Евлія Челебі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Евлія Челебі
اوليا چلب
Elvia Celebi.png
Народився 1611
Помер 1682
Проживання Османська імперія
Відомий автор «Книги подорожей»
Конфесія мусульманин

Евлія Челебі (араб. اوليا چلبي‎, тур. Evliya Çelebi; 16111679/1682) — богослов, державний діяч, мандрівник і письменник Османської імперії 17 століття. Син султанського ювеліра Дервіша Мехмеда Зіллі

Короткі відомості[ред.ред. код]

Евлія Челебі народився у Стамбулі у шанованій родині: дід його був прапороносцем у султана Мехмеда II Фатіха, батько обіймав посаду голови придворних ювелірів, дядько по лінії матері був великим візиром.

Евлія здобув ґрунтовну богословську та світську освіту, служив при дворі султана Мурада IV, виконував низку дипломатичних доручень Стамбула. Він присвятив основні свої зусилля подорожам та опису земель Османської Імперії та її найближчих сусідів. Саме в подорожі, у Єгипті, між 1679 і 1682 роками, мандрівник і помер.

Цінною пам'яткою є подорожні враження Челебі, котрі містять багатий етнографічний, політичний, географічний, економічний, лінгвістичний та інший матеріал з життя країн Європи та Азії у 17 столітті. Перше повне видання «Книги подорожей» у 10 томах було здійснено в Туреччині у 18961938 роках. Окремі частини твору неодноразово перекладались і видавались основними європейськими мовами. Однак повне осягнення історичного змісту «Книги подорожей» — ще попереду.

У Східну Європу Челебі мандрував неодноразово. У 1641 році він здійснив подорож від Трабзона до Анапи, у 16411642 роках перебував разом з військами у обложеному Азові. У 1651 році Челебі відвідав фортецю Озю (Очаків), а у 1657 році провів тривалий час на військовому театрі між Дністром і Дунаєм. Протягом 16631665 років він перебував на теренах Болгарії, Сербії, Австрії, Угорщини та інших центрально-європейських країн. Звідти він вирушав на терени України, а потім, у 16661667 роках, перебував на території Кримського ханства. Свої враження від цього краю мандрівник докладно описав у своїй «Книзі подорожей», яка є, внаслідок цього, унікальним джерелом з історії України.

Евлія Челебі практично не мав перепон у доступі до державної інформації; він особисто був знайомий і підтримував дружні стосунки з багатьма знатними кримськими діячами, включаючи ханів Ісляма Ґерая та Мехмеда Ґерая.

Челебі про українців[ред.ред. код]

« Про характер бунтівних козаків, або ж бритоголового народу. Най помилує нас Аллах! Ті, хто не бачили цього народу, навіть великі тлумачі релігії не можуть знати, що за душа у цих ворогів громади Мухаммеда та інших народів. Вступивши в їхню країну у середині місяця мухаррема 1068 (кінець жовтня 1657) року, ми проїжджали нею з молитвами: «О Господи, врятуй нас від їх злості! Амінь!» Тому що одного дня, під час війни за фортецю Азів, я, нікчемний, спізнав горя від цих лиходіїв і бачив, як вони б'ються...[1]  »
« Мова русів. Цей козацький народ, як і московити, сповідає грецьку віру, поклоняється Христу, дотримується тих же свят і читає Євангеліє. Короткі приклади з їхньої мови (Передача нижченаведених слів спотворена Челебі, оскільки він їх так сприймав на слух): «одін» — 1, «дві» — 2, «трі» — 3, «чтирі» — 4, «пяк» — 5, «шеськ» — 6, «сім» — 7, «восім» — 8, «девік» — 9, «десік» — 10; «хлеб», «вода», «ходи», «сяк» [сядь], «вохон», «яблука», «ісфінья» (свиня), «іс-фекча»; «хлебе прінес» [хліба принеси], «ложіча», «ходи сіді» [ходи сюди], «груша», «ісліві» (сливи), «мед», «масла»; «куди ідеш?», «куди ходуча?», «помахай бо» [помагай Бог], «пувай здоров», «іспасив» [спасибі], «а іді здоров» (будь здоров), «чи ти здоров»; «хлопче», «парубок», «овечка», «часнок», «чибуля», «куріча», «конь», «утва» (качка), «черевик», «дай мені».

Хоча й соромно писати лайливі слова, але людині, яка подорожує, це необхідно. Слід знати як вони лаються, щоб остерігатися цього [бо сказано]: «Я пізнав зло не для самого зла, а для того, щоб вберегтися від нього». [Наприклад], «мужик ісфінья», «хучь ісфінья», «іськройси собак», «дуку» (Перекладене Евлієм Челебі словом «шайтан». Мабуть, це молдавське «дракул» — «чорт»), «дедко хлопчик».

І до цього дня треба остерігатися несправедливостей з їхнього боку, тому що це стійкий, наполегливий і сердитий народ.[1]

 »
« Самі вони [жителі Києва] — давній народ, а мова їхня ще більш всеосяжна і багата, ніж фарсі, китайська, монгольська та всякі інші. Але вона має схожість з московитською мовою... Але дивно, що всі вони однаково (і руси, і московити) обходяться двадцятьма дев'ятьма буквами. Релігія їх — це релігія грецького народу; їхні пости, свята, створення хресного знамення — в точності такі ж, як у греків, — жодної різниці немає.[1]  »

Дивіться також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]


Джерела та література[ред.ред. код]