Головатий Антін Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Антін Головатий
Holovaty.jpg
Отаман — Антін Головатий. Олія, 18-го століття.
Помер 28 січня 1797
Ленкоранський район
виснаження й хвороба
Поховання остров Сари АзербайджанЛенкоранський район
Посада козацький кошовий отаман
Звання полковник Самарської паланки
Конфесія православний
Батько Андрій Головатий
Дружина Уляна Григорівна
Діти Марія (до †1792)
Військовий суддя армії полковник і кавалер Антін Головатий (1793)
Нагороди

RUS Order św. Włodzimierza (baretka).svg Орден Святого Володимира

Головатий Антін Андрійович (Антон Головатий) (1744 - 28 січня 1797) — козацький кошовий отаман, полковник Самарської паланки, бригадир, командувач Чорноморської козачої флотилії.

Початки життя[ред.ред. код]

Народився в козацькій старшинській родині. В неповних 13 років був записаний до Кущівського куреня Підпільненської Січі, де з 1757 року навчався в січовій старшинській школі. Виявив неабиякі здібності у військовій справі, та в інших науках. Мав літературний хист, писав вірші й пісні, співав і добре грав на бандурі. В неповні 20 років був обраний на курінного отамана, а в двадцять — на військового писаря коша з рангом полкового старшини.

У 1764 році у складі військової делегації від Січі був на коронації Катерини ІІ, де був представлений цариці, співав для неї і був нагороджений пам'ятною срібною медаллю.

Військовий шлях[ред.ред. код]

Вперше участь у бойових діях взяв у війні з Туреччиною в 1769 році. Добре вивчив морську справу та досвід морських походів. Як один з найдосвідченіших козаків, у чині наказного отамана брав участь у поході полковника Третяка на Очаків та в поході на Дунай Якова Сідловського у квітні 1771 року. В поході вів «Журнал військових дій», складав лоцію району плавання і відзначився відвагою і військовою майстерністю в бою з турецькою ескадрою під Тульчею. Авторитет Головатого як бойового морського командира почав зростати надзвичайно швидко.

Антін Головатий був полковником Самарської паланки. За його керівництвом був збудований Свято-Троїцький собор у Самарі (сучасний Новомосковськ).

Після війни Катерина ІІ без будь-якого погодження з Військом Запорозьким розпочала активно розселяти сербів, німців і росіян на козацьких землях («Вольностях Війська Запорозького»). Для вирішення цього питання, кошовий отаман Петро Калнишевський в 17741775 роках послав до Петербурга козацькі делегації до складу яких входив Антон Головатий. Не зважаючи на це, в 1775 році Січ було зруйновано.

Руйнування Січі було сприйнято в Україні як ганебний акт зради. 3 серпня 1775 року Катерина ІІ спеціальним маніфестом проголосила, що «Сеч Запорожская вконец уже разрушена с истреблением на будущее время и самого названия запорожских казаков…»

Перебуваючи в Санкт-Петербурзі, А. Головатий нічого не знав про те, що діялося на Січі. Прибувши до фельдмаршала Г. Потьомкіна з черговим клопотанням про Січ, у відповідь на привітання він почув: «Всьому кінець! Пропала ваша Січ!»

Після руйнування Січі Головатого звільнили зі служби і він зайнявся своїм господарством.

По руйнації Січі[ред.ред. код]

На території Азовської губернії на 1776 рік земельні ділянки отримали 15 колишніх запорозьких старшин, Антон Головатий отримав 3 593 десятини на річці Кільчені.

Потьомкін клопотав перед Державною військовою колегією про військові чини колишнім запорозьким старшинам, «які в злочині кошового і його спільників не брали участь». Серед них і Антон Головатий — подарований чин поручика разом з дворянським званням; потім призначили капітаном-справником у м. Новомосковську. Пожалувано й поселення Веселе в Новомосковському повіті. Щоб там не було, але Головатий зумів зберегти своє майно і великі володіння на запорозьких землях та уникнути болісних судових процедур.

1 січня 1778 Антона Головатого призначили наглядачем Катеринославського повіту, де теж був виділений земельний наділ. Він міг поселитися десь в Старому Кодаці чи на річці Самарі, стати заможним поміщиком, але його вірність козацькому братству змусили йти іншим шляхом.

Господарством Антон Головатий займався до осені 1787 року, коли йому разом з Сидором Білим вдалося умовити Г. Потьомкіна створити «Військо вірних козаків», і вже 22 січня 1788 року на козацькій раді його обирають військовим суддею новоствореного козацького війська.

Готуючись до бойових дій піші козаки «вірного війська» збиралися в Прогноях під керівництвом Сидіра Білого, кінноту організовував в Чилеклеї Захар Чепіга, а Лиманську гребну флотилію очолив Антін Головатий.

Він став другою особою після кошового отамана. До його обов'язків входило організовувати роботу старшини, вести переговори, бути радником отамана, залагоджувати непорозуміння між підрозділами і козаками, заміщати кошового отамана у поході, якщо така потреба виникала.

17 червня 1788 року в бою під Очаковом був смертельно поранений кошовий отаман Сидір Білий, і Антон Головатий взяв управління боєм на себе. В сильний вітер і шторм козацькі чайки не лише буксирували скампавеї з десантом, а й успішно штурмували ворожі кораблі. Ескі-Гасан не дорахувався після цього бою шести лінійних кораблів, двох фрегатів та сімох малих суден; втрати турецького адмірала склали близько шести тисяч чоловік. Козацькі чайки виявились ефективною зброєю проти великих вітрильних кораблів.

Про одержану перемогу генерал-фельдмаршал князь Григорій Потьомкін писав в реляції 19 червня 1788 року у столицю: "Флот капітан-паші веслувальною флотилією розгромлений, 6 кораблів лінійних спалено та 2 віддалися…30 суден розбиті…Між кораблями знищені капітан-пашинський та віце-адміральський, у полон взято людей з 3000, побито не менше… Ця перемога одержана малими, новозбудованими за небувалим калібром, веслувальними суднами, яких побудовано до 200, … легкість і моторність (їх) така, що ворожий корабель тільки встигав їх побачити, а вони уже той оточують… Встановлено, що вони незрівнянно більше загибелі ворожому флоту вчиняти можуть, аніж великі військові кораблі — як це в останній поразці турецького флоту насправді й виявилося. Цими суднами переважно управляють запорожці … "

Після перемоги під Очаковом «Військо вірних козаків» було перейменоване в Чорноморське козацьке військо і, відповідно, козацьку флотилію стали називати Чорноморською козацькою флотилією. Її назва і була перенесена на весь флот, який з тих пір став називатися Чорноморським флотом.

Взяття Очакова[ред.ред. код]

Потьомкін вимагав від Суворова взяти Очаків. Туреччина серйозно підготувалася до війни і на підступах до Очакова створила ряд сильних оборонних рубежів. У Бузькому лимані такими були турецькі селища Аджидол і Яскі, які не давали можливості сухопутним військам Суворова взяти в облогу Очаків. Тоді Г. Потьомкін доручив це завдання Антону Головатому.

"Раз не можна вдень, то візьмемо вночі, " — запевнив фельдмаршала Головатий. Так і зробив. Нічним рейдом по Бузькому лиману козацька ескадра під ранок вдарила на Аджидол і Яскі і до ранку над ними вже розвивалася козацька біла корогва з синім хрестом. У цій блискавичній операції Антон Головатий знову виявив свої найкращі військові здібності талановитого флотоводця.

Падіння двох турецьких селищ дало змогу О. Суворову в липні розпочати штурм Очакова. Та штурм цієї фортеці затягнувся до глибокої осені. Перед Очаковом, на острові Березань, стояла потужна турецька артилерійська батарея, яка перетворила острів, а з ним і Очаків, на непохитну твердиню. Кілька разів О. Суворов намагався взяти острів, але щоразу турецький гарнізон, захищаючись, завдавав йому поразки. Тоді генерал-аншеф разом з принцом Нассау-Зігеном взялися писати скарги до Петербурга, звинувачуючи в своїх невдачах Потьомкіна.

Відсторонивши іноземного принца від посади командира флотилії, Потьомкін викликав Головатого і доручив йому розібратися з непокірним островом. Для виконання завдання Головатий організував розвідку за островом і в скорому часі виявив, що турецький гарнізон час від часу відправляється за провіантом з острова до Очакова.

7 листопада 1788 року, вистеживши, що частина гарнізону з острова Березань відбула до Очакова за провіантом, А. Головатий на чайках з 800 козаками серед білого дня направився до острова з боку його високих, скелястих берегів. Турецька батарея відкрила вогонь, але козаки досить швидко увійшли під прикриття скель і, знявши з чайок фальконети, атакували батарею. В окопах знаходилася лише артилерійська обслуга, тож козаки, вибивши її з позицій, захопили батарею. Частина турецького гарнізону, відступивши, закрилася у фортеці посеред острова. Антон Головатий швидко розвернув турецьку батарею і почав рушити нею фортечні стіни. Турецький комендант острова паша Осман, побачивши, що до острова підходять ще і скампавеї з козацьким десантом на борту, здав острів Головатому.

На Березані козаки Головатого захопили 11 турецьких знамен, 21 гармату, багато зброї та боєприпасів, а також звільнили з полону 25 своїх побратимів, серед яких був полковий старшина і кілька отаманів, захоплених турками під час бою в лимані.

Залишивши на Березані козацький гарнізон, Антон Головатий з полоненим пашою і ключами від острова відплив до берега з доповіддю головнокомандувачу про здобуту перемогу. За виявлені мужність і героїзм при взятті острова фельдмаршал Г.Потьомкін особисто нагородив Антона Головатого своїм власним орденом Святого Георгія!

Після падіння Очакова 6 грудня 1788 року А. Головатий перебазував козацький кіш за наказом Потьомкіна з Васильківського урочища в гирло нинішньої річки Березанки, що в Миколаївській області. Таким чином фельдмаршал намагався закріпити за собою щойно відбиті у турків українські землі.

28 липня 1789 Де Рібас нагородив Антона Головатого за наказом Г. О. Потьомкіна, позолоченою срібною «палицею судейською війська вірних козаків Чорноморських».

Наказний отаман[ред.ред. код]

У травні 1779 року в боях з турецькою армією під Бендерами одержав тяжке поранення кошовий отаман Захарій Чепіга, що змусило його передати військові клейноди коша Антону Головатому.

З цього часу наказний отаман флотилії і військовий суддя коша на тривалий час стає командиром Чорноморського козачого війська: пішого, кінноти та флотилії і підпорядковується безпосередньо генералу де Рібасу. Розвиваючи успіх, князь Г. Потьомкін головний удар своїх військ спрямував до гирла Дунаю. Для забезпечення успіху своїх дій у серпні 1789 року він наказав А. Головатому взяти Хаджибей, нинішню Одесу, де знаходилася турецька фортеця.

У розпорядженні Головатого були три кінних козацьких полки полковника Кіндрата Табанця, флотилія та приданий батальйон російської піхоти. Козацька кіннота з ходу оволоділа околицями Хаджибея, і після нетривалого, але запеклого штурму Головатий із суші й моря фортецю взяв. Козаки билися з надзвичайною хоробрістю, про що Потьомкін постійно доповідав у столицю.

А далі бойовий шлях Головатого проліг до Акермана, нинішнього Білгород-Дністровського — українського порту ще княжих часів. Атаки з моря і суші фортеця не витримала, і незабаром над її грізною головною вежею замайоріли козацькі корогви.

Взагалі в ході цієї війни флотилія А. Головатого відзначалася надзвичайною активністю. Не встигли ще козацькі фальконети охолонути після штурму Акермана, як А. Головатий на 50 чайках з 2298 козаками прорвався Дністром до самої Тягині (сучасні Бендери). Цю фортецю тривалий час штурмували російські й козацькі війська Михайла Кутузова та кошового Захарія Чепіги, але так і не змогли її взяти. В час, коли козаки Захарія Чепіги штурмували фортецю з суші, флот Головатого атакою з ріки змусив коменданта Бендер спустити свій прапор і здатися.

Слід зазначити, що військове мистецтво і подвиги А. Головатого в операціях при взятті Хаджибея, Акермана і Бендер не залишилися не поміченими. За клопотанням Григорія Потьомкіна козацького полковника було нагороджено чином полковника російської армії.

Із Бендер флотилія Головатого повертається до Хаджибея і розпочинає бойові дії з блокування турецьких сполучень на Дунаї, робить вагомий внесок під час штурму турецьких фортець Тулча, Усакча і Кілія.

Чорноморська козача флотилія була головною ударною силою всього російського флоту. Вона завжди знаходилася в авангарді й першою розпочинала бій. Антон Головатий прекрасно налагодив взаємодію свого десанту з сухопутними козацькими полками Захарія Чепіги та військами Михайла Кутузова, що і стало основою їхнього успіху.

Ізмаїл[ред.ред. код]

Взяття Фортеці Ізмаїл. Частина монументу Антону Головатому в Одесі

На початку зими 1790 року розпочалася знаменита операція російських військ під командуванням О. Суворова з штурму Ізмаїла.

Маючи перед очима приклад Бендер, О. Суворов випросив у Потьомкіна всю Лиманську гребну флотилію де Рібаса, яку наказав зосередити в Сулині. Турки були завбачливі й передбачили можливість такої ситуації, тому вирішили раз і назавжди покінчити з козацьким флотом під час його переходу морем. Біля Хаджибея з'явився весь турецький флот у складі 14 лінійних кораблів, 8 фрегатів і 23 суден з наміром взяти у Головатого реванш за Очаків і Кінбурн. Та турецький намір не вдався. Стоянку їхнього флоту виявила севастопольська ескадра контр-адмірала Федора Ушакова.

Захоплений зненацька Федором Ушаковим турецький флот під час шестигодинного бою зазнав відчутної поразки і був розсіяний по морю. Флагманський корабель «Капуданія» адмірала Сеїд-бея загорівся і вибухнув, а сам турецький адмірал дістався Ушакову в бранці. Після цієї битви генерал де Рібас віддав наказ козацькій флотилії розпочати бойові дії під Ізмаїлом.

Початок операції розпочався з того, що козаки-чорноморці А. Головатого першими прибули під стіни Ізмаїла і піддали їх масованому обстрілу з гармат. Та під стінами фортеці на Дунаї знаходились і кораблі турецького флоту.

У двох морських битвах — біля острова Верхнього Чатапи та вище Ізмаїла — козаки потопили турецькі кораблі й позбавили гарнізон Ізмаїла підтримки флотом і можливості доставляти підкріплення з турецького берега Дунаю.

Одержавши перевагу в ініціативі та розвиваючи успіх, полковник А.Головатий з ходу атакував фортецю Табія і, після кровопролитного бою взяв її штурмом. У бій козаків він вів особисто. Використовуючи отриману оперативну перевагу і, користуючись розгубленістю противника, Головатий атакував і важку турецьку батарею, яка прикривала Ізмаїл з боку Дунаю, і взяв її. Турки, розуміючи, що козаки фактично здобули ключі від фортеці, провели контратаку великими силами і змусили козаків зі значними втратами залишити батарейні редути та відступити на острів Сулин. Якби під час цього бою де Рібас чи О. Суворов, які холоднокровно спостерігали за його ходом, атакували фортецю з суші, її доля була б вирішена в той же день. А так Ізмаїл, хоч і відрізаний козацькою флотилією від Дунаю, залишився незламним.

О. Суворов лише остався задоволеним діями Чорноморської козачої флотилії, яка створила переможну ситуацію й повторила розвиток операції під Очаковом.

За порадою кошового отамана Захарія Чепіги Суворов призначив штурм Ізмаїла на ранок 11 грудня 1790 р., до падіння густих туманів. З ранковою зорею десантом з острова Сулин флотилія А. Головатого першою розпочала штурм, вдаривши на турецькі батареї і змусила їх замовкнути. На 8 годину ранку козаки знову взяли турецькі редути й укріплення з боку Дунаю, і доки сухопутні війська О. Суворова штурмували стіни, вдерлися до фортеці.

На її вулицях чорноморців атакував відбірний корпус яничар під командуванням самого кримського хана Каплан-Гірея. Оточені яничари билися з відвагою приречених. Бій був жорстокий, ніхто нікого не жалів. Переважаючими силами яничари почали тіснити козаків. Та в цей вирішальний час бою, поспів на допомогу Михайло Кутузов зі своїми гренадерами і опір яничар було зломлено.

Останній кримський хан Каплан-Гірей разом зі своїми п'ятьма синами загинув у цьому бою. Морські піхотинці Головатого захопили 26 ворожих знамен! Ці військові трофеї цінуються найвище, бо означають військову доблесть і звитягу.

За штурм Ізмаїла Антона Головатого було нагороджено орденом Святого Володимира, а всіх козаків — срібною медаллю «За отменную храбрость при взятии Измаила Декабря 11 дня 1790», яка носилася на георгіївській стрічці. У бою за Ізмаїл загинуло 24 козацьких старшини (офіцерів) і 388 козаків. Про їхню славу і героїзм у народі складено багато пісень. В одній із них співається:

Від Килії до Ізмаїла покопані шанці,
Ой вирубали турки новоординців у середу вранці.
А Чорноморці, храбрі запорожці, через Дунай переїздили,
Вони тую проклятую Змаїлівську орду з батареї збили.

Та історична слава у цій кривавій битві повністю була віддана генерал-аншефу Олександру Суворову і російським «чудо-богатирям». Офіційна російська і радянська пропаганда й історіографія участь українських військ і флоту у визволенні Причорномор'я принципово замовчували, хоча добре знали, що більшість полків отих «чудо-богатирів» комплектувалися українцями та в Україні.

З падінням Ізмаїла війна для флотилії А. Головатого не завершилася. 28 червня 1791 року вона з моря активно підтримувала війська генерала Рєпніна й брала участь у штурмі Мачина. При штурмі фортеці та міста чорноморці знову виявили мужність і героїзм, як і під Ізмаїлом.

Це була остання операція Чорноморської козачої флотилії. 31 липня 1791 року в Галаці був підписаний мир. Кордони між Портою і Росією встановлювалися по Дністру. Українські козаки поверталися з війни сповненими надій, що обіцянки фельдмаршала князя Г. Потьомкіна надати їм для проживання визволені ними же землі між Бугом і Дністром будуть виконані. З його дозволу на тих землях вже навіть поселилися 1759 запорозьких сімей в 25 великих селищах. Та ці надії виявилися марними, особливо після смерті Г. Потьомкіна 5 жовтня 1791 року.

Слободзея - центр чорноморського козацького краю[ред.ред. код]

Перед початком 2-ї турецької війни Григорій Потьомкін отримав дозвіл від Катерини II відновити запорозьке військо. Після відновлення війська постало питання про надання їм землі, це питання Григорій Потьомкін вирішив для козаків у 1890 р. На цей час росіянами були зайняті землі від р. Богу до Дністра (Очаківська земля). 19.04.1790 козакам були надані ці землі в довічне володіння. Отримати грамоту козаки в той час не могли, так як до закінчення війни землі офіційно належали ще туркам. Слободея була центром Чорноморського козацького краю (Очаківської землі). Тут знаходився кошовий чорноморського військаа та вся козацька старшина, тут знаходилась також військова касса, артилерія, військовий табір, а після припинення військових дій з турками і весь козацький флот. Козаки побудували тут будинок військової канцелярії, церкву, школи, пушкарні, багато будинків та хатів для проживання. Багато козаків та старшини переселили сюди свої сім'ї з Катеринославської губернії. До лютого 1792 сюди (чорноморський козацький край) було переселено 7759 козацьких та старшинських сімей. В самому «коші» козаки побудували крамниці, а по березі Дністра та р. Турунчуку козаки заклали хутори з виноградними та фруктовими садами. Хутори Антіна Головатого та Захара Чепіги були найбільшими та найкраще впорядкованими. Після припинення російсько-турецької війни послуги козаків вже були Російській імперії в цих краях непотрібні і крім того після смерті Потьомкіна (5 жовтня 1791)(покровителя), Катерина II забрала надану, але не підтверджену грамотою (так як війна ще тривала і землі знаходилися у відомстві турків) землю між p. Дністром та p. Богом - Чорноморського козацького краю. А натомість Катерина II пообіцяла надати козакам за заслуги в 2 -ій турецькій війні острів Фанагорію зі всіма землями по праву сторону ріки Кубані, від її початку до Усть-Лабунського редуту. Для отримання цієї грамоти з Слободеї в Петербург була відправлена козацька делегація. Посли були святково зустріті після повернення, спочатку відбулася служба в віськовій церкві Св. Трійці, а пізніше Антін Головатий та Захар Чепіга влаштували для старшини і простиих козаків святкування. Головатий своїм коштом вибудував замість старої церкви Св. Арх. Михаїла в Слободеї нову - над могилою своєї улюбленої доньки. Крім того Головатий зробив пожертвування для монастиря в Нямті та на Афоні. 30 квітня 1793 Головатий з військом вирушив з Слободеї на Кубань[1].

Шлях на Кубань[ред.ред. код]

Зиму 1791/1792 Головатий провів у Слободзеї, туди перевіз і родину. Там він руками козаків будував будинки, олійню, вітряк, хутір, розводив сади, завів 4 рибних заводи на р. Турунчуці, лихварював. Як господарник він був ощадливий та навіть скупий. Однак, його будинок був завжди відкритий для козаків. На свята Уляна Григорівна з дочкою Марією та слугами накривали столи, пригощали компотом всіх, хто заходив.

Мав Антон Головатий безпосереднє відношення до сучасної Одещини: на місці сучасного міста Біляївки знаходився хутір Головківка. Існує кілька версій походження найменування першого поселення, але усі вони пов'язані з іменем Антона Андрійовича Головатого.

Віроломність Російської імперії щодо українського народу не знає меж. «Матінка-цариця» Катерина II повелася з запорожцями-чорноморськими козаками по-єзуїтськи. Тим, хто добув імперії нові землі, місця на рідній землі не знайшлося. Їх просто депортували за межі України!

Указом від 30 жовтня 1792 року чорноморським козакам для проживання були визначені землі на Таманському півострові на Кубані. Такою була «царицина зарплата» — це все, чого домігся Антон Головатий на особистому прийомі у Катерини ІІ.

Заплакали по Україні жінки і діти, гірко заспівали бойові козаки: «Поселився москаль вдома, виганяє з хати, як нам бідним чорноморцям на Кубані жити?» Та ніхто не рахувався з ними, з пролитою козацькою кров'ю, з їхніми подвигами на війні. Ще до виходу указу Катерини ІІ генерал-аншеф Каховський 21 травня наказав адміралу Мордвінову терміново переправити Чорноморську козачу флотилію на Кубань. Тих, хто не хотів переселятися, чекало кріпацтво. І хто ж їх кріпачив? Генерал де Рібас, поет Державін, граф Безбородько, Глінка і багато інших царських вельмож, що сараною сунули на українські землі.

Збирались ще не закріпачені козаки в Акермані і Очакові, звідти козацька флотилія під командуванням полковника Павла Білого вийшла в свій останній морський похід, у вигнання, на Кубань.

Прибула вона в Темрюк 25 серпня. Там рівно через 100 років в пам'ять про цю подію спорудили пам'ятник запорожцям, які своєю шаблею і кров'ю опанували дикі кубанські степи.

Антон Головатий вів на Кубань сімейних козаків із Слободзеї суходолом через Дон. Із 12622 козаків дійшло на Кубань лише 8200, не рахуючи членів сімей.

Кубанські запорожці[ред.ред. код]

Перехід на Кубань. Частина монументу Антону Головатому в Одесі

Прибувши на нове місце поселення і розселившись 38 куренями, козаки заснували там Кубанське козацьке військо. У 1794 році заклали Катеринодар, нинішній Краснодар, як столицю кубанського війська.

При заселенні Кубані Головатий збільшив не лише власну господарку рахунком захоплення вільних земель, але й турбувався про благоустрій життя козаків, військового міста Катеринодара. Ще знаходячись у Слободзеї, Головатий писав Саві Білому про будівництво для його родини будинку на Тамані. Прохав він поставити «дві хати пов'язані між собою недалеко від води і щоб обов'язково там був садок», де б з полковником та кошовим «міг перехилити чарчину — другу гарячого вина».

Головатий за своє життя збудував декілька храмів. Але він допомагав не лише облаштувати церковне життя: займався також будівництвом допоміжних споруд у Катеринодарі- на свої кошти він в поселенні Захар'ївському влаштував дамбу, виписав з Криму тогочасний відповідник гідравлічного крана, розчистив джерела. Військовий суддя намагався з'єднати Малий Карасун з Великим — «для військової користі млин» на дамбі, але «гідравлічний кран» виявився непридатним для цієї справи.

Досить швидко, через рік, вони зрозуміли, для чого їм «даровано» кубанські землі і що означає «царицина зарплата». В 1795 році кошовому отаману Захарію Чепізі було наказано направити козацький полк на придушення повстання в Польщі, а в 1796 році — на так звану Персидську війну для завоювання Азербайджану. Як і раніше, на нову війну імператорський уряд першими кинув українців.

У цей похід Антон Головатий вирушив на чолі флотилії і двох піших полків уже в чині кошового отамана і російського чину бригадира.

Отже, можемо вважати флотилію Антона Головатого першою російською Каспійською флотилією, а Антона Головатого її першим командиром. Особливих боїв на Кавказі козаки не вели. Їх, зазвичай, кидали на різного роду військові роботи. Але біда до козацького корпусу Головатого прийшла з іншого боку. Зміна клімату, незвичні обставини життя та хвороби стали косити козацькі ряди гірше ворогів. Коли козацькі полки і флотилію переправили до Баку, з'явилася епідемія чуми. Сотні козаків вмирали, чимало їх втекло до «царя грузинського». Захворів і сам Антон Головатий.

Через виснаження й хворобу, бригадир і кошовий отаман Чорноморського козацького війська Антон Головатий помер на 53-ому році життя 28 січня 1797 року. Похований на території сучасного Ленкоранського району на острові Сари Азербайджан. Донька Антіна Головатого похована в церкві Св. Арх. Михаїла в Слободеї.

Доброчинність[ред.ред. код]

  • Антін Головатий своїм коштом вибудував замість старої церкви Св. Арх. Михаїла в Слободеї нову - над могилою своєї улюбленої доньки, а також церкву Св. Трійці.
  • За його керівництвом був збудований Свято-Троїцький собор у Самарі (сучасний Новомосковськ).

Значення[ред.ред. код]

Ім'я Антона Головатого оспіване в багатьох піснях в Україні, його згадував у своїх віршах і листах Тарас Шевченко. З російської військової історії його ім'я викреслене протягом віків. Залишились лише народні перекази, які кубанські козаки передають із покоління в покоління. Антон Головатий є останнім флотоводцем Доби козацького флоту України. І свій бойовий шлях він пройшов блискуче, не знаючи в бою поразок, зумів відродити зруйнований козацький флот і його бойову славу. Він був хоробрим воїном і талановитим флотоводцем та дипломатом.

Складним та суперечливим залишається образ Антона Андрійовича Головатого: в ньому поєднуються і найяскравіші доблесті, і найвідвертіші пороки. Головатий був справжнім сином свого століття; як і більшість його сучасників, він єднав у собі хоробрість та прислужництво, безкорисливість і намагання розбагатіти, демократичність та зарозумілість.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Иванов П.А., Черноморские казаки в Слободзее, с рисунками (338 засед.), 1902, c. 80-90 , (Записки Одесского Общества Истории и Древностей)

Джерела[ред.ред. код]