Архаїчна Греція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
 Історія Греції
Герб Греції
Доісторична Греція
Егейська цивілізація
Західноанатолійська
Мінойська
Кікладська
Елладська
Мікенська
Стародавня Греція
Темні століття
Архаїчна Греція
Класична Греція
Елліністична Греція
Римська імперія
Римська Греція
Середньовічна Греція
Візантійська імперія
Латинократія
Османська Греція
Сучасна історія
Грецька революція
Королівство Греція
Друга Грецька Республіка
Режим 4 серпня
Друга світова війна
(Окупація та Рух Опору)
Громадянська війна
Режим полковників
Третя Грецька Республіка

Портал «Греція»

Архаїчна Греція — доба в історії Греції, яка охоплює період VIII—VI століть до н. е.

Термін «архаїчна Греція» був прийнятий серед істориків у 18 столітті і виник фактично у ході вивчення грецького мистецтва. Початково архаїчний період ставився до етапу розвитку грецького мистецтва, в основному декоративного і пластичного, проміжного між періодом геометричного мистецтва та мистецтвом класичної Греції. Пізніше термін «архаїчних період» був розповсюджений не тільки на історію мистецтва, але й на суспільне життя Греції, оскільки в цей період, що наступив наступним за «темними століттями», спостерігався значний розвиток політичної теорії, підйом демократії, філософії, театру, поезії, відродження писемної мови (поява грецького алфавіту замість забутого в період «темних століть» лінійного письма Б).

Періодизація[ред.ред. код]

  • Рання архаїка — початок 7 століття до н. е. — 570-ті роки до н. е.
  • Зріла архаїка — 570-ті роки до н. е. — 525 роки до н. е.
  • Пізня архаїка — 525 роки до н. е. — 490-ті роки до н. е.

Суспільство[ред.ред. код]

Archaic Greece ua.PNG

Мікенська Греція була розділена на царства, населення кожного з яких мешкало у містах та великих передмістях, що належали знаті. Царствами правили царі, що претендували на божественне походження, правили зі столиць — «полісів», в яких знаходилися палаци або цитаделі-акрополі («високі міста»), які для цілей ефективної оборони зводилися на найбільш високих в даній місцевості пагорбах. Протягом «темних століть» палаци, царі і садиби припинили своє існування, населення полісів зменшилося, міста були покинуті або перетворилися на дрібні поселення серед руїн, а на зміну царської бюрократії прийшли примітивніші форми влади у вигляді племенной структури.

Різке зростання населення на початку архаїчного періоду стало причиною повернення до міського способу життя, заснування нових міст і розширення старих центрів. Маргаліт Фінкельберг[1] присвятила своє дослідження звичаїв успадкування легендарних та історичних царів у докласичній Греції, де успадкування від батька до сина не було нормою, а існував інший звичай: новий цар, звичайно вигнаний з будь-якого іншого царського роду, завойовував своє право стати «зятем» колишнього царя, що легітимізувалось шлюбом з його «дочкою» (термін, очевидно, також умовний).

Така традиція неодноразово повторюється у грецькій міфології і пов'язана з такими відомими іменами, як Пелопс, Беллерофонт, Мелампой, Пелей, Теламон, Тевкр, Андраймон, Діомед, Менелай та низкою інших. У Греції аж до елліністичного періоду відсутній перелік царів, настільки характерний для Близького Сходу і Анатолії. Якщо владу царя успадкував його «зять», то, як зазначає Фінкельберг (1991:305), це означало, що владу цариці наслідували її дочка, притому, що в іншому культура залишалася патріархальною: «Це означає, що в Спарті, очевидно, і в інших місцях, де засвідчене царствування за правом шлюбу швидше, ніж за правом спадковості, ми спостерігаємо лінію цариць від матері до дочки».

До кінця архаїчного періоду, царі були зміщені тираном, з'явився новий вид уряду міст-держав, також званий полісом. Царства остаточно зникли, навіть попри те, що продовжували існувати царські династії, пам'ять про яких зберігалася суспільством. Натомість виникла нова організація: багато великих населених пунктів стали автономними, на чолі з урядом республіканського типу. Цей процес позначає давньогрецький термін сінойкізм, що означає поглинання сіл і включення племенних структур до складу полісів. Типовою публічною будівлею при цьому стає акрополь.[2]

Конфлікти[ред.ред. код]

  • Аркадійські війни
  • Перша мессенська війна (близько 750—730 років до н. е.)
  • Мелійська війна (730 рік до н. е.)
  • Лелантська війна (720—660 роки до н. е.)
  • Аргосько-спартанська війна (669 рік до н. е.)
  • Друга мессенська війна (640—620 роки до н. е.)
  • Саламінські (афінсько-мегарські) війни (630—565 роки до н. е.)
  • Перинфська війна (602 рік до н. е.)
  • Перша священна війна (595—585 роки до н. е.)
  • Спартанське сторгнення на Самос (529 до н. е.)
  • Тирейська війна (середина 6 століття до н. е.)

Мистецтво[ред.ред. код]

В архаїчну добу склалися найбільш ранні форми давньогрецького мистецтва — скульптури і вазопис, які в пізніший класичний період стають реалістичнішими.

Кераміка[ред.ред. код]

У вазопису середини та третьої чверті 6 століття до н. е. досяг розквіту чорнофігурний стиль, що виник у Коринфі, і близько 530 до н. е. — червонофігурний стиль, який створив вазописець Андокід. Зародився орієнталізуючий стиль, в якому помітний вплив мистецтва Фінікії та Сирії і який поступово витіснив геометричний стиль.

У кераміці поступово з'являються елементи, нехарактерні для архаїчного стилю і запозичені у Стародавнього Єгипту — такі, як поза «ліва нога вперед», «архаїчна посмішка», шаблонно стилізоване зображення волосся — так зване, «волосся-шолом».

Архітектура[ред.ред. код]

Архаїка була добою складання монументальних образотворчих та архітектурних форм, в цей період виникли доричний та іонічний архітектурні ордери, були вироблені нові архітектурні принципи, прийоми та форми. Втім жодних матеріальних памяток донині не збереглось, як і достовірних свідчень про них.

Скульптура[ред.ред. код]

В епоху архаїки формуються основні типи монументальної скульптури — статуї оголених юнаків-атлетів — куроси та їх аналоги, що зображували дівочі фігури, — кори.

Скульптури виготовлялись із вапняка та мармура, теракоти, бронзи, дерева і рідкісних металів. Скульптури як окремі елементи, так і у вигляді рельєфів використовувалися для прикраси храмів та в якості надгробних пам'ятників. Сюжетами скульптури були міфологічні сцени, а таком повсякденне життя. Статуї у натуральну величину несподівано з'являються близько 650 до н. е.

Важливі діячі доби архаїки[ред.ред. код]

Державні діячі[ред.ред. код]

Поети[ред.ред. код]

Філософи[ред.ред. код]

Логографи[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Margalit Finkelberg, «Royal Succession in Heroic Greece» The Classical Quarterly, New Series, 41.2 (1991:303-316)
  2. Snodgrass, pp. 28-34.