Язловець

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Язловець
Yazlovec.gif
Герб
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область Тернопільська область
Район/міськрада Бучацький район Бучацький район
Рада Язловецька сільська рада
Код КОАТУУ 6121288401
Картка на сайті ВР Язловець 
Основні дані
Засноване перша половина 14 століття
Населення 617 (на 2007 рік)
Територія 2,29 км²
Густота населення 255,9 осіб/км²
Поштовий індекс 48467
Телефонний код +380 3544
Географічні дані
Географічні координати 48°57′41″ пн. ш. 25°26′42″ сх. д. / 48.96139° пн. ш. 25.44500° сх. д. / 48.96139; 25.44500Координати: 48°57′41″ пн. ш. 25°26′42″ сх. д. / 48.96139° пн. ш. 25.44500° сх. д. / 48.96139; 25.44500
Водойми Вільховець
Відстань до районного центру 14 км
Найближча залізнична станція Бучач
Відстань до залізничної станції 14 км
Місцева влада
Адреса ради село Язловець
Сільський голова Футрин Марія Василівна[1]
Карта
Язловець (Україна)
Язловець
Язловець
Язловець (Тернопільська область)
Язловець
Язловець

Язловець19471991 — Яблунівка, пол. Jazłowiec) — село в Україні, в Бучацькому районі Тернопільської області, центр сільської ради, якій також підпорядковано села Броварі, Новосілка та Пожежа. У зв'язку з переселенням мешканців село Кодуби зняте з облікових даних. Населення — 617 осіб (2007).

Поблизу є ботанічні пам'ятки — Язловецькі діброви[2].

Історія[ред.ред. код]

Давні часи, середньовіччя[ред.ред. код]

Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки трипільської культури.

За легендою, першим жителем був Ясько-ловець з дружиною в часи литовсько-татарських сутичок за Поділля. Знаходилось у XIV ст. на торговому шляху зі Львова на Молдавію. Язловцем володіли поки що невідомі шляхтичі, від яких, після одруження Теодора Бучацького з представницею цього роду Катажиною, поселення стало власністю магнатів Бучацьких. Теодор Бучацький став дідичем Язлівця близько 1436 р., поселення отримав як посаг дружини Катерини (Катажини). Близько 3 лютого 1436 р. надав фундуш (гроші та майно) для утримання костелу св. Марії Маґдалини в Язловці, зокрема, село Незброди (тепер Жнибороди).[3] а Теодор Бучацький став підписуватись Теодор з Бучача Язловецький, які розбудували там замок. 23 червня 1461 р. у Кракові король Казимир IV Яґеллончик скасував (зніс) ярмарок у місті.[4] 27 березня 1469 р. у Львові суддя Пйотр з Браниць задовольнив скаргу королівського прокуратора Миколая Ґжимали (Гримали), в якій він вимагав скасувати мито, яке збиралось дідичем Міхалом Язловецьким в Язловці.[5] У суботу 4 липня 1467 р. сини Теодора Б.-Я. Міхал та Ян в Язловці видали грамоту, якою підтвердили та примножили фундуш батька для костелу св. Марії Маґдалeни.[6] XVI ст. містечко з правом ярмарку, який став одним з найбільших на Поділлі. Язловець мав численну вірменську колонію.

З 1441 року в Язловці вже була фортеця (див. «Язлівецький замок», сьогоднішні руїни походять з часів перебудови замку у 1575 р., яку здійснив дідич Єжи (Юрій) Язловецький). У 30-х роках ХХ століття на території Язлівецького замку проводить дослідження архітектор Б.Ґверкен. Згодом виходить його монографія з докладним аналітичним матеріалом, з визначеними етапами розвитку, з порівняльним аналізом у контексті Європи та регіону.[7]

У середині XV ст. Язловець був значним торговельним центром. Економічний розвиток міста зумовлювався зручним ґеоґрафічним розташуванням — сприяв торгівельний тракт «Вія Реґія», який сполучав Львів з Молдавією.[8] 1519 року містечко отримало підтвердження маґдебурзького права та можливість проводити ярмарок на день св. Катажини, надані королем Сиґізмундом І Старим на прохання тодішнього дідича Миколая Сенявського — другого чоловіка вдови Теодорика Язловецького (молодшого).[9] 1523 р. король Сиґізмунд І Старий надав привілей на відновлення ярмарку на день св. Марії Маґдалини; місто належало до Подільського воєводства, Червоногородського повіту (до 1772 р.). 1548 р. новий дідич — кальвініст Єжи Язловецький — призначив пробощем (католицьким парохом) ксьондза Хжонстовського, свого капелана-кальвініста; на Різдво 1549 р. пробощ оголосив парафіянам, що від цього дня костел стає кальвінським збором.[10]

Новий дідич Миколай Язловецький в 1583 р. сприяв переїзду зі Львова до міста домініканця о. Антоніна з Перемишля, який за три роки діяльності переконав багатьох міщан перейти на католицький обряд[11]. Близько 1589 р. початок будівництва кам'яного костелу Преображення Пречистої Діви Марії в Язловці[12] (він же — Домініканський костел, фундатор — тодішній дідич,  снятинський староста Миколай Язловецький ; родова усипальниця Язловецьких; були поховані фундатор, сестра Ядвиґа Бельжецька, син  фундатора Ієроним; став фарним (головним) костелом міста; також у ньому був похований польський композитор Миколай Ґомулка. 1592 р. під час перебування дідича Миколая Язловецького у Кракові на весіллі короля Сиґізмунда ІІІ Вази ксьондз Марцін пограбував костел та саркофаги в його крипті і зник з коштовностями; його місце посів кам'янецький канонік Бартоломей Смаржевський.[13]

10 грудня 1615 р. дідич Язловця Ян Єжи Радзивілл (внук Радзивілла Миколая Христофора (Чорного) видав грамоту-привілей,[14] в якій були визначені права та обов'язки представників вірменської громади міста.

Язловець на мапі 1613 року

На ярмарок в Язлівець приїжджали турки, волохи, греки, які тримали тут свої склади. Вірмени заклали тут саф'янову гарбарню, мали добірні стада рогатої худоби та породистих коней.

1643 року:

  • була вірменська катедра — резиденція архиєпископа та монастир, вірмени мали свій маґістрат (складався з 12 чоловік, війт — Балтазар)
  • Дідичка Анна Одживольська (після Ядвіги Белжецької, Чурилів) продала місто Станіславу Конєцпольському[15]
  • 29 грудня 1643 р. дідич Станіслав Конєцпольський видав грамоту-привілей (в Барі[16], якою, в основному, підтвердив права та обов'язки представників вірменської громади міста, визначені документом Яна Єжи Радзивілла.

1648 року в околицях Язловця діяв опришківський загін під проводом І. Проскурничина. Приблизно в цей час до міста прибув з Вірменії Богдан Сеферович, очолив споряджену за свій кошт дружину, яка обороняла вірменську громаду від нападів татарів та селянсько-козацьких частин; за ці заслуги став війтом до кінця життя; 5 лютого 1672 р. Б. Сеферович став шляхтичем Спендовським гербу Любич.[17]

Язловець на мапі Ґ. Л. де Боплана 1660 року

Сейм 1658 р. за військові заслуги та кошти, витрачені Александром Конєцпольським для утримання залог у Бродах, Язловці надав йому право збирати податки і мита в Язловці на 3 роки.[18] 17 липня 1660 р. король Речі Посполитої Ян IІ Казімєж надав привілей на проведення в місті ярмарку на день Св. Василія (за руським обрядом). 20 червня 1661 р., на прохання дідича Станіслава Яна Конєцпольского, король Ян IІ Казімєж надав новий привілей на проведення в місті двохтижневого ярмарку коло дня Св. Юрія (за руським календарем).[19]

1672 р. місто відвідав Ульріх фон Вердум. Він подав такий опис міста: Язловець — велике місто. Замок розташований окремо від міста на високій горі. Замок збудований в італійському стилі, з високими стінами і плоским дахом. На західному передмісті знаходиться мурована церква і ще одна така ж у місті, в місті були також вірменська церква і синаґоґа. Крім того, ще одна церква — на східному передмісті. Вірменин Мінас Ширинович написав заповіт (тестамент), яким виділяв гроші і на руську церкву[20]

Турецька окупація[ред.ред. код]

1672 р. місто здобули турки-османи Хусейна Адену паші, знищили міські мури, значна частина вірменської громади з іконою Богородиці переїхала до Бродів; військові дружини Б. Сеферовича-Спендовського не чинили спротиву. Однак невдовзі турецькі війська залишили містечко, а в 1676 р. місто знову повернулися (цього разу під проводом бейлербея Дамаску Ібраґіма Шайтана) і панували в ньому 7 років; турецький комендант відбудував замок, зміцнив його новими фортифікаціями. Постійною залогою замку були яничари.[21] за цей час місто занепало, був зруйнований домініканський кляштор, монахи перебували в сусідніх уцілілих монастирях[22]. Частина вірменів покинула місто і переїхала в Броди разом з іконою (образом) Діви Марії (в Бродах гостювали до 1700 р., звідки переїхали до Львова, де в 1710 р. утворили «Братство Непорочного Зачаття Найсвятішої Діви Марії»; на початку 1860 рр. ікона Діви Марії знаходилась у 4-му бічному вівтарі Вірменського Собору у Львові[23]). Під час турецького володіння (16721683 рр.) був сильно фортифікований тільки замок як крайній оборонний пункт османів на польсько-турецькому кордоні.

1682 р. помер дідич Станіслав Конецпольський; через відсутність у нього прямих нащадків новим дідичем став белзький воєвода Ян Конецпольський.[24] 1683 р. в околицях міста з малим обозом стояв краківський воєвода Анджей (або Єнджей)[25] Потоцький; безуспішно пробував здобути язловецький замок[26]; відвоював у турків кілька малих містечок, переслідував турків, дислокованих у Кам'янецькій фортеці, які чинили напади на міста та села Поділля.[27]

Знов у складі Речі Посполитої[ред.ред. код]

Язловець на мапі Н.де Фера 1700 року

Весною 1684 р.[28] військо Речі Посполитої на чолі з тріумфатором Відня - королем Яном ІІІ Собеським (його супроводжувала дружина Марія Казимира) - вирушило на Поділля, а під Язловець вислали генерала коронної артилерії Марціна Казімєжа Концького (Контського), який відправив на переговори про капітуляцію парламентаря, головного інженера артилерії, давнього соратника Яна ІІІ, француза Філіпа Дюпонта.

На світанку 24 серпня польська артилерія дала перший залп по Язловецькому замку. Турки теж відповіли залпом. Внаслідок чого навколо замку стояв дуже густий дим. Польські мінери цим скористалися і заклали порохові заряди (міни) у стіни нижнього замку. Ще ряд залпів призвів до того, що о 6-й вечора комендант турецької залоги Бей без жодних вимог капітуляції здався на милість короля, викинувши білий прапор (оскільки за це в тодішній Порті йому загрожувала смертна кара, королева запропонувала йому переїхати до Польщі,[29] де йому запропонували жити в одному з королівських замків; також він був радником королеви[30]); здались також 90 з 560 турецьких військових.[31]. У суботу 25 серпня, королівська армія Яна ІІІ вирушила від Бучача до Язловця, дуже урочисто прийнявши капітуляцію і захопивши багато зброї та амуніції.[32]

Після здобуття язловецької фортеці військо рушило в напрямку Кам'янця,[33] корольз королевою вирушили до Жовкви.[34] 1685 р. військо під проводом короля Яна ІІІ Собеського стояло якийсь час в околицях міста під час походу на Буковину.[35] В обозі перебував придворний француз Далейрак, який описав місто.[36] 1692 р. через татарські наїзди біля міста був розташований генеральний обоз.[37]

Після закінчення війни з турками, татарами пропали документи на права міста.[38] 1700 р. невелика кількість вірменів знову оселились в Язловці, але окремого маґістрату вже не мали. 12 грудня 1700 р. дідич Ян Александр Конєцпольський (воєвода брацлавський) разом з дружиною Ельжбетою із Жевуських в Язловецькому замку видали грамоту, якою дарували кам'яницю Сеферовича-Спендовських Яну Богдановичу.[39] 10 березня 1712 р. дідич Ян Александр Конєцпольський (вже воєвода сєрадзький) з дружиною в Рівненському замку видали грамоту, якою регламентували життя міщан.[40] 1713 р. належало до містечок, було тільки 243 мешканці. Після смерти Яна Александра Конєцпольського місто стало власністю Валєвських у 1720 р., у них 1723 р. купив місто великий коронний обозний Єжи Александр Любомирський. 1746 р. дідичем міста став Станіслав Цьолек Понятовський[41], який купив його у великого коронного обозного Єжи Александра Любомирського.[42] З 1747 по 1755 р. мешкали всього 3 вірменські родини.[43] 9 вересня 1753 р. дідич міста Станіслав Цьолек Понятовський та його син Казімеж у Язлівецькому замку видали привілей для свого міста Язловця, в якому регламентувались права та обов'язки міщан.[44] Станіслав Ціолек Понятовський тримав в Язловці великі стада расових коней. 10 травня 1766 р. у Варшаві[45] король Станіслав Авґуст Понятовський (який в дитинстві бував у місті)[46] підтвердив привілей батька та брата.[47]

В серпні 1764 року брати Понятовські провели поділ спадку батька, кожен отримав частку вартістю коло 1 млн злотих польських, яка приносила бл. 75000 зл. п. річного прибутку.[48]

Ян Александр Конєцпольський заклав тут монастир св. Паулінів.[49]

У складі Королівства Галичини та Лодомерії[ред.ред. код]

Язловець на мапі Галичини у складі Священної Римської імперії, 1800 р.

1772 р. після першого поділу Польщі, Язловець відійшов до володінь Габсбурґів у Священній римській імперії1804 — Австрійської імперії; з 1867 р. — Австро-Угорщини). Після того, як місто відійшло до володінь Габсбурґів, почався ще більший упадок; замок стояв пусткою. Від будинку для убогих військових, який заклав ще Миколай Язловецький, не залишилось сліду. В 1777 р. Язловець перейшов до коронного крайчого Юзефа Потоцького.[50] який купив маєток у Понятовских (так званий «Язловецький ключ»). Він не виплатив обтяжуючої маєток позики в Ґенуї, тому в 1783 році відступив його королівській скарбниці.[51]

1778 р. згідно з адміністративним поділом, Язловець входив до складу Заліщицького циркулу.[52] На початках австрійських часів у 1780 році в місті було: 30 кушнірів, 21 швець, 17 ткачів. 11 квітня 1788 р. закрито домініканський монастир, монахи переїхали до Чорткова.[53]

1798 р. Язловець було позбавлено прав міста. Наприкінці 18 століття Язловець втратив роль торговельного містечка.

15 березня 1800 р. дідичем став мечник перемиський Кшиштоф Ґрудницький.[54] 1809 р. Кшиштоф Ґрудницький виділив кошти на реставрацію вірменського костелу, який став греко-католицькою церквою. Але на на дверях зберігався ще вірменський напис. 9 березня 1811 р. дідич Кшиштоф Ґрудницький написав заповіт,[55] помер 13 вересня 1811 р.[56] 1819 р. почала діяти тривіальна школа в місті.[57] 1839 р. доктор Міхал Антоній Ґроссманн заснував водний курорт з саунами.[58] 1841 р. дідичем став барон Кшиштоф Блажовський.[59] Завдяки коштам і зусиллям барона Кшиштофа Блажовського було збудовано муровану дорогу від Язловця до Бучача та Товстого.[60]

За адміністративним поділом, з середини 19 ст. увійшло до складу Бучацького повіту Королівства Галичини та Володимирії. У 1880-х роках з міста було перенесено повітовий суд до Золотого Потоку.[61] Язловець наприкінці XIX ст. мав близько 3 тис. осіб.
1863 р. монахиня Марцеліна Даровська заснувала монастир Згромадження сестер Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії.
Перед 1908 р. була читальня «Просвіти» (у власнім домі), дахівкарня, споживча крамниця, товариство «Січ», каса Райффайзена. На заробітки до Боснії виїжджали 10 осіб, Канади — близько 15, США — близько 40. У першій світовій війні загинули на фронтах близько 30 осіб, інваліди — 15.[62]

Населення[ред.ред. код]

  • 1841 р. 635 українців, дані про інші етнічні громади поки відсутні
  • 1880 р. 3172 мешканців; з них: 620 (19,5%) українці, 895 (28,2%) поляки, 1648 (52,0%) жиди, 9 (0,3%) інші
  • 1900 р. 3279 мешканців; з них: 996 (30,3%) українці, 959 (29,3%) поляки, 1312 (40,0%) жиди, 12 (0,4%) інші.[63]

У складі ЗУНР[ред.ред. код]

У листопаді 1918 р. містечко увійшло до складу ЗУНР. Згідно з адміністративним поділом, входило до складу Бучацького повіту ЗУНР. Мешканці містечка брали участь у польсько-української війни 1918–1919 років по різні сторони фронту: етнічні українці — в лавах УГА, етнічні поляки — в лавах польських збройних сил.
В лавах УГА були: Лев Ружицький — четар, А.Пюркевич, Ат. Тихоліз, Іван Кучаловський, О.та Володимир Колодії, Володимир та Ярослав Марцінковські, Ю. та Лев Урбанські, Володимир Призванський, Теофіл та Омелян Грушкевичі, Ник. Павлович, Йосип Струтинський, Якуб Левинський, Ізидор Скиба, Богдан Гафткович, Теофіл Хоцінський.
Загинули: Юліян Жукорський, Йосип Шабльовський, Володимир Бабенчук, Стах Завадовський, В. Крицький, Курянський.[64]

У складі Другої Речі Посполитої[ред.ред. код]

Після невдалого для українців закінчення польсько-української війни 1918–1919 років містечко увійшло до складу Польської держави.
Діяли «Просвіта» (була читальня[65]), «Січ», «Сокіл», «Союз українок» та інші українські товариства, кооперативи. Також діяли аматорський гурток, хор, оркестр, дитячий садок.[66] Також діяли польські громадські об'єднання.
1924-1925 рр. збудовано «Народний Дім».
1939 — 2520 мешканців, з них:

  • 430 (17,1%) українців
  • 1490 (59,1%) поляків
  • 600 (23,8%) євреїв.[67]
Язловець на мапі (1925 р.)


Мешканка Марія Галущинська була заслана в Березу Картузьку.[68]
На заробітки виїжджали: до США — 5 осіб, Канади — 23, Арґентини — 23.
На еміґрацію виїхали 12 осіб.[69]

Московсько-більшовицька окупація[ред.ред. код]

У вересні 1939 року містечко було окуповане московсько-більшовицькими військами. Тоталітарний сталінський режим отримав серед місцевого населення незначну підтримку. У січні 1940 Язловець переведений до категорії сіл. 7 липня 1941-21 липня 1944 — під німецько-фашистською окупацією. За адміністративним поділом, увійшло до складу Бучацького району Тернопільської области.

Храми, пам'ятки[ред.ред. код]

  • Вірменська церква св. Миколая (1551 р.)
  • Костел Успіння (1590 р.)
  • Кляштор бенедиктинців (закладений 1474 р. Вацлавом Язловецьким)
  • Кляштор домініканів (1595 р., фундатор Миколай Язловецький)[70]
  • Каплиця Блажовських на цвинтарі
  • Церква св. Петра і Павла (1904 р.)
  • Язлівецький замок. Перспективний проект реконструкції Язлівецького замку розроблений архітекторами Львівського інституту «Укрзахідпроектреставрація»
  • палац (у приміщенні — обласна фтизіопульмонологічна лікарня реабілітації та монастир)
  • Язловецька ратуша
  • єврейський і польський цвинтарі
  • церква св. Миколая Чудотворця 1551 р., мурована (УГКЦ, колишня вірменська, збудувана поселенцями, пошкоджена під час другої світової війни, реставрована востаннє 1990 р.)
  • костел (близько 1590 р., мурований)
  • каплиця-усипальниця Блажовських (1860 р.)
  • пам'ятник Архистратигови Михаїлу (скульп. Петро Цуркевич)
  • пам'ятник князеві Володимирови (1994 р., скульп. Роман Вільгушинський)
  • скульптура («фігура») Матері Божої (2007 р.)
  • воякам УПА (1990 р.)
  • пам'ятники воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1975 р.).

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Працюють:

  • ЗОШ І-ІІІ ступенів
  • Будинок культури
  • бібліотека
  • ФАП
  • відділення зв'язку
  • музична школа
  • заклади торгівлі.

Персоналії[ред.ред. код]

Марцеліна Даровська

Народилися[ред.ред. код]

Перебували, працювали[ред.ред. код]

Почесні громадяни Язловця[ред.ред. код]

Надпис надгробка доктора Едварда Кжижановскі. Цвинтар «Федір»

Парламентські посли від Язловця[ред.ред. код]

Поховані[ред.ред. код]

Язлівець у літературі[ред.ред. код]

  • Баронч С. Пам'ятки язловецькі. — Львів: Друкарня «Закладу народного ім. Оссоліньських», 1862. — 230 с. (пол., з присвятою дідичу міста барону Кшиштофу Блажовському)
  • Ян Немчевич. Дума «Замок Язловецький»
  • Stanley Kowalski. «Jazlowiec — The Town Lost in History». (англ.)

Див. також[ред.ред. код]

Цікаво, що[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Сайт Тернопільської обласної ради
  2. Леньків І. Язловецькі діброви № 1, № 2 / Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.— 2008. — T. 3: П — Я. — ISBN 978-966-528-279-2. — С. 682
  3. Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… S. 26
  4. Акти ґродські і земські. — Львів, 1876. Т. 6. — 307 с., (пол., лат.) с. 64-65
  5. Акти ґродські і земські. —Львів, 1876. Т. 6. — 307 с., (пол., лат.) с. 114-115
  6. Акти ґродські і земські. — Львів, 1870. Т. 2. — 295 с., (пол., лат.) с. 193-197
  7. Guerquin В. Zamek Jazlowiecki. — Warszawa, 1967. — 152 s. (пол.)
  8. [Рибчинський О. Язлівець — місто ренесансу.-«Ї», № 36, 2005]
  9. Jazłowieccy (01) (пол.)
  10. Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… S. 41
  11. Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… S. 46
  12. Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… S. 50
  13. Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… S. 51
  14. Баронч С. Нарис вірменської історії. - Тернопіль: Друкарня Юзефа Павловського, 1869. — 319 с., (пол.) с. 89-90
  15. Jazłowiec // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innyh krajów słowiańskich. — Warszawa: Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1882. — T. III (Haag — Kępy)…S. 538
  16. Баронч С. Пам'ятки язловецькі. — Львів: Друкарня «Закладу народного ім. Оссоліньських», 1862. — 230 с.,(пол.) с. 96)
  17. Баронч с. Нарис вірменської історії. — Тернопіль: Друкарня Юзефа Павловського,1869. — 319 с., (пол.) с. 90-91
  18. А.Przyboś. Koniecpolski Aleksander h. Pobóg (1620–1659) // Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków, 1968.- Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom XIII/4, zeszyt 59. s.481-638 пол. s. 515
  19. Баронч С. Пам'ятки язловецькі. — Львів: Друкарня «Закладу народного ім. Оссоліньських», 1862. — 230 с.,(пол.) с. 106-107
  20. Баронч С. Нарис вірменської історії. — Тернопіль: Друкарня Юзефа Павловського, 1869. — 319 с., (пол.) с. 91.
  21. Андрусяк Н. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944  с. — (іл). — С. 40
  22. Баронч С. Пам'ятки язловецькі. — Львів: Друкарня «Закладу народного ім. Оссоліньських», 1862. — 230 с.,(пол.) с. 121
  23. Баронч С. Пам'ятки язловецькі. — Львів: Друкарня «Закладу народного ім. Оссоліньських», 1862. — 230 с.,(пол.) с. 120, прим.
  24. Баронч С. Пам'ятки язловецькі. — Львів: Друкарня «Закладу народного ім. Оссоліньських», 1862. — 230 с.,(пол.) с. 122
  25. Баронч С. Пам'ятки язловецькі. — Львів: Друкарня «Закладу народного ім. Оссоліньських», 1862. — 230 с.,(пол.) с. 122
  26. Андрусяк Н. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944  с. — (іл). — С. 40
  27. Баронч С. Пам'ятки язловецькі. — Львів: Друкарня «Закладу народного ім. Оссоліньських», 1862. — 230 с.,(пол.) с. 122
  28. Баронч С. Пам'ятки язловецькі. — Львів: Друкарня «Закладу народного ім. Оссоліньських», 1862. — 230 с.— с. 124. (пол.)
  29. Баронч С. Пам'ятки язловецькі… S. 125
  30. Баронч С. Пам'ятки язловецькі… S. 125, прим.
  31. Андрусяк Н. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944  с. — (іл). — С. 40
  32. Руслан Підставка. Язловецький «Ключ Поділля» (На основі праці Александра Чоловського — «Zamek w Jazlowcu (Wspomnienie w 250 rocznicк jego zdobycia przez Jana III, dn. 25.VIII)») // Вільне життя плюс. — 2014. — № 66 (15 серп.). — С. 2.
  33. Баронч С. Пам'ятки язловецькі… S. 125
  34. Баронч С. Пам'ятки язловецькі… S. 126
  35. Баронч С. Пам'ятки язловецькі… S. 126-127
  36. Баронч С. Пам'ятки язловецькі. — Львів: Друкарня «Закладу народного ім. Оссоліньських», 1862. — 230 с.,(пол.) с. 127
  37. Баронч С. Пам'ятки язловецькі. — Львів: Друкарня «Закладу народного ім. Оссоліньських», 1862. — 230 с.,(пол.) с. 130
  38. Калейдоскоп минулого. Язловець // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944  с. — (іл). — С. 681
  39. Баронч С. Пам'ятки язловецькі. — Львів: Друкарня «Закладу народного ім. Оссоліньських», 1862. — 230 с.,(пол.) с. 130–131
  40. Баронч С. Пам'ятки язловецькі. — Львів: Друкарня «Закладу народного ім. Оссоліньських», 1862. — 230 с.,(пол.) с. 135-138
  41. Путівник по Тернопільському воєводству.-Тернопіль,1929.-140с.,(пол.) c.48
  42. Калейдоскоп минулого. Язловець // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944  с. — (іл). — С. 681
  43. Баронч С. Нарис вірменської історії. — Тернопіль: Друкарня Юзефа Павловського, 1869. — 319 с., (пол.) с. 92
  44. Акти ґродські і земські.-Львів,1868.Т.1.-215с.,(пол., лат.)] c.160-162
  45. Акти ґродські і земські.-Львів,1868.Т.1.-215с.,(пол., лат.)] с.163
  46. Баронч С. Пам'ятки язловецькі. — Львів: Друкарня «Закладу народного ім. Оссоліньських», 1862. — 230 с.,(пол.) с. 199
  47. Акти ґродські і земські.-Львів,1868.Т.1.-215с.,(пол., лат.)] с.160-163
  48. Emanuel Rostworowski. Poniatowski Andrzej Poniatowski herbu Ciołek (1734–1773) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1983.— Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom XXVII/3, zeszyt 114.— S. 409 — 624. (пол.) S. 415.
  49. Калейдоскоп минулого. Язловець // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944  с. — (іл). — С. 681
  50. Баронч С. Пам'ятки язловецькі. — Львів: Друкарня «Закладу народного ім. Оссоліньських», 1862. — 230 с.,(пол.) с. 205-206
  51. W. Szczygielski. Potocki Józef h. Pilawa (ok. 1735–1802) / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983. — Tom XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 75 (пол.)
  52. Баронч С. Пам'ятки язловецькі. — Львів: Друкарня «Закладу народного ім. Оссоліньських», 1862. — 230 с.,(пол.) с. 206
  53. Баронч С. Пам'ятки язловецькі. — Львів: Друкарня «Закладу народного ім. Оссоліньських», 1862. — 230 с.,(пол.) с. 211
  54. Баронч С. Пам'ятки язловецькі. — Львів: Друкарня «Закладу народного ім. Оссоліньських», 1862. — 230 с.,(пол.) с. 215
  55. Баронч С. Пам'ятки язловецькі. — Львів: Друкарня «Закладу народного ім. Оссоліньських», 1862. — 230 с.,(пол.) с. 217-223
  56. Баронч С. Пам'ятки язловецькі. — Львів: Друкарня «Закладу народного ім. Оссоліньських», 1862. — 230 с.,(пол.) с. 217
  57. Баронч С. Пам'ятки язловецькі. — Львів: Друкарня «Закладу народного ім. Оссоліньських», 1862. — 230 с.,(пол.) с. 223
  58. Баронч С. Пам'ятки язловецькі. — Львів: Друкарня «Закладу народного ім. Оссоліньських», 1862. — 230 с.,(пол.) с. 227
  59. Баронч С. Пам'ятки язловецькі. — Львів: Друкарня «Закладу народного ім. Оссоліньських», 1862. — 230 с.,(пол.) с. 228
  60. Баронч С. Пам'ятки язловецькі. — Львів: Друкарня «Закладу народного ім. Оссоліньських», 1862. — 230 с.,(пол.) с. 229
  61. Н. Андрусяк. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944  с. — (іл). — С. 60
  62. Ружицький О. Язловець // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944  с. — (іл). — С. 678
  63. Язловець // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944  с. — (іл). — С. 677
  64. Ружицький О. Язловець // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944  с. — (іл). — С. 678
  65. Ружицький О. Язловець // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944  с. — (іл). — С. 678
  66. Ружицький О. Язловець // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944  с. — (іл). — С. 678
  67. Коцик Т. Язловець // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944  с. — (іл). — С. 677
  68. Коцик Т. Язловець // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944  с. — (іл). — С. 677
  69. Ружицький О. Язловець // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944  с. — (іл). — С. 678
  70. Баронч С. Пам'ятки язловецькі. — Львів: Друкарня «Закладу народного ім. Оссоліньських», 1862. — 230 с.,(пол.) с. 227
  71. Яворський Г. Лоґуш Еміліян // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.— 2005. — T. 2: К — О. — ISBN 966-528-199-2. — С. 834
  72. А. Сеник, Г. Яворський. Тельович Роман Володимирович // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.— 2008. — T. 3: П — Я. — ISBN 978-966-528-279-2. — С. 391
  73. Нащадки Миколая Радзивілла «Чорного»
  74. М.Токарчук. Гадз Петро Іванович // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.— 2004. — T. 1: А — Й. — ISBN 966-528-197-6. — С. 320
  75. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня».- Львів: «Тріада плюс», 2010. 228 с.; іл. с. 157
  76. Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … — T. 4. — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743.— 820 s.— S. 225–227. (пол.)

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.