Салах ад-Дін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Салах ад-Дін
султан Єгипту та Сирії
Пам'ятник Саладину в Дамаску
Імена Юсуф, син Айюба
Дата народження 1137 або 1138
Тікріт
Дата смерті 4 березня 1193(1193-03-04)
Дамаск
Попередник Нур-ад-Дин Зангі
Наступник аль-Афдал у Сирії
аль-Азіз Утман в Єгипті
Династія Айюбідів
Батько Наджм ад-Дин Айюб
Саладин в уяві художника

Салах ад-Дін чи в європейській традиції Салади́н, араб. صلاح الدين يوسف ابن ايوب, Салах-ад-дин Юсуф ібн-Айюб; власне ім'я — Юсуф, син Айюба, а Салах ад-Дін — почесна назва, що означає «Правота віри» (*1137 чи 1138, Тікріт— †4 березня 1193, Дамаск) — мусульманський полководець, засновник династії Айюбідів в Єгипті і Сирії, керівник мусульманського протистояння хрестоносцям. Здобувши перемогу над віськами Єрусалимського королівства, Салах ад-Дін відвоював у християн Палестину, і є важливою постаттю в курдській, арабській та, загалом, мусульманській культурі. Водночас його шанують в Європі за лицарство і шляхетне ставлення до своїх супротивників.

Зміст

Життєпис [ред.]

За походженням Салах ад-Дін курд.Саладін народився в Тикріті, Іраку. Незабаром після народження, через конфлікт його дядька Шірки з аристократією міста, їм довелося покинути Тикріт.

Його особисте ім'я було Юсуф, форма арабського Йосипа;. Салах ад-Дін laqab, описовий епітет, що означає "праведність віри". Його сім'я була курдського роду,і походила з міста Двін, в середньовічній Вірменії. Його батько , Наджм ад-Дін Айюб,в 1139, у ніч народження Саладина , був вигнаний з Тікріта і разом з своїм братом Асад аль-Діном Шіркухом, переїхав до Мосулу . Дитинство і юність Саладин провів у Баальбеку і Дамаску. Він навчався в Дамаску і Багдаді. Отримав різносторонню освіту (зокрема теологічну і правничу).1152 року Саладин вступив на службу до Нур ад-Діна. Як молодший командир закінчив військове навчання під керівництвом свого дядька в його армії.

Спочатку разом з своїм дядьком він був висланий для оборони Єгипту і династії Фатімідів. Після смерті дядька в 1169 став візиром і після усунення останнього з Фатимідів перейняв владу в Єгипті. У 1171 оголосив себе султаном Єгипту. Його могутність зростала з завоюваннями нових територій.

Єгипетська кампанія [ред.]

У січні 1162 року в Фатімідському халіфаті пост візира (а фактично - реального правителя халіфату) захопив Шавур ібн Мужад, представник египетської аристократії. Цей пост давав велику пошану і багатство, але був небезпечний. Шавур мав добру стратегію втримання при владі, знищивши свого попередника із сім'єю і кількох емірів, а також привласнивши їхнє майно.

Але довго він не втримався. Після менш ніж дев'яти місяців правління, новий візир був сам повалений одним зі своїх підручних, таким собі Дирхамом. Своєчасно попереджений, Шавур зумів покинути Єгипет цілий і неушкоджений і втік до Сирії, де намагався заручитися підтримкою Нур-ад-Діна, щоб повернути собі владу.

Хоча гість був розумний і красномовний, син Зенги спочатку слухав його неуважно. Але дуже скоро події змусили його змінити свою позицію. Справа в тому, що по-сусідству, в Єрусалимі, спостерігалися зміни, які мали відношення до Каїра. З лютого 1169 хрестоносці здобули нового короля з неприборканними амбіціями: це був «Моррі» або Аморі, другий син Фулька.

Очевидно, під впливом пропаганди Нур-ад-Діна, цей двадцятисемирічний монарх вирішив створити і собі імідж людини помірної, побожної, що бажає долучитися до релігійної науки і прагне до справедливості. Але видимість не є сутність. У франкського короля було більше відваги, ніж мудрості, і, незважаючи на свій високий зріст і пишну шевелюру, він аж ніяк не виглядав велично.

Його плечі були неприродно вузькими, часто на нього нападали приступи сміху, такі довгі і галасливі, що його свита впадала в замішання, до того ж він страждав від заїкання, що ще більше заважало його контакту з оточуючими. Лише надихаюча його нав'язлива ідея - завоювання Єгипту, надавала "Моррі" деяку значимість.

Це справа і справді здавалася привабливою. Після того, як західні лицарі оволоділи Ашкелоном, останнім оплотом Фатимідів в Палестині, шлях у країну на берегах Нілу був відкритий. Змінюють один одного візири, занадто поглинені боротьбою з суперниками, навіть прийняли звичай платити хрестоносцям, починаючи з 1160 року, щорічну данину, аби останні утримувалися від втручання в їхні справи.

Відразу після повалення Шавура Аморі скористався плутаниною, що панувала на землях Нілу, щоб вторгнутися туди під тим простим приводом, що належна за договором сума в шістдесят тисяч динарів не була виплачена вчасно. Пройшовши через Синай по узбережжю Середземного моря, він намірився почати облогу міста Більбейс, розташованого на одному з нільських рукавів. Захисники міста спостерігали за франками, які встановлювали навколо їхніх стін облогові машини одночасно з переляком і здивуванням, оскільки справа була у вересні, а в рукаві в цей час починала прибувати вода. Досить було тому зруйнувати кілька дамб, і воїни Заходу виявилися мало-помалу оточеними водою: вони ледве встигли ретируватися і повернутися до Палестини. Їхній перший похід був коротким, але завдяки йому в Алеппо і в Дамаску довідалися про наміри Аморі.

Війна з хрестоносцями [ред.]

У 1174 завоював Дамаск, у 1183 - Алеппо. Після подолання противників у мусульманському таборі спрямував свої сили проти Єрусалимського королівства. У битві під Хіттином 4 липня 1187 розбив війська франків, а 2 листопада здобув Єрусалим, усунувши християн майже з усієї території Святої Землі. Реакцією на це став Третій хрестовий похід. У 1192 Саладин уклав з хрестоносцями мир.

Пам'ять [ред.]

Головний опонент хрестоносців, користувався повагою в християнській Європі за лицарські доблесті: хоробрість і великодушність до супротивника. Англійський король Річард I Левине Серце, один з головних вождів хрестоносців, став майже другом Саладина.

Саладин — персонаж Божественної комедії Данте, де показаний як праведник-нехристиянин, що знаходиться в Лімбі, найбільш «м'якому» крузі пекла.

Саладин виведений симпатичним правителем у романі Вальтера Скотта Талісман 1825 року. Саме це зображення вплинуло на ставлення до нього сучасних європейців. Вальтер Скотт показує повелителя сарацинів як освічену й культурну людину, доблесну й великодушну. Так само Саладин є персонажем драми "Мудрець Натан" Г. Лессінга.

Саладин був кумиром Саддама Хусейна, який, як і він, народився в Тікріті, на річці Тигр; при Саддамі в Іраку був культ Саладина.

Рекомандована література [ред.]

  • Bahā' al-Dīn Ibn Shaddād (2002). The Rare and Excellent History of Saladin. Ashgate. ISBN 978-0-7546-3381-5.
  • Imad ad-Din al-Isfahani (1888). C. Landberg. ed (in French). Conquête de la Syrie et de la Palestine par Salâh ed-dîn. Brill.

Посилання [ред.]