Джіу-джитсу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Дзюдзюцу)
Перейти до: навігація, пошук
Ієрогліф дзюдзюцу.

Джіу-джитсу (яп.柔術 — мистецтво гнучкості) — японське бойове мистецтво, яке вивчає техніку і тактику ведення ближнього бою з одним або кількома суперниками, зі зброєю та без неї.

Принцип Джіу-джитсу[ред.ред. код]

Термін джюуджюцу (спотворена вимова — «джіу-джитсу») з'явився в Японії в XVI столітті. Він складається з двох слів. Слово джюу означає м'який, гнучкий, піддатливий, поступливий, а джюцу перекладається як техніка, спосіб. Отже, джіу-джитсу — це м'яка, або піддатлива техніка. Майстер джіу-джитсу поступається натиску супротивника до тих пір, поки той не опиниться у пастці, а тоді звертає дії ворога проти нього самого. Роз'яснюючи головний принцип джіу-джитсу («піддатися, щоб перемогти»), наставники наводять приклад того, що гілка під вагою снігу згинається до тих пір, поки не скине його, і що гнучка верба розпрямляється після бурі, а могутній дуб лежить повалений. джіу-джитсу набуло розвитку серед самураїв феодальної Японії як метод ураження озброєного та захищеного супротивника без використання зброї. Нанесення ударів супротивнику в обладунках було неефективним, тому найдієвіші методи нейтралізації ворога прийняли форму заломів і кидків. Подібні техніки були розроблені на основі принципів використання енергії людини, яка атакувала, проти неї самої, що було краще за пряме протистояння.

Напрямки застосування[ред.ред. код]

Джіу-джитсу як система технік і знань може застосовуватись в трьох основних напрямах:

Сучасне і традиційне джіу-джитсу[ред.ред. код]

Комплексно, бойове мистецтво джіу-джитсу включає в себе декілька різноманітних стилів та підвидів, а також різні традиції і напрями його вивчення (умовно — школи). Відповідно до цих напрямів, джіу-джитсу умовно поділяється на традиційне та сучасне.

Техніка сучасного джіу-джитсу значною мірою складається з борцівських технік (захвати, заломи, зчеплення і захоплення, підніжки, кидки, звалювання, утримування і визволення, інше позиційне маневрування) та больових і задушливих прийомів (дія на суглоби, м'язи, артерії та больові точки), а меншу частину її обсягу складає ударна техніка рук і ніг (удари пальцями, кулаками, долонями, ліктями, головою, колінами і стопами). Іншими словами, сучасне дзюдзюцу — це техніка комплексного рукопашного бою.

Традиційне ж джіу-джитсу включає в себе боротьбу зі зброєю та в обладунках, а також прийоми шокового, травматичного та смертельного впливу. В якості зброї може використовуватись військова зброя (холодна чи вогнепальна), а також будь-які предмети побуту. Класичними видами бойового обладнання в дзюдзюцу вважаються явара (паличка завдовжки від 15 до 30 см), дзе (дубинки завдовжки приблизно один метр) і бо (жердина завдовжки 2-2,5 метра), а також вей (мотузка або пояс) і танто (ніж).

Традиційно, людину, яка практикує джіу-джитсу називають дзюдзюцука. В українській мові частіше вживають словосполучення «борець джіу-джитсу» чи «боєць джіу-джитсу».

Розвиток і вплив джіу-джитсу[ред.ред. код]

Джіу-джитсу мало великий вплив на інші бойові мистецтва. Техніки джіу-джитсу прямо чи опосередковано запозичені багатьма сучасними системами самозахисту. Джіу-джитсу мало особливий вплив на виникнення таких бойових мистецтв як самбо та дзюдо, також воно є основною складовою частиною грепплінгу та інших видів боротьби на підкорення.

Нижче наведено стилі джіу-джитсу, що відійшли від традицій японського бойового мистецтва і практично трансформувались в окремий вид єдиноборств:

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]