Лезгинська мова
Лезгинська мова (самоназва: лезги чІал) — мова лезгинів.
Лезгинська мова розповсюджена в районах проживання лезгинів — здебільшого в південно-східному Дагестані (Курахський, Ахтинський, Магарамкентський, Сулейман-Стальський, і частково в інших районах) та на півночі Азербайджану (Кубінський, Кусарський, Хачмазський райони). За даними перепису 2002 року в Російській Федерації 398 тис. осіб, а в 1999 році в Азербайджані 178 тис. володіли лезгинською мовою. Лезгинська мова має статус однієї з державних мов Дагестану.
Діалекти: Кюрінський, Гюнейський (основа літературної мови), Курахський, Яркінський, Самурський та Кубінський.
Іменник має категорію відмінку (18) та числа, а дієслово не змінюється в особі та числі, але має складну систему часових форм. Номінативна, ергативна та дативна форми є основними при побудові простого речення.
До 1928 року лезгини використовували арабську писемність, яка була замінена латинською. Від 1938 року для письма на гюнейському діалекті радянською владою була запроваджена кирилиця.
Джерела[ред. | ред. код]
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Посилання[ред. | ред. код]
- Лезгинська мова на сайті Ethnologue: Lezgi. A language of Russian Federation (англ.)
- Лезгинська мова на сайті Glottolog 3.0: Language: Lezghian [Архівовано 24 вересня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
- Лезгинська мова на сайті WALS Online: Language Lezghian [Архівовано 3 червня 2019 у Wayback Machine.] (англ.)
![]() |
Це незавершена стаття про мову. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|