Остен-Сакен Фабіан Вільгельмович

Фабіан Вільгельмович Остен-Сакен
нім. Fabian Gottlieb von der Osten-Sacken
Портрет Ф. В. Остен-Сакена. Військова галерея Зимового палацу,Державний Ермітаж, Санкт-Петербург
Псевдо	нім. Fabian Gottlieb von der Osten-Sacken
Народився	20 (31) жовтня 1752 Таллінн, Естляндія
Помер	7 квітня 1837(1837-04-07) (84 роки) Київ
Поховання	Києво-Печерська лавра
Громадянство	Російська імперія
Місце проживання	Київ
Діяльність	командир 1-ї армії
Alma mater	Дерптський імператорський університетd
Учасник	Наполеонівські війни
Роки активності	з 1776
Титул	барон, князь
Посада	член Державної ради Російської імперії
Військове звання	генерал-фельдмаршал
Рід	Остени-Закени
Нагороди	Орден Святого Андрія Первозванного Орден Святого Володимира 1 ступеня Орден Святого Володимира 2 ступеня Орден Святого Володимира 4 ступеня Орден Святого Олександра Невського Орден Святого Георгія Орден Святого Георгія Орден Святої Анни 1 ступеня Золота зброя «За хоробрість» з алмазами Орден Чорного орла Орден Червоного орла 1-го ступеня Командор ордена Марії-Терезії
Герб
Медіафайли у Вікісховищі

Фабіан Вільгельмович Остен-Сакен гербу Остен-Сакен (нім. Fabian Gottlieb von der Osten-Sacken, рос. Фабиа́н Вильге́льмович О́стен-Са́кен, нар. 20 жовтня 1752, Таллінн — пом. 7 квітня 1837, Київ) — російський командир епохи наполеонівських воєн, генерал-фельдмаршал, князь (з 1832 року).

Біографія

З балтійських німців, Естляндських дворян.

Батько, барон Вільгельм Фердинанд Остен-Сакен(нар. 1700 — пом. 1754), у званні капітана служив у Ревельському гарнізоні та перебував ад'ютантом при фельдмаршалові графі Мініху.

Мати Ядвіга Елеонора фон Удом (нім. Hedwig Eleonora von Udam)(нар. 1712 — пом. 1778) була донькою шведського майора.

Як було заведено у дворян, в 14 років був записаний підпрапорщиком на службу в Копорському 4-му мушкетерському полку.

Службу почав сержантом в 1767 році.

В 1769 році брав участь у блокаді Хотина. 7 вересня 1769 року за бойові заслуги отримав звання прапорщика і переведений в Нашебургський мушкетерський полк.

Брав участь у Російсько-турецькій війні в 1771—1772 роках під орудою генерала Суворова та проти польських конфедератів в 1770—1773 роках.

У 1785 році переведений капітаном в Сухопутний шляхетний кадетський корпус. В 1786 році отримав чин майора і в той же день підвищений у підполковники.

В 1790 році брав участь у штурмі Ізмаїла під орудою генерала Суворова.

10 серпня 1792 року підвищений у полковники. В 1793 році переведений в Чернігівський мушкетерський полк. Учасник придушення Польського повстання 1794 року, нагороджений за бої золотою шпагою з написом «За хоробрість».

28 вересня 1797 року підвищений у генерал-майори і призначений шефом Катеринославського гренадерського полку. 11 липня 1799 року отримав звання генерал-лейтенанта.

Брав участь у невдалому для російської армії Швейцарському поході Суворова. В 1799 році, прикриваючи відступ корпусу генерала Римського-Корсакова у другій битві біля Цюриха, був пораненим кулею в голову і взятим у полон французьким генералом Массеною. 1801 року звільнений з полону і отримав призначення шефом Санкт-Петербурзького гренадерського полку.

У війні з Наполеоном 1806–1807 років, командуючи дивізією в армії Л. Л. Беннігсена, брав участь у боях біля Пултуська і Пройсіш-Ейлау, але незабаром після цього був звинувачений головнокомандувачем в непослуху, відданий під суд і протягом 5 років проживав в Петербурзі, в крайніх злиднях.

У 1812 році за найвищим розпорядженням слідство у справі Остен-Сакена було припинено і він був відправлений в армію Тормасова командиром корпусу.

Відзначився під час закордонного походу російської армії проти Наполеона 1813–1814 років; командував корпусом (більше 50 тисяч осіб) у складі Сілезької армії. Відзначився в битві під Кацбасом, де командував правим крилом армії. Того ж дня 14 серпня 1813 року підвищений у генерали-від-інфантерії. За взяття Гальського передмістя під час «Битви народів» біля Лейпцигу нагороджений орденом Св. Георгія 2-го ступеня. У 1814 році за бої біля Брієнн-лє-Шато і Ла-Ротьєра удостоєний ордена Андрія Первозванного.

Після занятті союзниками Парижу 19 березня 1814 був призначений губернатором міста і встиг заслужити повагу обивателів. В червні, коли управління було передано місцевій владі, залишив пост губернатора Парижа. Місто піднесло йому, на знак вдячності, карабін, пару пістолетів і золоту шпагу, обсипану діамантами, на одній стороні якої було накреслено: «Місто Париж генералу Сакену». У визначенні, на підставі якої ця зброя була піднесена полководцеві, сказано, що «він запровадив в Парижі тишу та безпеку, позбавив його від зайвих витрат, сприяв громадським та судовим закладам, і що мешканці, завдяки його пильності, могли займатися звичайними своїми справами і відчували себе не у військовому стані, а користувалися всіма вигодами і зручностями мирного часу».

1815 року Сакен брав участь у повторному поході російських військ до Франції, командуючи 3-м піхотним корпусом у Варшаві, який увійшов до складу армії генерал-фельдмаршала Барклая-де-Толлі.

Після повернення в Росію командував піхотним корпусом, потім з 1818 року 1-ю армією після смерті колишнього командувача Барклая-де-Толлі; в 1818 році призначений членом Державної Ради. 8 квітня 1821 року отримав титул графа.

1825 року цар Микола I в день свого коронування надіслав Остен-Сакену фельдмаршальський жезл.

В 1831 році Остен-Сакен, що мав тоді свою головну квартиру в Києві, відразу придушив заворушення, що почалися в Україні (Київська, Подільська і Волинська губернії) внаслідок польського повстання 1831 року, за що в листопаді 1832 року отримав князівський титул Російської імперії.

1835 року вийшов у почесну відставку через скасування 1-й армії. Після відставки жив у Києві.

Надгробок Фабіана Остен-Сакена

Помер 7 квітня 1837 року та похований у Києво-Печерській Лаврі, на монастирському кладовищі біля церкви Різдва Богородиці на Дальніх печерах (могила збереглася).

Одруженим не був, але мав дітей:

• Гостомілов Олександр Васильович, генерал-майор.
• Елеонора, чоловік полковник у відставці ЗАХАРОВ.
• Катерина (пом. 1872), чоловік ад'ютант батька — Генріх Андрійович Бор.

Родичка князя Теофіла Антонівна Юрківська була одружена з Євстафієм Євстафійовичем Удомом, після звільнення якого зі служби мешкала разом з ним у місті Златопіль.

Військові звання

• Підпрапорщик (18.10.1766)
• Сержант (08.04.1767)
• Прапорщик за заслуги в штурмі Хотина (07.09.1769)
• Поручник (01.01.1770)
• Поручик (01.01.1773)
• Капітан (21.04.1777)
• Майор (07.01.1785)
• Підполковник (13.11.1796)
• Полковник (20.08.1794)
• Генерал-майор (28.09.1797)
• Генерал-лейтенант (11.07.1799)
• Генерал від інфантерії за заслуги (30.08.1813)
• Генерал-фельдмаршал (22.08.1826)

Нагороди

російські:

• Орден Святого Володимира 4-го ст. з бантом — за бої з турками (1789)
• Золота шпага «За хоробрість» — за бої з поляками під Вільно (1794)
• Орден Святого Георгія 4-го кл. (№ 948 по списку Степанова — Григоровича]]) (26.11.1792)
• Орден Святої Анни 1-го ст. — за відмінну службу (22.05.1804)
• Орден Святого Володимира 2-го ст. великий хрест — за Пройсіш-Ейлау (08.04.1807)
• Орден Святого Олександра Невського — за бої в Польщі (29.03.1813)
• Орден Святого Георгія 2-го кл. — «За заслуги в боях під Лейпцигом 4—7 жовтня 1813 року» (08.10.1813, № 56)
• Срібна медаль в пам'ять Вітчизняної війни 1812 року (1814)
• Відзнака за 35 років бездоганної служби (22.08.1828)
• Відзнака за 55 років бездоганної служби (22.08.1830)
• Орден Святого Володимира 1-го ст. — за довготривалу службу (22.09.1830)
• Портрет імператора Миколи I з алмазами для носіння на грудях (01.07.1831)
• Орден Андрія Первозванного — за бій із Наполеоном біля Брієнн-ле-Шато і Ла-Ротьєра (19.05.1814)
• Золота шпага «За хоробрість» з алмазами

іноземні:

• Прусський Орден Червоного орла (1807)
• Прусський Орден Чорного орла 1-го ст. (1813)
• Австрійський Військовий орден Марії Терезії 2-го ст. (1814)
• Французький Орден Святого Людовіка 1-го ст. (1814)
• Французький Орден Військових заслуг 1-го ст.
• Французька золота шпага «Березень 1814 — місто Париж генералу Сакену» з алмазами (18.05.1814)
• Австрійський Орден Святого Стефана великий хрест (1833)

Джерела та література

• П. Г. Усенко. Остен-Сакен Фабіан-Готліб // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 675. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.

Посилання

• Остен-Сакен Фабіан Вільгельмович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 735.
• Остен-Сакен Фабіан Вільгельмович фон дер (рос.)
• Фабіан Вільгельмович Остен-Сакен, біографія на www.museum.ru (рос.)