Лезгинська мова
| Лезгинська мова лезги чІал |
|
|---|---|
 |
|
| Поширена в: |  Росія,  Азербайджан |
| Носії: | 800,000 |
| Писемність: | кирилиця |
| Класифікація: | Північно-кавказька сім'я |
| Коди мови | |
| ISO 639-1 | немає |
| ISO 639-2 | lez |
| ISO 639-3 | lez |
Лезгинська мова (самоназва: лезги чІал) — мова лезгинів.
Лезгинська мова розповсюджена в районах проживання лезгинів — здебільшого в південно-східному Дагестані (Курахський, Ахтинський, Магарамкентський, Сулейман-Стальський, і частково в інших районах) та на півночі Азербайджану (Кубінський, Кусарський, Хачмазський райони). За даними перепису 2002 року в Російській Федерації 398 тис. осіб, а в 1999 році в Азербайджані 178 тис. володіли лезгинською мовою. Лезгинська мова має статус однієї з державних мов Дагестану.
Діалекти: Кюрінський, Гюнейський (основа літературної мови), Курахський, Яркінський, Самурський та Кубінський.
Іменник має категорію відмінку (18) та числа, а дієслово не змінюється в особі та числі, але має складну систему часових форм. Номінативна, ергативна та дативна форми є основними при побудові простого речення.
До 1928 року лезгини використовували арабську писемність, яка була замінена латинською. Від 1938 року для письма на гюнейському діалекті радянською владою була запроваджена кирилиця.
Джерела[ред. • ред. код]
- Українська радянська енциклопедія : у 12-ти т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
 |
Це незавершена стаття про мову. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
