Баран Михайло Лукич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михайло Баран
Баран Михайло.jpg
Народження 20 жовтня 1884(1884-10-20)
Скала-над-Збручем, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорська імперія, сьогодні смт.Скала-Подільська, Борщівський район, Тернопільська область
Смерть 3 листопада 1937(1937-11-03) (53 роки)
Сандармох, Карельська АРСР, Російська РФСР, СРСР
Поховання Сандармох
Приналежність USS kokarda.svg УСС
Освіта Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Звання - OF-2 USR Hauptmann.svg Сотник (гауптман)
Командування сотня УСС
Війни / битви Перша світова війна
Українсько-польська війна 1918—1919

Миха́йло Луки́ч Бара́н (* 20 жовтня 1884, село Скала (Скала-над-Збручем), нині Скала-Подільська, Королівство Галичини і Володимирії — † 3 листопада 1937, Сандармох) — український громадсько-політичний, військовий та освітній діяч. Учасник революційного руху в Західній Україні.

Біографія[ред. | ред. код]

Закінчив Тернопільську гімназію, фізико-математичний факультет Чернівецького університету, однорічні курси Львівської торгової академії.

1903 року вступив до Української соціал-демократичної партії.

В УСС[ред. | ред. код]

Після початку Першої світової війни добровільно у серпні 1914 року вступив до Легіону Українських січових стрільців. Від вересня 1914 року — командир сотні в боях на російському фронті.

Наприкінці грудня 1914 року поблизу села Гутари потрапив у полон, опинився в Російській імперії. Після Лютневої революції 1917 року вступив до лав РКП(б).

Засновник КПЗУ[ред. | ред. код]

Один із засновників Комуністичної партії Східної Галичини (КПСГ, від 1923 року — Комуністична партія Західної України). Після переходу Української Галицької Армії у лютому 1920 року на бік радянської влади призначається командиром першої бригади Червоної Української Галицької Армії, яка брала участь у боях на польському фронті. В квітні того ж року бригада фактично припинила існування у боях під Махнівкою Вінницької області, Михайло Баран стає до лав 44-ї дивізії.

У липні 1920 року призначили заступником голови Галицького революційного комітету (Галревкому), в серпні обрали членом Політбюро ЦК КПСГ. Автор і редактор декларацій, декретів та інших законодавчих актів Галревкому.

У 1920–1921-х Баран брав участь у підготовці Ризького мирного договору [1].

Після воєнних дій 1918–1920 Баран перебував на партійній та адміністративній роботі, очолював вищі навчальні заклади Києва та Харкова. Зокрема — комісар Київської школи червоних старшин, завідувач Київською губнаросвітою (1922–1923), директор Уманського технікуму (1923–1924), ректор Київського інституту народного господарства (1925–1927), проректор Комуністичного університету в Харкові (1927–1928), професор Київського ІНО, працівник ЦК КП(б)У, директор Київського філіалу Інституту літератури АН України (19281933).

30 серпня 1933-го заарештований у справі УВО. 14 лютого 1934 засуджений до п'яти років ВТТ. Відбував покарання в Дмитлазі й на Соловках (табірний пункт Кремль). Розстріляний 3 листопада 1937-го органами НКВС СРСР в урочищі Сандармох — поблизу робітничого селища Медвежа Гора (нині місто Медвеж'єгорськ) у Карельській АРСР.

1956 року реабілітований.

На честь Михайла Барана в смт Скала-Подільська встановлено меморіальну дошку (1987).

Див. також[ред. | ред. код]

Виноски[ред. | ред. код]

  1. Науменко К. Є. Баран Михайло Лукич // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — С. 182.

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]