідо має багато шкіл, що в основному були сформовані головними учнями Уесіби Моріхея. Незалежні школи почали з'являтись після Другої Світової війни. Їх кількість зросла після смерті засновника в 1969 році. Сьогодні кожна головна школа айкідо має незалежний керівний орган та свій головний зал в Японії, а також філіали у різних країнах світу. Найбільшою і основною школою айкідо є Айкікай. Інші значні школи — Йосінкан, Йосейкан, Сьодокан, Кі-айкідо, Івама рю(з 2004 року Такемусу Айкі), Ай рю айкідо та інші.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Айкідо в Україні[ред.ред. код]