Капоейра

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Капоейра
Капоейра або Танець Війни (Йоганн Моріц Ругендас, 1825, опубліковано 1835)
Капоейра або Танець Війни (Йоганн Моріц Ругендас, 1825, опубліковано 1835)
Спеціалізація Ударна техніка, акробатика, танці
Походження Flag of Brazil.svg Бразилія
Заснування Прибл. XVII століття
Майстри Местре Бімба, Местре Пастінья, Местре Жоао Гранді, Местре Жоао Пекено

Капое́йра (порт. Capoeira) — афробразильське бойове мистецтво з елементами танцю, музики і акробатики. Вважається, що традиційна капоейра виникла в XVII столітті в Бразилії в середовищі африканських рабів. Сучасна капоейра починається з 30-х років XX-го століття. Зараз капоейра є популярним видом спорту як в Бразилії так і далеко за її межами і налічує десятки тисяч прихильників у всьому світі. 26 листопада 2014 року Капуейру було включено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.[1][2]

Історія[ред.ред. код]

Перші письмові згадки про капоейру належать до XIX століття, але прийнято вважати, що традиційна капоейра виникла набагато раніше.

Походження[ред.ред. код]

У 1500 році португальці на чолі з капітаном Педро Кабралом (порт. Pedro Alvares Cabral), прибули до Бразилії. Через кілька десятків років почалася колонізація території, коли серед першочергових задач прибульців було підкорення місцевого населення — бразильських індіанців — для того, щоб забезпечити португальців дармовою робочою силою (Див. Колоніальна Бразилія).

Індіанці виявились непридатними до рабської праці — вони швидко помирали в неволі або тікали в свої поселення, що знаходились неподалеку. Тоді португальці почали завозити рабів з Африки. Чорні раби якщо і тікали, не ризикували заглиблюватись далеко у джунглі а засновували свої вільні поселення — кіломбос чи мокамбос — поблизу міст і плантацій португальців, які без зайвих зусиль могли знову їх відловлювати (самі чи з допомогою індіанців). Згідно з самою популярною теорією походження капоейри, вона зародилась у найбільшому з таких поселень біглих рабів — «королівстві» Кіломбо дос Палмарес (порт. Quilombo dos Palmares), що проіснувало протягом усього сімнадцятого століття в Пернамбуко. В період розквіту «Пальмової республіки» (1645 р.) вона нараховувала до одинадцяти тисяч жителів у декількох поселеннях. Після розгрому Кіломбо дос Палмарес португальцями капоейра продовжила розвиватися чорношкірими рабами на плантаціях. Її замаскували під танок, для того щоб можна було займатися прямо на очах у білих рабовласників. Спочатку на африканські традиції дивились крізь пальці, а іноді навіть заохочували. Метою таких заохочень було зменшення внутрішнього напруження, породженного рабством, а також внесення відчуження між різними етнічними групами африканців. Проте, починаючи приблизно з 1814 р. капоейра, як і інші прояви африканської культури, піддається репресіям, а в деяких місцях і взагалі забороняється власниками рабів и наглядачами. Документований етап або певного роду нова історія капоейри починається підписанням Золотого Закону в 1888 р., який скасовував рабство. І хоча ввезення рабів в Бразилію було заборонено ще раніше — у 1850 р. законом Кейрожа, але протягом ще майже сорока років работоргівля продовжувалась нелегально (Див. Бразильська імперія). У 1892 р. практика капоейри була заборонена першою конституцією Бразильскої Республіки. Покаранням для капоейристів була смерть. Поясненням такого жорсткого ставлення до капоейри було те, що з плантацій рабовласників капоейра перейшла до вуличних банд, і стала грізною зброєю.

Техніка тогочасної капоейри мала небагато спільного з сьогоднішньою — акробатичні стрибки, переміщення біля землі, удари ногами і музичний інструмент, під назвою берімбау (порт. berimbau), стали невід'ємною частиною цього мистецтва тільки в двадцятому столітті.

XX століття[ред.ред. код]

Майстер Бімба

Станом на 1920-ті роки в результаті трьох десятиліть поліцейських переслідувань капоейра була майже повністю викорінена в кримінальному середовищі великих міст Ріо-де-Жанейро, Сан-Пауло и Ресіфі. У Баїї капоейрі вдалося пережити репресії в вигляді ритуалізованого танцю-двобою, що увібрав у себе й інші елементи африканскої культури. На зміну кровопролитним бійкам прийшло досить мирне проводження часу вечорами чи у святкові дні. Тоді ж, судячи з усього, обов'язковим стає музичний супровід і канонізується склад інструментів для жого (порт. jogo). У 1932 р. в м. Салвадор, майстер Бімба (порт. Mestre Bimba, Manoel dos Reis Machado — 1899–1974) відкрив першу академію капоейри у Centro de Cultura Fisica Regional Baiano — звідси, до речі, пішла назва одного з двох основних стилів капоейри — режіонал (порт. Regional). Все це стало можливим завдяки націоналістичній політиці диктатора Жетулио Варгаса (порт. Getulio Vargas), який сприяв розповсюдженню капоейри як бразильского національного виду спорту.

Майстер Пастінья

У 1941 р. майстер Пастінья (порт. Mestre Pastinha, Vicente Ferreira Pastinha — 1889–1981) відкрив свою школу capoeira Angola. Назва школи походить від назви країни з якої привозили рабів. Вперше в історії стало можливо викладати капоейру і практикувати її відкрито. В сорокових роках почалась міграція капоейристів з Баії до Ріо, а пізніше до Сан-Пауло й інших міст. На початку шестидесятих молоді капоейристи з среднього класу Ріо, після навчання у майстра Бімби повернулись додому де продовжили розвивати капоейру самостійно. Приблизно через десять років школа Сензала (порт. Senzala) досягла свого розквіту. Вона стала найвідомішою групою в Бразилії і пропагувала новий стиль — Режіонал-Сензала.

В той самий час, капоейра активно развивалась і у Сан-Пауло. Інтенсивні розминки і систематична постановка ударів доповнили методику Бімби. Незабаром і в Ріо і в Сан-Пауло, під впливом східних бойових мистецтв, була прийнята нова система шнурів. Чітка організація навчання і контроль за ростом майстерності в реформованій капоейрі забезпечили притік нових учнів. Тоді ж відбулись і перші спроби проведення змагань і чемпіонатів з капоейри, організації суддівства і розробки правил. На початку 70-х існувала загроза того, що капоейра може втратити свої ритуальні, філософські й ігрові аспекти.

Приблизно з 1985 р., починається відродження традиційної капоейри Ангола, присутність якої довгий час була майже не відчутною в тіні стилів, що брали свій початок з капоейри режіонал.

Сьогодні розвинено багато шкіл капоейри, кожна з яких привносить свій вклад у розвиток цього мистецтва. Причому, активно розвиваються всі напрямки капоейри: традиційна, бойова, показова.

Походження назви[ред.ред. код]

Полеміка відносно етимології слова «капоейра» не припиняється. Найрозповсюдженіші версії наведені нижче:

  • слово capoeira походить з мовної групи індіанців тупі, і означає: «поле, що заросло чагарником, а потім розчищалось або випалюванням, або вирубкою» (Деніел Досон, стаття «Капоейра Ангола і местре Жоао Гранді», англ.)
  • capoeira (порт.) — клітка для курей, також місце, де вигодовують курей.
  • за версією дослідника народу конго, вченого Фу-Кіау Бунсекі (K. Kia Bunseki Fu-Kiau), слово capoeira — спотворене звучання слів kipula/kipura з мови кіконго. За його інформацією: «…pula/pura означає „перестрибувати з місця на місце“, а також „бити, битися“. Обидва слова використовувались для опису рухів півня під час боїв півнів. Kipura у культурному контексті народу конго також означає людину, чиї бійцівські якості розвинені на основі імітації рухів півня під час боїв півнів…»

Розповсюдження капоейри[ред.ред. код]

Капоейра в Європі[ред.ред. код]

Перше близьке знайомство Європи з капоейрою, судячі з усього, відбулося у 1951 році під час європейського туру артистичної трупи Companhia Brasiliana, за якою послідували й інші, наприклад Furacões da Bahia або Brasil Tropical, заснована майстром капоейри Каміза Роша. Після цього окремі спеціалісти отримали можливість залишатися в європейських країнах на певний час і викладати капоейру або давати сольні показові виступи. Першопрохідцем європейської капоейри вважають Martinho Fiuza, що приїхав з Бразилії у 1978 р. Варто відзначити, що регулярне викладання капоейри в США почалось всього на три роки раніше — у 1975 р. майстром Jelon Vieira (школа Senzala) в Нью-Йорку. У 1980 р. в Німеччину прибув майстер Пауло Сікейра (порт. Paulo Siqueira), цю подію прийнято вважати початком неперервного розвитку капоейри в Європі.

У 1987 р. відбулась перша зустріч Capoeira Summer Meeting, яку організував майстер Маркуш Чіна (порт. Marcos China) разом з групою Senzala в Парижі. В ній взяли участь багато майстрів з Бразилії: Peixinho, Toni, Garrincha і Sorrizo, а також ті, що вже закріпилися в Європі: Lua (Швейцарія), Grande (Франція), Samara (Голландія). Рік потому в Парижі була проведена ще одна така зустріч.

Починаючи з 1989 р. літній табір проходить у м. Гамбург. Куратором події є організація майстра Пауло Сікейра Capoeuropa. Ця шестиденна зустріч є однією з найбільших подій європейскої капоейри. Кожен день проходить від 6 до 9 занять у трьох групах, поділенних за рівнем підготовки. Додатково проводяться факультативи з африканських танців і гри на музичних інструментах.

Серед інших значних щорічних фестивалей можна виділити International Capoeira Angola Meeting (Берлін, Відень) і пасхальну зустріч в Амстердамі.

Станом на сьогодні, капоейра в Європі (особливо західній) є досить розвиненою. Деякі європейці вже отримали ступінь викладача (порт. professor) і самостійно викладають. Втім, незважаючи на довгу історію розвитку європейської капоейри, майстрів-європейців ще немає.

У 2006 р. в м. Більбао (Іспанія) пройшли перші змагання з капоейри серед небразильців. В якості суддів були запрошені 24 майстри з різних груп. Організаторами змагань є групи Capoeira Brazil і Rabo de Arraia. Ця подія зібрала понад 600 участників і є найбільшою за весь час існування капоейри в Європі.

Рода капоейри[ред.ред. код]

Ро́да капоейри (порт. Roda de capoeira) — основне дійство в капоейрі. Капоейристи вишиковуються у коло (інколи у розімкнуте коло — підкову), в центр роди виходять двоє капоейристів і грають капоейру між собою. Одну частину кола займає оркестр з традиційних інструментів. Гра в роді проходить під живу музику, спів і ритмічні хлопки руками всіх участників. В роді капоейристи використовують всі свої навички і вміння. Гра в роді є кінцевою метою їх тренувань.

Двоє гравців у роді

Гра в роді[ред.ред. код]

Гра (порт. jogo) — своєрідний поєдинок між двома капоейристами всередині роди. Інколи проводять аналогії між грою в капоейрі і спарингами в інших єдиноборствах. Гра може бути різною як за швидкістю так і за характером. Характер і швидкість гри визначаються як стилем капоейри так і музикою, що грає оркестр.

Музика в роді[ред.ред. код]

До традиційних музичних інструментів роди належать:

  • берімба́у (порт. berimbau) — однострунний музичний інструмент — лук довжиною приблизно 1,5 м зі сталевою струною,
  • атаба́ке (порт. atabaque) — дерев'яний барабан на підставці,
  • панде́йро (порт. pandeiro) — бубен,
  • агогó (порт. agogo) — музичні дзвіночки,
  • реко-ре́ко (порт. reco-reco) — музичний гребінчик.

Склад оркестру і кількість в ньому різних музичних інструментів залежить від стилю і традицій конкретної групи капоейристів. Найчастіше використовують до трьох берімбау, атабаке, два чи один пандейро.

Оркестр грає певні музичні ритми (задає ритм берімбау), від цих ритмів залежить характер гри в роді.

Всі гравці на музичних інструментах також є капоейристами, впродовж роди їх можуть міняти інші участники.

Спів у роді[ред.ред. код]

(Повна стаття Пісні в Капоейрі)

Пісні в капоейрі поділяються на дві партії: партія соліста і партія хору. Соліст починає пісню, а хор йому відповідає або співає приспів. Зазвичай солістом є один з тих, хто грає на берімбау або інших муз. інструментах. Хором є всі інші капоейристи в роді.

Вважається що спів у роді створює відповідну енергетику і настрій для гри, а також допомагає капоейристам, що тільки що грали в кругу відновити дихання.

Як пісні для роди вживаються народні бразильські (або їх переспіви) та авторськи пісні майстрів капоейри. Основними темами пісень є капоейра, рабство а інколи й звичайні побутові теми.

Вхід і вихід з роди[ред.ред. код]

Гравці входять у роду парами або по-одному. В випадку коли капоейрист виходить сам, він замінює собою одного з гравців, що вже грали в роді. Вихід капоейристів з роди відбувається або за їх власним бажанням, або якщо їх змінюють інші капоейристи.

Стилі капоейри[ред.ред. код]

Розділення капоейри на стилі почалося з середини XX-го століття (разом з початком її бурхливого розвитку). Вважається, що до того часу існувала лише одна форма капоейри, а всі зовнішні відмінності сприймалися як особливості індивідуального виконання окремих майстрів.

Виділення окремих стилів почалося з майстрів Бімба і Пастінья і було остаточно завершене їх послідовниками.

Капоейра Ангола[ред.ред. код]

(Повна стаття: Капоейра Ангола)

Назва походить від назви школи майстра Пастіньї (Капоейра Ангола, порт. Capoeira Angola). В свою чергу майстер назвав так свою школу на честь Анголи — району Африки звідки до Бразилії привозили чорних рабів.

Зараз капоейра стилю ангола сприймається як традиційна. З часом вона майже втратила свої бойові риси. Головним в капоейрі ангола є пізнання себе і світу через гру в роді. Хоча є приклади і бойового застосування цього стилю.

Сьогодні існують як групи, що практикують винятково капоейру Анголу, так і групи що практикують її паралельно з іншими стилями.

Капоейра Режіонал[ред.ред. код]

Регіональна боротьба Баїї (порт. Luta Regional Baiano) — стиль розроблений майстром Бімбою. Виник як синтез тогочасної капоейри, боротьби батуке, східних і західних єдиноборств. Вважається, що майстер розробляв свій стиль спеціально для армії, це знайшло свій відбиток в суворій дисципліні і роботі зі зброєю (в тому числі з вогнепальною). В капоейрі такий підхід сприймався як новаторство, але зараз режіонал вважається традиційним стилем. Всю суть свого винаходу майстер Бімба виклав у своїх так званих вісьмох послідовностях — наборі парних вправ і комбінацій, що описують дії гравця у роді.

На сьогоднішній момент є зовсім мало груп які практикують винятково традиційний режіонал, хоча сучасні стилі здебільшого засновані на ньому.

Сучасна капоейра[ред.ред. код]

порт. Capoeira Contemporânea або порт. Capoeira Atual — найпоширеніший на сьогодні напрямок капоейри. В принципі, сучасною капоейрою називають все, що не є традиційним режіоналем чи анголою. В залежності від групи в капоейрі може бути присутнім як велика кількість акробатичних елементів, так і солідний бойовий арсенал (нерідко запозичений з інших єдиноборств).

Деякі майстри вважають, що традиційна капоейра не мала поділу на стилі, і тому сучасні групи анголи і режіоналу також відносять до видів сучасної капоейри.

Традиції капоейри[ред.ред. код]

Апелідо[ред.ред. код]

Апелі́до (порт. apelido) — призвисько що отримує капоейрист прозаймавшись капоейрою певний час.

Ця традиція дійшла до нас з часів, коли капоейра була заборонена в Бразилії. Тоді для того щоб не попастися поліції капоейристи носили вигадані імена, якими користувалися лише у своїх колах.

Зараз ім'я капоейристу дає його майстер. Часто новим ім'ям слугує назва якоїсь тварини (напр. кіт — Gato, або лисиця — Raposa) або ім'я персонажу з фільму, мільтфільму чи коміксу (Mister Bean, Tio Chico, Cebolinha). Фактично іменем може бути будь-який іменник чи прикметник.

Апелідо буває кумедним, а може бути й образливим для свого власника. І хоча, як правило, капоейристи усі люди з гумором, деякі з них (навіть майстри) не люблять називати своє друге ім'я. Втім, є багато капоейристів, що користуються своїм прізвиськом навіть у повсякденному житті.

Градація[ред.ред. код]

Система градації вперше з'явилася в школі майстра Бімби. Для визначення рівня своїх учнів майстер пов'язував їм різнокольорові хустки.

Пізніше під впливом східних єдиноборств в різних групах капоейри почала уводитись градація основана на різнокольорових поясах (порт. cordao). Найчастіше пояс є шматком круглої плетеної мотузки з розпущеними кінцями. Зав'язується він на бедрах капоейриста так, щоб кінці звисали з лівого (рідше з правого) боку. Першим подібну систему поясів увів майстер Карлос Сенна (порт. Carlos Senna).

Градація за допомогою кордао прийнята в школах сучасної капоейри і режіоналу. В школах стилю ангола, ця градація як правило не використовується.

Кольори поясів[ред.ред. код]

На сьогодні не існує єдиної системи кольорів поясів для всіх груп.

Багато шкіл користується системою запропонованою Міжнародною Федерацією Капоейри. В ній використовуються чотири кольори прапора Бразилії: зелений (порт. verde), жовтий (порт. amarelo), синій (порт. azul) і білий (порт. branco).

Учні, після вручення нових поясів

Порядок поясів:

  1. Зелений
  2. Жовтий
  3. Синій
  4. Зелено-жовтий
  5. Зелено-синій
  6. Жовто-синій
  7. Зелено-жовто-синій
  8. Біло-зелений
  9. Біло-жовтий
  10. Біло-синій
  11. Білий

Крім цієї системи існують і інші, де, наприклад, першим поясом є білий, а найвищим — червоний або чорний.

Батізаду[ред.ред. код]

Церемонія Батізаду (порт. Batizado) — церемонія посвячення у капоейристи.

Суть церемонії полягає в тому, що майстер грає з новачком у роді. Під час гри, майстер якимось прийомом збиває новачка на землю. З цього моменту новачок вважається капоейристом.

Після батізаду капоейрист отримує свій перший пояс. Всі наступні пояси отримуються на церемонії зміни поясу (порт. Troca de Corda).

Акробатика в капоейрі[ред.ред. код]

Присутні в капоейрі акробатичні елементи можна умовно поділити на два типи: наземна (виконання різних елементів з опорою на руках або ліктях) та повітряна (різні стрибки, сальто тощо).

Наземна акробатика розвинулась безпосередньо з бойових рухів капоейри. В принципі, кожен такий акробатичний елемент може мати і ударне застосування, хоча зараз частіше використовується для демонстрації фізичних можливостей капоейриста. Така специфічна акробатика має спеціальну назву — флорея (порт. floreia).

Повітряна акробатика привнесена в капоейру з зовні. Вперше акробатичні елементи почали з'являтися в капоейрі в кінці 60-х років XX-го століття, і остаточно увійшли в арсенал капоейристів на початку 70-х. Повітряні елементи не мають бойового застосування і слугують винятково для демонстрації вправності капоейристів. Тому далеко не всі майстри капоейри вчать своїх учнів елементам повітряної акробатики, а на змаганнях з капоейри вміння виконувати такі елементи не оцінюється.

В масовій свідомості (особливо на теренах СНД) капоейра все ще часто асоціюється з акробатикою. Хоча акробатика є лише одним необов'язковим елементом що може використовуватись у грі капоейристів.

Капоейра у культурі[ред.ред. код]

Сучасна капоейра включає в себе велику кількість карколомних трюків, стрибків і видовищних ударів. Цим пояснюється цікавість до капоейри голівудських продюсерів і режисерів а також творців комп'ютерних ігор. Перший і поки що єдиний художній фільм повністю присвячений капоейрі називається Only the strong. Для багатьох людей, знайомство з бразильським бойовим мистецтвом почалося саме з перегляду цієї кінострічки. І все ж, більшість капоейристів ставляться до «Only the strong» негативно, оскільки вважають, що капоейра в ньому як така не показана.

Виконавець головної ролі актор Марк Дакаскос займався капоейрою лише декілька місяців перед зйомками. Справжня Рода показана тільки на початку і в кінці фільму і лише у своєму «демонстраційному» варіанті. Інші фільми, в яких показано капоейру:

  • «The Quest» — бразильського бійця грає справжній капоейрист і чемпіон Бразилії.
  • «Місто втраченних душ» — капоейристи епізодично беруть участь у розборках між кримінальними бандами.
  • «Жінка-кішка» — головна героїня використовує рухи з капоейри під час бою.
  • «12 друзів Оушена» — один з героїв використовує рухи капоейри для того щоб пройти через залу з лазерною сигналізацією.
  • «Том Ян Гун» — показаний поєдинок бійців Муай-Тай і капоейри, у ролі капоейриста знявся справжній досвідченний капоейрист — Латіф Краудер.
  • «Знайомство з Факерами» — комедійний фільм, батько головного героя займався капоейрою для заспокоєння нервів.

Окрім художніх про капоейру знімають і документальні фільми. Так в Бразилії у 2007 році вийшов фільм про життя майстра Бімби «Capoeira Illuminada».

Капоейра знайшла відображення і в комп'ютерних іграх. Наприклад, Capoeira Fighter — комп'ютерна гра розроблена за технологією Macromedia Flash. Игровий процес організован у вигляді поєдинків між окремими героями (на кшталт ігор Street Fighter і Mortal Combat). Особливістю гри є те, що усі персонажі — капоейристи і в поєдинках використовують рухи і прийоми з капоейры. Вийшло три версії гри, але, судячи з усього, найбільш популярна і розповсюджена друга частина — Capoeira Fighter 2 Brazilian Batizado. Також відомі інші ігри:

  • «Tekken» (епізоди з 3-го і вище),
  • «Prince of Persia» (The Sands of Time; WW; TTT),
  • «Fatal Fury» (FF1, 3, Real Bout 1, 2, Special)
  • «King of Fighters» (KoF: MI 1, KoF: MI2, KoF 11)
  • «Street Fighter 3»
  • «Rage of the Dragons».

Не в усіх іграх капоейра представлена саме як бойова дисципліна, наприклад, в онлайновій ролевій грі «World of Warcraft» тролі посля довгої неактивності гравця починають виконувати рухи з капоейри.

Капоейра в Україні[ред.ред. код]

Розвиток капоейри в Україні почався в середині 90-х років XX-го століття. Стимулом для багатьох вітчизняних капоейристів був фільм «Тільки найсильніші» (англ. «Only the strong») та компьютерна гра Tekken.

Перший візит майстра з Бразилії в Україну відбувся пізніше — у 2000 році у Києві був проведений п'ятиденний семінар для капоейристів за участю professor Rui з школи Centro Cultural Senzala.

Зараз семінарські заняття з викладачами з Бразилії проходять декілька разів на рік. Крім того вітчизняні капоейристи відвідують семінари в Європі, Росії і Бразилії.

З 21 по 23 липня 2006-го року в м. Луганськ пройшли перші Ігри Капоейри (порт. Jogos de capoeira) — своєрідний чемпіонат де рівень гри вітчизняних капоейристів оцінювали викладачі з Бразилії і Іспанії.

У 2006 році Міністерством юстиції України було офіційно зареєстровано Всеукраїнську федерацію капоейри. Ця некомерційна організація з центром у м. Києві об'єднує капоейристів з різних міст України. Головна її мета сприяти розвитку капоейри в Україні, підвищувати кваліфікаційний рівень викладачів та учнів капоейри, сприяти проведенню семінарів, батизадо, змагань з капоейри, допомагати вітчизняним капоейристам відвідувати міжнародні зустрічі та семінари тощо

Одним із ключових завдань федерації є визнання капоейри зареєстрованним видом спорту в Україні.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Перша форма для занять капоейрою була уведена в школі майстера Пастіньї. Вона складалась з чорних штанів і жовтої футболки. Чорне з жовтим — кольори улюбленої футбольної команди майстра.
  • Своє прізвисько майстер Бімба отримав у дитинстві. За легендою, мати майстра очікувала народження дівчинки, але повитуха сказала, що у новонародженного є бімба. Бімба — жаргонна назва статевого органу у хлопчиків.
  • Перші письмові відомості про капоейру в СРСР потрапили через книжки Жоржа Амаду. Там же зроблений перший переклад слова «capoeira» російською мовою — рос. капоэйра. Зараз таке написання вважається літературним.

Пов'язані мистецтва[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. «Eight elements from Algeria, Armenia, Azerbaijan, Bolivia, Bosnia and Herzegovina , Brazil , Bulgaria and Burundi inscribed on Representative List of the Intangible Heritage» ((англ.)). UNESCOPRESS. 26 листопада 2014. Процитовано 27 листопада 2014. 
  2. «Капоейру внесли до списку ЮНЕСКО». BBC Україна. 26 листопада 2014. Процитовано 27 листопада 2014. 

Посилання[ред.ред. код]