Мезозойська ера

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Мезозо́йська е́ра, мезозой (від грец. μεσο — середній і ζωον — життя) — друга з трьох геологічних ер фанерозойського еону, що настала після палеозойської і змінилася кайнозойською ерою.

Загальна інформація[ред.ред. код]

Настала 252 млн років тому. Тривалість мезозойської ери — 185 млн років. Поділяється вона на тріасовий період (252,2—201,3 млн років тому), юрський період (201,3—145,0 млн р. тому) і крейдяний період (145,0—66,0 млн р. тому). Кожен з цих періодів відзначається своїми, властивими тільки йому фізико-географічними умовами, певним розподілом моря і суші, а в межах останньої — гірських хребтів і рівнин, специфіч. краєвидами, складом органічного життя, проте зберігає загальні риси, характерні для мезозою в цілому. Наприкінці палеозойської ери завершуються великі горотворні рухи в земній корі, об'єднані під назвою герцинських. Вони зумовили різкі зміни фізико-географічних умов на Землі, і в зв'язку з цим, значні зміни в складі органічного світу.

Фауна і флора[ред.ред. код]

На початку мезозойської ери вимерло багато деревовидних вищих спорових рослин, дуже поширених раніше, зникли амфібії-стегоцефали, не стало багатьох морських безхребетних — трилобітів, чотирипроменевих коралів, гоніатитів тощо. Їх змінили голонасінні рослини гінкгові, бенетитові, саговникові, хвойні та ін.

Наприкінці мезозою, у крейдовому періоді, з'явилися перші покритонасінні рослини — платани, лаври, магнолії, різні бобові тощо. Серед безхребетних широкого розвитку набули молюски, в тому числі устриці, іноцерами, з-поміж головоногих — ператити[Хто?], амоніти, белемніти та інші. Рослинність мезозойської ери характеризувалася розвитком голонасінних, зокрема папоротей, саговників, хвощів, хвойних, з'явились перші покритонасінні (магнолія, фікус, верба, клен та ін.). Серед тварин переважали плазуни, у морях — молюски, з'явились перші ссавці, першоптахи (археоптерикси).

Океани і материки[ред.ред. код]

На початку мезозойської існував надконтинент Пангея, що об'єднував майже весь суходіл. Невдовзі він розпався на два — Лавразію і Гондвану. Вони, в свою чергу, згодом розділилися на сучасні материки. Горотворчі рухи були пов'язані з кімерійською складчастістю та мезозойською складчастістю. У пізньокрейдову епоху відбулася одна з найбільших в історії Землі трансгресій. Тектонічні рухи, що посилились наприкінці крейдового періоду, зумовили альпійську складчастість.

Палеогеографічні реконструкції
Ранній мезозой,
240 млн років тому  
Середина мезозою,
150 млн років тому  
Кінець мезозою,
65 млн років тому  

Корисні копалини[ред.ред. код]

До відкладів мезозою приурочена найбільша кількість світових запасів нафти і природного газу, дуже нерівномірно розподілених як територіально, так і за стратиграфічними комплексами. Бідніша за інші — тріасова система, але і до неї належать досить великі поклади в Сицилії, Сх. Україні, Передкавказзі, на Мангишлаку і т. д. Гол. роль в мезозойському комплексі відкладів відіграють юрські і крейдові товщі, що містять рідинні і газоподібні горючі корисні копалини практично на всіх континентах. В цих товщах знаходяться родовища Персидської затоки найбільшого нафтогазоносного басейну та ін. (Зах.-Сибірська нафтогазоносна провінція, район Передкавказзя, західна і східна частини Середньої Азії).

На частку М.е. припадає бл. 37% світових запасів вугілля. Осн. скупчення мезозойського вугілля належать до відкладів юрської (16%) і крейдової (21%) систем. У півн. півкулі, де зосереджені найбільші вугільні басейни цієї доби, вони розміщуються по обидва боки Тихого ок. У Півн. Америці найважливіші родов. знаходяться у Скелястих горах і на схилах Кордильєр. Великими запасами виділяється буро-вугільний басейн, на півн.-зах. США і в сусідніх районах Канади (Альберта). Вугленосні товщі крейди поширені також на Алясці і о-вах Арктичного архіпелагу. Гол. область мезозойського вугленакопичення — обширна півн.-сх. частина Азії. Вугленосні площі знаходяться в РФ, Монголії і Китаї.

За поширенням горючих сланців на першому місці серед порід мезозою стоїть юрська система, до якої відносять родов. Зах. Сибіру і Волго-Уральської обл., Великобританії, ряду країн Африки і ін.

Родов. бокситів активно утворюються в 2-й половині мезозою, і особливо в крейді, що належить до числа найпродуктивніших систем фанерозою. Пром. родов. бокситів цієї доби є в Україні, Франції, Іспанії, Греції, балканських і ін. країнах Середземномор'я. У кінці крейдового періоду почалося формування великих покладів бокситів у Півн. Австралії, Індії, Екваторіальній Африці і Півд. Америці, що тривало в палеогені. Така ж залежність від кліматичних умов виявляється в поширенні осадових зал. руд. Великі скупчення їх розташовані серед юрських і крейдових прибережно-морських відкладів. Важливе значення можуть мати також сидеритові руди, пов'язані з вугленосними товщами Сибіру і Китаю.

У лагунових відкладах верх. тріасу і верх. юри укладена величезна маса різних солей і гіпсу. Накопичення солей продовжувалося в ранній крейді.

Пром. скупчення фосфоритів приурочені переважно також до 2-ї половини мезозою. У самому кінці мезозою і на початку палеогену в Півн. Африці утворився один з найбільших у світі фосфоритоносних регіонів — Аравійсько-Африканська фосфоритоносна провінція. Інтенсивний магматизм, що виявився у 2-й половині мезозою, спричинив утворення різноманітних рудних корисних копалин. Переважна частина пов'язаних з ним скупчень руд кольорових і рідкісних металів тяжіє до складчастого пояса, що оточував западину Тихого ок. У його сх. гілці, що простяглася від Аляски до Чилі, зосереджена більшість мідно-порфірових родов. Вони відомі і на зах. від Чукотки до Філіппін і Нової Гвінеї, що дало підставу називати Тихоокеанський пояс «Великим мідним кільцем». Тут же є родов. руд золота, срібла, свинцю, цинку, ртуті, а також олова. До раннього мезозою належать утворення великих родов. нікелевих руд, генетично пов'язаних з траповим комплексом Сибірської платформи. Велике значення мають родов. хромітів верхньої крейди, виявлених на Балканському п-ові, в Туреччині, Японії, М'янмі, Центр. Америці і ряді ін. країн.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]