Передмістя (Чортківський район)
 | Частина інформації в цій статті застаріла. (травень 2018) |
| село Передмістя | |
|---|---|
_%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8F.jpg) | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Тернопільська область |
| Район | Чортківський район |
| Громада | Бучацька міська громада |
| Облікова картка | Передмістя |
| Основні дані | |
| Населення | 370 |
| Територія | 1,130 км² |
| Густота населення | 327,43 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 48467 |
| Телефонний код | +380 3544 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°58′25″ пн. ш. 25°28′23″ сх. д. / 48.97361° пн. ш. 25.47306° сх. д.Координати: 48°58′25″ пн. ш. 25°28′23″ сх. д. / 48.97361° пн. ш. 25.47306° сх. д. |
| Водойми | Потічок |
| Найближча залізнична станція | Бучач |
| Відстань до залізничної станції |
17 км км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 48400, Тернопільська обл., Бучацький р-н, м. Бучач, майдан Волі, 1 |
| Сільський голова | Басараба Марія Петрівна |
| Карта | |
  Передмістя | |
 Передмістя | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Передмі́стя — село в Україні, у Бучацькій міській громаді Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на півдні району, на річці Потічок. Центр колишньої сільської ради.[1]
Населення 359 осіб (станом на 2007рік ).
Походження назви[ред. | ред. код]
Назва походить від того, що тривалий час село було складовою частиною Язловця.
Історія[ред. | ред. код]
Середньовіччя[ред. | ред. код]
За даними, наведеними в «Географічному словнику Королівства Польського», метричні книги села мали записи, починаючи з 1721 року.[2]
У складі Габсбурзької монархії[ред. | ред. код]
У складі Австрійської імперії, Австро-Угорщини (з 1867 р.)[ред. | ред. код]
Власником маєтку в селі був граф Владислав Кшиштоф[3] Волянський.[2] — зять графа Мавриція Дідушицького,[4]
1880 року діяла греко-католицька церква Святого Михайла — філіяльна від церкви у Язловці. Храм був дерев'яним.[2]
Перед І-ю світовою війною діяла філія товариства «Просвіта». 1908 року філія налічувала 116 членів, бібліотека — 137 книжок, мала крамницю. Голова філії — Максим Лоґуш.[5]
Близько 1913 р. було зведено будівлю Народного Дому (згорів під час І-ї світової війни; 1917 р. — відбудований).
До 1919 р. в сільській школі велось українською мовою; після окупації, з 1920 р. — польською.
Діяли філії українських товариств «Просвіта», «Січ», «Сільський господар», «Рідна школа»; Каса Райффайзена, хор.
1914 р. було відсвятковано 100-у річницю з дня народження Т. Г. Шевченка.[6]
Переписи:
1841 р. в селі проживало 256 українців.
1880 р.: всього — 579 жителів. з них: 471 (81,3 %) українець, 78 (13,5 %) поляків, 30 (5,2 %) жидів.
1900 р.: всього — 738 жителів. з них: 604 (81,9 %) українці, 77 (10,4 %) поляків, 57 (7,7 %) жидів.[7]
1914 р. мешкали 808 осіб.[8]
На заробітки виїжджали: до Німеччини, США, Канади, Боснії.
Була 1 корчма.[6]
Перша світова війна[ред. | ред. код]
У лавах УСС було 4 чоловіків.
В рядах армії Австро-Угорщини загинуло 12 осіб, 5 — повернулись інвалідами.
Через село проходила лінія фронту. Половина села була знищена, 50 господарств спалені.
Період Української Революції[ред. | ред. код]
У роки визвольної війни 1918—1920 років у лавах УГА служили представники наступних родин: Саранчуків, Ваславських, Кривовичів, Лоґушів, Пастущаків, Дідухів. Загинули 8 осіб.[6]
У складі ІІ Речі Посполитої[ред. | ред. код]
Діяли: філії товариств «Просвіта», «Луг», гуртки товариств «Рідна школа», «Сільський Господар», Секція Господинь.
Господарську діяльність вели кооператива, кредитівка (кредитна каса), молочарня.
Мешканці села організували хор, аматорський гурток. Працював дитячий садок.
Вся громадська робота проводилась в приміщенні Народного Дому.
Відзначили 70-річчя Матірного Товариства «Просвіта», проведено шкільний плебісцит, протиалкогольна акція, насипана символічна могила в честь полеглих за волю України. Під час пацифікації у Галичині 1930 року постраждали 5 осіб.
На заробітки виїжджали: до США — 3, Канади — 8, Франції — 3, Латвії — 3 осіб. На еміґрацію виїхали до 150 осіб.[6]
Середню та вищу освіту осягнули: Володимир Лоґуш — адвокат, Омелян Лоґуш — інженер-агроном, Ярослав Лоґуш — агроном, дві дочки Кривовича — учительки.
Жителі села не допустили відновлення роботи корчми.
Мешкальних домів: 1921 р. — 111, 1931 р. — 204.[7]
Перепис 1921 р.: всього — 741 жителів, з них: 396 (53,4 %) українців, 345 (46,6 %) поляків; греко-католиків — 492, римокатоликів 241, юдеїв — 8.
Перепис 1931 р.: всього 979 мешканців.[9]
Перепис 1939 р.: всього — 1060 осіб, з них: 920 (87,0 %) українців, 130 (12,2 %) поляків, 10 (0,8 %) жидів.[7]
«Совіти»[ред. | ред. код]
Після приходу других «совітів»:
- частина мешканців були репресовані:
- Дідух Антон, Дідух Михайло (вояк УПА, заарештований НКВД 1944 р., загинув у тюрмі Чорткова 1945 р.), Коженьовська Евгенія, Лоґуш Григорій (закатований у тюрмі Чорткова 1940 року), Павлишин Теодозія, Лоґуш Дмитро Іванович, Пастушак Ієронім (розстріляний без суду 20 липня 1941 р. в тюрмі Умані), Ралько Ганна, Ралько Дмитро.[10]
- церкву було перетворено на магазин збіжжя.
Частина жителів еміґрували (зокрема, Омелян Лоґуш — член проводу ОУН(б)).
На землях села було організовано колгосп «Золотий колос».
Період Незалежності[ред. | ред. код]
До 19 липня 2020 р. належало до Бучацького району[11].
З 11 грудня 2020 р. належить до Бучацької міської громади[12].
Пам'ятки[ред. | ред. код]
Наявні[ред. | ред. код]
- Церква святого Архистратига Михаїла (1928 р., кам'яна, мурована)
- капличка (1995 р., мурована)
- «фігура» (статуя) Божої Матері з Ісусом (2000 р.).
Не збереглись[ред. | ред. код]
На місці теперішньої церкви святого Архистратига Михаїла була дерев'яна, старовинна; рік побудови невідомий.[6] Метричні книги парафії мали записи з 1721 року.
Опікуном греко-католицької парафії був граф Владислав Маврицій Волянський, розстріляний більшовиками у Києві[13] (його дружина — графиня Юлія Пінінська,[14] небога намісника Галичина Леона Пінінського).
Соціальна сфера[ред. | ред. код]
Працюють загальноосвітня школа І ступеня, клуб, бібліотека.
Фольклор[ред. | ред. код]
У селі побутує закличка «Зозуленько золота», записана у 1984 році і поміщена до збірника «Дитячий фольклор» (1986)[15][16]:
- Зозуленько золота,
- Покажи мні ворота,
- Куди милий надійде,
- Черевички наднесе.
Спорт[ред. | ред. код]
Є футбольне поле.
Відомі люди[ред. | ред. код]
Народилися[ред. | ред. код]
- Лоґуш Омелян — член проводу ОУН(б)
- Елеонора Вербицька (до шлюбу Ґодзінська) — українська громадська діячка в Арґентині.[17]
- Лоґуш Володимир — адвокат, громадський діяч, доктор права[18].
Працювали[ред. | ред. код]
- Вовк Василь — український та радянський господарник, громадський діяч; головний агроном, голова колгоспу «Золотий колос».
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Б. Таняк, В. Уніят Передмістя… — С. 48.
- ↑ а б в Przedmieście… — S. 138.
- ↑ Władysław Krzysztof Wolański [Архівовано 21 листопада 2015 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 21 січня 2016.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Колцьо В. Праця і розвиток читалень т-ва «Просвіта» в Бучаччині // Бучач і Бучаччина… — С. 257.
- ↑ а б в г д Омелян Лоґуш. Калейдоскоп минулого. Передмістя… — С. 617.
- ↑ а б в Омелян Лоґуш. 56. Передмістя / Калейдоскоп минулого… — С. 616.
- ↑ Bigo J. Najnowszy skorowidz wszystkich miejscowości… — S. 134.
- ↑ Nowak E. (автор), Czyż A. S., Gutowski B. (редактори). Cmentarze dawnego powiatu buczackiego. — Warszawa, 2012. — 796 s., 155 il. — S. 637. (пол.)
- ↑ О. Бажан, Є. Гасай, П. Гуцал (упорядники). Реабілітовані історією. Тернопільська область.— Тернопіль: Збруч, 2008. — 728 с. — С. 667—669. — ISBN 978-966-528-297-6.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Рішення Бучацької міської ради від 11 грудня 2020 року № 27 «Про реорганізацію сільських рад шляхом приєднання»
- ↑ Władysław Maurycy hr. Wolański z Wolan h. Przyjaciel (ID: ut.39.1.17) (пол.)
- ↑ Julia Maria hr. Pinińska z Grzymałowa h. Jastrzębiec (ID: ut.24.1.71) (пол.)
- ↑ ІМФЕ, ф. 14-5, од. зб. 493/II, арк. 218
- ↑ Дитячий фольклор. — К. : Дніпро, 1988. — С. 150.
- ↑ Б. Мельничук. Вербицька Елеонора // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 244. — ISBN 966-528-197-6.
- ↑ П. Гуцал. Лоґуш Володимир Іванович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 356. — ISBN 978-966-528-318-8.
Джерела[ред. | ред. код]
- Ружицький І. За горілкою йшла і корова, йшла і… жінка // Бучаччина: історія сучасності «Береги свободи слова». — Тернопіль : ВАТ «ТВПК „Збруч”», 2008. — С. 215—216. — ISBN 978-966-528-289-1.
- Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл.
- Таняк Б., Уніят В. Передмістя // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 48. — ISBN 978-966-528-318-8.
- Таняк Б., Уніят В. Передмістя // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 633—634. — ISBN 978-966-457-228-3.
- Bigo J. Najnowszy skorowidz wszystkich miejscowości z przysiółkami w Królestwie Galicyi, Wielkiem Księstwie Krakowskiem i Księstwie Bukowińskiem z uwzględnieniem wszystkich dotąd zaszłych zmian terytoryalnych kraju. — Lwów : nakł. i drukiem I. Jaegera, 1914. — S. 134. (пол.)</ref>
- Przedmieście, wś, pow. buczacki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1888. — Т. IX. — S. 137. (пол.) — S. 137—138.
Посилання[ред. | ред. код]
| ||||||||
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |