Іваницький Сократ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сократ Іваницький
Sokrat Ivanytskyi.jpg
Народження 8 липня 1897(1897-07-08)
с. Чорнівка, Новоселицький район, Чернівецька область
Смерть 8 липня 1974(1974-07-08) (77 років)
м. Мюнхен, Німеччина Німеччина
Поховання Вальдфрідгоф
Приналежність USS kokarda.svg УСС, ZUNR coa.svg УГА
Звання OF-1 USR Leutnant.svg Четар (лейтенант)
Командування сотня УСС
Війни / битви Перша світова війна
Українсько-польська війна 1918—1919

Сократ Іваницький (* 8 липня 1897, с. Чорнівка, Новоселицький район, Чернівецька область — † 8 липня 1974, м. Мюнхен,Німеччина) — командир сотні УСС, чоловік відомої оперної співачки Іванни Синенької-Іваницької.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 8 липня 1897 у селі Чорнівка на Буковині (тепер Новоселицького району Чернівецької області).

З 1907 року навчався у Чернівцях у німецько-українській гімназії. Склав іспит зрілості під час відпустки з війська 23 січня 1918.

На службі Україні[ред. | ред. код]

Із серпня 1915 року служив у Леґіоні УСС, де командував другою сотнею І куреня І полку, потім ІІІ куренем. Улітку 1917 року він був поранений і одвезений на перев'язний пункт до села Великих Чорнокінців, де познайомився із майбутньою дружиною Іванню Синенькою-Іваницькою.

Пізніше служив в УГА, активний учасник Українсько-польської війни, комендант оборони села Підбірці. Зокрема, у 1919 році в ранзі поручника УСС брав участь у боях поблизу Христинівки, Умані.[1][2]

На еміграції[ред. | ред. код]

Після поразки Перших Визвольних змагань опинився у таборі інтернованих вояків УГА в Ліберці в Чехії. Тут він закінчив курси Торговельної академії у 1921, а згодом у 1925 правничий відділ Карлового університету в Празі. Цього ж року у листопаді виїжджає на роботу до Ужгорода на посаду адвокатського практиканта.

23 листопада 1934 року Іваницький отримав ступінь доктора права в Карловому університеті.

Польська прокуратура порушила проти нього як колишнього коменданта оборони Підбірців кримінальну справу і йому довелось переховуватися від видачі Польщі. У березні 1938 року він переїхав до Берліна і вступив до Українського наукового інституту, де разом з Ярославом Рудницьким працював над складанням Українсько-німецького словника. Згодом працював у створеній німцями Українській установі довір'я, призначеній для реєстрації української еміграції в Німеччині.

Після війни оселився у Мюнхені, працював викладачем кафедри Міжнародного права Українського Вільного університету, згодом доцентом та професором. З 19 березня 1966 по 15 лютого 1974 проректор Українського технічно-господарського інституту.

Крім того, обіймав посади наукового співробітника Інституту по вивченню історії культури народів СРСР та члена Інституту для вивчення проблем Східної Європи УВАН.

Помер 8 липня 1974 у Мюнхені, похований на кладовищі Вальдфрідгоф.

Праці[ред. | ред. код]

  • «Переяславський договір з 1654 р.: Правна якість заложеного цим договором відношення договірних сторін» (Ню-Йорк; Детройт; Скрентон, 1954.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Лев Шанковський. Українські збройні сили в перспективі нації // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 813.
  2. «Бучач і Бучаччина»

Література[ред. | ред. код]

  • М. Лазарович. Легіон Українських Січових Стрільців. — Тернопіль, 2002.

Посилання[ред. | ред. код]