Білгород-Дністровський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Білгород-Дністровський
Герб Білгород-Дністровського Прапор Білгород-Дністровського
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Одеська область
Район/міськрада	Білгород-Дністровська міська рада
Рада	Білгород-Дністровська міська рада
Код КОАТУУ	5110300000
Засноване	498 р. до н. е.
Агломерація	Одеська агломерація
Населення	близько 50 500
Поштові індекси	67700
Телефонний код	+380-4849
Координати	46°11′ пн. ш.; 30°20′ сх. д.
Водойма	Дністровський лиман, Чорне море.
Відстань
Найближча залізнична станція	Білгород-Дністровський
До обл./респ. центру
- залізницею	91 км
- автошляхами	86 км
Міська влада
Адреса	67701, Одеська обл., м.Білгород-Дністровський, вул. Леніна,56
Веб-сторінка	http://www.bilgorod-d.org.ua/
Міський голова	Даценко Микола Миколайович

Бі́лгород-Дністро́вський (рум. Cetatea Albă; до 1944 — Аккерман) — місто обласного підпорядкування в Одеській області, районний центр. Засноване в 4 столітті до Р. Х.. Населення на 2008 близько 50 500 чоловік^[1].

Місто розташоване на Дністровському лимані, за 18 км від Чорного моря, та за 100 км від Одеси.

Місто внесене ЮНЕСКО до списку 10 найдавніших міст світу, що зберегли безперервне існування - поряд з Римом, Афінами та Єрусалимом.

Зміст 1 Історія 2 Персоналії 3 Джерела 3.1 Посилання 3.2 Література 3.3 Ресурси інтернету

[ред.] Історія

В 4 столітті до н.е. на острові, що омивався двома рукавами Тіраса (Дністра), жителі Мілету заклали поліс, який отримав назву Офіуса («місто змій»), через велику кількість плазунів. Незабаром на високому правому березі річки виросла Тіра — поселення скіфів-орачів. Згодом відмінності між полісами стерлися, населення перемішалося, утворивши нову спільноту — скіфоеллінів, або мікселлінів. А коли внаслідок підняття рівня Світового океану Офіусу затопило — її мешканці перебралися до Тіри.

В 107 році Римська імперія завоювала Дакію, вийшла до Дунаю і зробила його прикордонною річкою. Форпостом імперії стала Алба-Юлія (так перейменували Тіру).

В 238 році Алба-Юлію захопили готи, котрі вже 257 р. почали будувати в місті піратський флот і стали здійснювати набіги на римські провінції.

В 371 році під мурами поліса з'явилися орди гунів, які знайшли спільників в особі поневолених готами скіфоеллінів. У самісінький розпал битви за місто вони відчинили браму, через яку увірвалися кочовики. Від цілковитого знищення готів врятувала домовленість із імператором Римської імперії, котрий 376 року дозволив менш як 200 тисячам готів розселитися в Мезії та Фракії. А завойовники-гуни, на знак подяки несподіваним союзникам, майже відновили історичну назву поліса — Туріс.

Утім, у складі гунського війська були й слов'яни, котрі осіли в завойованому місті. А вже через три століття воно стало резиденцією легендарного хана Аспаруха, який підкорив сім слов'янських племен і 679 року розбив візантійську армію. Ще через два роки на відбитих у Константинополя землях було засновано перше Болгарське царство. Після цього нашестя у полісі утвердилося східнослов'янське плем'я тиверців. Воно підняло місто з попелу, а оскільки основним будівельним матеріалом став білий вапняк, то назвали його Білим городом.

IX століття ознаменувалося приходом у Північне Причорномор'я кочових угрів, яких згодом змінили печеніги. У далекому Києві спочатку не звернули уваги на цю напасть, і вже 907 року князь Олег організовує великий похід Русі на Візантію, участь в якому брали й тиверці. Царград підступно помстився їм, 915 року нацькувавши печенігів на Білий город. І хоча мури й будинки під час нападу вціліли — вирізано й продано в неволю візантійцям було більш як половину населення міста.

1241 року місто захопили татари, котрі були такими ж тюрками, як і половці, тому без проблем сприйняли милу тюркському вуху назву Ак-Ліба. Однак надовго вони там не затрималися — 1288 року хан Ногай, маючи потребу в коштах для боротьби з іншими чингізідами, за щедру плату віддає місто генуецьким купцям. Як у калейдоскопі починають змінюватися його назви: Білий Замок (Аспрокастро) стає Зеленим (Мальвокастро) і Замком на горі (Монкастро). А з 1362 року, коли повсталі городяни вигнали набридлих баришників і лихварів геть, — навіть Чорним (Маврокастро).

Місто набуло вільного статусу, посівши помітне місце в економічному житті краю: розвиває ремесла, карбує монету, здійснює вигідні торгові операції. Наприкінці XIV століття Білгород (а по-новому Четатя-Албе, або Фегер-Вар) увійшов до складу Молдовського князівства, якому протегував його сюзерен — Угорське королівство. Молдовські господарі подбали про відновлення старих і будівництво нових оборонних споруд. На каменях мурів викарбовано роки — 1399 і 1432. Остання розбудова фортеці була виконана майстром Федорком в 1482 році.

Уздовж фортечної стіни вишикувалися 26 веж (спочатку їх було 34) — 12 бойових і 14 глухих, які слугували для зв'язки куртин. Зі східного, західного та південного боків фортеця була оточена ровом, початкова ширина якого сягала 14, а глибина — 21 метра. Причому його дно лежало на три метри нижче від рівня води у лимані. Там, де рів підходив до лиману, було влаштовано спеціальні заслінки, які у разі небезпеки піднімалися й заповнювали його водою. Для зв'язку із зовнішнім світом фортеця мала двоє воріт: Головні (Кілійські) розташовувалися з боку суходолу у двоярусній вежі, оснащеній двома ворітьми, двома опускними гратами та підйомним мостом; натоміть же Овідіопольські ворота виходили до лиману, а для сполучення між частинами фортеці було влаштовано ще четверо внутрішніх воріт.

Разом із Кілією, фортеця неодноразово ставала серйозною перешкодою на шляху до експансії турецьких султанів. Так, 1420 року османський флот спробував узяти місто, але був відбитий із чималими для нього втратами. Натомість султан Баязид ІІ вважав Четатя-Албе ворітьми не тільки до Молдови, а й цілої Речі Посполитої, 1484 року він зібрав небачене на той час військо, яке складалося з 300 тис. турків, 50 тис. кримських татар Менглі-Гірея та загонів волохів. Обкладене і з боку суходолу, і з боку лиману місто без надії на порятунок боронилося з 1-го до 16 серпня. З 20 тис. його мешканців вціліли тільки 200 родин, 4 тис. осіб продано у рабство.

Для контролю за загарбаною територією було переселено татар, які утворили Буджацьку орду із центром в Ак-Кермані (Білій Фортеці). Іноді її називали сухо й офіційно — Керман, або й зовсім по-панібратськи Акджа (біленька).

За Бухарестським трактатом 1812 року всі землі, що лежали між Дністром і Дунаєм, остаточно перейшли до Російської імперії. Буджацьких і ногайських татар було виселено до Таврійської губернії, а в спустошений моровою язвою край потекли розрізнені людські струмочки — болгари, гагаузи та німці-колоністи знову обживали цю землю.

Згодом Аккерманська фортеця втратила своє воєнно-оборонне значення, і 1832 р. її зняли з реєстрів як стратегічний об'єкт, а 1859-го передали в управління міської влади. Бессарабський і Новоросійський губернатор граф Строганов пішов далі й дозволив Російському товариству пароплавства й торгівлі брати вапняк із фортечних мурів для облаштування пристані. Від цілковитої руйнації фортецю врятував той факт, що видобувати вапняк із кар'єра виявилося значно легше, ніж розбирати мури замку.

Після революції та громадянської війни Бессарабія загалом і Ак-Керман зокрема потрапляють під владу Румунії. Однак під час Другої світової війни місто повертається до складу Радянського Союзу і указом президії Верховної Ради СРСР від 9 серпня 1944 р. йому було повернуто колишню назву Білгород із визначенням Дністровський.

---

УРЕ БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ (до 1944 — Акерман) — місто обл. підпорядкування, центр Білгород-Дністровського району Одеської обл. УРСР. Порт на Дністровському лимані, за 18 км від узбережжя Чорного моря. Залізнична станція. 21,6 тис. ж. (1959). Відомий ще до поч. н. е. як грецька, а потім римська колонія Тіра. У 9 ст. племена уличів і тиверців створили тут економічний, політ. і торговельний центр — Білгород. З 13 ст. Б.-Д. ввіходить до складу Галицько-Волинського князівства. В 14 ст. його захопили генуезці і перейменували в Монкастро (Маврокастро). В 15 ст. Б.-Д. під назвою Четатаальба (Біла фортеця) переходить до Молдавського князівства. 1484 Туреччина захопила Б.-Д., перейменувавши його 1503 в Акерман (Білий камінь). В 16—18 ст. Б.-Д. був столицею Білгородської Орди. За Бухарестським мирним договором 1812, яким закінчилась російсько-турецька війна, Акерман передано Росії. 1918 Б.-Д. в складі Бессарабії був окупований боярською Румунією, 1940 повернений СРСР. В 1944 місту, визволеному Радянською Армією, надано стару слов'янську назву Б.-Д.

Розквіт народного господарства і культури міста почався лише за Рад. влади. В місті є м'ясо-молочні, рибоконсервний, лікеро-горілчаний, борошномельний заводи, швейна ф-ка, комбінат буд. матеріалів. Рибопромисловий і с.-г. технікуми, пед. і мед. училища, торгово-кооперативна, 9 загальноосвітніх шкіл, стадіон, парк та ін. культ.-освітні заклади. В Б.-Д. збереглась фортеця, збудована у 1438—54 майстром Федорком. В її складі невелика цитадель, обнесена могутніми мурами з 4 круглими баштами. Фортеця має '26 веж і 4 брами, загальна довжина мурів близько 2 км, зовні оточена глибоким (23 м) ровом, з двох боків ЇЇ омиває лиман. В місті збереглася в реконструйованому вигляді церква 14—15 ст. В Б.-Д. та його околицях багато садів і виноградників, зокрема плантації одного з найбільших на Україні виноградарських і виноробних радгоспів Шабо, де вирощується близько 70 сортів винограду. Основна с.-г. спеціалізація району — зернові культури і виноградарство. Розвинуте рибальство.

[ред.] Персоналії

В місті народились:

• Шайбле Олександр Якович — український військовий діяч, генерал-хорунжий.

[ред.] Джерела

[ред.] Посилання

[ред.] Література

• Українська радянська енциклопедія

[ред.] Ресурси інтернету

• Біле місто над Дністром // Дзеркало тижня
• Офіційний сайт міста
• ВРУ

п • о • р Населені пункти Білгород-Дністровської міської ради
Міста:	Білгород-Дністровський
Смт:	Затока · Сергіївка

п • о • р   Міста і смт Одеської області
Міста:	Ананьїв · Арциз · Балта · Березівка · Білгород-Дністровський · Біляївка · Болград · Вилкове · Ізмаїл · Іллічівськ · Кілія · Кодима · Котовськ · Одеса · Рені · Роздільна · Татарбунари · Теплодар · Южне
Смт:	Авангард · Березине · Бородіно · Велика Михайлівка · Великодолинське · Затишшя · Затока · Зеленогірське · Іванівка · Комінтернівське · Красні Окни · Лиманське · Любашівка · Миколаївка · Нові Білярі · Овідіополь · Олександрівка · Петрівка · Радісне · Раухівка · Саврань · Сарата · Сергіївка · Серпневе · Слобідка · Суворове · Таїрове · Тарутине · Фрунзівка · Хлібодарське · Цебрикове · Чорноморське · Ширяєве

п • о • р Одеська область
Райони:	Ананьївський • Арцизький • Балтський • Березівський • Білгород-Дністровський • Біляївський • Болградський • Великомихайлівський • Іванівський • Ізмаїльський • Кілійський • Кодимський • Комінтернівський • Котовський • Красноокнянський • Любашівський • Миколаївський • Овідіопольський • Ренійський • Роздільнянський • Савранський • Саратський • Тарутинський • Татарбунарський • Фрунзівський • Ширяївський
Міста обласного значення:	Білгород-Дністровський • Ізмаїл • Іллічівськ • Котовськ • Одеса • Теплодар • Южне

п • о • р Дністер
Праві притоки	Бистриця • Стрий • Лімниця • Реут
Ліві притоки	Верещиця • Гнила Липа • Золота Липа • Мурафа • Стрипа • Серет • Нічлава • Збруч • Жванчик • Смотрич • Ушиця • Лядва • Ягорлик
Водосховища	Дністровське
Міста	Старий Самбір • Самбір • Галич • Заліщики • Хотин • Могилів-Подільський • Атаки • Ямпіль • Сороки • Кам'янка • Рибниця • Резіна • Дубосари • Бендери • Тирасполь • Білгород-Дністровський1