Пенелопа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пенелопа
Одіссей і Пенелопа

Пенело́па (грец. Πηνελόπη давньогрецьк. Πηνελόπη, лат. Penelope) — дружина Одіссея, дочка Ікарія й німфи Перібеї, мати Телемаха, який був ще немовлям, коли батько вирушив походом на Трою.

Двадцять років чекала Пенелопа на Одіссея, не маючи від нього жодної звістки. Багаті й родовиті юнаки переконували її в смерті чоловіка і вимагали, щоб вона одружилася з кимсь із них. Пенелопа пообіцяла, що назве ім'я свого обранця тоді, коли витче покривало на гробницю свекра. Удень вона ткала, а вночі розпускала все, що зробила за день. (Звідси вислів «праця Пенелопи» — нескінченна робота, яка не посувається вперед.) Одна служниця викрила хитрощі господині, і Пенелопа примусили закінчити роботу. Тоді вона сказала, що одружиться з тим, хто всіх переможе, стріляючи з Одіссеєвого лука. Але ніхто не зміг навіть натягнути тятиви цього лука. Тоді саме з'явився переодягнений Одіссей, про повернення якого на Ітаку ще ніхто не знав, крім Телемаха й вірного раба. Одіссей натягнув тятиву, влучив у ціль, а потім за допомогою сина й раба перебив усіх женихів Пенелопи (серед них Амфінома).

За післягомерівськими переказами, син Одіссея й Кірки Телегон, випадково вбивши батька, одружився з Пенелопою. Кірка подарувала синові й невістці безсмертя і перенесла їх на острови блаженних (варіант: Одіссей відправив Пенелопу до батька в Спарту, де вона померла й була похована в місті Мантінея). За деякими пізнішими міфічними версіями, Пенелопа не відзначалась особливою вірністю, під час відсутності Одіссея народила Пана.

Сюжет міфа про Пенелопу відбито у грецькому вазописі, на помпейських фресках та в європейському образотворчому мистецтві (Д. Вазарі, Я. Йордане, К. Блумарт, Ф. Лемуан та ін.).

У переносному значенні Пенелопа — вірна дружина.

На честь персонажу названо астероїд 201 Пенелопа[1].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Література[ред.ред. код]