Хотин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Хотин
Coat of arms of Khotyn.png Flag of Khotyn.png
Герб Хотина Прапор Хотина
Хотин на мапі України. Чернівецька область виділена
Хотин на мапі України. Чернівецька область виділена
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Чернівецька область
Район/міськрада Хотинський район
Рада Хотинська міська рада
Код КОАТУУ 7325010100
Засноване 22 вересня 1002 року,
Населення 1897 - 23800 мешканців
1930 - 15300 мешканців
1970 - 11900 мешканців
Останні дані - 9692 (01.06.2013)
Площа 20,39 км²
Поштові індекси 60000-60005
Телефонний код +380-3731
Координати 48°30′34″ пн. ш. 26°29′31″ сх. д. / 48.50944° пн. ш. 26.49194° сх. д. / 48.50944; 26.49194Координати: 48°30′34″ пн. ш. 26°29′31″ сх. д. / 48.50944° пн. ш. 26.49194° сх. д. / 48.50944; 26.49194
День міста 14 жовтня
Відстань
Найближча залізнична станція Кам'янець-Подільський
До станції 25 км
До обл./респ. центру
 - фізична 50 км
 - залізницею 180 км
 - автошляхами 60 км
До Києва
 - фізична 360 км
 - автошляхами 431 км
Міська влада
Адреса м.Хотин, вул. Незалежності, 52
Міський голова Головльов Микола Олексійович

Хоти́н — місто на правому березі Дністра, районний центр Чернівецької області. Відоме своєю фортецею 13 — 18 століття, що збереглася до наших днів.

Назва[ред.ред. код]

В літописі згадується як Хотень. У билинних переказах був богатир на ім'я Хотен Блудович.

Герб[ред.ред. код]

Старий герб

В 1826 році місту Хотину був наданий герб: в золотому полі срібна тривежова цитадель, супроводжена вгорі срібним рівнораменним хрестиком над двома схрещеними шаблями — символами захисту краю від ворогів. На передній вежі півмісяць на держаку, а на держаках обох крайніх веж — застромлені бунчуки.

Прапор[ред.ред. код]

Докладніше: Прапор Хотина

Прапор міста було прийнято 21 березня 1996 року. Автором прапора є В. Денисенко.

Історія[ред.ред. код]

Хотин — замок.jpg
Хотин 1788

Завдяки вигідному стратегічному положенню Хотин відіграв значну роль в історії України, Молдови, Польщі, Туреччини та Російської імперії.

Спочатку це була невелика, збудована східними слов'янами на місці давнього поселення дерев'яна фортеця, яка захищала їх від численних завойовників. Поряд з нею і одночасно з нею існувало неукріплене селище. На його території археологи виявили залишки напівземлянкових жител з печами — кам'янками, які датуються IX–X ст., а на глибині 1.2.-1.4 м. — виявлений культурний шар VII–VIII ст.

З X століття входив до складу Київської Русі, згодом — Галицько-Волинського князівства.

Завдяки міцній твердині і вигідному розташуванню Хотин став центром розвитку ремесел і торгівлі, які в свою чергу сприяли розквіту культури та економіки міста. Про це, зокрема, свідчить і рукописне Хотинське Євангеліє XIV ст. У Хотині в ті часи відбувалися найбільші у Молдавському князівстві ярмарки, на які приїздили купці з різних країн Східної та Західної Європи. Місто було важливим митним пунктом в європейсько-азіатській торгівлі. Ще досі ми можемо бачити будинок старої хотинської митниці. У другій половині XVI ст. від хотинського ярмарку у молдавську казну надходила величезна сума грошей — 10000 золотих на рік.

У складі Шипинської землі[ред.ред. код]

З кінця ХІІ ст. на півдні Галицького князівства Галицько-Волинської держави починає формуватись земля з напів-автономним статусом. Після монголо-татарської навали зв'язки з галицько-волинськими землями послабились, що призвело до їх фактичного відокремлення на початку XIV, та визнання зверхності Золотої Орди.

У сер. XIV ст. починається занепад Золотої Орди, в залежності від якої перебував край. В 1349 р. Королівство Польське захопило Галицьке князівство. В цей же час на землях у басейні ріки Молдова формується нова держава — Молдавське князівство.

На південному прикордонні Галицького князівства постає Шипинська земля — практично самостійна адміністративно-територіальною одиницея з власною самоуправою, за яку вели запеклу боротьбу Королівство Польське, Королівство Угорське та Молдавське князівство.

Документально вперше згадує Шипинську землю Ян Длуґош в 1359 році у зв'язку з походом короля Казимира у Молдавію. Приблизні межі описувались в грамоті 1412 року.

Загальне керівництво землею здійснював Воєвода. Хотинська фортеця була центром Хотинської волості («дєржави»), якою керував Староста («дєржавець»)

У складі Молдавії[ред.ред. код]

Від 1373 р. Хотин увійшов до складу Молдавії.

Упродовж XV–XVI ст. Хотинська фортеця була столицею Мультан, резиденцією молдавських господарів.

Воєвода Стефан III Великий значно розширив кордони фортеці. Було зведено мур шириною 5 і висотою 40 метрів. У самій фортеці були вириті глибокі підвали, які служили приміщеннями для воїнів.

Згадується у «Списку руських городів» у кін. XIV ст. («На Днестре Хотень») й у грамоті молдавського воєводи Олександра (8 жовтня 1408 р.).

У XVI ст. деякий час перебував під владою Польщі, потім знову Молдавського князівства (у васальній залежності від турків), у XVIII ст. Хотинська округа була безпосередньо включена до складу Османської імперії.

Після занепаду Молдавського князівства місто і фортеця перейшли до рук турків. Вони ще більше посилюють оборонну міць фортеці, але місцеве населення ніколи не мирилося з новими поневолювачами. Помічниками у цій боротьбі часто виступали запорозькі козаки. Так було в 1563 році, коли козаки на чолі з легендарним Дмитром Вишневецьким (Байдою) зайняли фортецю і почали переговори з молдавським господарем про спільний виступ проти Туреччини. Через зраду молдавських бояр загін козаків був розгромлений, а Дмитро Вишневецький був страчений в Константинополі.

У 1615 р. польські війська зайняли Хотин. Після Цецорської битви 1620 р. між Польщею та Туреччиною, в ході якої польські війська були розбиті, а великий коронний гетьман Станіслав Жолкевський загинув, Хотин став головним форпостом оборони від турецької навали.

Хотинська битва 1621[ред.ред. код]

У вересні — на початку жовтня 1621 року біля стін Хотинської фортеці проходили події знаменитої Хотинської битви, яка прославила запорозьких козаків і їхнього гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного і стала зламним моментом в історії Османської імперії. У ході Хотинської війни польське-литовське військо великого гетьмана литовського Яна Кароля Ходкевича (35 тисяч вояків) та Запорізьке військо гетьмана Петра Сагайдачного (40 тисяч козаків) відбили численні атаки 200-тисячної турецько-татарської армії. Козаки під проводом Сагайдачного у вересні неодноразово здійснювали сміливі нічні рейди-контратаки, викликаючи паніку серед турецьких військ. 24 вересня у фортеці помер від поранення і наступного зараження крові гетьман Ходкевич, і оборону очолив Станіслав Любомирський. Успішні дії козаків, вмілі маневри польських військ поступово підточували сили турків. Осман II остаточно розгубився. 28 вересня він вирішив дати генеральний бій. Султан Осман II був змушений 9 жовтня 1621 р. укласти з представниками Речі Посполитої Хотинський мир.

Впродовж XVII століття Хотин переходив з рук в руки, ним володіли і польські королі, і турецькі феодали, неодноразово місто визволяли запорозькі козаки. Під час визвольної війни у Хотині 1650-1653 рр. перебували війська Богдана Хмельницького.

Хотинська битва 1673[ред.ред. код]

11 листопада 1673 р. коронний гетьман Ян III Собеський на чолі 30-тисячного польсько-литовсько-козацького війська вщент розгромив у Хотині 40-тисячну турецьку армію. Вирішальним моментом Хотинської битви 1673 стала атака гусарів воєводи Яблоновського. З загибелі або полону врятувалось лише декілька тисяч турків. Тільки на початку XVIII століття туркам вдалося остаточно закріпитися в Хотині і в фортеці.

Після реконструкції 1712-1718 рр. (при допомозі французьких інженерів) вона стала наймогутнішим вузлом османської оборони на сході Європи.

Хоча в XVIII–XIX ст. фортеця поступово втрачає своє оборонне значення, під її мурами продовжують кипіти битви.

В 1739 році вони вступають в Хотин після перемоги над турками у битві під Ставчанами в якій хоробро билися з ворогами українці, росіяни, грузини і молдовани. Великий російський вчений, поет Михайло Ломоносов, захоплюючись мужністю своїх співвітчизників, написав «Оду на победу над турками й татарами й на взятие Хотина 1739 года».

В 1769-1787 рр. росіяни знову штурмують Хотинську фортецю.

Облога Хотина 1778[ред.ред. код]

1788 місто було взяте в облогу австрійськими військами під командуванням принца Фрідріха і російськими військами під командуванням сина генерала Солтикова. Місто було в облозі 4 місяці і 8 днів.19.09.1788 місто з комендантом Осман пашею здалося. Осман паші та ін. дозволили вивезти всіх своїх людей та все своє добро з замку, фортеці та міста. Це все було вивезене на 2700 возах. Салтиков запросив до себе Осман пашу на обід. Осман паша був чоловіком Гелени сестри Софії Клявоне. Софія Клявоне перебувала тоді в зв'язку з Солтиковим. Після того як місто капітулювало в ньому було 16 857 жителів.

1 жовтня 1788 австрійські і російські війська ввійшли в місто. Місто було пусте і значно поруйноване. Передмістя Константинополь ще раніше спалив Осман паша.

Так описав тоді місто саксонський принц Фрідріх Заальфельдский. Хотинська фортеця в формі чотирьохкутника, 1800 на 730, має четверо воріт. Ворота називались: Водяні, Стамбульські, Бендерські і Корохові. В середині замку знаходяться палац паші, мечеть, турецька лазня, багато магазинів і 40 різних будинків, в яких могли би розміститись 800 осіб. Місто розташоване вище фортеці і оточене грабовим палісадом до самої фортеці. Одне передмістя називалось Константинополь, а ін. біля воріт, які виходили на дорогу до Окопів, називалося Румля. Між двома передмістями був сад Осман паші, який виходив і поза палісад. Малий струмок, який стікав в Дністер ділив місто і фортецю на дві частини. Місто було забудоване дерев'яними будинками. При фортеці знаходилось 7000 війська, жив тоді там Осман паша та ага яничар Друру оглу.


У складі Російської імперії[ред.ред. код]

Але лише після російсько-турецької війни 1806–1812 рр. Хотин увійшов до складу Росії і став повітовим центром Бессарабської губернії. Відступаючи, турки майже повністю знищили Хотин.

В 1832 р. на території фортеці було збудовано нову церкву св. Олександра Невського. 1856 року російський уряд скасував статус Хотинської фортеці як військового об'єкта. Саме місто протягом XIX ст. розбудовувалось на рівнинному плато за регулярним планом. За переписом 1897 р. Хотин нараховував 18126 мешканців.

Після реформи 1860-х років у Хотині виникли перші промислові підприємства. Тут було кілька водяних млинів. На початку XX ст. в Хотині діяли 3 броварні, 10 ґуралень, 4 тютюнові фабрики, лісопильний і цегельний заводи, 2 друкарні. Місто мало дві лікарні на 45 ліжок, аптеку, діяли 2 двокласні повітові училища (чоловіче і жіноче), 2 чоловічі однокласні училища та одне приватне.

В 1918 році на прикордонну Хотинщину претендувало 5 держав: Росія, Україна, Молдавська народна республіка, Австро-Угорщина і Румунія. 10 листопада 1918 року в Хотин вступили війська королівської Румунії. Почалися репресії та терор. Але хотинчани не покорилися новим окупантам. В січні 1919 року спалахнуло антирумунське повстання. Влада в більш як сто селах перейшла до рук Хотинської Директорії на чолі з Й. І. Волошенком-Мардар'євим. Директорія, підтримувана народом, вирішила вигнати румунів з свого краю і повернути собі волю. Протягом 10 днів учасники Хотинською повстання вели запеклі бої з королівськими військами. Проте увірвавшись 1 лютого у Хотин, загарбники вчинили розправу над населенням. Щодня окупанти вели сотні людей на руїни Хотинської фортеці, звідки ніхто не повертався. Хотин упродовж 22 років став повітовим центром Румунії.

Під час Другої Світової війни Хотин був під румунською окупацією (6 липня 1941 р. — 4 квітня 1944 р.), пізніше в складі УРСР.

Воєнні події внесли значні зміни в національний склад населення:

1930 р. відповідно було: 15%, 37%, 38% і 9%).

Пам'ятки історії та культури[ред.ред. код]

  • У Хотині є понад 20 пам'яток історії, які перебувають на державному обліку.

Святині[ред.ред. код]

На території замку була церква св. Миколая, за переказами збудована грецькою княжною. Пізніше турки влаштували в ній мечеть.

В 1621 біля стін замку було 2 церкви : одна дерев'яна і одна мурована.

Промисловість і торгівля[ред.ред. код]

Торговельний центр у центрі міста

На сьогодні в місті діють:

  • Завод харчової та медичної упаковки
  • Завод продтоварів
  • ТзОВ «Хотинпродукт»
  • ТзОВ «Хотинхліб № 2»
  • ОКП «Буковина»
  • ТзОВ «Буковинська агропромислова компанія»
  • Автотранспортне підприємство 17741
  • Держлісгосп
  • Районна друкарня

У місті працюють 19 магазинів споживчої кооперації, 12 закладів громадського харчування, близько 20 магазинів та 10 кафе-барів, які перебувають у приватній власності. У колишній будівлі універмагу функціонує критий ринок

У сфері побутового обслуговування діє мале колективне підприємство «Хотинчанка».

Освіта і культура[ред.ред. код]

В місті функціонують заклади освіти, зокрема:

  • Хотинський сільськогосподарський технікум
  • Загальноосвітня школа І—Ш ступеня № 1
  • Загальноосвітня школа І—Ш ступеня № 5
  • Хотинська гімназія
  • Материнська школа-сад
  • дві дошкільні дитячі установи
  • Допоміжна школа-інтернат № 1
  • Спеціальна загальноосвітня школа № 2 для дітей з важкими розладами мови
  • Будинок школярів та учнівської молоді
  • Дитячо-юнацький фізкультурно-спортивний комплекс

У Хотині працюють районний будинок народної творчості та дозвілля, музична та художня школи, дві бібліотеки (доросла та дитяча), філія Чернівецького краєзнавчого музею.

Заклади охорони здоров'я[ред.ред. код]

  • районна поліклініка
  • лікарня
  • пологовий будинок
  • районна санітарно-епідеміологічна станція
  • міжрайонна станція переливання крові
  • будинок-інтернат для психоневрологічних хворих.

Номерні знаки автомобілів[ред.ред. код]

  • СЕ / 26

Засоби масової інформації[ред.ред. код]

  • Газета «Хотинські вісті». 20 лютого 2007 року угоду про розподіл виробничих стосунків і гарантій незалежності редакційної політики газети «Хотинські вісті» підписали від колективу — головний редактор газети «Хотинські вісті» Василь Бурлака, голова профспілкового комітету редакції Сергій Доманчук, а від засновників — голова районної ради Григорій Тимчук та перший заступник голови районної державної адміністрації Сергій Скрипник [1].

Персоналії[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]