Лисняк Омелян

Омелян Лесняк
Сотник (гауптман),  Отаман
Загальна інформація
Народження	24 квітня 1882(1882-04-24) Стецева, Снятинський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина
Смерть	1953(1953) Відень?
Військова служба
Приналежність	ЗУНР
Вид ЗС	Збройні сили Австро-Угорщини  УСС  УГА ЧУГА
Війни / битви	Перша світова війна Зимова битва в Карпатах Бої за гору Маківка Бої за гору Лисоня Польсько-українська війна Листопадовий чин Битва за Львів Битва за Хирів Зимовий наступ Вовчухівська операція Чортківська офензива Чотирикутник смерті Польсько-радянська війна Київська операція Війська Польського (1920)
Командування
1916 Командир 1-го куреня 1919—1920 Командир 3-ї бригади УГА 1920 Командир запасних частин ЧУГА 1921—1922 Командир старшинського куреня УГА в Йозефові
Автограф

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лесняк.

Омелян Лисняк (Лесняк 25 квітня 1882, Стецева, Коломийський район, Івано-Франківська область — 1953, Відень) — український військовий діяч, командир куреня Легіону УСС, отаман Української Галицької Армії та командир запасних частин Червоної Української Галицької армії. Жертва сталінських репресій.

Життєпис

Походження

Омелян Лесняк народився 24 квітня 1882 року в селі Стецева Снятинського повіту на Станіславівщині, нині Снятинський район, Івано-Франківська область, Україна (за іншими даними, у Городенці). Діаспорний історик Михайло Бажанський стверджував, що Омелян Лисняк у різних джерелах згадується під прізвиськом Лисняк. Так, Михайло Лозинський у праці «Галичина 1918–1920 роки» називає його Лисняк, збірник «За волю України» також фіксує це прізвисько, як і книга «Історія війська Івана Тиктора» (Львів, 1936). Серед земляків із Снятина, Микулинець та Стецеви він був відомий під тим самим прізвиськом. Натомість «Лемківський календар» помилково наводить його як Лесняк.

В українських збройних формаціях

В лавах УСС

У роки Першої світової війни 1914-18 — капітан (гауптман) австрійської армії. З березня 1916 — у складі Легіону Українських Січових Стрільців. Вся справа в тім, що у період постою Українських січових стрільців у Соснові відбулася зміна командування полку. Команданта Гриця Коссака було усунено з посади, а на його місце у середині березня 1916 року прибув новопризначений отаман Антон Варивода. Разом із ним до Соснова приїхав австрійський старшина сотник Омелян Лисняк. Варивода, як кадровий офіцер, домігся доозброєння стрілецьких частин скорострілами та мінометами, яких вони раніше не мали. Водночас його діяльність оцінювали неоднозначно: через виразно австрійську лояльність Вариводи і слабкий зв’язок з українським середовищем він виявився малопридатним для ролі команданта УСС. У вересні 1916 р. командував першим куренем УСС (входив до складу I-го полку Легіону УСС, який вів кровопролитні бої проти російських військ у районі Лисоні. 30 вересня 1916 р. потрапив у полон, де перебував до 1918 року.

В УГА

Під час українсько-польської війни 1918—1919 служив в Українській Галицькій Армії. У 1919 р. був призначений командантом Золочівської військової округи, з кінця червня 1919 — командант 3-ї бригади УГА. У листопаді 1919 р. Лесняк за дорученням Начальної Команди УГА (генерала Мирона Тарнавського) вів переговори з представниками Добровольчої Армії генерала А. Дєнікіна про умови перемир'я. 1 листопада 1919 р. під час переговорів у штабному вагоні генерала Добровольчої армії Якова Слащова на залізничній станції Гайсин під час переговорів висунув умови: припинити бойові дії, у випадку переходу УГА на сторону Добрармії не використовувати проти Армії УНР, надати УГА меддопомогу, відпочинок. Також, галичани висловили протест проти масового розстрілу полонених стрільців у Гайсині, запропонували провести обмін полоненими та укласти перемир’я. Слащов погодився лише на переговори з Українською Галицькою армією, тоді як від залишків Дієвої армії УНР зажадав повної капітуляції.

В ЧУГА

Невдовзі Омелян Лисняк став одним із сторонників пробільшовицьких орієнтацій. Все почалося з того, що у грудні 1919 року у вінницькому гарнізоні УГА був створений революційний комітет старшин під проводом отамана Никифора Гірняка. До його складу ввійшли старшини, які користувалися значним авторитетом серед вояків: Степан Шухевич, Осип Станімір, Омелян Лисняк, Осип Навроцький та Яків Струхманчук. Комітет провів облік хворих на тиф стрільців та старшин: лише у Вінниці їх налічувалося 8743 особи, а загальна кількість у навколишньому районі сягала близько 15 тисяч. Близько двох тисяч уже одужалих залучили до охорони важливих об’єктів міста та патрулювання. Невдовзі представники ревкому, куди входи і Омелян Лисняк, провели переговори з Вінницьким підпільним комітетом КП(б)У, на яких поінформували про готовність відмовитися від угоди з Добровольчою армією Денікіна й перейти на бік Червоної армії.

6 лютого 1920 року Омелян Лисняк увійшов до складу ревкому ЧУГА. 7 лютого 1920 року Омеляна Лисняка було призначено співробітником політичного відділу ЧУГА. 10 лютого 1920 року на чолі групи старшин УГА Омелян Лисняк арештував і передав в руки ЧК галицьких генералів Густава Ціріца та Осипа Микитку.

В еміграції

Командант старшинського куреня табору Йозефов

Після завершення національно-визвольних змагань 1917—1921 роках жив в еміграції у Чехо-Словаччині та Австрії. 10 травня 1921 року при формуванні старшинського куреня у таборі Йозефов з трьох сотень колишньої УГА Омелян Лисняк став його командантом (командиром). Ад’ютантом при Омеляну Лисняку служив поручик Володимир Федак. До куреня входили дві старшинські сотні — першу очолював сотник Фердинанд Балицький, другу — сотник Остап Кравець. Окремо діяла стрілецька сотня, якою командував поручик, доктор Михайло Гринів, а також відділ жандармерії під проводом поручика Юрія Ковалюка. Особовий склад 1-ї старшинської сотні становили колишні вояки групи генерала Кравса, тоді як у 2-гу сотню зарахували старшин з інших частин УГА, які 1919 року відійшли на територію Чехословаччини. Такий поділ був запроваджений у Ліберці на вимогу чехословацької влади й збережений під час формування таборових підрозділів.

Майор Омелян Лисняк, один із булавних старшин табору Йозефов, у рапорті від 5 червня 1921 року звернув увагу командування на загострення взаємин між окремими старшинами. Він відзначав зростання кількості конфліктів та «афер», що, на його думку, були наслідком нерозуміння старшинами свого статусу, слабкої військової підготовки, незнання службових приписів та легковажного ставлення до відповідальності. Аналіз досудових матеріалів, проведений Лисняком, засвідчив поширення у старшинському середовищі лайки, безпідставних звинувачень і взаємних скарг, що часто призводили до хаосу в з’ясуванні обставин інцидентів.

Лисняк наголошував, що офіцер мав би дотримуватися належної поведінки незалежно від умов, у яких перебуває, однак війна, поява у старшинському корпусі випадкових людей і відсутність дієвих дисциплінарних наслідків послабили традиційні норми військової етики. У результаті непослух набув масового характеру, у тому числі серед українських старшин.З огляду на це Лисняк пропонував застосовувати суворіші заходи впливу щодо порушників дисципліни. Зокрема, він виступав за письмове попередження про можливе розжалування у разі триразового невиконання наказу та фактичну деградацію до стрілецького звання при повторному відмовленні. У виняткових випадках, на його думку, порушник мав отримувати «справедливе, хоча й суворе покарання» після першого проступку. Для стабілізації внутрішніх відносин у таборі Лисняк також пропонував організувати лекції про правила поведінки, добрий тон та норми честі для всіх сторін конфліктів — ображеного, того, хто образив, та їхніх секундантів. Свої рекомендації він передав на розгляд командуванню, судам честі та таборовому судові. Однак реалізувати ці пропозиції виявилося складно. Чехословацька влада наполягала на підпорядкуванні інтернованих українців своїм судовим органам. На вимогу Міністерства народної оборони ЧСР у середині червня 1921 року військовий суд УГА було ліквідовано, що суттєво обмежило повноваження українського команданта табору Йозефов.

У жовтні 1921 року, після прибуття до Йозефова Української бригади з Німецького Яблонного, було проведено реорганізацію інтернованих українських підрозділів, що містилися у двох секціях табору — «Б» і «Д». Обидві секції й надалі підпорядковувалися дисциплінарній та адміністративній владі команданта табору полковника А. Вольфа. У секції «Б» створили старшинську та стрілецьку сотні, які підлягали безпосередньо командантові табору. Таке рішення ініціювали булавні старшини Української бригади та її колишній командант майор Дрималик, вважаючи нову організацію ефективнішою для підтримання військової дисципліни та єдності. У секції «Д» зберігалася курінна система: командантом куреня був майор Богуслав Шашкевич, сотні очолювали Корній Купчанко, Едвард Генік та поручик Василь Виноградник. Важливою зміною стало призначення майора Омеляна Лисняка на посаду заступника команданта табору, оскільки його попередник, майор Фердинанд Валєк, отримав студійну відпустку. Перехід Лисняка на одну з ключових адміністративних посад посилив його вплив на організацію внутрішнього життя табору та дисциплінарну практику в українських частинах Йозефова.

Останні роки життя

В 1938 році проживав у Пряшеві і бажав долучитись до формування збройних сил Карпатської України «Я, нижчепідписаний... осмілюсь предложити свої услуги, щоб ще послужити своєму народові». У 1946 році схоплений співробітниками НКВС СРСР. Подальша доля невідома. За деякими даними, згодом вийшов з ув'язнення і повернувся до Відня, де помер.

Джерела

• Бажанський М. Вічно житимуть... Постаті від зарання історії, аж до найновіших часів: біографічний словник. — Детройт, 1984. — 525 с.
• Васьків Т. Діяльність революційних комітетів при Українській Галицькій армії (грудень 1919 – березень 1920 рр.) // Культурологічний альманах. — 2025. — № 3 (15). — С. 51–61.
• Литвин М., Науменко К. Історія галицького стрілецтва. — Львів : Каменяр, 1991. — 200 с.
• Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с. — ISBN 5-7707-7867-9.
• Марчук В. В. Українці Галичини в боротьбі за Карпатську Україну. — Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. — 2012. — С. 234–246.
• Ріпецький С. Українське Січове Стрілецтво: визвольна ідея і збройний чин. — Нью-Йорк, 1956. — 360 с.
• Срібняк І. В. Інтерновані вояки УГА в таборі Йозефов (Чехословаччина) у 1921–1922 рр.: умови перебування та санітарний стан // Дриновський збірник. — 2015. — № 8. — С. 196–211.
• Томюк І. М. Галицька армія у боротьбі за державність і соборність України (1918–1920): дис. … канд. іст. наук: 20.02.22 / Томюк Ігор Михайлович. — Львів, 2004. — С. 227.
• Шанковський Л. Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник. — Нью Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с.

Посилання

• Історія України. Українська революція 1917—1921 рр. Постаті: Лесняк Омелян [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
• УСС. БОЇ на ПОДІЛЛІ (червень 1915 — березень 1916 рр.)