Микитка Осип

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Осип Микитка
Осип Микитка.jpg

Генерал-хорунжий О.Микитка
Народження 21 лютого 1871(1871-02-21)
Заланів, Рогатинський повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Смерть серпень 1920
Москва, Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic (1918-1920).svg Російська РФСР
Приналежність USS kokarda.svg УСС, ZUNR coa.svg УГА
Звання - OF-2 USR Hauptmann.svg Сотник (гауптман),
Генерал-хорунжий УГА
Командування командувач УГА
Війни / битви Перша світова війна

О́сип Мики́тка (21 лютого 1871, Заланів, нині Рогатинського району Івано-Франківської області, Україна — 1920, Москва) — український військовий діяч, сотник УСС, генерал-майор (генерал-хорунжий) УГА.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в селі Заланові Рогатинського повіту в сім'ї народного учителя. Закінчив гімназію в м. Перемишль.

Австрійська армія[ред.ред. код]

Після закінчення кадетської школи у Відні (1902 р.) поступив на військову службу. Під час Першої світової війни Осип Микитка служив кадровим офіцером австрійської армії — командиром роти та батальйону на Албанському фронті.

УСС[ред.ред. код]

Після формування Легіону Українських січових стрільців (УСС) був у ньому сотником, а 3 січня 1918 призначений командантом Легіону УСС, який з березня 1918 р. разом з австрійськими вояками (згідно з умовами Брестського миру 1918 р.) звільняв від більшовиків Одесу, Запоріжжя та Херсонщину. На цій посаді він зустрів листопадові події 1918 р. (поразка Австро-Угорщини у війні і розформування УСС).

УГА[ред.ред. код]

Командант групи «Старе село» УГА.[1] У січні 1919 р. очолив 1-й Галицький корпус Української Галицької армії (УГА) — регулярної армії ЗУНР, з яким брав участь у битвах з поляками. Після невдалої спроби військами ЗУНР оволодіти Львовом, появи на Галицькому фронті армії генерала Ю. Галлєра, контрнаступу поляків після Чортківської офензиви УГА корпус Осипа Микитки у складі інших частин УГА в липні 1919 року відступив за річку Збруч — на території, контрольовані військами УНР. 1-й Галицький корпус Микитки брав участь у взятті Києва наприкінці серпня 1919 р., але був змушений наступного дня відступити з міста, зважаючи на окупацію Києва військами Збройних сил Півдня Росії (ЗСПР). Корпус Микитки брав участь у збройних зіткненнях Української галицької армії з військами ЗСПР на Київщині в жовтні — на початку листопада 1919 р., які закінчилися невдало для корпусу Микитки через небажання галичан брати участь у конфлікті з денікінцями, також у зв'язку з початком у лавах УГА епідемії тифу.

8 листопада 1919 р. Осип Микитка указом президента ЗУНР Євгена Петрушевича під тиском Симона Петлюри був призначений командувачем УГА, замість Мирона Тарнавського, відстороненого від командування й відданого під суд польового трибуналу за проголошення союзу з денікінцями. У зв'язку із катастрофічним станом армії через поширення тифу 17 листопада 1919 р. в Одесі між командувачем Української Галицької армії Осипом Микиткою і керівником Новоросійської області ЗСПР генералом Миколою Шиллінгом оновлено договір про входження Української Галицької армії до складу Збройних сил Півдня Росії. Укладений договір свідчив, що «Галицька армія переходить у повному своєму складі з етапними установами, складами і залізничним майном на бік Добровольчої армії». При цьому командування ЗСПР повністю брало на себе турботу про поранених та хворих галичан, тисячі яких було розміщено в госпіталях Новоросійської області. У середині січня 15-тисячне угруповання УГА було відведено в тил Новоросійської області і розміщено: в районі Чечельника — перший корпус Арнольда Вольфа; у Бершаді — другий корпус Мирона Тарнавського, на півночі Одеси — третій корпус Антона Кравса.

У дні відступу ЗСПР в січні — лютому 1920 р. Осип Микитка виступив проти переходу Української галицької армії на бік більшовиків і прагнув здійснити евакуацію галицької армії з Одеси разом з основними силами ЗСПР. Після провалу евакуації намагався вивести боєздатні частини УГА разом з військами генерала Миколи Бредова до Румунії. Задля цього 15 січня 1920 р. видав наказ про відступ частин УГА на південь; до Румунії відбув отаман Цімерман для переговорів з урядом щодо можливостей переходу УГА на його територію у випадку вступу до Одеси частин Червоної армії та початку воєнних дій проти УГА. За ці дії 10 лютого 1920 р. він був заарештований «ревкомом УГА» і переданий в Одесі командуванню Червоної армії.

Перебував у підмосковному Кожуховському концтаборі для військовополонених галичан. Там йому пропонували обійняти керівництво над дивізією Червоної армії;[2] відмовився, був вивезений до Москви, розстріляний згідно з наказом ВЧК від 29 жовтня 1920 р. разом із генералом Густавом Ціріцом.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

У Львові є Вулиця Генерала Осипа Микитки.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Шанковський Л. Українські збройні сили в перспективі нації // Бучач і Бучаччина… — С. 813.
  2. Старшини УГА у Москві й Кожухові

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]