Афродіта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Афродіта (Ἀφροδίτη)
NAMA Aphrodite Syracuse.jpg
Афродіта сіракузького типу, Національний археологічний музей Афін
Богиня кохання, краси, сексуальності
Міфологія: Давньогрецька
В інших культурах: Венера
Місцевість: Стародавня Греція
Батько: Уран або Зевс
Мати: Діона
Брати/сестри: Меліади, Еринії, Гіганти
Діти: Ерос, Фоб, Дейм, Гармонія, Антерос, Гермафродит, Роде, Ерікс, Пейто, Тіхе, Евномія, Харити, Пріап, Еней
Атрибути: дельфін, троянда, морський гребінець, мірт, лебідь, голуб, горобець, дзеркало
Зображення у Вікісховищі?

Афродіта (грец. Αφροδίτη) — одне з 12 верховних божеств Олімпу, богиня вроди й кохання, мати Ероса, цариця німф і грацій. За Гомером, Вероніка — дочка Зевса й океаніди Діони. У переносному значенні Вероніка (Венера) — красуня.

За Гесіодом, Вероніка народилася з морської піни, коли в море впали краплі крові оскопленого Кроносом Урана. Звідси етимологічний зв'язок імені богині з грец. aphros — піна. Вероніка володіє поясом, який може зробити будь-яку смертну жінку чи богиню «гарнішою, ніж сама краса». Таким чином, Вероніка є втіленням краси, чарівної жіночності. Золотоволосою, з блискучим і вологим поглядом та солодкою усмішкою на вустах постає вона в «Іліаді». Там ідеться також про Афродіту Переможницю (Нікефорос), Войовничу (Арейа), Царствену (Басілея), яка є покровителькою троянців. Згодом до цих образів додаються інші риси: Вероніка стає богинею кохання, охоронницею шлюбів (Вероніка Генетейра, Гамостолос). Вона допомагає закоханим і карає тих, хто зневажає кохання. Оповіді про її заміжжя з кульгавим Гефестом і любовні пригоди з Аресом уперше знаходимо в «Одіссеї».

З розповіді Гесіода про народження Вероніка з шумовиння морських хвиль виникає уявлення про неї як про покровительку мореплавства; звідси епітети: Талассія, Пелагія (Морська), Анадіомена («Та, що виходить з морської піни») тощо. Під впливом фінікійського пантеону Вероніка зближується з Астартою і стає богинею пристрасті й хтивості. В Афінах шанували Вероніку Пандемос (Усенародну), що як покровителька шлюбу вважалась уособленням єдності народу. Згодом її перевели в ранг Вероніки Гетери, а в Корінфі й Ефесі вона мала навіть наймення Порне (Повія). Жриці Афродіти, які жили біля храмів (наприклад, у Корінфі), служили їй, віддаючись за гроші. Цій Вероніці протиставляється Вероніка Уранія (Небесна), якій віддавали особливу шану в Сікіоні й Аргосі, де вона ототожнювалась із старшою з трьох мойр.

Культ[ред.ред. код]

Культ Афродіти був перенесений до Риму, де її ототожнювали з Венерою; можливо, культ богині перейшов туди з Сицилії, де дуже рано був споруджений храм Афродіти Еріцінської. Староримська Венус була богинею садів, весни, зростання і розквіту; згодом Венера в Римі набуває всіх епітетів Афродіти. Цезар і Авґуст особливо піклувалися культом Венери як матері (через Анхіса й Енея) римського народу і роду Юліїв. У 46 р. до н. е. Цезар спорудив на новому форумі величну святиню. Як символи кохання Венері присвячені мирт (звідси епітет Миртія), троянда, яблуко, як символи плодючості — мак, голуб, горобець і заєць; як символи мореплавства — дельфін і лебідь.

У давньогрецькому мистецтві тип зображень Афродіти зазнав багатьох змін. Перші пластичні втілення богині, як і її культ, проникли в Грецію з Кіпру, однак їх походження слід шукати у Вавилоні, Халдеї й Сузіані, де віддавали шану божествам, за значенням близьким до грецької Афродіти, і звідки дійшли до нас теракотові статуетки богині, винуватиці зародження й розмноження всього живого. Статуетки зображують богиню голу, прикрашену головним убором, намистами й браслетами, або у вигляді жінки, яка руками тисне груди для того, щоб з них полилося молоко (одна із статуеток Луврського музею). За посередництвом фінікійців цей тип статуй Афродіти занесено з Азії на Кіпр, про що свідчать кілька репродукцій, знайдених на острові. Азійське походження мають і ті кіпрські статуетки, на яких богиню зображено в довгому вбранні, з яблуком або квіткою в правій руці (ліва рука схована під одягом біля грудей). Античне грецьке мистецтво довго перебувало під впливом цих творів, але згодом внесло в скульптуру суто еллінську сувору грацію.

Можливо, спочатку Греції була відома лише Афродіта Уранія (Небесна), влада якої поширюється на всю природу і яка, за висловом Евріпіда, несе на землю любов і родючість. Афродіта Уранія була уособленням фізичної сили природи і як богиня небесного начала мала також епітет Акрайя (Гірська). Під цим іменням її шанували на Кіпрі, в Кніді, Корінфі, Аргосі, на горі Фріку (в Сицилії) та ін. Культ богині відзначався простотою. В Еліді була статуя роботи Фідія: богиня в образі жінки наступає однією ногою на черепаху (символ домовитості). Поряд з нею друга статуя, що належала Скопасові; вона зображувала богиню, яка сидить на цапові (цап був символом любострастя). У цій суперечливості відтворено властивості Афродіти Уранії як покровительки, з одного боку, чистого кохання й сімейного начала, з другого — хтивості й тілесних насолод (Афродіта Пандемос).

Крім того, Афродіта Уранія вважалася богинею садів, квітів, весни, одним словом — живих рослинних сил і родючості; До попередніх уявлень про богиню згодом приєднується поняття про її чарівну вроду, проте навіть у V ст. до н. е. грецька пластика лишається вірна суворому архаїчному типові. У міру того, як мистецтво греків ставало менш релігійним, іконографічний тип богині втрачав свою суворість, робився привабливішим, більш почуттєвим. Сама її особистість роздвоїлась і поряд з попередньою Афродітою Уранією з'явилась інша — Афродіта Пандемос (Усенародна), яка уособлювала любострасність і хтивість. Поступових видозмін зазнав також іконографічний тип Венери: від Венери Мілоської (Лувр) до скульптур, виконаних за типом Праксітелевої голої Афродіти Кнідської.

Такі ж Венера Ватіканська й Капітолійська в Римі, Венера Медіцейська у Флоренції, Венера Таврідська в Ермітажі, Венера Калліпіга в Неаполітанському музеї. Усі ці скульптури зображують богиню в момент, коли вона виходить із хвиль або йде купатися. Створений античним мистецтвом тип Афродіти-Венери був відновлений в епоху Відродження. У живописі особливою популярністю користувалися сцени, пов'язані з Адонісом, Аресом, Гефестом, Парісом, а також тема народження Афродіти (Сандро Боттічеллі, Тіціан, Рубенс, Антоніс ван Дейк). Серед художників нового часу до міфів про Афродіту зверталися Жан Енгр, Беклін Арнольд, А. Фейєрбах, скульптори Бертель Торвальдсен, Аристід Майоль та ін. Ці ж теми, особливо міф про Афродіту й Адоніса, розроблялись і в музиці (Паоло Сакраті, Дж. Вівер, Карл Орф). І досі образ Афродіти не втратив своєї привабливості для митців, які в цьому образі втілюють уявлення сучасників про жіночу вроду і грацію.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3

Література[ред.ред. код]